Праця Патріарха. Професор Володимир Йосипович Здоровега був якщо не засновником, то яскравим представником львівської школи журналістики

Якось студенти Одеського національного університету щиро зізналися, що львів’яни мають неабияку перевагу, бо вчаться і слухають лекції таких професорів, як Володимир Здоровега. Невдовзі виповниться два роки, як ту перевагу львівські студенти втратили. Але залишилася наукова спадщина відомого теоретика літератури і журналістики.

Підручник «Теорія і методика журналістської творчості» нещодавно витримав третє, тиражне за українськими критеріями, видання, цінність і актуальність якого полягає в його цілісності, завершеності й повноті. Це своєрідний ключ до розуміння такого складного, завжди суперечливого, до того ж до кінця не з’ясованого й не осмисленого поняття, як «психологія журналістської творчості та її методика».

Природний дар В.Здоровеги аналітично мислити, розуміти складні суспільні процеси, здатність з висоти орлиного польоту осягнути «день сущий», толерантність і виваженість як у повсякденному житті, так і в публіцистичних та наукових працях заслуговує на особливу увагу. Він уникав, свідомо чи підсвідомо, гучних фраз і категоричних суджень, рідко коли сперечався. Майже в кожному науковому доробку — студентському чи аспірантському — вбачав раціональне зерно й власним авторитетом сприяв його сходженню. Писав завжди лаконічно, доступно й просто. Чи не єдиний серед своїх колег умів викласти найскладніші теоретичні постулати на рівні розуміння й сприйняття пересічного студента. У цьому — його геніальність, неперевершений талант і наукова майстерність. Свіжість і глибина думки, повнота розуміння сутності проблеми й явища завжди домінували над складністю формулювань, мовно­стилістичних конструкцій і над невиправданим засиллям рідковживаних, а отже, малозрозумілих слів іншомовного походження, якими часто грішать дослідники, аби за велемовністю викладу приховати убогість думки.

Що ж до особливостей наукового стилю автора, то в ньому завжди були вмотивовані вкраплення публіцистичності й неповторного авторського «я». Натомість у публіцистичних працях впадає в око професорська зрілість, аналітичний спосіб мислення. Водночас наукові дослідження В.Здоровеги є класичним науковим доробком, а журналістські матеріали — повноцінною публіцистикою: подекуди емоційною, доречно гострою, у міру дотепною і в момент публікації своєчасною та актуальною. Видання монографічного характеру, тим паче навчальні посібники чи підручники, він ніколи не наповнював публіцистичними інгредієнтами, розпушувачами, добавками. Відносно невеликі за обсягом, вони й сьогодні є взірцевими за повнотою та змістом. Автор був переконаний, що ідеальний обсяг підручника для студентів класичних університетів — 250—300 сторінок.

Володимир Здоровега — один з небагатьох українських теоретиків журналістики минулого сторіччя, якого визнано у світі. Особливу популярність мав серед яскравих представників московської школи журналістики — провідних у своїх напрямах професорів Євгена Прохорова, Валентини Учонової, Володимира Горохова, Євгена Проніна. В Україні всі авторитети в царині журналістської науки посилалися на наукові доробки шановного професора як на виважене, ґрунтовне й аргументоване джерело інформації.

Сам Володимир Йосипович, будучи доволі самокритичним, про власні наукові й творчі здобутки часто відгукувався так: «Це була чи не найкраща моя книжка (публікація, наукова стаття). Я так написати вже не зможу. Вік не той». Але минав час... І його гостре перо, кероване світлим розумом, продукувало нові, дедалі зріліші, глибші й ґрунтовніші публікації. Їх радо й систематично друкували провідні періодичні видання, у тому числі газети «Дзеркало тижня» і «День». Проте за найменшої нагоди професор подавав свої публікації до республіканської «Молоді України» та авторитетних львівських газет.

До певної міри логічним і закономірним є те, що третє видання підручника «Теорія і методика журналістської творчості», як і два попередні, вийшло у «Видавництві «ПАІС», створення якого при факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка було ідеєю і концепцією професора В.Здоровеги. Ринкові відносини в нашій країні пережили лише початковий етап становлення і ще до кінця не утвердилися. Ми, журналісти за фахом, вже залюбки про них писали, пропагували, але, чого гріха таїти, самі до кінця ще не усвідомлювали, що ринок (тим паче неконтрольований, стихійний) — це не панацея від усіх негараздів, а жорстка реальність із тіньовим боком медалі. І місця в ньому для наукової української книжки обмаль...

Колеги жартома називали професора «граючим тренером», оскільки він майстерно й продуктивно поєднував наукову та викладацьку роботу з активними виступами у пресі.

Сподіваюся, творча спадщина професора Володимира Здоровеги ще довго буде затребуваною студентською аудиторією, дослідниками мас-медійної творчості і, очевидно, творчими працівниками редакційних колективів.