Про тести, «секретність» і корупцію - Освіта - dt.ua

Про тести, «секретність» і корупцію

16 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 16 вересня-23 вересня

Президент України своїм указом № 1013/2005 від 4.07.2005 постановляє: «Кабінету міністрів України … опрац...

Президент України своїм указом № 1013/2005 від 4.07.2005 постановляє: «Кабінету міністрів України … опрацювати і забезпечити реалізацію заходів щодо … здійснення переходу протягом 2005—2006 років до проведення вступних випробувань до вищих навчальних закладів шляхом зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, передбачити відповідне фінансування цих заходів». «Питання вирішено», — впевнено констатує директор Харківського регіонального центру тестування Сергій Раков в статті «Тестування випускників 2006 року» («Дзеркало тижня», 13 серпня 2005 р.). Далі, наголошуючи на важливості питання, він зауважує, що «поки не прийнято доленосних рішень для системи освіти України, не завадить довести принаймні їх головні ідеї до суспільства, аби зрозуміти, як вони сприймаються, в якій мірі можна розраховувати на підтримку».

Очікувані рішення, мабуть, полягатимуть у наданні повноважень та виділенні фінансування колективу проекту «Центр тестових технологій» Міжнародного фонду «Відродження». Я два роки був учасником того проекту, добре знаю і поважаю цих людей за ентузіазм і колосальну працелюбність. Важко переоцінити суспільний резонанс, викликаний апробацією проекту, багато з розроблених організаційних та методичних рішень безсумнівно заслуговують на використання в створюваній системі зовнішнього тестування. Безсумнівною є необхідність створення такої системи. Проте боротьба за рівність та справедливість з використанням будь-якої секретної інформації чи засекречених установ неминуче веде до тоталітарного способу організації та діяльності цих установ, а корупція є наслідком, а не причиною порушень демократичних принципів. Секретність і прозорість — несумісні, тому говорити про прозору процедуру тестування на базі секретних завдань не варто.

Проект починався з розробки технології зовнішнього тестування (ЗТ) випускників школи, а ВНЗ могли використати результати цього тестування для відбору абітурієнтів добровільно, переконавшись в їх об’єктивності. Так заведено в більшості країн, бо держава, вкладаючи протягом багатьох років кошти в навчання дітей, має знати результат. Саме в результаті перевірки знань УСІХ випускників школи виявляють разючі факти неграмотності чи відсутності елементарних знань з окремих предметів, які ми любимо наводити, критикуючи систему освіти провідних держав світу. Для контролю якості шкільної освіти передбачена ДЕРЖАВНА підсумкова атестація, вищої — ДЕРЖАВНІ екзамени та захист дипломних робіт перед ДЕРЖАВНОЮ комісією. Однак замість вдосконалення передбачених законодавством форм контролю якості освіти створюється система розподілу не тільки бюджетних коштів на навчання, але й відбору дітей, які за ці кошти будуть вчитися. Якщо «українська модель ЗТ 2006 року передбачає тестування тільки абітурієнтів», то аналіз ефективності середньої освіти стане неможливим, слабша половина учнів і надалі просто висиджуватиме в старших класах без результату, а міністерство отримає підстави для подальшого ускладнення перевантажених шкільних програм. Не можна аргументувати таке рішення проблемою «доставки випускника школи до місця тестування» чи браком фінансування для цього, бо, якщо держава здатна забезпечити безкоштовний проїзд пенсіонерів протягом цілого року, то якось знайде кошти для доставки випускників, яких вдесятеро менше, один раз на рік.

Методологічна проблема справді існує. Тест, орієнтований на середнього випускника школи, не можна використати для абітурієнтів елітного ВНЗ. Але вирішення цієї проблеми давно відоме: на спеціальності з невисоким конкурсом зараховують за результатами випускного екзамену, а при високому конкурсі університети проводять додаткові вступні випробування. Створивши всеукраїнську екзаменаційну комісію, ми позбавимо університети, попри балачки про автономію, права брати участь у формуванні контингенту студентів.

«В українській моделі ЗТ пропонується використовувати закриту базу тестових завдань». Закрита означає секретна. Очевидно, що не для всіх. Завдання знають їх автори, редактори та технічні працівники, що формують базу завдань. Мабуть, змістом бази зацікавляться методисти Міністерства освіти і науки, експерти. Важко уявити, що вдасться надрукувати півмільйона примірників тестів так, щоб зміст надрукованого не став відомий працівникам друкарні. У перелічених категорій людей можуть бути діти і племінники, родичі, друзі та начальники, у яких також є діти. Ставши після останніх виборів песимістом, я не вірю, що ця секретна база не буде відома наперед кільком сотням абітурієнтів.

Залишиться сподіватися, що всі без винятку працівники, причетні до підготовки тестових зошитів, будуть чесними і сміливими людьми. Сміливими, бо є ще місцеві бандити, які (о, диво!) теж хочуть бачити своїх дітей юристами. Ходити по вулиці, знаючи зміст бази тестових завдань, так само небезпечно, як носити в кульку мільйон готівкою. Якби я був вчителем, то нізащо б не погодився стати автором тестових завдань, бо не зміг би вирішити моральну проблему: наводити чи не наводити написані тестові завдання у своєму випускному класі. Єдиний вихід з такої ситуації — дати своїм учням не такі самі, а аналогічні завдання. І вимога секретності буде формально дотримана, і абітурієнт, якщо він не зовсім тупий, отримає потрібну інформацію. Можна натякнути бідному колезі, на які типи завдань слід звернути увагу, внаслідок чого він негайно стане талановитим вчителем і матиме задовільну платню. Саме так працюють «свої репетитори» у більшості ВНЗ, саме це є основою популярності і високої вартості підготовчих курсів. Нічого нового в боротьбу з корупцією пропонований проект не вносить, а лише централізує наявну ситуацію.

«Українська модель ЗТ передбачає використання одноваріантного тесту з псевдоваріантами, за яким абітурієнтів усієї країни тестують синхронно.» Це означає, що необхідно підготувати, надрукувати, запакувати в спеціальні конверти і вчасно доставити приблизно в тисячу шкіл по всій Україні сотні тисяч завдань однакового змісту. Це означає, що сотні тисяч абітурієнтів зможуть одночасно прийти на тестування, що жоден з десятків тисяч екзаменаторів не відкриє секретного конверта передчасно. Це означає, що ніхто не повідомить зміст завдань за межі жодного з тисячі приміщень протягом трьох годин, відведених для роботи. Це означає, що всі бланки з проставленими навпроти правильних відповідей хрестиками одночасно зберуть, вручну запакують в тисячі спеціальних конвертів і надійно зберігатимуть, поки спеціальні уповноважені не приїдуть по них. Нарешті, десятки працівників протягом тижня чи двох зісканують і проведуть «наступне оцінювання». І це за умови, що знання кількох десятків запитань єдиного варіанта є перепусткою до будь-якого ВНЗ України, яку можна видати багатьом абітурієнтам!

«На користь єдиного тесту, — пише пан Раков, — говорять лише дві його характеристики, але кожна з них окремо переважує всі його недоліки: абітурієнти перебувають в абсолютно однакових умовах (у протилежному випадку абітурієнт, якщо його варіант тесту виявився складнішим, може звернутися з позовом до суду); один тест можна зробити практично бездоганним із погляду його валідності, складності, роздільної здатності, що забезпечує якнайточніше визначення рейтингу кожного абітурієнта». Важко погодитися з тим, що колектив учителів-практиків не може підготувати кілька варіантів завдання однакової складності зі свого предмета. Крім того, абітурієнти навіть у випадку єдиного варіанта не «перебувають в абсолютно однакових умовах», бо деякі вчителі розглядали такі типи завдань під час повторення матеріалу, а інші — ні. Щодо «бездоганності» можна лише твердити, що варіант буде найкращий. Тому що єдиний. Якщо колектив авторів малий, то зростає ймовірність помилок, якщо великий і проведена попередня апробація, то практично втрачається «абсолютна секретність».

Найбільший недолік такої процедури тестування в тому, що несумлінність чи елементарна недисциплінованість хоча б одного працівника може звести нанівець всю роботу. Наприклад, втрата, випадкове пошкодження чи передчасне розпакування хоча б одного з десятків тисяч «абсолютно секретних» однакових конвертів при сучасному стані засобів зв’язку не тільки завдасть мільйонних збитків для бюджету, але й стане катастрофою для системи освіти, бо ні коштів, ні часу на повторне тестування уже не буде. Чи багато бажаючих за мізерну освітянську платню отримувати, транспортувати, передавати та тимчасово зберігати конверти, свідомо нести за них колосальну відповідальність? Але ніякої відповідальності не буде, абсолютна більшість порушень буде прихована, а оприлюднені будуть визнані дрібними, бо система ніколи не визнає власну неспроможність.

Отож, пропонована українська модель зовнішнього тестування передбачає таку структуру. Зверху — група осіб, вибраних за принципом «комусь же треба вірити». Їхня діяльність з розробки тестових завдань є секретною, причому, чим більше людей отримають право контролю цієї діяльності, тим вища ймовірність корупції. Нижче — ієрархічна структура виконавців, відповідальність кожного з яких настільки неспівмірна з оплатою, що залишається сподіватися на соціалістичне гасло «один за всіх, всі за одного», яке, як я намагався показати, приведе до масового приховування недоліків роботи. Для того, щоб суспільство сприйняло таку схему, тобто повірило в непогрішимість верхів і бездоганність роботи низів, до недавнього часу не вистачало ідейного вождя. Сьогодні в Україні ідейним світочем, якому можуть повірити маси, може бути лише президент. Міністерство освіти і науки вдало скористалося цим. Важко зрозуміти, чим керувався Ющенко, підписуючи досить сумбурний план роботи міністерства як указ президента «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні». Але цим він взяв відповідальність за експерименти чиновників освіти, про які більшість освітян взагалі нічого не знає. Наприклад, «запровадити, починаючи з 2006 року, психолого-педагогічне тестування для вступників до вищих навчальних закладів на напрями і спеціальності педагогічного профілю». Цього разу міністерство вирішило бути послідовним до кінця. Щоб ніхто не зумів «домовитися» чи «натаскати» абітурієнта, в секреті тримають і установу, що проводитиме тестування, і критерії оцінювання психолого-педагогічних здібностей. Про вплив цієї оцінки на шанси вступу дізнаємось, мабуть, аж після тестування. Для незадоволених відкриють чергову «гарячу телефонну лінію», по якій вони зможуть «бити» міністерство з таким же успіхом, як японські службовці б’ють гумову ляльку свого начальника. Напевно, що охочі протестувати технічну обдарованість майбутніх інженерів, моральні якості юристів чи відданість Україні фахівців з міжнародних відносин вже стоять у черзі.

Я не противник тестування, першу статтю про необхідність центрів тестування опублікував ще 15 березня 2000 року у львівській газеті «Поступ». Наведені вище песимістичні картини слід сприймати не як недовіру теперішнім наївним ентузіастам з проекту «Центр тестових технологій», а як попередження про можливий варіант розвитку подій, якщо до розробленої структури потрапить один з корупціонерів, з якими вони так самовіддано борються. Я готовий запропонувати детальний опис і брати участь в реалізації справді прозорої, позбавленої секретів процедури тестування, коли кожен громадянин України матиме можливість особисто спостерігати за роботою працівників центру тестування на будь-якому етапі. Процедура включає організаційний досвід центру тестових технологій, але в ній враховані ідеї, вироблені на основі величезного досвіду тестування у Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті «Києво-Могилянська академія», який зараз несправедливо і необґрунтовано проігнорований.

Насамкінець хочу наголосити, що тестування мають проходити випускники, а не абітурієнти. Не можна позбавляти всі ВНЗ права проводити власні вступні випробування на основі підозр в корумпованості, як не можна підозрювати в тероризмі чи злочинності націю. Випадки, коли обдаровані випускники школи показують низькі результати на вступних випробуваннях чи навпаки, мають стати приводом для скрупульозного аналізу системи вступних випробувань саме цього конкретного ВНЗ. Зовсім неприйнятним є варіант, коли через брак фінансування тестування проходить лише частина абітурієнтів, а результати зобов’язані зараховувати всі ВНЗ, як це було у 2005 році.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво