Розправа над «приватниками» чи боротьба з псевдоосвітою? - Освіта - dt.ua

Розправа над «приватниками» чи боротьба з псевдоосвітою?

2 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №21, 2 червня-9 червня

Коли на початку своєї міністерської каденції глава МОН Станіслав Ніколаєнко оголосив про боротьб...

Коли на початку своєї міністерської каденції глава МОН Станіслав Ніколаєнко оголосив про боротьбу з псевдоосвітою, багато хто і не припускав, що в нашій країні існує така кількість вузів, де діти не стільки здобувають освіту, скільки, за словами міністра, «стоять у черзі за дипломом». Проте масштабність закриття відділень, філій і цілих навчальних закладів переважно приватної форми власності мимоволі наводить на думку: чи не про усунення конкуренції на ринку освіти йдеться? На останньому засіданні Державної акредитаційної комісії (ДАК) було закрито або відмовлено в одержанні ліцензії понад 30 (!) вузам і окремим філіям. Це дає привід декому говорити про розправу над неугодними «приватниками».

— Одна з головних проблем сучасної освіти в Україні, — твердить ректор Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП) Микола Головатий, — спроби вирішувати всі питання плановим, централізованим методом, властивим колишній соціалістичній системі. Досі існує і нерівність у становищі державних і приватних вузів.

Тим часом недержавні вузи виникали не як альтернатива державній освіті, а як інноваційна система, пов’язана з пошуком нових форм підготовки фахівців. Природно, що це здебільшого фахівці економіко-управлінського, психолого-соціального профілю, оскільки з’явилася гостра потреба саме в цих фахах. Такі вузи, як правило, мають непогане комп’ютерне оснащення, активно розвивають дистанційні і заочні форми навчання, гнучко впроваджують нові технології, у тому числі і кредитно-модульну двоступеневу систему освіти.

— Заочні і дистанційні форми навчання не потребують серйозної матеріальної бази, а це, у свою чергу, дає Міністерству освіти і науки підстави говорити про нездатність вузу в таких умовах давати якісну освіту.

— Турбота МОН про якість освіти виявляється дуже своєрідно і видається, швидше, спробою по змозі скоротити в принципі кількість вузів у країні. Пояснюється це тим, що Євросоюз, мовляв, дивується, чому в Україні аж 233 державних і 114 приватних вузів. Цікаво, а скільки потрібно залишити в Україні навчальних закладів — може, Євросоюз нам таку цифру замовив?

Так, більшість державних вузів у радянські часи відкривала дуже мало філій, відділень, представництв і консультативних пунктів. Однак потім ми почали усвідомлювати, що освіту потрібно давати, насамперед, ближче до того місця, де людина живе і працює. Існує ще одна проблема — студентські гуртожитки: сьогодні вони занедбані навіть у найбільших державних закладах. Та й вартість освіти в столичному або регіональному вузі не по кишені батькам, які живуть у маленькому селі або віддаленому райцентрі. Тому боротьба з філіями і відділеннями — заняття необгрунтоване.

До того ж у нас є достатньо людей, які вже мають вищу освіту, але хочуть прослухати курси з менеджменту, маркетингу, права і т.ін.

Хотів би зазначити ще один момент. МОН постійно говорить про підвищення доступності освіти. А що воно зробило в цьому напрямі? Розроблено нові технології навчання, відкрито нові навчальні заклади (а не тільки закрито), чи легше стало здобувати освіту обдарованим дітям із сільської місцевості, які не можуть конкурувати за знаннями з міськими дітьми?

— Однак, якщо вуз видає диплом державного зразка, отже, рівень підготовки спеціаліста в ньому має бути відповідним. За даними ж міністерства, закриваються філії і відділення, неспроможні цей рівень забезпечити.

— Але як закриваються? Міністерство обрало простий шлях: тотальні упереджені перевірки окремих підрозділів переважно приватних вузів, а також ускладнення процесу ліцензування. Результат очевидний: на кожному засіданні ДАК у середньому закривається від п’яти до десяти навчальних підрозділів. Технологія таких перевірок проста: факс-повідомлення керівництву вузу надсилається того ж дня, коли приїжджає бригада з перевіркою. При цьому рівень знань студентів визначається тестуванням, до якого входять запитання, не внесені до навчальних програм.

Ліцензування ж проводиться таким чином, щоб максимально ускладнити підготовку ліцензійної справи і не дати можливості вузу своєчасно пройти експертну раду і ДАК. Так, у МАУП близько 30 навчальних підрозділів не можуть одержати ліцензію от уже рік і більше.

— Міністерство непокоять скромні можливості маленьких філій. Мені теж цей момент не зовсім зрозумілий. Ви кажете, що потрібно наблизити освіту до місця проживання, але чи поїдуть у віддалені райцентри професори і доценти, чи зможе філія, яка не має бібліотеки, під’єднаних до Інтернету комп’ютерів і, головне, кваліфікованих викладачів, готувати фахівців?

— По-перше, філії і відділення можуть залучати до роботи професорсько-викладацький склад місцевих вузів, зокрема й державних: ми такі договори укладаємо. Крім того, два роки тому ми створили в 20 регіонах систему, яка дозволяє студентам слухати лекції, які читаються в центральному корпусі академії, по телевізору. Так само можна брати участь у наукових конференціях. Існують також інші, досить ефективні форми дистанційного навчання, і той, хто хоче здобути освіту, обов’язково її здобуде — незалежно від того, яку форму навчання обере.

Дивує інше: хіба зменшення кількості вузів обов’язково приведе до поліпшення якості освіти? Зрозуміло одне: чим менше вузів, тим більші в них конкурси, вищий рівень корупції і менше людей з вищою освітою. А кому і для чого потрібна країна з низьким рівнем освіти, пояснювати, я гадаю, не треба.

У Міністерстві освіти і науки нічого катастрофічного в закритті такої кількості навчальних закладів не вбачають. Свою бурхливу діяльність там пояснюють виключно турботою про благо населення: мовляв, мало того, що молоду людину і її батьків спантеличують гучною назвою і державним дипломом, то ще й можуть згубно вплинути на все її подальше життя.

Раніше, «проколовшись» на іспиті, студент-невдаха йшов на виробництво або у технікум і нерідко знаходив там свою долю. Сьогодні ж, не маючи здібностей працювати на посаді з вищою освітою, але заплативши за навчання й отримавши диплом, він довго не може знайти відповідної роботи і поповнює лави безробітних.

Дивує інше: якщо численні філії і представництва видавали дипломи державного зразка, тобто держава несла певну відповідальність за якість знань, набутих у них студентами, то з чийого дозволу відкривалися такі навчальні заклади? Чому їхню діяльність ніхто серйозно не контролював? У МОН вважають, що винна в усьому законодавча плутанина, яка існувала в країні ще років десять тому, коли переважно і відкривалися «пункти з видачі дипломів».

— Свого часу, коли формувалися державні інститути, ринкові відносини, — пояснює заступник міністра освіти і науки Михайло Степко, — був відкритий канал для створення вузів приватної форми власності.

— Що в цьому поганого?

— Звичайно, ідея це хороша, проте лише за умови відпрацювання механізмів, які забезпечують якість освіти у новоспечених вузах, причому на першому ж етапі відкриття приватного університету, інституту чи академії. Цього зроблено не було, і вузи часто виникали там, де умов для їхнього нормального існування просто не було.

— Наскільки пам’ятаю, тоді з’явилося безліч не стільки нових вузів, скільки філій вже існуючих — як приватних, так і державних.

— Так, була ідея наблизити вищу освіту до місця проживання людини. Проте в погоні за абітурієнтами, за кількістю грошей, яку одержить той чи інший вуз, у якійсь момент цілком забули про якість навчання. Тому сьогодні ми переглядаємо положення про ліцензування вищих навчальних закладів. Годі плутати комерцію з освітою: навіть якщо програма виключно комерційна, вона має бути якісною.

Насамперед йдеться про підвищення відповідальності експертів, які видають висновок про потенціал того чи іншого вузу або філії, які відкриваються. Нерідко в цих питаннях існує необ’єктивність. Водночас із цим у вузів з’явиться можливість провести попередню перевірку, щоб визначити проблемні точки і, по можливості, швидко їх ліквідувати.

— Наскільки висока ця відповідальність? Чим ризикує експерт?

— Виключений із бази даних експертів, він не зможе одержувати винагороду за таку роботу. Ну і, зрозуміло, моральна відповідальність. Крім цього, при акредитаційних комісіях створюються громадські ради, до них входитимуть, зокрема, й студенти, котрі також матимуть свій голос в оцінці якості освіти свого вузу. Зміняться і деякі інші умови одержання ліцензії. Наприклад, необхідно вже буде показати не оренду їдальні і бібліотеки, а наявність власних таких приміщень.

— Показник якості роботи вузу, як на мене, усе-таки знання студентів...

— Цілком правильно. Ще одним обов’язковим елементом акредитації на право видавати своїм випускникам диплом державного зразка стане тестування знань студентів. Сьогодні для проведення випускної-вступної кампанії створений Центр оцінювання якості знань із регіональними відділеннями. Їхня робота дозволить дістати зріз знань учнів шкіл по регіонах. Аналогічне тестування центр проводитиме також у вузах з профільних дисциплін: наприклад, після другого курсу, перед бакалавратом.

У принципі ми вже почали цю роботу, але не через центри оцінювання якості знань: поки що проходять міністерські перевірки. А через центри оцінювання якості, я гадаю, ця система почне працювати уже з 2007 року. Нині проводяться контрольні виміри знань, і за їхніми результатами уже закрито близько 150 філій вузів (усього було перевірено близько 600).

— Це приватні чи державні вузи?

— Більше, звичайно, приватні. Щоб нас не обвинувачували в упередженості, ми взяли однакові тести з економіки і дали їх студентам Київського національного економічного університету і низки інших вузів. У КНЕУ із завданням впоралися 75,9% студентів, причому 32,3% показали високий рівень знань, в інших вузах, наприклад, Житомирської області — від 32%, Запорізької — до 68%.

Якщо порівняти результати знань у розрізі окремих вузів, то найгірші результати з контрольних робіт показали студенти Житомирського, Криворізького і Чернігівського інститутів МАУП, де показник успішності становив 2,9—20%, причому ніхто зі студентів не впорався із завданням на «добре» і «відмінно». Жоден студент Криворізького інституту МАУП і Ніжинського агротехнічного інституту не зміг упоратися з запропонованими завданнями з мікроекономіки, Чернігівського інституту МАУП і Інституту підприємництва і сучасних технологій (м.Житомир) — з вищої математики, Житомирського інституту МАУП — з вищої математики, мікроекономіки та макроекономіки.

У гуманітарному інституті «Артек» середній відсоток успішності (роботи, написані на «3», «4» і «5») становив 39%, а якісний показник (роботи на «4» і «5») — 17,3%. У Житомирському інституті менеджменту і підприємництва успішність становила з окремих дисциплін 25,2%, а якість — 8,7%. Низький рівень успішності й якості знань студентів був встановлений у Чернігівському державному технологічному університеті, Чернігівському державному інституті економіки і управління, Ніжинському агротехнічному інституті Національного аграрного університету.

— У них теж відберуть ліцензію і закриють?

— Поки що їм дано тримісячний термін для усунення порушень, які призвели до настільки жалюгідних результатів.

— Якщо взяти в цілому, де гірше підготовлені студенти — у державних чи приватних вузах?

— Усе-таки в приватних — це засвідчили результати міністерських контрольних робіт.

Крім недоліків і порушень у матеріально-технічному забезпеченні навчального процесу (деякі філії розташовуються у кількох кімнатах і просто не мають місця ні для бібліотеки, ні для комп’ютерів, ні для навчальних лабораторій), існують також інші серйозні прорахунки. Найзначніший — необ’єктивність оцінювання знань студентів самими викладачами, оскільки у вузах не застосовувалися стандартні методи діагностики й єдині критерії оцінювання. У більшості вузів керівництво не проводить і не планує проводити ректорські контрольні роботи, а питання якості підготовки студентів навіть не стоять на порядку денному вчених рад і кафедр.

Подекуди це просто фізично важко робити, бо вузи набирають набагато більше студентів, ніж можуть якісно навчити і проконтролювати навчальний процес. Так, у Чернігівському інституті МАУП на заочну форму навчання замість 120 осіб (контрольні показники встановлювала сама академія) прийнято 333. При цьому прийом на заочне відділення за фахом «Правознавство» перевищений у шість разів, а на «Менеджмент організацій» — у п’ять.

У вузах нерідко не вистачає навіть викладачів. У результаті один викладач стає «багатоверстатником» — викладає 8—12, і навіть 19 (!) дисциплін. Про яку якість викладання можна говорити?! Самостійно ж студент не може працювати з підручником, оскільки на весь вуз таких підручників усього п’ять-сім, а читального залу немає. Скажімо, у Чернігівському інституті МАУП за фахами «Психологія» і «Соціальна робота» узагалі немає штатних викладачів, у Житомирському інституті МАУП немає викладачів з половини профільних і фундаментальних дисциплін. У Чернігівському технологічному інституті всі викладачі працюють за сумісництвом, мало штатних викладачів у Коломийському інституті Прикарпатського національного університету і Житомирського інституту менеджменту і підприємництва.

У 80% перевірених навчальних закладів узагалі немає системи підвищення кваліфікації викладачів. А в Житомирському і Чернігівському інститутах МАУП жодний із штатних викладачів кафедри правознавства не проходив підвищення кваліфікації або стажування за фахом.

Більш того, нерідко дисципліни у вузах викладають педагоги взагалі з іншим профілем освіти. Приміром, у Чернігівському інституті МАУП учитель біології і хімії викладає психологію, основи медичних знань і логіку; учитель географії і біології — менеджмент та історію держави і права України; учитель фізики — психологію праці, конфліктологію, теорію і практику психотренінгу. Подекуди лекції з фундаментальних і профільних дисциплін читають випускники, котрі рік тому закінчили вуз і не мають необхідного практичного і викладацького досвіду.

— Цікаво було б мати рейтинг вітчизняних вузів, щоб студенти і батьки могли хоч якось орієнтуватися — куди можна вступати, а куди не варто. Раніше проводився конкурс вузів за приватною ініціативою — та сама «Софія Київська», а нині, наскільки я знаю, міністерство готує свій рейтинг. За якими критеріями він створюється?

— У ньому враховуватиметься матеріально-технічний, кадровий потенціал, наукові досягнення вузу, публікації викладачів, а також те, скільки випускників працевлаштувалося. Якщо дивитися за даними самого вузу, то, як правило, протягом року всі його випускники знаходять роботу. Однак питання, де? У рейтингу ми враховуватимемо не просто, скільки випускників працевлаштувалося, а скільки працює на посадах, які вимагають вищої освіти: на жаль, забезпечити всім роботу виключно за фахом наша економіка ще не спроможна.

* * *

Не в змозі й Міністерство освіти і науки забезпечити нашим дітям максимальний доступ до освіти, про що також у момент освоєння посади міністра говорив Станіслав Ніколаєнко. Збільшення відсотка вступників на бюджетну форму навчання в низці університетів і інститутів відбулося за рахунок зменшення частки «платників». Чого вартий вступ на «безкоштовне» відділення в деякі столичні і регіональні вузи, відомо, а пільги для дітей із глибинки мають дуже обмежений характер.

Навряд чи врятує ситуацію і незалежне тестування: ще як мінімум кілька років Центр оцінювання якості освіти не зможе забезпечити тестування на випускних-вступних іспитах усім абітурієнтам з усіх предметів, а отже, корупційні лазівки залишаться. Тим більше що все йде до збільшення прав вузів щодо приймання саме тих студентів, яких вони хочуть прийняти, — так званих «своїх», здатних учитися саме в їхньому вузі.

Тож що поганого в тому, що філія якогось вузу навчає — нехай навіть дистанційно — дітей у Ніжині чи Житомирі? Зрозуміло, освіта має бути якісною і відповідати визначеним стандартам. Однак хто сказав, що ці стандарти мають бути державними? Нехай приватні вузи видають «недержавні» дипломи. Тоді кожній дитині і її батькам буде ясно, що, приміром, тут вона зможе лише розширити свій кругозір, краще зрозуміти навколишній світ, зрештою, підготуватися до вступу в престижний вуз, але здобути освіту, яка потім стане професією, вона не зможе. Можливо, тоді багато справжніх «псевдовузів» зникнуть самі собою.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво