РАБИ ПРАКТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ - Освіта - dt.ua

РАБИ ПРАКТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ

9 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 9 серпня-16 серпня

Стаття Ольги Антимонової «Комп’ютери проти перекладачів: хто кого?» («ДТ» № 25 (400), 2002 р.) зачіпає дуже актуальні й болючі проблеми сьогоденного перекладацького життя...

Стаття Ольги Антимонової «Комп’ютери проти перекладачів: хто кого?» («ДТ» № 25 (400), 2002 р.) зачіпає дуже актуальні й болючі проблеми сьогоденного перекладацького життя. Щоправда, може, й не варто було так відразу прискіпуватися до електронних перекладачів, бо, приміром, якщо ви сідаєте за кермо автомашини, то знаєте, що спочатку треба було вчитися на курсах водіїв. Оскільки без належної підготовки за кермом можна й головою накласти.

Подібні трагічні інциденти можуть спіткати й невправного перекладача, який працює з електронними помічниками. У мене є кілька електронних перекладачів, і жодний з них не дав того результату, що його навела пані Антимонова. До того ж різні програми варто (з мого досвіду) використовувати у специфічних випадках. Якщо ви користуєтеся ліцензійними програмами, то, наприклад, LanguageMaster краще застосовувати до текстів з великою кількістю підрядних речень. Прості тексти (наприклад, політичні статті, хроніка, реклама, перелік краму тощо) краще перекладати за допомогою програми PARS_U і т.ін. Треба обов’язково працювати зі «словником користувача», використовувати евристичні можливості програми… І тоді ви матимете досить пристойні результати особливо при великих обсягах роботи. Європейські програми перекладу — наприклад, у системі німецька-англійська та англійська-польська — працюють краще, ніж українські. Звісно, йдеться не про художні тексти.

Українська держава, як відомо, повністю занедбала цю сферу діяльності — і на рівні фахової підготовки перекладачів, і на рівні розробки програм, електронних словників та іншого лінгвістичного забезпечення. І я особисто не бачу тут виходу з нашим скорбним освітянським міністерством і керівниками в електронній галузі. Тут усе робиться так, аби готувати фахівців, щоб потім ті чудові спеціалісти або виїздили в еміґрацію (кому більше поталанить), або працювали тут у тіні під дамокловим мечем наших доблесних збирачів податків. Але це тема іншої розмови. Мова про те, що перекладач — не тільки лінгвіст, і йому потрібна солідна підготовка з історії й теорії різних літератур, філософії, культурології, естетики. Потрібні фахові редактори, а тим часом широкому споживачеві невтямки, що в нас після перекладача до тексту рідко хто зазирає. Звідси й безмежна кількість неоковирностей, помилок, недоглядів тощо. Бо за всім стоїть не турбота про якість продукції, а меркантильний зиск працедавця-невігласа.

Але пані Антимонова має, безперечно, рацію, що в царині практичного перекладу в Україні панує цілковитий безлад. Переклади більшості фільмів бездарні, переклади книжок (за рідкісним винятком) відповідають якимсь уявленням про художній переклад лише в тому випадку, коли шановні видавці друкують українською те, що вже багато разів вийшло російською. Фахова критика перекладів, перекладознавчі студії в періодиці не з’являються вже майже двадцять років (почалося із захисту особистих і кланових інтересів, а закінчилося знищенням напряму діяльності).

Лише в поодиноких видавництвах питання перекладу вирішують люди з належною підготовкою, а здебільшого це так звані бізнесмени, колишні апаратники, працівники спецслужб, люди з технічною освітою чи також працівники без будь-якої освіти. Тому часто-густо від вас вимагають, власне, не перекладу, а переказу, переспіву, варіацій на задану тему.

Дуже важливу проблему зачіпає пані Антимонова, коли згадує про оплату перекладу й терміни виконання замовлення. Щодо термінів, то рабською денною нормою (без вихідних і святкових днів) у Києві, наприклад, вважається в системі «українська-російська мова» 10000—12000 знаків, у системі «англійська-українська-російська» — 8000—10000 і т.д. Ніякого уявлення чи бажання враховувати світові норми і збільшення оплати за терміновість, складність тощо у наших працедавців нема. Інтересів перекладачів ніхто не захищає. Результат такий: перекладач або просто легально видає на-гора потрібну кількість знаків, одержуючи за це якісь копійки (а вряди-годи з вами й зовсім ніяк не розраховуються, особливо, коли для фірмача-афериста йдеться про грубі прибутки), або знову ж таки іде в тінь, роблячи належний переклад і заробляючи в три-чотири рази більше. Тож законослухняний добрий перекладач — як і комп’ютерник — або ж виїздить за межі вітчизни, або перекваліфіковується й береться до якихось інших справ.

До речі, переклади в Москві оплачуються в два-три рази вище, ніж у Києві, а в Європі ще в два-три рази вище. У США перекладацькі інтернет-фірми беруть — залежно від терміновості перекладу — —50 за 1800 знаків.

У зв’язку з цим у Києві тепер квітнуть не зовсім легальні фірми, які виготовлюють переклади для закордонних замовників. Причому йдеться не тільки про систему «англійська-російська-українська» — багато чого робиться для країн центральної Європи, де знову ж таки працедавцям довелося б платити на один-два порядки більше. Використовуючи українських рабів, які мусять боротися зі злиднями в своїй державі лише через те, щоб примножити її славу та культуру, закордонні замовники мають шалені прибутки. Насамперед це стосується деяких аспектів маркетинґу електронної та відеопродукції. Так, за переклад фільму, про що згадує шановна авторка, в якійсь системі європейських мов українець отримує 0—200 при нереальних термінах виконання і умовах роботи, а громадянин країни незогнилого капіталу — на один-два порядки більше.

Звичайно ж, з усім цим треба було б щось робити: потрібна допомога профспілки, юридичне забезпечення, нормування роботи й визначення коефіцієнтів при розрахунках тощо. Але в нашій державі, вочевидь, до всього цього руки не скоро дійдуть. Подивіться на будь-які сайти міністерств чи керівництва держави, оцініть якість перекладних матеріалів. І ви побачите кричущі приклади наших злиднів, чиновницької недалекоглядності. Те, що ви чуєте на телебаченні різні «крапки зору», — дурниця, порівняно з тим, що можна вичитати у творіннях наших високочолих мужів. Приблизно такий самий волапюк, який ми чуємо у Верховній Раді, тільки англійською. І Джордж Буш — не єдиний президент, з мовних ляпів якого сміються на сайтах дотепники; ще й термін новий з’явився — бушизми.

Тож на кардинальні зміни наразі розраховувати не випадає. Нічого не порушить тиші. Хіба що податківці якийсь наскок вигадають, щоб ще трохи грошей зібрати котрійсь голові на імідж.

Тож, пані Антимонове, не тратьте, кумо, сили…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво