«…плюс риторизація всієї освіти» - Освіта - dt.ua

«…плюс риторизація всієї освіти»

19 червня, 2009, 13:53 Роздрукувати Випуск №22, 19 червня-26 червня

Говорити переконливо й цікаво вміє далеко не кожен українець. Коли ж виникає необхідність виступити публічно, у більшості наших співвітчизників з’являється тремтіння в колінах, невпевненість у голосі...

Говорити переконливо й цікаво вміє далеко не кожен українець. Коли ж виникає необхідність виступити публічно, у більшості наших співвітчизників з’являється тремтіння в колінах, невпевненість у голосі. Діагноз — відсутність риторичної освіти. Чи виліковна ця «хвороба»? Які «препарати» є найефективнішими для її подолання? Чи є в Україні фахівці, здатні нас «вилікувати»? Про це розмова з доктором філологічних наук, завідувачем кафедри загального мовознавства філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, автором навчального посібника з лінгвістичної генології та перших в Україні підручників з комунікативної лінгвістики і філософії мови Флорієм Бацевичем.

— Флорію Сергійовичу, у Давній Греції риторика була однією з найважливіших наук. Поряд із граматикою і діалектикою вона складала цикл гуманітарних дисциплін. Чому, на вашу думку, зараз риторику практично повністю вилучено з навчальних програм шкіл та університетів України (у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, наприклад, риторику вивчають лише юристи)?

— Справді, найбільший розвиток риторики припадає на часи Давньої Греції та Риму. Найвидат­ніші теоретики риторики були у Греції, а практики — у Римі. Але згодом сталося так, що риторика повторила шлях і долю схоластики. Зрештою вона стала синонімом пишномовного пусто­слів’я. Недарма ж до сьогодні збе­рігся середньовічний вислів «Усе це риторика». Це найзагальніша причина. Крім того, була ще загальнонаукова причина. З початком 30-х років у мовознавстві почав домінувати системно-структурний підхід до розуміння сутності мови, у межах якого мову, слідом за Ф. де Соссюром, вивчали «в самій собі і для себе». Цей підхід інтерпретував мову як чітко організовану систему навіть не символів, а знаків. Завдан­ня ж мовознавця зводилося до необхідності вивчити формальні засоби вираження змісту, тобто до встановлення межових мовних одиниць, категорій та чітких зв’яз­ків між ними. Саме це вважалося предметом науки про мову. Безумовно, у межах системно-структурного підходу місця для риторики просто не знаходилося. Винятком була тільки сфера юриспруденції. Якщо в окремих вишах колишнього Радянсь­кого Союзу риторику й читали студентам, то тільки з ініціативи викладачів-ентузіастів на рівні спецкурсів.

Що ж до викладання риторики в Західній Європі чи у США, то тут воно поновилося з кінця 50-х років. А з появою таких шкіл, як група «µ» («Мю») у Бельгії та Франції, риторику взагалі почали вважати одним із найцікавіших, найактуальніших і найперспективніших напрямів функціонально-комунікативного підходу до вивчення мови.

Римський оратор Цицерон якось сказав, що «поетами народжуються, а риторами стають». У цьому аспекті маємо ще одну небезпечну тенденцію в українській освіті. Болонський процес, до норм якого інтегрується вітчизняний освітній простір, передбачає перевірку знань учнів і студентів головним чином шляхом написання тестів та модулів. Хіба це не стане причиною того, що через кілька років молоде покоління не вмітиме аргументовано висловлювати свою думку, не кажучи вже про вміння публічно виступати і переконувати?

Така небезпека справді існує. У школах відбувається засилля тестувань, які виконуються або в письмовій формі, або у вигляді спілкування «людина—комп’ютер». Це не спонукає школяра вдосконалювати своє мовлення. Вступ у виш тепер відбувається шляхом незалежного тестування, в якому більшість запитань вимагають відповіді «так»/«ні» або пошуку правильного із запропонованих варіантів. Це, можливо, не проблема для фахівців у царині математичних чи природничих наук. Але мені здається, що такі нововведення створюють небезпеку для підготовки вчителів-гуманітаріїв. Складаються сприятливі умови для того, щоб, наприклад, студентами філологічного факультету (а це — майбутні вчителі) ставали «німі» люди, які чудово справлятимуться з письмовими завданнями, але аж ніяк не зможуть бути комунікативно ком­петентними вчителями рідної чи іноземної мови. Звичайно ж, це парадокс. Впровадження тестування, наголошую, не сприяє розвитку філологічної освіти, в тому числі й риторики.

— Отже, потрібні зміни. Ук­раїнська система освіти, на вашу думку, повинна переймати досвід викладання риторики у країн Західної Євро­пи та США (в останній, наприклад, риторику починають вивчати ще в початкових класах) чи все ж таки слід роз­роб­ляти власну методику, адаптовану до національних потреб?

— Інтенсивне впровадження риторики в навчальні програми всіх рівнів освіти, безперечно, на часі. Цьому сприяють зміни, які відбуваються в сучасному мовознавстві. В останні десятиліття в науці про мову стався певний злам. Мову перестали вивчати як виключно інструмент чи засіб обміну інформацією. Тому що насправді комунікація — це не просто передавання інформації від адресанта до адресата, від мовця до слухача, від автора до читача. Це — вплив на душу, почуття і розум особистості. Саме як духовно-синергетичне явище й починають вивчати мову сучасні дослідники. Риторика з напівсхоластичної науки про пишне мовлення (так її витлумачували в середньовіччі) стає наукою про ефективне спілкування у всіх можливих життєвих комунікаціях. Як тільки ми сприймемо риторику саме в такому ключі, відразу стає зрозумілою необхідність риторичної освіти на всіх рівнях її здобуття.

Почнімо зі школи. Нещодавно я гортав програми різних класів середньої загальноосвітньої школи і помітив величезні зрушення в бік «риторизації» навчання. Первісні елементи риторики закладено у програмах 5-го і 6-го класів. Я вже не кажу про те, що навчання у 12-му класі практично повністю відбувається у руслі риторики. Безу­мов­но, це позитивні зміни. Але водночас ми потрапляємо в страшну пастку. У сучасній вітчизняній системі риторичної освіти існує величезний розрив між потребами навчальних програм і можливостями підготовки вчителів. У вишах України риторика, як я вже згадував, читається на рівні окремих спецкурсів. І лише в окремих вищих навчальних закладах існує системне викладання риторики. Се­ред великої кількості вишів Ук­раїни, з програмами яких я ознайомлений, з великим задоволенням назву Уманський педагогічний університет, в якому риторичну освіту поставлено на хороший рівень. Нині вкрай необхідна систематична риторична підготовка майбутніх учите­лів. При цьому вона повинна роз­починатися з першого курсу нав­чання у виші. Крім того, потрібно серйозно поглибити риторичну освіту в інститутах вдосконалення підготовки вчителів.

— І все ж таки, чи потрібно в риторичній підготовці учнів, студентів або вчителів враховувати національні особливості?

— Звичайно потрібно. Це одна з найважливіших умов. Риторики як такої, тобто схоластичної риторики, яка може задовольнити всіх, будь-якого жителя планети Земля, не існує. Кожна риторика за своєю суттю є ідіориторикою. Вона обов’язко­во повинна враховувати лінгвокультурні особливості спільноти, із притаманною тільки їй картиною світу, з урахуванням психологічних особливостей її членів та культурних чинників, у яких вона формувалася. Риторика завжди повинна мати за основу національно-культурні традиції спілкування. Досить звернутися до ідіом української мови. Скільки в них закодовано максим, правил і законів спілкування, які тисячоліттями відклалися у свідомості наших предків!

— Шведський професор Хосе Луїс Рамірес, який виступав із відкритою лекцією у Львів­ському національному університеті імені Івана Франка у квіт­ні 2007 року, вважає риторику основою не лише освіти, а й громадянського суспільства. Чи погоджуєтеся ви з ідеєю, що демократичне суспільство без риторики та риторичної освіти неможливе?

— Погоджуюся на всі сто відсотків. Аби довести правильність ідеї Раміреса, не потрібно навіть відходити від мого фаху — комунікативної лінгвістики. У сучасній філософії та лінгвофілософії з’явився цілий напрям, який називається комунікативною філософією. Його ідея — так звана ідеальна комунікація, або трансцендентна прагматика і трансцендентна риторика. Пред­ставники цього напряму, а це — Ю.Габермас, В.Гьосле та інші відомі філологи, стверджують, що гармонійне суспільство може існувати тільки в тому випадку, коли воно послуговується ідеальною риторикою, коли носії ідей цього суспільства (передусім ідеться про інтелігенцію) є носіями риторики ефективного спілкування найвищого штибу. Зараз створюється ціла низка теоретичних понять комунікативної філософії — концепція ідеальних мовленнєвих актів. Ідея риторики ефективного спілкування та трансцендентної прагматики скерована на те, щоб якомога більша кількість членів суспільства була озброєна риторичними знаннями і, спілкуючись між собою, створювала гармонійне суспільство. Тобто комунікація між різноманітними суспільними осередками, організаціями, установами повинна бути не конфронтативною, а толерантною та ефективною. Ідея толерантності спілкування, безумовно, ґрунтується на багатьох чинниках, найважливішим серед яких є засвоєння риторичних умінь і навичок.

— Чи можна говорити про неоднаковий рівень володіння ораторським мистецтвом (умін­ням аргументовано висловлювати свою думку та переконувати аудиторію) учасників вітчизняних ток-шоу, політичних дебатів та їхніх колег зі США чи Західної Європи?

— Особливо помітною ця різниця була на початку 90-х років минулого століття. Зараз спостерігається вдосконалення ефективності спілкування учасників вітчизняних ток-шоу та політичних дебатів. Але про повну тотожність західному рівню риторики говорити ще зарано. Учас­ники публічних дійств у США чи Західній Європі (особливо на завершальних етапах обрання президентів та напередодні виборів) демонструють кращу риторичну озброєність. Це результат якісної роботи західних іміджмейкерів (у широкому розумінні іміджмейкерство — це також риторика). З елітою за кордоном працюють також спеціальні менеджери у сфері комунікації. Особливо помітно, що в західних політиків чи шоуменів кожний жест відточений, кожне слово продумане, вони знають, як поводитися в різних ситуаціях: як стояти, як рухатися, якими паралінгвальними засобами слід користуватися, а яких потрібно уникати. Нічого подібного, на жаль, не спостерігаємо серед нашої еліти. Неозброєним оком помітно, що рівень риторичної освіти наших публічних осіб якісно нижчий. Вітчизняні політики та шоумени припускаються дуже багатьох риторичних ляпів. На­приклад, українські політики зловживають жестами, викорис­тання яких неприпустиме для демократа (похитування пальцем, жест мінімізації — доторкання до оправи окулярів). Інколи поради вітчизняних іміджмейкерів щодо застосування того чи іншого риторичного засобу мають зворотний ефект. Згодом вони стають штампами і навіть підставою для висміювання — на зразок «любі друзі». Але різниця в риторичній підготовці західної і нашої еліти, на мій погляд, із часом нівелюється. Звичайно, за умови, що у нас невдовзі з’являться озброєні засобами риторики ефективного спілкування іміджмейкери та спічрайтери.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво