РЕФОРМА, ЯКОЇ НЕ ЧЕКАЛИ, АЛЕ ВПРОВАДЖУЮТЬ УСІ - Освіта - dt.ua

РЕФОРМА, ЯКОЇ НЕ ЧЕКАЛИ, АЛЕ ВПРОВАДЖУЮТЬ УСІ

25 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 25 травня-1 червня

Мова, звісно, про шкільну реформу, яка в серпні минулого року впала на поголовно охоплений шкільно...

Мова, звісно, про шкільну реформу, яка в серпні минулого року впала на поголовно охоплений шкільною освітою (хтось учиться, хтось учить, хтось тими, хто вчить, керує, а ще хтось тих, хто вчиться, годує) український народ буквально як сніг на голову. Вихований у послушанії народ, скрушно похитавши головою, взявся реформу впроваджувати. Як ішов (точніше, йде) цей процес, я поцікавилася в людей, безпосередньо причетних до реалізації шкільної реформи. Крім належності до педагогічного ремесла, всіх моїх співрозмовників
об’єднує ще одна спільна деталь: більш ніж двадцятирічний досвід роботи в школі. Тож вони можуть порівнювати.

Світлана БОБРОВНИК, заступник начальника Хмельницького обласного управління освіти та науки:

 

— Вимоги сучасного цивілізованого світу викликали потребу у формуванні нових реалій. Насамперед школа повинна позбутися авторитаризму, а вчитель — менторства. Адже вчитель і школа — для дітей і батьків, а не навпаки. І реформа спрямована на це. Сьогодні освіта дає право вибору: школи, навчального плану, форми навчання, вчителя. Термін навчання — 12-річний, що почнеться 1 вересня нинішнього року, зрозумілий і виправданий: це відповідає європейським стандартам. І теж закономірно, що починати навчання дитина має в шестирічному віці (якщо, звісно, дозволяє її здоров’я). Наша область однією з перших стала це впроваджувати, і в нинішньому навчальному році 96% дітей шестирічного віку вчаться. Такий високий відсоток — не від бажання перегнати інші області. Просто на Хмельниччині вперше в Україні були створені навчально-виховні об’єднання «дошкільний заклад-школа». Нині в області їх понад двісті. В селах це допомагає зберегти дитсадки, у містах — розвантажити школи. Та найголовніше — це подовжує дитинство.

Збереження дошкільної освіти, створення умов для підготовки дітей до школи, забезпечення наступності освіти — все це відбивається на навчальному процесі впродовж усіх років навчання. Хоч скепсису вистачає, причому щодо всіх питань реформування. Мовляв, на волах везуть комп’ютер до школи. Хай і на волах — але ж везуть. Звісно, селу за темпами комп’ютеризації важко вгнатися за містом. Але в області з 1077 шкіл 910 — сільські. І, наприклад, Гвардійська школа Хмельницького району недавно підключилася до Інтернету, а в Копачівській школі Деражнянського району, яка вже працює в статусі ліцею агротехнічного спрямування, комп’ютери майже індивідуальні: по одному на двох школярів.

Безперечно, за нинішніх реалій дуже важко дати рівноцінні знання у міській і в сільській школах. Тому ми прийшли до думки про укрупнення шкіл. Але що характерно: найкращі успіхи демонструють заклади нового типу — колегіуми, гімназії, ліцеї. Їх в області 48, з них 17 — сільські. І серед переможців обласних і навіть всеукраїнських олімпіад є учні сільських колегіумів: із Зінькова Віньковецького району, Макова — Дунаєвецького і Довжка — Кам’янець-Подільського районів.

Ще слід додати, що для закладів нового типу жодних труднощів не становив перехід на дванадцятибальну шкалу оцінювання, бо тут і до цього існувала десятибальна рейтингова система. Як правило, це дуже сильні заклади, такі як кам’янець-подільський приватний ліцей «Антей», чиї вихованці — серед лідерів предметних олімпіад; чи Хмельницький ліцей №17, де навчаються 70% переможців обласних олімпіад. Звичайним школам дотягтися до них важко. Але реформа й спрямована на те, щоб кожен навчальний заклад шукав свою нішу в освітній сфері.

Володимир КОЗУБНЯК, начальник Хмельницького міського управління освіти, депутат Хмельницької міської ради:

 

— У нас зараз майже на кожній сесії міськради розглядаються освітянські питання, бо реформування школи зумовило чимало докорінних змін. Прийнята програма переходу освітніх закладів міста на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання. Коротко зупинюся на її напрямах. Перший — дошкільна освіта. Всі діти старшого дошкільного віку повинні пройти через організовану форму підготовки до школи. Це не обов’язково перебування в дитсадку — адже місячне утримання в ньому коштує 25—30 гривень, що не кожному нині по кишені. Ми пропонуємо батькам різні форми підготовки. Скажімо, соціальний патронаж, коли соціальний педагог з дитсадка працює з дитиною вдома, а колективне заняття проводиться раз на тиждень.

Основна ідея середньої освіти — спеціалізація шкіл з поглибленого вивчення окремих предметів: інформатики, правознавства, іноземних мов тощо. Кожне рішення про спеціалізацію — не випадковий вибір, а зумовлений традиціями школи, її кадровим потенціалом, матеріальною базою тощо.

Ми йдемо від державної структури управління освітою до державно-громадської. У кожній школі створюються опікунські ради, в управлінні освіти — центр освітньої політики, який на підставі соціальних досліджень даватиме інформацію про сприйняття освітніх новацій. Істотно змінилася структура управління освіти. В начальника вперше з’явилося два заступники — з фінансово-економічних питань та з питань будівництва й утримання закладів. Децентралізовано бухгалтерію: кожна школа й дитсадок отримали фінансову самостійність, мають свій бюджет і розв’язані руки — можливість заробляти й витрачати на власні потреби додаткові позабюджетні кошти. Є заклади, що заробляють по три-чотири тисячі гривень щомісяця. Каса в кожній школі, на нашу думку, має впорядкувати і «батьківські» внески, без яких сьогодні, на жаль, не обходиться жоден навчальний заклад, що викликає з боку батьків справедливі нарікання. Переконаний, з цього приводу буде безліч запитань на громадських слуханнях з проблем освіти, які ми плануємо провести.

Учителі по-різному ставляться до реформи, але панівна думка така: «Яка зарплата, така й робота». При низькій зарплаті вчитель перетворюється на ремісника. Мушу сказати, що школу страшенно пригнітило зняття Ющенка: він усе ж дав педагогам надію на підвищення оплати праці — і при ньому вони нарешті почали отримувати зарплату вчасно, хай навіть інфляційну, та все ж. Нинішнього року ми — єдине місто в Україні — визначили освітянську зарплату окремим рядком у міському бюджеті, щоб 57-ма стаття не губилася в загальній сумі освітянських витрат.

Але є інша велика проблема: 87% виділених з бюджету коштів піде на зарплату, оплату комунпослуг, а на власне розвиток освіти — всього 13%. Та ж освітня сфера — не соцзабез, вона без розвитку просто неможлива. Гаразд, ми зуміли нинішнього року спрямувати 200 тисяч гривень на комп’ютеризацію шкіл, але ж потрібні ще й підручники, нова техніка тощо.

Безперечно, я — за зміни в освіті, але тільки підкріплені міцною матеріальною базою.

Тамара ПОПОВИЧ, директор хмельницької загальноосвітньої школи №1 з поглибленим вивченням англійської мови, депутат Хмельницької міської ради:

 

— Реформа покликана зберегти здоров’я дітей і поліпшити якість навчання. Саме для цього й запроваджена 12-бальна система оцінювання. Оскільки незадовільних оцінок тепер немає, то ця система начебто має позбавити дитину стресів. Насправді ж, як з’ясувалося, дуже часто ні діти, ні батьки, ні навіть учителі не готові саме так сприймати нову оціночну шкалу. П’ятибальна система механічно переноситься на 12-бальну і відповідно сприймається. Хоч, звичайно, дозволяє диференційованіше оцінити знання школяра.

Для вчителя реформа — найбільше випробування. Вона стала перевіркою його кваліфікації. Адже вчитель тільки доти вчитель, доки вчиться сам. Діти сьогодні розвинуті, обізнані, і це змушує педагога постійно вдосконалюватись, творити. Цьому сприяють педагогічні ярмарки ідей, що діють у місті і в області. Цього вимагає і рівень школи. Скажімо, вчителя англійської ми беремо на роботу тільки з п’ятирічним стажем викладання. Адже школа вчиться за оксфордськими підручниками.

Та замість того, щоб допомагати педагогові вдосконалюватися, реформа постійно відвертала його зусилля і навіть вставляла палиці в колеса. Що я маю на увазі? Невизначеність критеріїв, які змінювалися протягом усього року. Спочатку оцінювати учнів пропонувалося тільки за письмовими роботами. Уявіть перевантаженість учителя, який веде сім — дев’ять класів і майже водночас мусить перевірити до трьохсот письмових робіт. І зошити, до речі, необхідно зберігати. Але ж є діти, і таких чимало, котрі чудово відповідають усно, а письмово — ну ніяк. То чи відбиватиме оцінка за письмову роботу їхній справжній рівень знань? Гаразд, дозволили поточне опитування і врахування оцінок за нього або захист теми рефератом. Але скільки доти було нервів?

Галина КРАСКОВСЬКА, викладач світової літератури школи №1:

 

— У реформі закладено чимало позитивних речей. Та в голові не вкладається, як можна було впроваджувати її в життя без будь-якої апробації. Поки життя змусило вносити якісь зміни, стільки наламали дров і нагромадили негативних емоцій, що, звісно, не могло не вплинути на думку громадськості про реформу. Спочатку диктант, до прикладу, не можна було оцінити вище десяти балів, зараз уже — 12. А інші оцінки? А медалі, які то є, то немає, то грають роль, то — ніякої, і критерії для отримання яких змінюються без кінця-краю? А рішення про те, що оцінки із вступних іспитів до вузів, які вже пройшли в багатьох вищих навчальних закладах, можна зараховувати як екзаменаційні в школі? Але ж вища школа не змінила 5-бальної системи — то як будь-який отриманий у вузі бал перекласти на шкільну оцінку? Як на мене, то такі речі зненацька робити просто протипоказано.

Ірина ФЕДОРОВА, вчителька англійської мови школи №1:

 

— У старших класах, вважаю, виправдане залікове, тематичне оцінювання. А от середній і молодшій ланці вочевидь бракує поурочних оцінок. І головне — немає соціального замовлення, який саме випускник потрібен державі. Водночас говориться про соціалізацію дитини в суспільстві як про найперше завдання школи.

Все нинішнього року було настільки на бігу, що ми не встигали вдумуватися. Тим більше що доводилося думати не так про реформування, як про виживання. Тільки тепер нам нарешті підвищили зарплату, і я, вчитель-методист з 26-річним стажем, уперше оце отримала аж 330 гривень. Але впевненості, що зарплата виплачуватиметься повністю і постійно, ні в кого немає. А для того, щоб учитель міг працювати з повною віддачею, він не повинен щодня думати про хліб насущний.

Марія БЛЯХАРСЬКА, викладач української мови та літератури Хмельницького обласного ліцею, заслужений учитель України:

 

— Реформу міністр Кремень робить дуже правильну. Власне, її взагалі могла розпочати лише смілива й рішуча людина. Але ті, що мають йому допомагати, дуже довго розкачуються, і тому реформа впроваджується надзвичайно повільно. Ось тримаю в руках журнал «Українська мова і література», останнє число якого повідомляє, що в наступному буде вміщена нова програма з літератури. А який список літератури я маю давати дітям на літо? Саме так — не як потрібно, а як виходить, — робиться в нас усе.

Дуже зле, що немає в нас єдиних державних стандартів освіти. Тобто все залежить від суб’єктивних уявлень учителя, що повинен знати учень. Але ж у нормальних країнах кожен учень має не лише підручник, а й повний перелік запитань, відповіді на котрі він зобов’язаний знати, і перевірок, які виявлятимуть ці знання. Учень і вчитель не повинні боятися жодних перевірок. Не так, як у нас: усі тремтять — буде комісія з української мови. Ніхто не каже, що перевірятиметься — твір, диктант, переказ? Виявляється — розгорнута письмова відповідь на запитання.

Взагалі ж, на мою думку, щоб школа працювала як належить, мусять трудитися цілі науково-дослідні інститути — щоб усе «на тарілочці» дати вчителю, аби він найкраще робив те, що повинен, — учити.

 

***

 

Працюючи над матеріалом про освітянську реформу, я спілкувалася з набагато більшою кількістю людей, ніж тут згадані. Усі вони так чи так були пов’язані з освітою, всі мали власний погляд на останню перебудову школи, та далеко не всі хотіли, щоб при його оприлюдненні згадувалось їхнє прізвище. З чого мимоволі напрошувався один-єдиний висновок: якщо погляди відповідального працівника не в усьому збігаються з офіційними і він цього не приховує, — то дуже швидко може перестати бути відповідальним працівником. Що само собою знімає питання про те, в якому — авторитарному чи демократичному — суспільстві ми живемо і яку школу будуємо.

Анітрохи не сумніваючись у щирості своїх співрозмовників, я, однак, на підставі власного досвіду — доньки педагогів, колишньої учениці й мами двох нинішніх школярів — та окремих висловлених інкогніто думок хотіла б доповнити наше спільне полотно про шкільну реформу певними спостереженнями і роздумами.

12-річний термін навчання практично не викликає заперечень. А от його формула .... Сьогодні вона пропонується в такому вигляді: 4+5+3 (підготовча, середня, профільна школи). Але ж суть реформи в тому, щоб розвантажити школяра. А за взятою формулою, підготовча ланка залишається такою самою, як сьогодні, середня теж, а старші класи вже тепер пропонують чимось довантажити — щоб 18-річні цілком сформовані юнаки й дівчата від «жиру не казились». Тоді як існувала й існує аргументована думка «розтягнути» в часі саме початкову школу — коли дитина, за висновком психологів, отримує 75% інформації про навколишній світ ( а решту 25% — протягом решти життя). Тим більше що періоди формування людини — дитинство, підлітковий вік і юність — теж повинні збігатися з етапами шкільного дорослішання. 15-річні випускники середньої школи, на глибоке переконання багатьох педагогів, зовсім не готові до самостійного життя, яке неминуче починається для них із вступом у професійно-технічне училище чи навчальний заклад 1-2 рівнів акредитації. Інша річ — 16-річні: не випадково ж саме в цьому віці їм уже вручають паспорт громадянина. Тому серед педагогів дуже багато прибічників іншої формули 12-річної школи: 5+5+2.

12-бальна система, що викликала стільки непорозумінь і суперечок. З одного боку, можливість диференціації. Насправді ж — у кожному разі, поки що — механічне перенесення колишньої «п’ятибалки», коли до бала додавався ще плюс чи мінус. Хіба не простіше було узаконити ці плюси та мінуси і заодно реанімувати справжню 5-бальну систему, що за роки гри у схованки з самими собою трансформувалась у 4-бальну чи майже 3-бальну? І чи не спричинить бажана позитивність низьких балів з правом переводити з ними до наступного класу армію безвідповідальних, а то й просто зухвалих, телепнів, які не лише не вчитимуться самі, а й заважатимуть вчитися іншим, а інколи й тероризуватимуть «зубрилок» — хіба ми не мали справи вже з цим явищем раніше?

Право вибору дитиною школи на практиці нині найчастіше перетворюється на право вибору школою учня. Не знаю, чи хтось фіксував стреси, які вже сьогодні отримує випускник початкової школи, коли складає «випускні» іспити або за конкурсним балом «не проходить» до вибраної школи. Чи реально узгодити рівень вимог школи і бажання юного «абітурієнта»? Хто замислювався над цим і чим аргументував свою позицію?

Профільне навчання у старших класах, за логікою, мало б поглиблювати й профілізувати природні нахили школяра. Адже гуманітарій він чи технар, власне, до цього часу вже яскраво проявляється. Та в нас однаково навантажують його безліччю абсолютно не потрібних йому у майбутньому професійному житті предметів, прикриваючись «державними стандартами» і формулюванням «основна школа». Колись останній міністр освіти СРСР Ягодін сказав, що радянська школа найменш гуманна, ніж царська гімназія, бо Пушкін, який не знав математики, ніколи б її не закінчив. Згодна з ним абсолютно, бо й досі страшенно шкодую за часом, витраченим у старших класах не на читання книг, а на штудіювання глибоко байдужих мені математики, фізики й хімії, котрі протягом ось уже чверті століття жодного разу мені не знадобились. Але ось уже кілька років я з болем і співчуттям спостерігаю, як через те ж саме страждають мої діти. І коли високопосадові освітяни впевнено підтвердили, що і в 12-річній школі старші класи так само вивчатимуть усі без винятку предмети, хіба що непрофільні трохи в менших обсягах, — я категорично вирішила, що насправді ніяка це не реформа. І про гуманізацію освіти краще просто не говорити, щоб не лицемірити.

Не дійшли ми спільної думки з багатьма співрозмовниками і в оцінці ролі шкільної медалі. Це підсумок навчання у школі, стверджують вони, і жодних пільг при вступі у вузи вона не має давати, бо це порушує конституційні права дитини. Якщо медаль справжня, то вона й так підтвердиться при вступі. Де підтвердиться — в нас? В країні, де практично всі місця у вузах, особливо престижних, «розписані» ще задовго до вступних іспитів? Може, хтось про це у нас не знає? Хіба що іноземець, який навіть не задумується про конституційні права, бо вони для нього так само природні, як повітря. В країнах, де навчання платне, держава однаково бере на себе утримання у вузах особливо обдарованих дітей, маючи за критерій саме шкільні оцінки, — бо вона дбає про еліту нації, її генофонд. Інша річ, що в нас найкраща ідея поки дійде до впровадження, перетворюється на свою протилежність, не в змозі протистояти «людському фактору» — тобто впливу грошей, зв’язків і вимушених компромісів. То з цим і слід боротися, а не позбавляти сумлінну дитину стимулу пробитися в житті, зайняти в ньому місце відповідно до власних, а не батьківських здібностей.

І нарешті, таки про неапробованість реформи. Вона й справді стала снігом серед літа. Я б подивилась на успішність будь-якого міністра, якби в нього весь тиждень щодня було по кілька контрольних з різних предметів. Я б поспостерігала, чи додадуть йому оптимізму позитивні одиниці або двійки в портфелі, позбавлені каральної функції. Я б запитала його про якість отриманих знань і про його емоційний стан. «Потрібен час, і все врегулюється», — цілком резонно говорили мені педагоги. Безперечно. Ось тільки цей час мав би знайтися перед, а не після впровадження реформи.

А взагалі я також, як і мої співрозмовники, за реформу. Навіть за реформу нинішньої реформи — якщо вона перетворить для дітей і педагогів обов’язок навчати і вчитися на радість пізнання, а школу — на справді рідний дім.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво