РЕКТОРСЬКИЙ «ПІДЙОМ ІЗ ПЕРЕВОРОТОМ» - Освіта - dt.ua

РЕКТОРСЬКИЙ «ПІДЙОМ ІЗ ПЕРЕВОРОТОМ»

12 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 12 грудня-19 грудня

Виконувачем обов’язків ректора Вінницького педагогічного університету (ВПУ) недавно призначено колишнього заступника губернатора області Олександра Шестопалюка...

Виконувачем обов’язків ректора Вінницького педагогічного університету (ВПУ) недавно призначено колишнього заступника губернатора області Олександра Шестопалюка. Після чого гримнуло НП... Перші «жайворонки», котрі примчали на лекції, виявили на стінах корпусів і гуртожитків не зовсім вишуканий стінопис у вигляді іменникових присудків: «Шестопалюк — не ректор», «Університет — не годівниця», «Студенти — не бидло». Тож замість лекцій довелося студентам шкребти стіни під керівництвом незвично мовчазних прибиральниць. Адміністрація заспокоїла «реставраторів», мовляв, попри те, що сталося, ніякої війни у стінах вузу не буде. З чого студенти зробили висновок: буде така боротьба за мир, що каменя на камені не залишиться...

«Люкси» замість гуртожитків

Пересуди в університеті почалися відразу ж після представлення нового керівника. Декого образило те, що не поцікавилися їхньою думкою. Хтось, звісно, плекав ректорський жезл у власному портфелі. Негарно, на думку інших, обійшлося нове керівництво зі старим ректором, «провівши» його тихо й у нікуди. Тим часом Ничипір Шунда очолював вуз
26 (!) років і, відповідно до чинного законодавства, мав право на почесну посаду радника ректора з усіма супутніми цьому статусу «радощами життя»: збереженням ректорської зарплати, кабінетом, клопотанням про нагороду...

Та найбільше дорікань викликав освітній ценз нового керівника університету. Який, мовляв, ректор із «фізкультурника», котрий закінчив вечірню школу і два вузи заочно, не має стажу викладання і лише «остепенився» кандидатською?

— У свої 53 я вже не здивую науковий світ надновими відкриттями, — відверто заявив Шестопалюк на своєму представленні. — Але необхідний мінімум у мене буде: незабаром захищаю докторську дисертацію. Ректор же, вважаю, мусить бути передусім менеджером...

І відразу ж заходився господарювати. Щоправда, на думку деяких викладачів, на шкоду головному призначенню вузу.

— Коли керівник каже, що потрібно думати про те, як би примножити копійку, то, слід гадати, для покриття потреб насамперед навчального процесу, — вважає, зокрема, доктор географічних наук, професор, завкафедрою фізичної географії Григорій Денисик. — Але... бібліотека нинішнього навчального року придбала лічені одиниці книг. Наприкінці навчального року на факультетах залишалися якісь гроші, виділені на навчальні потреби, то й їх забрали. Казали, облицювальну плитку куплять...

— Такі нововведення можуть спричинити ослаблення позицій закладу, — побоюється професор. — У нас щороку були нормальні конкурси. А цього року вперше довелося оголошувати додатковий набір відразу на трьох факультетах. Реклама будь-якого вузу — це його студенти. А вони у нас у кожному селі області. От і рекламують, як закрили університетську їдальню, а студенти на парах сидять у рукавичках. У всіх вузах кожна кафедра має свою електронну пошту — у нас навіть телефонів немає. Ось вам імідж вузу, його престиж...

Можливо, професор дещо згустив фарби. Кризу у сфері вищої освіти відчуло багато вузів. Демографічна ситуація в Україні відома, тоді як вищих навчальних закладів за останні роки створено незліченну кількість. Студентів на всіх просто не вистачає. І нове керівництво ВПУ, до речі, заздалегідь потурбувалося про цю проблему, відкривши днями майбутнім абітурієнтам двері інституту довузівської підготовки та профорієнтації, по закінченні якого у школярів буде більше шансів стати студентами. Насамперед, звісно, педуніверситету. З тієї ж метою для учнів із сільської місцевості відкрито курси «вирівнювання».

Звісно, цей крок був продиктований не лише турботою про день завтрашній, а й думками про заробляння на хліб насущний сьогодні. Контрактне навчання в педуніверситеті найдешевше у Вінниці: від максимальних 1960 грн. на рік на факультеті іноземних мов до 800 грн. — у заочників. Порівняйте з 3,5—5 тис. грн. у сусідньому медуніверситеті і відчуєте різницю. Тим часом заняття зі школярами по вихідних менш обтяжливі, хоча й обійдуться тим у 80 грн. на місяць. Суму при 8—9-місячному «вирівнюванні» підрахувати нескладно.

Бачачи такі перспективи, колектив мав ректора носити на руках. Але відчути в собі таке бажання встигли не всі, оскільки в процесі формування новим начальником своєї команди скороченням піддалися відразу 58 чоловік. Насамперед в.о. ректора потурбувався про кадровий потенціал госпчастини, через яку проходять основні фінансові потоки вузу.

Колишній проректор з адміністративно-господарської частини Валерій Казмирчук вважає, що потрапив «на олівець», поцікавившись на представленні в.о. ректора датою виборів. І під звільнення — коли висловив сумніви в залученні ректором ремонтної фірми, котра виставила, на його думку, завищений коефіцієнт оцінки робіт.

— Мій колишній заступник одержав догану лише за те, що привітався зі мною, — констатує колишній проректор. — Оскільки привселюдно було оголошено: із Казмирчуком не вітатися і не розмовляти... Чому? Я відкрито сказав: аморально робити євроремонт кабінету ректора за 170 тисяч гривень, коли не готова аудиторія для студентів. Аморально надавати бокси в гуртожитку для малосімейних дітям деяких викладачів, які мають по дві квартири. А нинішнього ж року 20% студентів було відмовлено в поселенні. Коли декани здійняли галас, довелося ущільнювати кімнати із порушенням усіх норм гігієни. І я вважаю аморальними ратування ректора за переобладнання цих кімнат у готельні «люкси» із відповідною оплатою проживання. Наші студенти явно не відносяться до «золотої молоді». Більшість із труднощами оплачує навчання, так із них ще й треба утридорога дерти за гуртожитки? Також аморальним є закриття студентської їдальні — задля того, щоб її здати в строк, я ночами не спав.

Закриття університетської їдальні із початком навчального року — окрема історія.

Триста посадкових місць при 9000 студентів і 1500 викладацько-технічного персоналу так-сяк вирішували питання харчування. Зараз їдальню замінили два кафетерії на 30 чоловік кожен. З євроремонтом і відповідними цінами.

— Хіба це не знущання над студентами? — обурюється голова студентського профкому Іван Собчук. — Закрити їдальню, щоб відкрити два приватні кафетерії. З цього приводу я звертався до ректора, але досі не отримав від нього відповіді.

У суді вирішив шукати правди, вважаючи незаконним своє звільнення, колишній головний енергетик університету Віталій Юрачик. Втім, звільнення — м’яко сказано. Його посаду, пов’язану з безпекою праці й електрообладнання, взагалі скорочено. На думку Юрачика, в опалі він опинився, висловивши невдоволення рядового техперсоналу, із якого зняли надбавки за додаткові півставки.

Хто трійки в ректорському дипломі згадає...

З приводу певною мірою аврального призначення Олександра Шестопалюка говорить багато хто.

Так, ще на початку року з’явилися чутки про можливе злиття технічного, сільськогосподарського і педагогічного університетів в один «потужний національний університет європейського типу». Головним у тріумвіраті передбачався політех, ректор якого, власне, і звернувся з такою пропозицією до міністра освіти й науки Василя Кременя.

Що примітно — об’єднавча ініціатива стривожила насамперед деяких можновладців. Давно і по-братськи поділені «волевиявляльні акції» університетів могли раптом стати «контрольним пакетом» в одних руках. Чутки були підігріті ще й розмовами про «донецьких», які нібито поклали око на адмінкорпус педуніверситету. І ректора-пенсіонера поспішили замінити губернаторським заступником, здатним не лише відстояти «своє», а й примножити. Наприклад, за рахунок інституту післядипломної освіти вчителів у самісінькому центрі з його багатотисячною армією курсантів-вчителів, котрий рахується за іншою групою впливу. До речі, у Міносвіти вже лежить звернення Шестопалюка про перетворення інституту на окремий підрозділ педагогічного університету.

Втім, скільки реального грунту під цими чутками, ніхто з обізнаних із настільки делікатним питанням не захотів говорити на диктофон. На відміну від самого ректора.

— Сідайте. Як вам кабінет? Гадаю, чули вже.

— Еге ж...

— Ну ось такий я: ніколи не сидітиму в кабінеті з обдертими стінами. У багатьох голів сільрад сьогодні кабінети кращі, аніж був у мого попередника. Напіврозвалені меблі 30-х років, таргани бігають, а в залі засідань ученої ради ще й пацюки. Ремонт у таких умовах — це, даруйте, не злочин, а обов’язкова умова для університету з 90-річною історією, куди приходять учені, гості.

Я людина, котра любить творити. Де я, там будівництво, ремонт. Із квітня місяця, коли мене призначили в.о. ректора, вдалося відремонтувати 39 об’єктів на суму майже в мільйон гривень. Кардинально змінився зовнішній вигляд центральної частини вузу, уже без побоювання можна користуватися водогоном. Обгородили територію університету, котра раніше нагадувала привокзальну площу з бродячими собаками і п’яницями. Тільки з каналізаційних люків біля навчальних корпусів витягли 32 бомжів.

— А от колишній ректор, кажуть, образився на вас...

— Знаю. Я робив йому кроки назустріч до останнього дня. Не проблема виділити кабінет, зарплату, автомобіль. Треба лише узгодити. Я запросив його, коли приїжджав заступник міністра, а він демонстративно не прийшов. Зате тільки-но я у відрядженні, колишній ректор уже на території університету, піджидає людей і обзиває їх зрадниками. Тепер, після всіх цих анонімок, питання з ним я для себе закрив.

— А що ж крамольного пишуть на в.о. ректора? Може, ви студенток кривдите...

— Скарги одні й ті ж: паркан, скорочення, їдальня, гуртожиток, ремонт кабінету... Комусь щось нібито недодав. Щоб ви знали, я першим же ділом придбав навчальних комп’ютерів на 100 тис. грн. І 200 тис. виділив бібліотеці. Але якщо раніше вона «визначала» потреби в підручниках, то тепер це право повернуто керівникам кафедр, факультетів і проректору з навчальної частини. Комусь, хто налагодив явно дивні канали закупівель, це не сподобалося. От і пишуть.

Ставлять під сумнів кожен крок мого життя. Освіта, вчений ступінь, стаж... Не полінувалися знайти мою студентську справу і порахувати трійки. До речі, у дипломі аноніма, наскільки я знаю, їх більше.

Якщо у тебе є якісь заперечення, то покажи свою принципову позицію, вийди і сміливо заяви про це в колективі. Я завжди готовий відповідати на конкретні, серйозні зауваження. Але що можуть сказати люди, котрі за багато років роботи в університеті розвалили силу-силенну напрямів. Я не вписався в їхні плани, і вони опиратимуться всьому новому просто через заздрість. Їх у колективі усі знають. Нам відомий кожний їхній крок, що і де вони пишуть, що роблять. Але опускатися до боротьби з ними я не буду. Я виконуватиму свої обов’язки і, безумовно, формуватиму ставлення в колективі до анонімників.

— Може, тоді відповісте й по інших пунктах, які закидають новому ректору?

— Та будь ласка. Почну з нібито масових скорочень.

Скоротили, наприклад, завгоспа з філософською освітою. Звільнено викладача, котрий з’явився на лекції в нетверезому стані. І доплати я дійсно познімав: у гуртожитку проводку потрібно терміново полагодити, а електрика, котрий працює на півтори ставки, після обіду вже не знайти. За що тоді доплата? Коли я не знайшов відповіді на це запитання, розпорядився зняти всі доплати, поки не буде доведено додаткову роботу кожної такої людини. І проблеми більше немає. Багатьом, наприклад сантехнікам, доплату вже повернуто.

Тепер про гуртожитки, від утримання яких держава відмовилася ще 1992 року. Собівартість одного ліжко-місця — 134 гривні. Студент сплачує 20. Де взяти ще 114 гривень? Я і запропонував зробити десяток «люксових» номерів на пробу. Природно, дорожче. Зрозуміло, що за фінансових можливостей наших студентів ми не зможемо зробити таким хоча б один гуртожиток. Але й не робити нічого не можна. А моїх опонентів, схоже, не цікавить, за рахунок чого відремонтовано дахи, які роками протікали у гуртожитках, як вдалося нарешті підключити їх до централізованого опалення.

По їдальні. Сьогодні проблем із харчуванням немає — діють кафетерії, буфети, поруч офіцерська їдальня. Від студентів із цього приводу не було жодної заяви чи скарги. Шумлять ті, хто безплатно снідав, обідав і вечеряв у старих орендарів. Іноді, як мені розповідали, із «гарячими» приправами. Тож проблема не в мені. Протистояння чекало будь-кого, хоч би хто сюди прийшов.

— І взагалі, — підсумував розмову Олександр Шестопалюк, — я поки лише виконувач обов’язків ректора. І невідомо, чи стану ректором. За це ще повинен проголосувати колектив. І хотіти сподобатися всім — це наївно. Має бути якийсь відсоток критичної маси, припустимо 30%. Але якщо інші покажуть себе здоровою частиною, готовою до нововведень, я зроблю все, щоб наш вуз став найкращим в Україні...

«А ось так тепер у нас — у ботаніків...»

В останніх словах Олександр Васильович, здається, трохи злукавив. Стосовно 30%. Критична маса в університеті обчислюється сьогодні одиницями. Вже чи поки — яка різниця. Свідчення цього — листи від колективу до міністра освіти, Президента, у Кабмін... Мовляв, в університеті нормальна ситуація. У «кляузах» про якісь конфлікти між ректоратом і співробітниками «усі факти не відповідають дійсності: до керівництва університетом прийшли порівняно молоді люди, які докладають усіх зусиль до подальшого розвитку нашого навчального закладу».

І це зрозуміло. Людям потрібна робота, бажано без тріпанини нервів. Керівництву — їхня підтримка з тих же причин. Повний консенсус? Так, якби не одне але. Коли керівника ніхто не критикує, у нього з’являється переконаність у тому, що він ніколи не помиляється. І на пні зводить усіх незгодних, повіривши у те, що його немає за що критикувати. Людина ж не може не помилятися. Тому будь-яку нормальну людину має насторожувати, коли з нею усі згодні.

Тим часом у ВПУ усе йде саме до такого фіналу. Вся ця історія зводиться, за великим рахунком, до характерних для сили-силенної вузів суперечок про те, як доцільніше використати зароблені кошти. На підручники з комп’ютерами чи на мармурові східці й туалети з євроремонтом. Причому усі мають рацію по-своєму. І сперечалися б собі далі, якби не зміна коней на переправі. Коли на своїх помилках вчаться, а на чужих роблять кар’єру.

Суцільний «одобрям-с» — це, звісно, сумно. Але коли на полігони подібних «дискусій» перетворюються наші альма-матер, стає зовсім печально. На слуху останнім часом конфлікт у Запорізькому університеті, а у Вінницькому політеху протистояння опозиції з ректором напередодні його переобрання вихлюпнулося навіть в Інтернет.

…Анекдот. На науковому семінарі:

— Шановні колеги! У нещодавно відкритому підвиді циклопендри циклонічною основою для розмноження є маточка!

Опонент із залу:

— Ні, тичинки!

— Маточка, я сказав!!

— Тичинки!!!

Звук пострілу, падіння тіла зі стільця. Ведучий:

— Хто ще рипнеться на доповідача — закатаємо в асфальт!

Присутній на семінарі журналіст пошепки звертається до сусіда:

— Які жорстокі звичаї!

— А ось так тепер у нас — у ботаніків!

У стінах ВПУ не згодних із «доповідачем» залишилося вже тільки двоє...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво