Ректор ламати вміє...

Мій телефонний співрозмовник спочатку переконався, що розмовляє з кореспондентом «Дзеркала тижня», а вже потім перейшов до суті.

— Вас турбує співробітник університету. Ви, напевно, знаєте, що в нас відбувається масове звільнення кваліфікованих викладачів?

— Чув.

— Отож, на майбутнє засідання вченої ради заплановано чергову розправу. Гадаю, вам варто бути присутнім, аби переконатися в цьому.

— Кажуть, віднедавна пропускний режим в університеті пожорсткішав настільки, що журналістів на поріг не пускають...

— Але ви ж можете поговорити з викладачами після засідання ученої ради.

— Даруйте, а «співробітник університету» міг би назвати себе?

— Ну, ви ж розумієте...

Розумію... Тому, гадаю, є сенс ввести в курс справи й читачів.

Старт скандалу, який триває в Запорізькому державному університеті ось уже півтора року, був ознаменований, на перший погляд, цілком пересічною подією. Наказом міністра освіти й науки Василя Кременя ректора ЗДУ В’ячеслава Толока було усунуто з посади в зв’язку з закінченням терміну контракту. Оскільки такі процедури, відповідно до закону, періодично відбуваються у кожному вузі, вони зовсім не належать до розряду здатних привернути значну громадську увагу. Проте цього разу випадок був особливий. Про його перипетії досить докладно йшлося у торішній публікації «Ректор non grata» («ДТ», № 15, 2003 р.). Тому, не вникаючи в деталі, обмежимося лише нагадуванням деяких принципових моментів.

Суть того, що відбулося, звелася до того, що відомий учений — професор, доктор наук, заслужений діяч науки і техніки України, котрий беззмінно очолював протягом 18 років перший у Запоріжжі університет від дня його заснування, несподівано виявився не при справах. Мало того, що В.Толоку не спромоглися навіть формальну подяку оголосити за роботу, його не затвердили виконуючим обов’язки ректора до майбутніх виборів, у яких йому настійно рекомендували не брати участі. І вже цілком безглуздою видається категорична відмова професору в прийомі на посаду завідуючого університетською кафедрою, яку він колись очолював на громадських засадах. Логічно припустити, що для такої немилості мають бути серйозні підстави. Але, хоч як це дивно, якихось офіційних претензій на адресу колишнього ректора ніхто не висловив. Навпаки, його заслуги як ученого й організатора навчального процесу не піддавалися сумніву. Тут уже мимоволі доводиться звернути увагу на єдину версію, яка бодай певною мірою пояснює причину того, що сталося.

Існує думка: неугодним ректор став після того, як наприкінці 2001 року в університеті з лекцією на економічну тему виступив екс-прем’єр Віктор Ющенко. Ну а оскільки на парламентських виборах, що відбулися через кілька місяців, «Наша Україна» набрала в області практично однакову кількість голосів із провладним блоком «За єдину Україну!» й усього менш як на три відсотки відставала від СДПУ(о), членом якої, до речі, є міністр освіти і науки, місцева влада виявилася вкрай заклопотаною «пошуками винних»...

На посаду виконуючого обов’язки ректора ЗДУ міністр призначив Валерія Савіна, котрий працював до цього начальником державного управління екології і природних ресурсів у Запорізькій області Мінекоресурсів України. Також — професора, доктора наук, правда без відповідного досвіду управлінської роботи в системі вищої школи, якщо не враховувати посаду старшого наукового співробітника й завідувача кафедри. Ясна річ, досвід — справа наживна. Проте, як невдовзі з’ясувалося, процес його накопичення здійснювався, м’яко кажучи, далеко не безболісно для вузу.

Із виборами нового керівника університету в міністерстві явно не поспішали. На думку призначеного виконуючого обов’язки ректора їхній час має настати через півроку, «коли колектив буде до цього готовий». Істинний зміст сказаного стане очевидним у жовтні 2003-го, коли колективне волевиявлення в ЗДУ врешті-решт здійсниться. Утім, про все по черзі.

Претендентів на найвищу посаду в Запорізькому держуніверситеті спочатку було троє: виконуючий обов’язки ректора Валерій Савін, попередній ректор В’ячеслав Толок і професор Сергій Тимченко — нині проректор одного зі столичних вузів, котрий раніше працював у ЗДУ. Проте напередодні голосування В.Толок зняв свою кандидатуру на користь С.Тимченка. Зрештою, конференція трудового колективу університету віддала 52 відсотки голосів В.Савіну, С.Тимченко набрав 42 відсотки. Вирішальне слово залишалося за МОН, оскільки, відповідно до закону «Про вищу освіту», власник вузу чи уповноважений ним орган має право укласти контракт із будь-яким із кандидатів на посаду ректора, що набрав не менше 30 відсотків голосів. Ця обставина набувала особливої ваги, оскільки щойно закінчилося голосування, як посипалися численні закиди в тому, що вибори в ЗДУ були дуже далекі від принципів демократії. За відгуками спостерігачів і безпосередніх учасників процесу, виконуючий обов’язки ректора нібито особисто коректував списки делегатів конференції, аби максимально скоротити кількість прибічників свого попередника. А для напоумлення тих, хто ще не визначився у своїх симпатіях, їх, кажуть, поділили на групи з п’яти чоловік, зобов’язавши кожного продемонструвати одне одному свої бюлетені перед їхнім укиданням до урни. Наскільки ці факти відповідають дійсності, зрозуміло, ніхто з’ясовувати не став. А це зайвий раз підтверджує актуальність чеховської фрази: «Університет розвиває всі здібності, зокрема — дурість».

Сумнівні методи виборчої кампанії в університеті певною мірою можна було б віднести до розряду неминучих недоліків під час реалізації благого бажання утвердити нові, прогресивніші методи керівництва вузом. Принаймні під час підготовки до виборів стиль роботи попереднього ректора піддавався зневажливій критиці поряд із твердими запевненнями в тому, що протягом року університет здобуде статус національного. Проте насправді звільненого з посади ректора зал проводжав бурхливими оплесками, а жаданий статус із гарантією збільшення бюджетного фінансування і надбавки до окладів так і залишився лише обіцянкою.

Міністерським наказом ректором ЗДУ було призначено В.Савіна, котрий, не відсовуючи справу на безрік, став утверджувати свої принципи управління вузом. До керівництва залучили нових людей, частина з яких, як і сам ректор, не мала адміністративного досвіду в системі вищої освіти. Утім, з’явилися і представники колишніх кадрів, котрим під час перебування ректором В.Толока було запропоновано піти з добра ума. Ті самі, котрі «бомбили» від імені «професорсько-викладацького складу Запорізького державного університету» кляузами різноманітні інстанції. Оцінку їхнім «одкровенням» зрештою дала прокуратура: «Кожен із наведених фактів у заявах... неодноразово перевірявся працівниками Міністерства освіти й науки України, співробітниками органів внутрішніх справ, податкової і контрольно-ревізійної служб, працівниками прокуратури. Матеріали цих ревізій, а також проведені відомчі й податкові перевірки підтверджують, що всі факти, визначені заявниками як зловживання, є вигаданими, не знайшли свого підтвердження під час перевірок».

А тим часом в університеті щосили гуляв вітер перемін. У лічені тижні звільнилися «за власним бажанням» 8 із 14 деканів. Чому? Надамо слово професору, доктору наук Ользі Турган, котра за 23 роки роботи у вузі пройшла шлях від асистента до декана філфаку:

— Ректор викликав мене й заявив: «Вам потрібно піти з деканства. Напишіть у заяві, що ви звільняєтеся у зв’язку з хворобою чоловіка». Своє бажання звільнити мене він аргументував так: «Ви в мене в «папці недовіри». Крім того, на виборах ректора ви голосували проти мене». «Умовляючи» мене, ректор додав, що вміє ламати людей. Термін мого контракту завершується 2006 року. Але я сказала Валерію Васильовичу, що не боротимуся з ним, бо методи його боротьби не є чесними.

Разом із опальним деканом з університету пішла більшість викладачів факультету української філології. Аналогічні події мали місце й на юридичному, звідки слідом за деканом звільнилися 10 кандидатів наук, і на факультеті фізвиховання, який разом із звільненим деканом залишила половина викладачів. Кадрові чистки не обминули й інші структури, що складають багатогалузевий навчально-науковий комплекс «Запорізький університет». Зокрема, епідемія масових звільнень пройшла серед викладачів класичного ліцею при ЗДУ, який мав заслужену славу престижного навчального закладу. За словами президента Запорізької федерації джіу-джитсу Віталія Дьякова, багато років спортивний колектив, котрий співробітничав з університетом, у якому навчається понад сто дітей, за розпорядженням нового ректора виселили на вулицю без жодних пояснень.

До того, що відбувається в університеті, його вихованці, зрозуміло, не залишилися байдужими. Торішнього березня сотні студентів готові були виступити з акцією протесту на захист ректора. Дізнавшись про це, В’ячеслав Толок переконав своїх учнів відмовитися від цього наміру. Як і личить справжньому педагогові, він вважав аморальним ховатися за спини навіть тих, хто щиро готовий прийти на допомогу.

Студентська акція протесту все-таки відбулася, але вже наприкінці минулого року — у відповідь на звільнення декана української філології. Свою незгоду з нинішніми методами керівництва університетом висловили в середині вересня й активісти «Студентської хвилі». Попри офіційне попередження міліції про кримінальну й адміністративну відповідальність і, за словами організаторів акції, указівку ректора своїм підлеглим будь-якими способами не пускати студентів на пікет.

Позиція ж викладачів університету з цього приводу, умовно кажучи, помірніша. На конференції трудового колективу, що відбулася перед початком нинішнього навчального року, пропозиція визнати роботу ректора незадовільною знайшла підтримку лише в чотирьох. Хоча, запевняють «бунтівники», цю оцінку розділяють чимало людей, але висловити її відкрито не наважуються, боючись звільнень. Такий конформізм видається, щонайменше, дивним. І надто вже незатишно стає на душі від думки про те, якими прикладами надихають підростаюче покоління сіячі «розумного, доброго, вічного».

Проте слід визнати: є люди, твердо переконані в тому, що обстановка в ЗДУ цілком благополучна й університет успішно розвивається. Правда, таких, здається, небагато. Принаймні з них мені відомий лише один — ректор В.Савін. Хоча з його думкою вже категорично не згодні навіть ті, хто ще недавно виступав у рядах найближчих соратників. За виявлені заслуги в боротьбі зі спадщиною попереднього керівництва й активну участь у виборах нового ректора вони явно не були обділені увагою, отримавши пристойні посади, включаючи проректорські. А тепер їхні погляди змінилися на протилежні: «У ЗДУ нині процвітає «Савінізм» — загальний страх перед ректором, система сексотства». І вони схильні порівнювати університет із кораблем, який поки що тримається на плаву за рахунок накопиченого запасу ходу, але готовий розділити незавидну долю «Титаніка».

Що думає у зв’язку з цим місцева влада — достеменно невідомо. Зважаючи на все, вони воліють дотримуватися нейтралітету. Напевно, у надії на те, що проблема сама по собі «розсмокчеться». А можливо, чекають реакції міністерства...

Півтора року тому начальнику департаменту кадрової роботи Міністерства освіти й науки України Володимиру Биковському, котрий зачитав накази про кадрові зміни в керівництві ЗДУ, довелося взяти участь у прес-конференції.

— За чиєю рекомендацією власник прийняв рішення призначити виконуючим обов’язки ректора професора Савіна? — спробували з’ясувати журналісти в чиновника.

— Ми багатьох знаємо... Розглядалися різні кандидатури, зокрема й Савіна...

— Хто подавав рекомендації?

— Ну при чому тут... Ніхто... Не передбачено, що хтось має подавати рекомендації...

У той час запитання про відповідальність за ухвалені рішення видавалося неактуальним...