РЕКТОР NON GRATA - Освіта - dt.ua

РЕКТОР NON GRATA

18 квітня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 18 квітня-25 квітня

Хай живе республіка І ті, хто нею керує! Гаудеамус. Студентський гімн У житті завжди знайдеться місце збігові обставин...

 

Хай живе республіка

І ті, хто нею керує!

Гаудеамус. Студентський гімн

У житті завжди знайдеться місце збігові обставин. Цілком закономірно, що такі особливості буття викликають до себе підвищену увага. Як, приміром, у випадку зі зміною керівництва в трьох запорізьких вузах, яка практично збіглася в часі. На офіційний погляд, у цьому немає нічого особливого. «Я, чесно кажучи, не дуже розумію ажіотаж, який зчиняється навколо виборів (ректорів. — В.П.), бо йде природний, звичайний процес», — вважає начальник управління освіти і науки Запорізької облдержадміністрації Олена Ульянова. Проте з наведеним твердженням можна погодитися лише частково.

Припустімо, в інженерній академії і справді немає нічого незвичного. У ректора сплив термін контракту, а оскільки через визначені законом вікові обмеження він не має права претендувати на колишню посаду, колективу академії необхідно визначитися з вибором нового керівника. Зате в медуніверситеті ситуація інша. І не лише тому, що вибори викликані скорботною подією — пішов із життя відомий учений, багатолітній керівник вузу. Особливість в іншому: з двох кандидатів, які балотувалися на посаду ректора, одного висунув трудовий колектив, а другого наполегливо рекомендувала обласна влада. А відтак думки сторін не просто не збіглися, а виявилися полярно протилежними. Принаймні, звернувшись до редакції місцевої газети, представники медичного університету запевняли, що певні сили намагаються посадити в ректорське крісло свою людину. При цьому не береться до уваги думка колективу, понад те — на нього тиснуть: «починаючи від поїздок до міністра охорони здоров’я й закінчуючи «задушевними розмовами» з викладачами». Переконливу крапку над «і» поставила конференція трудового колективу медуніверситету, віддавши 76 відсотків голосів за свого кандидата.

Якими виявляться результати такого заходу в Запорізькому держуніверситеті й коли він відбудеться, ніхто не знає, вдовольняючись лише інформацією, що у вузі склалася напружена ситуація.

Це раніше університети в Україні можна було перелічити на пальцях, а нині їх у кожному обласному центрі — по кілька. Чого доброго, років через десять освітній рівень настільки зросте, що потреба в них виникне навіть у райцентрах.

Приблизно з такою самою іронією й було зустрінуто на початку 80-х ідею створення в Запоріжжі держуніверситету на базі місцевого педінституту. Адже університет — це не просто вивіска, а школа, багаторічні традиції, належна база, зрештою. А в Запоріжжі що? Провінційний інститут із п’ятьма факультетами, які залишилися після реорганізації, і викладачами, переважно кандидатами наук, та й то виключно у сфері педагогіки. Одне слово, підстав для скептицизму було більш ніж достатньо. Дуже важко вірилося, що лише через півтора десятиліття університет атестують за четвертим, найвищим, рівнем акредитації, що 14 факультетів і 61 кафедра освоять підготовку випускників за 31 спеціальністю, а аспірантура й докторантура — відповідно за 39 і 12, що з понад 500 викладачів 43 матимуть звання професора та ступінь доктора наук, а 270 — доцентів, кандидатів наук, що ЗДУ налагодить співпрацю з 40 зарубіжними вузами, а його веб-сайти щодня відвідуватимуть тисячі користувачів Internet майже зі 100 країн...

Тоді ці факти сприймалися переважно як рожеві мрії, тому противників відкриття університету не бракувало. Передусім — у викладацькому середовищі. Це цілком закономірно, оскільки новий статус вузу значно підвищував фахові вимоги, від чого чимало людей було не в захваті. Дуже стримано поставилася до наміру й республіканська влада. Це було, щонайменше, дивно, особливо на тлі цілком доброзичливого ставлення союзного міністерства. Проте, всупереч усім труднощам, 1985 року університет у Запоріжжі відкрили. І тут є нагода звернути увагу ще на один характерний збіг.

На торжестві, приуроченому до відкриття Запорізького університету, колишню республіканську владу репрезентував завідуючий сектором вищих навчальних закладів відділу науки і навчальних закладів ЦК КПУ Василь Кремень. І хто міг подумати, що в 2003-му він, уже міністр освіти і науки України, видасть два накази, які викликали резонанс не лише в ЗДУ, а й за його стінами. Перший — про усунення з посади ректора університету В’ячеслава Толока у зв’язку з завершенням терміну контракту, а другий — про призначення виконуючим обов’язки ректора Валерія Савіна, який працював начальником обласного управління екології та природних ресурсів і за сумісництвом завідував кафедрою загальної та прикладної екології ЗДУ.

У законі «Про вищу освіту» процедуру призначення виконуючого обов’язки ректора не прописано. Там лише міститься посилання, що це право залишається за власником вузу. Стосовно університету таким є держава в особі Кабміну, який делегує свої повноваження міністерству. Отже, з формальних позицій, міністерське рішення абсолютно вписується в правові рамки, а щодо суті, то рокіровка в керівництві ЗДУ відразу породила безліч чуток і пересудів. Тим паче що підстави для порівняння, з огляду на сформовану практику, були. Приміром, торік відбулося переукладання контракту з керівником у сусідньому технічному університеті. Ректора призначили виконувачем обов’язків, а потім колектив повторно обрав його на новий термін. І ця процедура залишилася практично непоміченою, чого, на жаль, не скажеш про ЗДУ. А й справді, не можуть же безпідставно позбавити посади першого й незмінного протягом 18 років ректора університету. Як кажуть, зняли, отже, було за що...

Начальник управління освіти і науки О.Ульянова, що представляє офіційну точку зору обласної влади, не має жодних даних про висунуті до В.Толока претензії. Навпаки, за її оцінкою, він вартий поваги як вчений та організатор. Та й сам університет — «стабільний навчальний заклад», хоча «на жаль, в університеті виявлено низку порушень — триває слідство щодо хабарництва, довідка КРУ, за підсумками торішньої перевірки, не досить, скажемо так, хороша. Там є свої внутрішні проблеми».

А яка інформація стосовно цього в Міністерства освіти і науки? Зокрема начальник департаменту кадрової роботи Володимир Биковський, якому на засіданні вченої ради ЗДУ поставили пряме запитання «Чи є претензії до нашого ректора?», заявив:

— Я не можу відповісти на це запитання. Для цього треба провести перевірку.

Як, знову перевірка?! Невже шанований чиновник сумнівається в професіоналізмі наших контролюючих органів? Адже протягом останніх п’яти років в університеті з ентузіазмом працювало 29 (двадцять дев’ять) комісій, із яких лише 8 планових. За підсумками роботи 23 з них порушень не виявили, а про те, що «накопали» інші, йтиметься трохи нижче.

Звісно, було б безглуздо уявляти Запорізький держуніверситет таким собі заповідником ідеального порядку. Ось, до речі, і недавно призначений в.о. ректора В.Савін зауважив в інтерв’ю місцевій газеті: «Я зараз повернувся в університет і побачив безліч проблем». Одна з основних, на думку нового керівника, у тому, що «зі слабкого університету треба стати сильним». А слабкість ця — «в кількості факультетів, кількості студентів — у нас їх лише 8 тисяч. У Київському національному університеті, Донецькому національному університеті, Дніпропетровському національному університеті — 20, 12 тисяч. Треба розширювати набір спеціальностей, факультетів, зміцнювати матеріально-технічну базу», — вважає В.Савін.

До вже згаданих фактів, які почасти характеризують потенціал ЗДУ, слід додати, що в рамках багатогалузевого навчально-наукового комплексу «Запорізький університет» він об’єднує навколо себе регіональний інститут управління, педучилище, два коледжі, класичний ліцей, технікум, 11 шкіл. Крім того, ще з 47 школами області укладено угоди про спільну навчально-методичну роботу, створено навчально-консультаційні центри у Кривому Розі, Сімферополі, Мелітополі, сім підготовчих відділень при сільських школах. За п’ять останніх років в університеті засновано два факультети й вісім кафедр, підготовлено 130 кандидатських і 15 докторських дисертацій, підвищили кваліфікацію 346 викладачів, видано 300 підручників та посібників. У планах на найближчу перспективу — співпраця з МДУ у рамках недавно укладеної угоди, відкриття двох нових факультетів...

Оцінюючи університетські проблеми, в.о. ректора ЗДУ В.Савін відзначив: «...Було виявлено факт давання хабарів студентами». І відразу додав: «Наскільки глибока ця проблема, не знаю — я лише кілька днів тут». Ну що тут скажеш... Залишається лише поспівчувати чиновникам, яким через малий час перебування на посадах складно визначитися з власними думками. Можливо, у зв’язку з цим деякі подробиці для них виявляться не зайвими.

Отже, торік ректор ЗДУ В.Толок зробив те, до чого в нього вочевидь не лежала душа. Але іншого виходу не було, оскільки в університеті дедалі голосніше лунали пересуди про хабарництво викладачів економічного факультету. На жаль, ця хвороба вітчизняної системи освіти відома ще з радянських часів. Її симптоми траплялися й у Запорізькому університеті. У таких випадках професор Толок робив по-своєму — розмова з хабарником і пропозиція піти «за власним бажанням».

Навряд чи такий метод боротьби з цим явищем бездоганний у правовому сенсі. Але, завдяки сформованим життєвим принципам, ректор звик вірити й довіряти людям, оскільки був переконаний у тому, що помилитися може кожен, але це не повинно пустити все подальше життя людини навскосяка. Проте гуманізм гуманізмом, а коли в очолюваній вами установі перевірка за перевіркою, треба бути абсолютно нерозсудливим, щоб намагатися «по-доброму» дати раду проблемі, механізм вирішення якої гранично чітко прописано в КК. Одне слово, цього разу ректор, згнітивши серце, віддав перевагу офіційному способу й, за його словами, письмово звернувся в управління з питань боротьби з економічною злочинністю з проханням перевірити підозри. На жаль, результати не спростували найгірших побоювань. Про що В.Толок і доповів у міністерство. «Заступник держсекретаря і міністр мої дії схвалили», — розповідає ректор. Чому подальші події почали коментувати у стилі «чи то в нього вкрали, чи то він украв» — про це трохи згодом. А зараз, як і було обіцяно, про результати роботи шести комісій, що виявили в університеті порушення.

І ще про один збіг за підсумками перевірок: усі виявлені порушення, за словами ректора, були усунуті під час ревізій і не потребували подальших дій. Утім, один виняток усе-таки був. Перевірка обласним КРУ 17 квітня 2001 року виявила відсутність договору з банком на використання бюджетних коштів, спрямованих на видачу довгострокових кредитів. Причина недогляду полягала у відсутності відповідної методики розрахунків, розробка якої поза сферою компетенції навчального закладу. У травні 1999 року фахівці обласного КРУ виявили в університеті понаднормово нараховану стипендію в сумі 75,45 грн., не проведену індексацію житлового фонду, помилкове віднесення плати за природний газ на витрати по бюджету й прострочену депонентську стипендію. Міська податкова інспекція у березні 2000 р. виявила недонарахований податок на суму 206,59 грн. Обласне КРУ у вересні 2000 р. розкрило факт недонарахованої орендної плати. Районній ДПІ в грудні 2001 р. донараховано податок із власників транспортних засобів на суму 265 грн., стягнено 340 грн. штрафу. Нарешті, найбільші порушення виявило в січні 2002 р. обласне КРУ: завищення вартості робіт підрядних організацій на 2190 грн., переплату стипендій і командировочних витрат, відповідно, на 39,24 і 55 грн. На цьому перелік порушень, знайдених і виявлених у ЗДУ за п’ять років, вичерпується. Хочеться щиро побажати нашим славним контролюючим органам залишатися такими ж принциповими й наполегливими стосовно інших бюджетних організацій.

І все ж недарма, напевно, кажуть, що диму без вогню не буває. Тому запитання, з якої ж іскри в Запорізькому університеті спалахнуло полум’я, бачиться аж ніяк не пустопорожнім. Зважаючи на все, «джерелом загоряння» стали листи в різні інстанції від імені «професорсько-викладацького складу Запорізького державного університету». Якщо оцінювати їх за критеріями шкільного твору, то рівень елементарної грамотності там не витягує навіть на одиницю. А щодо змісту, то, відверто кажучи, після ознайомлення з цими зразками епістолярної творчості відчуваєш нездоланну огиду. Прямо в голові не вкладається, як можуть дорослі, обтяжені життєвим, науковим і педагогічним досвідом люди, до того ж — професори й доктори наук, у з’ясуванні відносин опускатися до рівня базарних пліткарів.

Спочатку реакція на ці звернення була цілком адекватна.

Восени 2000 року прокуратура порушила кримінальну справу за фактом зловживань посадовими особами ЗДУ, яку невдовзі закрила з огляду на відсутність складу злочину. Проте через рік, коли в області вкотре замінилося керівництво, до справи повернулися. Цього разу досудове слідство тривало сім місяців. Постановою слідчого з особливо важливих справ прокуратури міста Запоріжжя Олексія Юшкова його було припинено через відсутність складу злочину. Ось витяги з постанови від 15 квітня 2002 р.: «Приводом і підставою для порушення кримінальної справи послужили численні скарги й заяви, спрямовані в різні державні, правоохоронні й контролюючі органи, в яких ряд колишніх співробітників Запорізького державного університету, зокрема ... повідомляли факти, що, на їхню думку, свідчили про зловживання посадових осіб університету, зокрема і ректора ЗДУ Толока В.А.» «Кожен із наведених фактів у заявах гр. ... та ін. осіб неодноразово перевірявся працівниками Міністерства освіти і науки України, співробітниками органів внутрішніх справ, податкової та контрольно-ревізійної служб, працівниками прокуратури. Матеріали цих ревізій, а також проведені відомчі й податкові перевірки підтверджують: усі факти, визначені заявниками як зловживання, є вигаданими, не здобули свого підтвердження під час перевірок».

Проте старання скаржників дали певний результат. У лютому 2001 року наказом по міністерству ректору Толоку оголошено догану «за серйозні недоліки у роботі з керівництва вищим навчальним закладом». Однією з підстав для цього послужило те, що «до міністерства надходять скарги від співробітників університету про недоліки в роботі ректора з керівництва вищим навчальним закладом».

Усе це видається, щонайменше, дивним, якщо взяти до уваги, що в 1999 і 2000 рр., відповідно до міністерського рейтингу, ЗДУ входив у десятку найкращих університетів України. 2000 р. йому першому з-поміж запорізьких вузів присвоєно IV рівень акредитації, а ректора удостоєно Почесної грамоти Міністерства освіти і науки.

Але на той час ставлення місцевої влади до ректора різко змінилося. З ініціативи обладміністрації, яку вдруге очолив Євген Карташов, В.Толока усунули від головування в обласній раді ректорів. І зовсім вже неугодним ректор став після того, як наприкінці 2001 року в університеті виступив із лекцією екс-прем’єр Віктор Ющенко. Тоді В.Толоку «пришили» політику. На думку обізнаних людей, через це на статус національного університет розраховувати не може. Чи так це насправді — достеменно невідомо. Зате відомо, що, за словами міністра Кременя, вузів зі статусом «національний» в Україні вже 59, а в семи з них протягом останніх п’яти років не відбулося жодного захисту докторської дисертації. Можливо, тому, що науковий та інтелектуальний потенціал країни й так зависокий, а справжніх докторів наук у нас просто хоч греблю гати?

Приблизно такий висновок напрошується з історії, яка сталася з ректором ЗДУ. Авторові майже 200 наукових праць, професору, доктору технічних наук, заслуженому діячеві науки і техніки України В.Толоку чиновники, не спромігшись навіть на банальне «спасибі» за багаторічну працю, чітко дали зрозуміти, що країна, яку вони уособлюють, його послуг не потребує. Зайвим він виявився і для університету.

— Після звільнення я подав заяву про зарахування на посаду завідувача кафедри, яку досі очолював на громадських засадах, — каже В.Толок. — Проте її не задовольнили.

А тим часом університетський колектив здивований і розгублений. Стан, погодьтеся, далеко не найкращий напередодні сесії, випускних іспитів і чергового набору студентів. Конкурсу на заміщення вакантної посади ректора Запорізького університету не оголошено, і ніяких офіційних даних про нього немає. Є лише припущення.

— Я вважаю, що треба проводити вибори, коли колектив буде до цього готовий. Гадаю, це буде десь ближче до вересня або жовтня, — заявив в.о. ректора В.Савін.

Про те, які методи «підготовки» застосовуватимуться й наскільки вони успадкують досвід Запорізького медуніверситету, колективу ЗДУ ще належить дізнатися. Поки що основну увагу зосереджено на особистості В.Толока. Йому настійно рекомендують відмовитися від намірів балотуватися на наступний термін, обіцяючи при цьому посаду почесного ректора. У Законі «Про вищу освіту» є такий вид «морквини»: «При виході на пенсію з посади керівника вищого навчального закладу керівник, який пропрацював на цій посаді не менше двох термінів поспіль, може бути призначений на посаду почесного ректора вищого навчального закладу з виплатою грошового утримання за рахунок навчального закладу в розмірі заробітної плати, яку від отримував перед виходом на пенсію». «Може бути призначений»... Непогано звучить, правда? Мовляв, буде слухняним — призначать, ну, а якщо ні, то можна й до інших заходів вдатися. Приміром, попрацювати з обвинувачуваними у справі про хабарництво. Адже їм є що втрачати. І за обіцянку менш суворих наслідків вони навряд чи відмовляться від пропозиції назвати спільником колишнє вище керівництво. Чи такий варіант виключається, оскільки нашим правоохоронним органам притаманні неупередженість і непідкупність?

А можливо, і справді весь цей ажіотаж навколо зміни керівництва в ЗДУ не вартий виїденого яйця? Адже вибори ректора університету рано чи пізно відбудуться, і уповноважена трудовим колективом конференція визначить достойну кандидатуру керівника. Так би мовити, традиційний принцип вузівської демократії все розставить на свої місця. Залишається лише уточнити, які його особливості.

На відміну від основ самоврядування радянського зразка, не кажучи вже про царські часи, демократія в українських вузах має характерну специфіку. Її впровадили під гаслами реформи вищої школи, модернізувавши адміністративним важелем у вигляді контрактної системи. Відтак 39-та стаття Закону «Про вищу освіту» хоч і дозволяє вищому колегіальному органу громадського самоврядування вузу обирати керівника, але остаточне рішення про укладання з ним контракту все-таки приймає власник вищого навчального закладу або уповноважений ним орган. І він має право вчинити так із кожним кандидатом на посаду ректора, який набрав не менше 30% голосів. Але навіть якщо, за підсумками голосування, буде визначено лише одного претендента з 80 або 99,9% голосів, «власник або уповноважений ним орган може не призначати рекомендовану кандидатуру, у зв’язку з чим він надає вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу вмотивовану відмову».

У принципі, теоретична можливість подолання вето власника існує. Але для цього вищому колегіальному органові вузу необхідно повторним голосуванням підтвердити своє рішення двома третинами голосів від свого статутного складу. Ну, а оскільки переважна більшість цього складу — контрактники, якось не дуже віриться, що серед них знайдеться багато охочих засумніватися в слушності думки вищих органів. А то, боронь Боже, самим доведеться виявитися у статусі persona non grata, в суворій відповідності до норм закону та специфічних основ демократії...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво