Ректор Тернопільської академії народного господарства Сергій Юрій: «Я не звик схиляти голову перед авторитетами» - Освіта - dt.ua

Ректор Тернопільської академії народного господарства Сергій Юрій: «Я не звик схиляти голову перед авторитетами»

18 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №10, 18 березня-25 березня

Вища школа, від самого початку активно підтримавши помаранчеву революцію, продовжує «вирувати». П...

Вища школа, від самого початку активно підтримавши помаранчеву революцію, продовжує «вирувати». Правда, якщо восени основною рушійною силою були студенти, то сьогодні більше мітингують професори й доценти, незадоволені своїм керівництвом. Раз у раз з’являються повідомлення з різноманітних ВНЗ, які викривають неправомірні дії ректора чи його активну підтримку минулого режиму.

Конфлікт, що виник у Тернопільській академії народного господарства, трохи нестандартний. Тут більша частина колективу, навпаки, підтримує свого ректора Сергія Юрія, право котрого обіймати цю посаду намагаються заперечити. Пікантності ситуації додає те, що звинувачує ректора в «непомаранчевості» та прихильності до минулого режиму той, хто за два роки до описуваних подій керував ВНЗ протягом усього періоду правління Леоніда Кучми й пішов із своєї посади за власним бажанням, ставши депутатом Верховної Ради. Є ще один момент, який підігріває інтерес до Тернопільської академії, — цей навчальний заклад закінчував Віктор Ющенко.

Сказати, що пан Юрій представляв інтереси минулої влади, важко: він від самого початку своєї ректорської кар’єри був її опонентом. Просто Сергій Ілліч щиро вважає: сили розумніше витрачати на роботу, а не на конфлікти, і тому намагався максимально їх уникати. Хоча вдавалося це далеко не завжди. Взяти бодай історію з призначенням його на посаду ректора.

— Повідомлення факсом з Міністерства освіти й науки про призначення мене виконуючим обов’язки ректора (до процедури обрання), надійшло 26 квітня 2002 року. Наступного дня було усунуто з посади губернатора області. Нібито події не взаємозалежні. Проте 10 квітня мене викликали до міністерства й повідомили, що я маю написати заяву й відмовитися від посади ректора, оскільки, на думку Президента, ректором повинен стати колишній губернатор.

Боротися я не став: для цього не було ані сил, ані юридичного права — колектив мене не обирав, а виконуючим обов’язки призначив міністр. Тому написав заяву про те, що складаю повноваження та йду на посаду першого проректора. Через два дні приїхав начальник департаменту вищої школи МОН і представив нового виконуючого обов’язки. Колектив його не сприйняв і спробував ще в тих умовах висловити протест, влаштувавши пікет перед будинком обласної ради.

…Була ще одна особливість. Коли Сергія Юрія призначали виконуючим обов’язки ректора, у наказі МОН значився пункт про передачу йому всіх матеріальних і грошових цінностей. А при призначенні нового виконуючого обов’язки такий пункт у наказ чомусь не вписали. Виникла парадоксальна ситуація: за матеріальні цінності та кошти відповідає Юрій, а керує закладом новий виконуючий обов’язки. Обговоривши ситуацію, члени вченої ради вирішили ігнорувати підпис нового виконуючого обов’язки на фінансовій документації. Колишній губернатор попрацював у таких умовах тижнів зо два й сам написав заяву про звільнення.

Ясна річ, боролися в академії не з «чужаками» й навіть не проти необдуманих рішень МОН. Колектив домагався від міністерства одного: оголосити конкурс на заміщення вакантної посади ректора. Вибори відбулися 5 липня 2002 року. За результатами таємного голосування 83% набрав Сергій Юрій, а 17% — його опонент, колишній глава обласної ради. 18 липня Міністерство освіти й науки підписало п’ятирічний контракт із новообраним ректором.

— Розпочав я з ремонту та впорядкування матеріальної бази академії. За два роки ми відремонтували всі корпуси (а їх у нас одинадцять), завершили багаторічне будівництво ще одного, уперше за тринадцять років виділили гроші на ремонт гуртожитків, обладнали аудиторії, зал засідань ученої ради — він у нас тепер не гірший, ніж у Страсбурзі, — розповів Сергій Юрій. — Вдалося зміцнити й фінансове становище академії. Я прийняв 2002 року фонд заробітної плати в розмірі 700 тис. грн. — нині 2 млн. 400 тис. грн., спецкоштів налічувалося лише 17 млн. грн., а сьогодні — 43 млн. грн. При цьому кількість студентів, котрі оплачують навчання, не збільшилася. Торік ми навіть не прийняли 238 абітурієнтів, готових платити за навчання, але слабо підготовлених — марку свого ВНЗ прагнемо тримати на високому рівні. Я не кажу, звідки взяв гроші — це зрозуміло з фінансових документів. Мене цікавить, де ці гроші були раніше?

— Можливо, вони просто нераціонально використовувалися?

— Очевидно, раніше декого офіційно звільняли від оплати, а тим часом їхні гроші, висловлюючись дипломатично, йшли в інших напрямах. Ми ж сьогодні активно спрямовуємо кошти на комп’ютеризацію навчального процесу (кількість комп’ютерів збільшилася майже втричі) й укомплектування бібліотек, без чого неможливо дати студентам якісні знання. Як, власне, і без висококваліфікованих викладачів.

Саме тому їм створюють сприятливі умови для професійного зростання: в академії працюють дві спеціалізовані ради з захисту докторських дисертацій і три — з захисту кандидатських, регулярно проводяться міжкафедральні семінари (викладачі мають знати про зміни в суміжних дисциплінах), організуються закордонні стажування. Приїжджають до нас й іноземні колеги: викладати на спільних факультетах — українсько-німецькому (після його закінчення студенти отримують диплом Тернопільської академії й економічного факультету Дрезденського університету), українсько-голландському, українсько-польському. Крім того, ми намагаємося підтримувати наших викладачів і матеріально.

— Видаєте премії?

— І не лише премії. Академія — єдиний ВНЗ, де допомагають викладачам у поліпшенні житлових умов: торік на це виділили 1300000 грн. А професорам, котрі багато років пропрацювали в академії, ми недавно навіть надали ділянки для будівництва котеджів.

…Попри те, що Сергія Юрія рекомендував на посаду ректора колишній керівник закладу Олександр Устенко, подальші їхні взаємини не склалися. 31 березня 2002 року відбулися вибори до Верховної Ради України. А вже 16 квітня новообраний депутат — він же колишній ректор — зібрав і очолив спостережну раду (що в таких ВНЗ зовсім не обов’язково). Причому, коли зазвичай глава ради — посада громадська, то пан Устенко наполягав на реальних правах. У результаті в академії виявилося двоє керівників: ректор і президент.

Бути «весільним генералом» у закладі, де пройшов шлях від студента (до слова, ленінського стипендіата) до ректора, Сергій Юрій не захотів. «Це принижувало б мою гідність, — підкреслив він в одному з інтерв’ю, — а я не звик схиляти голову перед авторитетами». В академії потроху назрівав конфлікт, який неймовірно загострився саме останнім часом, коли термін дії мандатів народних депутатів уже минав і розпочалася підготовка до нових виборів. На ім’я ректора С.Юрія прибічники президента академії незаконно відкрили сайт (на американському сервері в Лас-Вегасі), де почали відверто поливати його брудом. Проте справжньою «бомбою» стала стаття в одній із місцевих газет.

— У ній мене обвинувачують за дев’ятьма пунктами, — веде далі С.Юрій. — По-перше, у тому, що я свою доньку призначив деканом. За всього бажання я не зміг би цього зробити — і не робив, оскільки в неї немає вченого звання. По-друге, у тому, що я роздав землю академії біля Тернополя. Нам ці два гектари виділено 1995 року. Так, було виділено по вісім-дев’ять соток заслуженим професорам під дачі. Один із них відмовився (переїхав на роботу до Києва), і ми його ділянку віддали срібному призеру афінської олімпіади, котрий навчається в нашій академії. Але вся проблема в тому, що неподалік від наших дач споруджується ринок, і комерційні структури, серед засновників яких, кажуть, значиться і наш народний депутат, хотіли побудувати поруч із ним розважальні комплекси.

Далі стверджується, ніби я вигнав десять професорів. Знову неправда! Одна вийшла заміж і поїхала до Києва (щастя їй!), другий помер (нехай спочиває з миром!), третій хотів чотирикімнатну квартиру, ділянку землі й готовий котедж. Із квартирою допомогли, ділянку дали, а от будувати коштом академії... Йому це не сподобалося, і він повернувся до Києва. Ще один переїхав до Кам’янця-Подільського — звідти родом його дружина, а інший перейшов у приватний ВНЗ на вищу зарплату. Ось так я розігнав професорів...

Наступна образа: одного професора я не ввів до складу вченої ради. Але члени вченої ради обираються на раді інституту, за поданням якої ректор вводить наказом ту чи іншу людини до складу вченої ради. Цього професора рада не рекомендувала.

У згаданій статті говориться, що в мене два автомобілі. Один справді є, стосовно другого я на розширеному засіданні ректорату запропонував: тому, хто цей автомобіль знайде, я готовий продати його за одну гривню. Досі ніхто не приходив.

Намагаються звинувачувати й у тому, що я нібито не брав участі в помаранчевій революції. У міністерстві назвали три ВНЗ, котрі активно працювали від першого дня: Львівський національний університет, Києво-Могилянська академія та ми. Вже у вівторок, відразу після другого туру виборів, які відбулися в неділю, коли стало зрозуміло — були фальсифікації, я віддав наказ про політичний страйк. Ми створили страйковий комітет, щодня відправляли в Київ по два-три автобуси бажаючих відстоювати демократію, надавали їм матеріальну підтримку.

…Після статті в газеті народний депутат Олександр Устенко написав звернення до ректора, де в ультимативній формі зажадав відмовитися від посади, а також направив депутатський запит спікеру ВР Володимиру Литвину й міністру освіти та науки Станіславу Ніколаєнку щодо неправомірних дій ректора. Дізнавшись про це, викладачі провели референдум, де одностайно висловили довіру до ректора Юрія. Трохи пізніше відбулася конференція всього колективу Тернопільської академії, на якій виступили не лише обидва опоненти, а й провідні викладачі.

Виступаючи перед колегами, Сергій Юрій запевнив, що в своїй роботі він керується «совістю, здоровим глуздом і законом», і пообіцяв й надалі бути «принциповим, справедливим», «допомагати професорсько-викладацькому складу, співробітникам, студентам, щоб робота в академії була цікавою та плідною, взаємини — дружними, і щоб у наших стінах відчувався дух освіти й науки».

Емоційними були виступи й інших учасників конференції. «Так само, як і Президент Ющенко одержав у спадщину зруйновану країну, так і ректор Юрій успадкував зруйновану академію: багато старих корпусів, не пристосованих для навчання, давно не ремонтованих, холодних, — зазначив доцент кафедри економіки й управління інвестиціями Степан Лихий. — Тепер їх відремонтовано, утеплено, реконструйовано — тут приємно навчатися та працювати. Багато чого робиться для підвищення якості навчання, поліпшення умов для викладачів. Гадаю, якщо ми обрали ректора на п’ять років, то потрібно дати йому можливість працювати. А пасквілі в газетах, — брехня!»

«Я в академії 34 роки, — розпочав свій виступ перший проректор Г.Журавель. — Наші досягнення засвідчують наші справи: комплекси «Свалява», «Форос», нові корпуси, гуртожитки. Уже цього року три інститути, які перебувають за межами академії, отримали ліцензії на підготовку фахівців. У травні ми проходили акредитацію. Комісія відзначила: матеріально-технічна база, методичне забезпечення, кадровий склад цілком відповідають державним вимогам і забезпечують належний рівень знань. Наприкінці січня в академії працювало дев’ять експертів із Міністерства економіки, ЄС, Росії, Київського національного університету. У своїх висновках вони підкреслили: те, що вони побачили в нашій академії, немає в жодному ВНЗ у Чернівцях, Івано-Франківську, Запоріжжі та Донецьку».

Словом, учена рада академії висловила довіру ректору й зажадала припинити політичні ігри. Політичний мотив — далеко не основний у боротьбі за крісло ректора академії. Тернопільська академія народного господарства — великий заклад, що давно перетворився на цілий навчальний холдинг. Тобто це ще й контроль над фінансовими потоками, іноді вельми значними.

— Незадовго до обрання ректора депутатом, — пояснює Сергій Юрій, — академія придбала абсолютно непотрібні їй об’єкти — два будинки в Закарпатті, нібито для бази відпочинку співробітників і студентів, за які заплатила 700 тис. грн. Але щоб довести їх до ладу, потрібно близько п’яти мільйонів гривень: у академії таких грошей немає. До того ж дістатися туди можна лише власним автотранспортом. Ще на дві непотрібні споруди договір про купівлю-продаж було підписано 18 квітня 2002 р., коли пан Устенко знав, що не буде ректором і, природно, не відповідатиме за гроші. Від одного будинку ми встигли відмовитися, а ось від другого, вартістю 1 млн. 200 тис. грн., не змогли, оскільки частину вже було сплачено. І вже два роки позиваємося з продавцем, аби він повернув нам гроші. Це адміністративне приміщення, там працювали конструктори.

— Із якою ж метою його купували?

— Можна лише припускати. Гадаю, ідеться про не зовсім чисті фінансові операції, зокрема і про таке поширене явище, як «відкіт». Не на користь інтересам академії й деякі інші комерційні операції. Приміром, на її території є невеликий чотириповерховий будиночок, проданий комерційній структурі. За ідеєю, там студентам мали надаватися послуги з ремонту одягу, взуття, перукарські тощо. Насправді ж там розмістився бар, де розпивають спиртні напої, комп’ютерний клуб і гральні автомати.

Ще один момент, де не зійшлися інтереси ректора та президента. Аби мати свою воду, ми пробурили глибоку свердловину, поставили водонапірну вежу. Щойно потеплішає, ми її підключимо й матимемо свою чисту воду. Нас намагалися переконати, що цього робити не потрібно, бо той шматочок землі вже наглянула для себе комерційна структура. А оскільки це водонапірна вежа, то за законом навколо неї має бути 30 м санітарної зони.

Але найбільше мене обурив зовсім недавній випадок. До нас надійшов запит із Вінницького педагогічного університету з проханням пояснити, як одна людина дістала в нас посаду доцента. Розшукавши документи, ми вжахнулися: така людина на вченій раді академії ніколи не затверджувалася на цю посаду. Все пояснив учений секретар. З’ясувалося, видати документи про призначення на посаду доцента (без проходження всіх належних за законом процедур) його ...попросив президент Устенко! Після цього документи було відправлено до Міністерства освіти та науки, звідки й надіслано затвердження. Я відразу ж усунув ученого секретаря від виконання обов’язків, але збитків, завданих престижу академії, вже не відшкодувати: хто знає, скільки ще «липових» доцентів, професорів та інших вийшли з наших стін?

…Поки що конфлікт намагаються спустити на гальмах. Тим паче, що й міністр освіти та науки Станіслав Ніколаєнко, на прийомі в котрого побував Сергій Юрій, запевнив, що той може спокійно працювати до закінчення п’ятирічного терміну контракту. У Тернопільській академії сподіваються: міністр дотримає свого слова, хоча певні побоювання все-таки залишаються. Планується, що наприкінці травня Президент Ющенко відвідає свою альма-матер, від моменту закінчення якої виповнюється 30 років. Чи зустрінуться однокурсники?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво