Престиж, але якою ціною?!

Наприкінці 1950-х років доповідь, підготовлена спільними зусиллями фондів Карнегі й Форда, викривала неадекватність магістерських програм із бізнес-адміністрування, характеризуючи сам цей предмет як «невизначений, несталий, безформний». Тоді в США, на батьківщині бізнес-шкіл, кількість щорічно вручених дипломів про присудження ступеня магістра бізнес-адміністрування (МВА) ледь налічувала одну-дві тисячі. Нині за рік в Америці такі дипломи отримують понад 100 тисячі випускників більш як 1300 вищих навчальних закладів. Ще швидшими темпами розвивається ця галузь освіти в інших регіонах світу, переважно в Азії та Східній Європі. Чи означає це, що рівень бізнес-освіти за ці півстоліття істотно зріс? На це запитання автори спеціального дослідження, проведеного за завданням журналу The Economist, позитивну відповідь дати не змогли. Хоча й зазначили: однозначної статистики з приводу того, що саме дає людям володіння дипломом МВА, немає.

З одного боку, у списку найуспішніших підприємців Америки (Уоррен Баффет, Майкл Делл, Білл Гейтс, Джек Велч, Опра Уїнфрі тощо) дипломованих бізнесменів немає жодного. При цьому серед топ-менеджерів найкрупніших американських компаній наприкінці 1990-х «оступінені» становили чималі 60 відсотків (проти 10 відсотків у 1960-х). Отож, дорікнути нинішнім бізнес-школам, котрі обіцяють своїм випускникам запаморочливу кар’єру й високу зарплату, у недобросовісності реклами складно. Залишається лише зрозуміти, за рахунок чого це відбувається.

За сумлінне мусування питання, чи можна навчити навичок конкурентного підприємництва, чи успіх у бізнесі переважно визначається уродженою хваткою, інтуїцією й іншими рисами, докторський ступінь одержали десятки тисяч дослідників. Проте ясності в цьому питанні так і не додалося.

Хай там як, а конкурс у найпрестижні бізнес-школи зазвичай перевищує десять чоловік на місце. Для вступу необхідно мати кілька років стажу на не останніх посадах, а також подати письмові рекомендації роботодавців. Із цього приводу деякі іронізують, мовляв, тим, хто пройшов цей суворий відбір, відразу ж можна вручати диплом МВА. Проте у вартість «навчання» (знов-таки в престижних закладах) входить і подальше працевлаштування. Так, у Гарвардській бізнес-школі 17 чоловік на постійній основі та 24 консультанта, що працюють за контрактом, цілорічно займаються пошуком найпрестижнішої роботи для своїх 900 студентів. Отож, небажання поспішати з отриманням диплома цілком зрозуміле.

Утім, злі язики запевняють: якби послуги бізнес-шкіл обмежувалися саме відбором найдостойніших претендентів і їхнім працевлаштуванням, то це можна було б лише вітати. Нині уже чимало людей забули, що значну частину всесвітньо відомих центрів бізнес-освіти було засновано людьми, котрі прагнуть підвищити етичні стандарти підприємництва. Результати ж, засвідчують численні дослідження, виявилися прямо протилежними. Із одного боку, саме абітурієнти бізнес-шкіл частіше від інших намагаються списати чи якимось іншим чином зшахраювати на вступних іспитах. Із іншого — за роки навчання студенти звикнуть менше піклуватися про інтереси споживачів і якість товару й більше — про прибуток і акціонерний капітал. Цього, з’ясувалося, навчити справді можна.