Середній освіті потрібне шокове реформування - Освіта - dt.ua

Середній освіті потрібне шокове реформування

18 липня, 2014, 19:00 Роздрукувати Випуск №26, 18 липня-8 серпня

Сім кроків реформ. Відомо, що явище тим успішніше працює на результат, чим вища його системна організація. І якщо однієї з зазначених засад реформування не буде дотримано, то система, що вибудовується, просто не запрацює на належному рівні.

Ухваливши закон про вищу освіту, ми поставили воза попереду коня. Бо вища школа ніколи не буде успішною, якщо не спиратиметься на успішну середню освіту. Перша буквально живиться другою. Саме тому реформування середньої школи є сьогодні справою невідкладною і, по суті, не менш, а більш складною за реформування вищої школи. До того ж воно має здійснюватися в режимі "без права на помилку" — треба відчувати, що ліміт помилок уже вичерпано.

У нас немає досвіду успішного реформування. І не лише в освіті, а й у будь-якому іншому секторі життя. Нібито й намірами керуємося правильними, і сил докладаємо чимало, а виходить як завжди, а часто й гірше. Сам по собі процес реформування є справою надзвичайно складною, такою, що потребує бездоганного менеджменту. Колективна воля, безпомилково розроблена концепція реформування, чітке, навіть образне, запалене шляхетними емоційними поривами, бачення кінцевої мети, системність мислення, уміння виділити ключові проблеми, відповідне роз'яснювальне й пропагандистське забезпечення і т.д. і т.п. — усе це й багато іншого і є наукою і практикою успішного реформування. 

Зупинюся на кількох ключових моментах можливого реформування нашої середньої освіти. Саме на тих опорних моментах, на реалізації яких тримається успіх реформування. 

Продумуючи концепцію реформ, украй важливо орієнтуватися на успішні, уже реалізовані моделі. Винаходити в наш час свій велосипед — безглуздя. Успіх забезпечується умінням використовувати найефективніші інновації зі світового досвіду. До прикладу — сучасна інноваційна польська освітня система. Її формування, що почалося два десятиліття тому, сьогодні успішно завершується — відбувається корегування окремих вузлових моментів системи. Показово, що у нещодавно оприлюдненому документі "Концептуальні засади нової редакції Закону України "Про освіту" (проект), підготовленому президентом Асоціації "Відроджені гімназії України" Ярославом Турянським, пропонується орієнтувати реформування нашої середньої освіти на польський зразок: початкова школа (6 років), гімназія (3 роки), ліцей (3 роки). Багато що в цьому документі є дискусійним, але він дає підстави вважати, що в усвідомленні проблеми — крига скресла… 

Є кілька цілком об'єктивних засад, суворе дотримання яких забезпечує успішне функціонування освіти як власне системи. Відомо, що явище тим успішніше працює на результат, чим вища його системна організація. І якщо однієї з зазначених засад реформування не буде дотримано, то система, що вибудовується, просто не запрацює на належному рівні.

Що це за умови? 

Перша з них стосується структурування загальної середньої освіти. Власне, з цього і має починатися розробка концепції реформування. Однозначно треба повертатися до 12-річної школи. Початкова школа має бути 6-річною і складатися з двох етапів (3+3). Це дуже поширена практика в багатьох успішних в освітньому плані країнах. На першому етапі (1—3 класи) учні під керівництвом одного вчителя отримують базові знання й уміння. Тобто навчаються читати, писати, рахувати, засвоюють основні правила поведінки, усвідомлюють засадничі моральні цінності. На другому (4—6 класи, діти 10—
13 років) засвоюються чотири основні інтегровані дисципліни: 1) рідна мова; 2) математика; 3) природознавство; 4) історія і суспільство.

Наступний етап — 3-річна гімназія. Це непрофільна загальноосвітня школа, в якій навчаються учні віком 13—16 років. Випускник гімназії обирає свій подальший шлях за можливостями й бажанням. Хтось продовжує навчання в 3-річному ліцеї, після якого — прямий шлях до університету. Хтось іде в 4-річний технікум, після закінчення якого отримує диплом спеціаліста, а разом з ним і вибір — іти працювати за професією чи продовжувати навчання у вищому навчальному закладі. Інші — ті, хто не виявив особливих успіхів у навчанні, йдуть до 2-річної широкопрофільної професійної школи, де готують до професії таким чином, щоб випускник міг перекваліфіковуватися і пристосовуватися до ринку праці.

Звернімо увагу на потребу перейменувати нинішні етапи середньої освіти. Глибоко помиляється той, хто на спробу порівняти назви етапів у нас (школи І, ІІ, ІІІ ступенів…) і в Польщі (початкова школа, гімназія, ліцей…) скаже майже традиційне: "А яка різниця, як назвати. Головне — суть". Не зовсім так, далеко не так! Різниця величезна, бо за тим, як названо ці освітні етапи, — рівень творчого мислення чиновника, якщо хочете — щирість і глибина суто емоційного ставлення до справи. Відомий вислів "як корабель назвеш, так він і попливе" хоча й позначений певною умовністю, все ж містить чимало істинного. Порівняймо бодай уявно статус "петеушника" та учня, наприклад, "професійного ліцею" — і все стане зрозуміло. 

Важливо наголосити: кожен щабель шкільної освіти має бути наділений певною автономністю, яка визначається не лише адміністративно, а й чітко сформульованими "кінцевими результатами". Останні підлягають максимально точному та об'єктивному освітньому вимірюванню — маю на увазі тестові екзамени. І чим більше такої автономності, і чим вона виразніша — тим краще.

Кожний щабель є окремо функціонуючою системою, а точніше, субсистемою — складовою загальної системи. Чим ефективніше функціонує кожна субсистема (тобто кожен з трьох щаблів), тим успішніше функціонуватиме вся система. 

Друга умова: точне та об'єктивне (незалежне! державне!) вимірювання знань і компетенцій, яким завершується кожний (у тому числі й початковий!) освітній щабель. Воно є одним із системоутворюючих і водночас стимулюючих (мотивуючих) навчальний процес чинників. Результати екзаменів точно мають визначити, хто є хто. Це стосується окремого учня, окремого класу, окремої школи, окремого вчителя. Рейтинги мають бути прозорими. На даному етапі розвитку нашого суспільства створення такого рейтингового, а отже і конкурентного, середовища просто необхідне. 

Третя умова: всі три щаблі середньої освіти однаково важливі, проте особливо виділяється третій — ліцей. Профільність загальноосвітнього ліцею можлива й потрібна, але вона має бути "м'якою". Це означає, що в загальноосвітньому ліцеї за рахунок збільшення годин функціонують окремі спеціалізовані класи гуманітарного, фізико-математичного або природничого профілю. Більш глибока профільність забезпечується наявністю технікумів (коледжів) та професійних училищ. 

Загальноосвітній ліцей завдяки своїй чітко визначеній автономності має вибудовуватися в організаційно-педагогічному плані як цілісне педагогічне (навчально-виховне) середовище, в якому відбувається інтенсивне інтелектуально-духовне визрівання громадянина. Тут наголошую на слові інтенсивне — що має забезпечуватися мотивацією учнів, котрі збираються продовжити навчання у вишах. Ліцеї повинні бути укомплектовані вчителями найвищої кваліфікації. Обов'язкова вимога — диплом магістра. Зауважимо, що у Фінляндії, освітня система якої вважається найуспішнішою у світі, у школі, в тому числі в молодших класах, мають право викладати лише випускники педагогічних університетів з дипломами магістрів.

Саме за таких умов наші виші отримуватимуть абітурієнтів нової якісної хвилі. Без реформування середньої освіти про підвищення якості освіти у вищій школі годі й мріяти — тут ніякі новоухвалені закони не поможуть.

Найретельнішого концептуального реформування потребують технікуми (коледжі) й професійні училища. Але це тема для окремої розмови. 

Четверта умова. Надзвичайно важливо оптимізувати мережу навчальних закладів. Оптимізація означає не скорочення їх кількості, а максимально виважену продуманість у творенні мережі навчальних закладів різного рівня й спрямування для сільських районів, невеликих і великих міст. Потрібно, щоб у кожному районному центрі були школи різної спеціалізації — і ліцей, і гімназія. При цьому слід ураховувати виробничий потенціал і структуру регіону, тому без професійних соціологів, демографів та економістів не обійтися.

Запровадження 6-річної початкової освіти дасть змогу зберегти школу в невеликих селах, де вже закрилися або перебувають під загрозою закриття 9-річні школи з нечисленним (40—80 учнів) контингентом. Перехід на 6-річне початкове навчання дасть змогу не лише уникнути драматичних для села моментів, коли воно залишається без школи, а й заощадить чимало бюджетних коштів, які можна спрямувати на інші освітні галузі. 

П'ята умова. Нові завдання мають постати перед Центром оцінювання якості освіти. Вони пов'язані з необхідністю здійснювати незалежне оцінювання знань та умінь не лише претендентів на отримання атестата зрілості, а й тих, хто закінчує початкову школу й гімназію. Необхідно визначати, хто є хто, не тільки за знаннями і набутими компетенціями, а й за здібностями та природними нахилами (останній вимір життєво важливий з профорієнтаційного погляду). 

Щорічний зріз знань і компетенцій випускників початкових шкіл, гімназій і ліцеїв дає багатий матеріал для аналізу стану освіти, уміле використання якого сприяє внесенню управлінських коректив в освітню діяльність. 

Окрім того, об'єктивне застосування оцінювального принципу "хто є хто", що стосується не лише учнів, а й класів, шкіл, учителів-предметників та шкільного керівництва, є могутнім стимулом для самоорганізації. 

Шоста умова стосується безкомпромісного і водночас глибоко професійного застосування принципу ощадності в освіті, що його запропонував знаменитий іспанський філософ Ортега-і-Гассет у своєму трактаті "Місія університету" (1930). Він рекомендував освітню справу починати з учня (студента), визначаючи не лише його природні можливості у засвоєнні того чи того обсягу знань, а й реальну потребу в тих знаннях. У час, коли Ортега-і-Гассет сформулював свій принцип, ще було далеко до тих інформаційних обвалів, з-під яких сучасній людині дедалі важче й важче вибиратися. Тогочасна освіта бачилася філософу як "тропічний ліс", що буйно заростає. "Немає іншої ради, — дійшов він висновку, — як постати тепер проти такої всеохопності й скористатися тимчасово принципом економії, як сокирою. І перше, що треба зробити, — це нещадно обрубати все зайве". Наші шкільні програми нагадують цей непрохідний тропічний ліс, у якому вже багато хто заблукав. 

Але ніхто й не думає братися за сокиру. А без неї не обійтися. Іншого виходу, окрім нещадного вирубування всього зайвого, просто немає. Але при цьому мусимо дотримуватися однієї вимоги: нещадно обрубуючи все зайве — залишати головне, сутнісне, яке й має стати об'єктом навчального осягнення. Виділення та увиразнення сутнісного потребує високої наукової підготовки. Уміння розтлумачити сутнісне, зробити його зрозумілим, таким, що відкривається учневі, приносячи йому радість відкриття нового, — то вже справа педагогічного таланту. Екстенсивний спосіб навчання, побудований на прагненні осягнути неосяжне, має бути замінений на інтенсивний спосіб сконцентрованого осягнення сутності. Все сказане стосується програм і, відповідно, підручників. 

Реалізація принципу ощадності освіти потребує добре продуманого менеджменту, який, на мою думку, має розпочатися з організації робочих груп, відповідальних за створення програм з кожної навчальної дисципліни. Підбір учасників таких груп повинен відбуватися за кількома важливими критеріями. По-перше, всі вони мають бути однодумцями щодо необхідності застосування принципу ощадності. По-друге, до складу робочої групи мають увійти, з одного боку, знані спеціалісти — вчені академічного плану, які спроможні визначати й формулювати сутнісні моменти (змістовий каркас) кожної навчальної дисципліни, а з другого — педагоги найвищої кваліфікації, здатні прогностично моделювати процес засвоєння відібраного навчального матеріалу. Йдеться про реальну гармонізацію науки і практики. 

Одна з важливих умов формування складу групи — наявність у ній потенційних авторів підручників, які створюватимуться на основі нових програм. Важливо, щоб автори майбутніх підручників пройшли гарт у внутрішньогрупових дискусіях про нові концепції у викладанні того чи іншого предмета. 

І остання, сьома, умова. Реформування освіти має бути швидким. Якщо хочете — шоковим. Саме тому надзвичайно важливим є його бездоганне попереднє моделювання. Найменша помилка, допущена як у такому моделюванні, так і в практичній реалізації моделі реформування, буде гальмівним чинником. Не обійтися й без добре продуманого та реалізованого ідеологічно-інформаційного забезпечення процесу реформування. 

Чому, власне, необхідне швидке, шокове реформування? Досвід показує, що розтягнута в часі реформа приречена на невдачу Як на приклад можна послатися на розтягнуту на десятиліття спробу перейти на 12-річну систему навчання. Відомо, чим це скінчилося… 

У цих міркуваннях про тактику й стратегію реформування середньої освіти зовсім не згадано про виховну складову. Це не означає, що її проігноровано. Просто вона потребує окремої, і, до того ж, найсерйознішої уваги. Сьогодні варто вже відмовлятися від термінів "освіта", "навчально-виховний процес" і, йдучи за світовою тенденцією, вживати термін "едукація", який позначає триєдність понять "навчання", "розвиток", "виховання". А це вже окрема освітня філософія, що потребує розробки теоретичного базису, який би не був дисертаційно засушеним, квазінауковим, а отже, й безплідним. 

Ми входимо в початкові етапи формування громадянського суспільства, української політичної нації. І тому є гостра потреба в концептах живих та істинних, здатних запалювати прагненням творення нової української людини. Кажу про "нову українську людину", пам'ятаючи, що свого часу М.Шлемкевич описав "загублену українську людину". 

Орієнтація на едукацію, а не на виховний процес, передбачає тотальність виховного педагогічного впливу, його органічну "вмонтованість" не тільки в освітньо-навчальний процес, а й у інформаційну та культурно-гуманітарну політику держави. 

У цій статті ми не торкнулися проблеми вчителя. Проблеми, розв'язання якої бачиться насамперед у підвищенні його соціального статусу, який, у свою чергу, залежить від гідної оплати праці. Тут держава у величезному боргу перед учителем. Маємо добре розуміти, що всі роки незалежності не були позначені динамічністю розвитку нашої держави. Були лише спроби позбутися важкого вантажу минулого. І тому вдале реформування освіти буде чи не найголовнішим свідченням того, що наше суспільство вже пережило кризу свого становлення і виходить на шлях динамічного оновлення. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво