Ректор НТУУ «КПІ» Михайло Згуровський: «Освітньою політикою в країні ніхто не займається»

Поділитися
Чим ближче до наміченого на 28 жовтня ІІI Всеукраїнського з’їзду освітян, тим очевидніші наміри його «режисерів» і «деригента».

Чим ближче до наміченого на 28 жовтня ІІI Всеукраїнського з’їзду освітян, тим очевидніші наміри його «режисерів» і «деригента». Все йде до того, що має бути виявлена «всенародна підтримка» й «одобрям-с» політиці нинішнього керівництва МОНМС.

Тож чи варто дивуватися, що крізь сито відбору делегатів з’їзду не пройшов жоден із опонентів
політичного курсу Д.Табачника, відомі освітяни, представники
науково-освітянської громадсь­кості, котрі мають сміливість висловлювати альтернативну точку зору на процеси, що відбуваються останнім часом в освітньо-нау­ко­вій сфері? Не отримав делегатського мандата навіть екс-міністр, а нині голова Громадської ради ос­вітян і науковців України (ГРОНУ), лідер партії «Спра­вед­ливість» Станіслав Нікола­єнко. Очевидно, неспроста - ГРОНУ готувалася до з’їзду неформально і заздалегідь, напра­цювавши «Нову стратегію» і Концепцію розвитку освіти на наступне де­сятиліття, що справляє враження добротного документа, з яким не соромно вийти на трибуну представницького форуму. Звичай­но, по­рівнянні зі скороспеченою «Національною страте­гією...», яку виносить на обговорення з’їзду МОНМС, документ ГРОНУ набагато глибший і конкретніший.

Звичайно ж, на з’їзді буде багато достойних людей, які само­віддано трудяться на освітній ни­ві і в сфері науки. Одна з таких відомих постатей - ректор Націо­нального технічного університету «КПІ», академік НАН України Михайло Згуровський.

- Михайле Захаровичу, оскільки наша розмова відбувається напередодні ІІІ Всеукраїнсь­кого з’їзду освітян, почнімо з того, з якими думками ви йдете до цього форуму.

- На превеликий жаль, я йду на з’їзд з певною тривогою за тенденції, які спостерігаємо в освіті, особливо впродовж двох останніх років. Мене хвилює те, що в освіті, особливо вищій, відбувається дуже багато подій, які жодним чином не забезпечують вдосконалення глибинного змісту освіти, підготовку того якісного людського капіталу, який може вирішувати важливі завдання держави - просування до передових країн світу, гідній участі у міжнародній науковій кооперації.

Всі ті гучномовні заходи, що відбуваються в сфері освіти, ніяк не торкаються глибинного змісту освіти, не дають відповіді на запитання, як навчати і чому навчати. Світ сьогодні існує в умовах жорсткої конкурентної боротьби і в ній виграють ті країни, які здатні готувати якісний людський капітал за найновітнішими напрямками розвитку наук і технологій. Для цього вони визначають, за якими напрямками можуть конкурувати у міжнародному розподілі праці і створюють умови для підготовки високо­класних фахівців у цих галузях знань науки і технологій. На жаль, у нас спостерігається наростаюче відставання у напрямках, де ми колись займали передові позиції, втрата наукових шкіл, занепад і старіння науково-лабораторної бази. Звісно, що це не дає змоги проводити дослідження на світовому рівні, а також готувати фахівців на рівні світових вимог.

Що стосується загальноосвітньої школи, то з огляду підготовки фахівців із фундаментально-природничих дисциплін у мене також є велике занепокоєння. Справа в тому, що ось уже декілька останніх років до нас приходять дедалі гірше підготовлені абітурієнти з таких дисциплін, як фізика, математика, інформатика. Зокрема, протягом останніх двох років понад 50% тих, хто прийшов до нас із досить високими балами - від 180 до 200, ставши студентами, не витримують наших вимог із математики, і понад 65% - із фізики. Це свідчить про наростаюче відставання якості підготовки і в загальноосвітній школі.

Якщо порівняти результати з названих дисциплін 10-15 років тому із нинішніми, то є всі підстави бити на сполох: такого хвилюючого відставання ми ще ніколи не мали.

Якість освіти, її зміст - ось на що мають бути спрямовані головні зусилля по реформуванню освіти. На жаль, поки цього не спостерігається.

- Кілька днів тому стало відомо, що Саудівська Аравія й Іран відмовилися визнавати українські дипломи через низьку якість освіти.

- Очевидно, цей факт віддзеркалює тенденції, про які я щойно сказав. Ми бачимо, що цілий ряд країн, такі як Китай, Туреччина, Іран та ін., в яких сьогодні стрімко розвиваються технології, дедалі частіше відмовляються від послуг української вищої освіти.

- У КПІ також менше стало студентів-іноземців?

- Протягом останніх п’яти років кількість іноземних студентів у нашому університеті скоротилася втричі. Чому так сталося? Ми свідомо пішли на це. Від­повідно до нашої політики ми істотно підвищили вимоги до абітурієнтів з інших держав під час вступу до КПІ і вимоги до студентів-іноземців під час навчання. Зараз у нас навчаються студенти з 35 країн, більшість з них - із Китаю, Ірану, Туреччини, африканських і арабських країн, є також із Канади, США, Західної Європи. І ми маємо гарантувати якість нашого диплома за кордоном.

- Учора на засіданні громадсь­кої ради при Держінформ­науки України під головуванням професора М. Стріхи проректори з наукової роботи ВНЗ із занепокоєнням говорили про відрив науки від освітнього процесу. Київсь­кий політех відомий своєю сильною науковою складовою, має статус дослідницького університету. Нині цей статус має вже, здається, дванадцять вишів, хоча далеко не всі, за великим рахунком, мають право так називатися. Адже це не що інше як профанація науки та інновацій у ВНЗ. Більше того, слово «наука» залишилося тільки в назві міністерства, навіть департамент з питань науки ліквідовано.

- Для того щоб створити дос­лідницькі університети в Україні, необхідно звести воєдино три компоненти - освіту, науку та інновації. Синтез цих трьох складових і закладається в модель кращих дослідницьких університетів світу. Візьмімо для прикладу такі потужні науково-дослідницькі центри, як Стен­фордський університет, навколо якого сформована Силіконова долина, Массачусетський технологічний інститут, навколо якого діє Бостонський інноваційний кластер в США, Шведський Королівський технічний університет у Сток­гольмі, навколо якого створене наукове місто «Кіста саєнс сіті», Середньосхідний технічний університет в Анкарі з своїм потужним технопарком і багато інших - усі вони працюють відповідно до так званого трикутника знань. Верши­нами цього трикутника є освіта, нау­ка та інновації, вони нероздільні складові єдиного навчально-науково-інноваційного процесу.

Безумовно, таке розуміння має бути і на рівні управління цим процесом. Зараз, на превеликий жаль, ми бачимо розділення цих ланок управління в державі. Так, в МОНМС відсутні наукова та інноваційна складові діяльності, попри те, що в назві відомства є слово «наука», але немає відповідних фахівців і розуміння цієї діяльності. Тому функцію якісного управління цією складовою міністерство практично не виконує. Досить непогано працює Агенція з питань науки, інновацій та інформатизації, але чіткої взаємодії між цією структурою і міністерством освіти не вбачається. Тому на рівні державного управління освітньо-науково-інноваційним процесом існує розрив, що, звичайно, впливає і на розвиток дослідницьких університетів як центрів науки, технологій і передової освіти.

- Останнім часом від керівників багатьох навчальних закладів доводиться чути про посилення адміністрування, диктату з боку міністерства. У чому це проявляється?

- Вважаю, що міністерство освіти займається не властивими йому справами. На мій погляд, орган державного управління має відповідати за політику освіти, напрацювання цієї політики і її впровадження. І головним завданням цієї політики є підготовка якісного людського капіталу країни, який був би здатний на ті перетворення, які ми хочемо здійснити. Скажімо, ввійти у «велику двадцятку». А для цього потрібно визначитися, за рахунок чого ми можемо підняти інтелектуальний потенціал нації, за якими пріоритетними напрямками потрібно підготувати фахівців, в яких обсягах і створити для цього відповідні умови. Усе це відноситься до політики освіти. Такої політики в країні немає, Міністерство освіти нею не займається і не розуміє її. Натомість во­но намагається здійснювати оперативне управління освітніми процесами, чинить суто адміністративне втру­чання в справи, що відносяться нерідко вик­лючно до повноважень навчального закладу.

- Не можна не помітити посилення процесів комерціалізації освіти, аж до відчуження майна навчальних закладів. Яке ваше ставлення щодо цього?

- Я вважаю, що університети мають виконувати свою місію і університетські середовища як такі не можуть послаблюватися. Їх матеріальна база не може відчужуватися для інших цілей. Ад­же зберігаючи, зміцнюючи, розвиваючи матеріальну базу, інфраструктуру університетів, ми зберігаємо для майбутнього можливість роз­в’язання тих завдань, які ми зараз поки-що не вирішує­мо - підготовка якісного людсь­кого капіталу, який буде здатний здійснити якісні перетворення в країні. Від­тинаючи від ВНЗ ту чи іншу частину інфраструктури (будівлі, бази відпочинку, землю), ми відмовляємося від перспективи розвитку університетів і перекрес­лює­мо своє майбутнє.

- Наскільки відомо, на майно КПІ вже були зазіхання, навіть рейдерські атаки. Про­довжують ходити чутки про захоплення землі, наміри забудови університетського парку…

- Університет перебуває в стані постійної боротьби з певними комерційними структурами, які намагаються у нас щось відтяти. Нещодавно нам вдалося захистити студентську базу відпочинку «Політехнік», що розташована на березі Київського мо­ря. Вона у нас працює цілорічно і безперервно, там проводяться не лише спортивно-оздоровчі, а й навчально-наукові заходи (кон­ференції, круглі столи то­що). Ми відстояли в суді земельну ділянку по вулиці Борща­гівсь­кій, 100, що знаходиться практично у центрі нашого універси­тетсь­кого кампусу, яку у нас відібрали методом самозахоплення. На ній було влаштовано авто­мийку, газову заправку (буквально у декількох метрах від нав­чального корпусу!) і планувалося зводити об’єкти, що не мають жодного стосунку до університетської діяльності. Рішен­ням суду захоплену земельну ділянку повернуто її законному власнику -КПІ, днями знесено автомийку. Тривалий час ми боролися також за свою територію по вулиці Московській, де розташований наш військовий інститут інформатизації і телекомунікацій. І можна навести ще чимало прикладів постійної боротьби за збереження інфраструктури і матеріальної бази КПІ. Зви­чайно, ця проблема існувала й раніше, але в останні роки вона стала болючішою, тому що охочі прибрати до рук уні­верситетсь­ке майно діють більш жорстко, агресивно і цинічно. Водночас відстоювати в судах законні права ВНЗ стає важче. На жаль, у жодній із цих справ ми не відчували хоч би мінімальної підтримки міністерства.

- Якщо випаде нагода виступити на з’їзді освітян, про що б ви хотіли сказати?

- Маю сумнів, що отримаю слово на з’їзді. Але якщо б мені довелося виступити, я б звернув увагу на те, що, на превеликий жаль, основний документ - «На­ціо­нальна стратегія розвитку ос­віти в Україні на 2012-2021 рр.», яка винесена на обговорення, не спрямована на інноваційний науково-технологічний розвиток економіки країни на основі підготовки людського капіталу. Во­на не визначає напрямки, за якими Україна може зайняти гідне місце у міжнародній науково-технологічній кооперації, не забезпечує умови для розвитку «островів прориву», які б дали змогу інтегруватися нам у технологічно розвинуте співтовариство. Як відомо, входження Ук­раїни до «великої двадцятки» президент В.Яну­кович визначив як першочергове завдання. За рахунок чого можна його досягти? За рахунок передової науки, конкурентоспроможної освіти, інноваційних технологій. У стратегії ми нічого цього не бачимо. Вона, власне кажучи, зводиться до декларативних формулювань та багатьох змін адміністративного характеру, що не зачіпають глибинних речей, змісту освіти. Стра­тегія не дає відповідей на голов­ні запитання, які постають в умовах сучасної цивілізації, глобалізованого
світу.

- Але чи не в кожному абзаці зустрічається слово «оптимізація», що на практиці означає скорочення, закриття нав­чальних закладів. Знайш­лося місце в стратегії і для університетської автономії...

- На превеликий жаль, в Україні зроблено значні кроки назад у питаннях університетсь­кої автономії і університетських академічних свобод. Розвинутий світ усвідомлює, що країна не може прогресувати без центрів незалежної думки, які напрацьовують істину, важливу для суспільного розвитку. І держава має забезпечити умови для існування таких центрів незалежної думки, аби «озброюватися» тими істинами для свого поступу. У нас же спостерігається зворотна тенденція. Можна навести не один приклад перетворення колись незалежних університетів і перетворення їх на дуже залежні і слухняні. За умов керованих університетів не може зароджуватися незалежна думка. А це означає, що ми будемо не спроможні дати відповіді на нові і нові виклики. В усьому світі саме університети дають відповіді на ці виклики. Якщо ми подивимося список цьогорічних нобелівських лауреатів, то побачимо, що переважна більшість цих людей, кот­рі змогли відкрити нові горизонти розуміння світу, зробили це в університетах. Це можливо лише за умов вільної творчої праці, а не за умов страху і примусу. Тому мене дуже хвилює така тенденція, яка, звичайно, веде країну не до прогресу, а до занепаду.

- І, як не парадоксально, реалізується така руйнівна тенденція через політику Міністерства освіти…

- Безумовно так.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі