PIZA: ОСКАРЖЕННЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ

Поділитися
Російська шкільна освіта в траурі. Причина — третій етап програми ЮНЕСКО з виміру знань школярів-підлітків...

Російська шкільна освіта в траурі. Причина — третій етап програми ЮНЕСКО з виміру знань школярів-підлітків. Цього разу в рамках проекту PIZA тестувалося понад чверть мільйона 15-літніх учнів із 32 країн світу і за його результатами величезна РФ не тільки не ввійшла до числа кращих, але програла порівняння з багатьма країнами, яких всі звикли вважати «третім світом».

Результати цього тестування, як і інших міжнародних оцінок знань школярів і студентів, не можна безпосередньо екстраполювати на Україну. Ми поки не потрапляємо до сфери інтересів спонсорів проектів, більш зацікавлених у зіставленні країн—членів Організації економічного співробітництва і розвитку та Росії, що безуспішно домагається офіційного міжнародного визнання високої якості шкільних атестатів і вузівських дипломів на підставі непоганих показників мікроскопічних за складом збірних команд своїх учнів на багатьох світових предметних олімпіадах.

Для точності зазначимо, що епопея таких міжнародних порівнянь шкіл різних країн почалася ще за радянських часів. Тоді США і Великобританія, скривджені нападками прорадянськи налаштованих країн—членів ЮНЕСКО, припинили свою активну участь у цьому підрозділі ООН і майже до нуля скоротили його фінансування. Представники СРСР, України і Білорусії в ЮНЕСКО, разом з групою інших країн (соціалістичних і таких, що розвиваються), вели активну діяльність, домагаючись визнання в розвинених країнах їхніх шкільних атестатів і інших освітніх кваліфікацій (документів). Успіх починання був вигідний їм і політично як доказ переваг соціалістичного ладу над капіталістичним, і економічно, тому що посилював приплив молоді з країн третього світу до вузів СРСР.

Серед представників розвинених країн поступово визрівало розуміння: необхідно організувати об’єктивне тестування і порівняти школярів різних країн світу. Перші масові виміри провели в останні роки існування СРСР. Організатори спробували досить чітко розмежувати обсяг знань учнів і вміння використовувати їх на практиці.

Порівняння обсягу знань створило таку ієрархію: Угорщина, Словаччина, СРСР, Англія, Канада, Франція, Ізраїль. Вимір уміння використовувати ці знання на практиці змінив порядок «призерів»: Угорщина, СРСР, Англія, Ізраїль, Словаччина, Франція, Канада. Лідерами в умінні вирішувати творчі задачі стали хлопці і дівчата з Ізраїлю, Канади і Франції. Далі — угорці, англійці, діти із СРСР і словаки.

Для американців дуже неприємним фактом стало 13-те місце їхніх школярів з такого показника, як обсяг знань з точних і природничих наук. Для СРСР — те, що в групу переможців з комплексу показників увійшли азіатські країни — Південна Корея, Тайвань, Японія та ін. Втішало лише, що за окремими предметами учні радянської школи замикали п’ятірку кращих.

Розпад СРСР різко активізував спроби представників РФ у ЮНЕСКО й інших організаціях домогтися офіційного визнання високої якості їхніх шкільних атестатів і вузівських дипломів. Дискусії на міжнародних конференціях були складними і... безрезультатними. До того моменту стали доступними дані про абсолютну тривалість середньої освіти в багатьох країнах світу. Наведемо ці дані, зібрані в одну велику таблицю «реальної тривалості» навчання до моменту вступу в університети для кількох країн. Включимо в останній рядок і Україну (позначення: ПШ — початкова школа, СШ — основна і середня школа).

Нагадаємо, що новий Закон України «Про загальну середню освіту», датований 13 травням 1999 р., стосується введення 12-річної середньої школи і визначає всі її кількісні параметри в ст. 15 «Навчальні плани і навантаження учнів» і ст. 16 «Навчальний рік і режим роботи загальноосвітнього навчального закладу». Таким чином, у 1-му класі буде 700 уроків тривалістю по 35 хвилин, 2-му — 700 уроків по 40 хвилин, 3-му і 4-му — по 790 40-хвилинних уроків. Надалі уроки будуть тривати 45 хвилин, а кількість — зростати: 5-й клас — 860, 6-й і 7-й — по 890, 8-9-й — по 950, 10—11-й класи — по 1030 уроків.

Нескладно переконатися — законодавці запланували повну тривалість навчання обсягом 7 650 астрономічних годин, що відповідає показникам західноєвропейських аутсайдерів середини 90-х (Швеції й Ісландії).

Такі підрахунки представники РФ вважали непереконливими. Свою позицію вони аргументували успіхами збірних команд школярів на світових предметних олімпіадах з математики, фізики тощо, великим обсягом шкільних програм з математики і природничих наук, високим науковим рівнем підручників і професіоналізмом учителів. Представники розвинених країн, поважаючи патріотичне прагнення росіян, не могли погодитися з їхніми доказами, тому що вже в першій половині 90-х у результаті переговорів експертів з багатьох країн Європи і Північної Америки був узгоджений такий стандарт загальної середньої освіти:

1) не менше 12 років денного навчання (з урахуванням його реальної тривалості);

2) не менше 3 років поглибленого навчання в старших класах за профілем майбутньої вищої освіти.

Поки необов’язковими і менш тісно пов’язаними з якістю атестатів і сертифікатів були визнані об’єктивні випускні іспити, що дозволяють спростити (або для частини вузів — зовсім ліквідувати) конкурсні вступні іспити, а також (що навіть важливіше) — порівнювати окремі школи, ліцеї та гімназії між собою.

На жаль, ці аргументи росіяни відкидали, стверджуючи, що висока інтенсивність навчання в їхніх школах, значний обсяг домашніх завдань тощо робить їхню систему освіти гарною й такою, що відповідає кращим світовим зразкам.

Відповіддю Заходу стала друга фаза тестування школярів із 41 країни. Не виключено, що вона була організована переважно для того, щоб зібрати аргументи в освітній дискусії західних і російських експертів. У результаті Росія таки змушена була беззастережно визнати, що вона «не попереду планети всієї» у сфері вивчення точних наук у школах. За жодним параметром вона не ввійшла до числа світових лідерів, очолюючи з математики й інших предметів велику групу «середняків».

Дуже ймовірно, що вказаний неприємний факт став одним із найпотужніших імпульсів для пожвавлення освітньої дискусії в РФ у другій половині 90-х, зміни керівництва галузі, зміни законодавства, створення національної освітньої доктрини, збільшення фінансування і багатьох інших вимушених і цілком виправданих дій.

Навіщо ж у такому разі розвинені країни фінансували проект PIZА? Невже для закріплення «перемоги над Росією»? Зрозуміло, ні. Тим більше, що політика Заходу зовсім не спрямована на відштовхування й ізоляцію РФ — для всього світу краще мати справу з демократичною і квітучою, а не озлобленою і тоталітарною державою.

Організатори тестування стурбовані дуже важливим питанням — чи є забезпечення високої якості шкільного навчання розв’язною (хоча й складною) проблемою, або це цілком неприступна висота? У новому сторіччі людині доведеться одержувати все нові й нові знання, вміння і навички все своє активне життя, тому що без цього неможливо пристосуватися до світу, який безупинно і швидко змінюється. Тому ініціатори дослідження спробували не стільки виміряти обсяг знань 15-літніх школярів, скільки визначити вміння використовувати надбані в школі навички й уміння в звичайному житті.

Загалом програма тестування дала досить об’єктивні відповіді на цілу групу питань:

l Наскільки в 15-літніх сформовані навички навчальної діяльності з урахуванням того, що надалі доведеться навчатися до кінця життя?

l Чим мотивоване їхнє навчання в школі?

l Наскільки молодь залучена в це навчання?

l Яка стратегія навчання, що сформувалася до цього часу?

l Наскільки 15-літні вміють аналізувати те, що відбувається, розмірковувати?

Результати тестування великі і цікаві. Частина з них підтверджує уже відомі явища типу «з найскладнішими задачами у всіх країнах справляється зазвичай один з десятьох школярів», тому що саме стільки є тих, хто поєднує природну обдарованість до накопичення компетентності з мотивацією реалізації цієї обдарованості на практиці. Значні зусилля залучення до навчання молоді старших можуть підвищити горезвісні 10% до 15%, зрідка — до 18—20%. Але це стеля, вище якої на основі традиційних методів навчання поки стрибнути не вдається (а можливо, просто і стрибати не варто?). Через високу об’єктивність тестування відсоток «найслабших» виявився на рівні 10—12. Тільки в країн-аутсайдерів (Росія виявилася в останній десятці) він може підвищуватися до 20–25%.

Найсумніше те, що на всій планеті не менше п’ятої частини школярів вважають школу тим місцем, що взагалі не варте витраченого на перебування в ньому часу (в США таких «нігілістів» — цілих 35%!). Спостерігається нині поглиблення розриву між запитами молоді та їхніх батьків і запропонованим державними органами «сервісом» — змістом і методами навчання.

Варто попередити читачів — дані PIZA дуже важливі для загальної оцінки стану основного навчання (початкової і молодшої середньої школи) у світі, але їх складно застосувати для оцінки якості повної середньої освіти, що включає ще три-чотири роки навчання в ліцеях, старших середніх школах й інших закладах, які виводять молодь у систему вищої освіти. Ця складність дуже комплексна. Навіть викласти її досить важко. Наприклад, і в нас, і в більшості країн Заходу, високоякісним вважається навчання в закладах університетського рівня, результатом якого є диплом магістра або його еквівалент. Відповідно, і школи вважаються «хорошими», якщо 90—95% їхніх випускників вступають до університетів.

На жаль, такий підхід застарів, його необхідно відкинути якомога швидше. Він був правильним тоді, коли вищу освіту отримували всього 5—10% молоді, коли всі інші змушені були задовольнятися шкільним атестатом або довідкою про інше навчання, отримуючи надалі професію безпосередньо на робочому місці. У наш час завданням освіти стало забезпечення всієї молоді фаховим дипломом, сертифікатом або іншим документом. Це просто грандіозна зміна — опанування професією в рамках системи первинного навчання.

Зрозуміло, хороша і сучасна школа зобов’язана готувати усіх своїх учнів до продовження навчання. Найздібніших до логічних розмірковувань — в університетах, менш здібних — у технічних і технологічних вузах, тих, хто полюбляє щось майструвати і робити корисні речі — у вищих професійних школах. Не дивно, що з 1997 року ЮНЕСКО ввела нову Міжнародну стандартну класифікацію освіти (МСКО-97), у якій класичні університетські дипломи академічних програм (дипломи типу А) офіційно вважаються такими ж хорошими, корисними і суспільно цінними, як і дипломи трохи коротших неакадемічних професіоналізованих програм (дипломи типу В).

Такий грандіозний поворот середньої і вищої освіти від орієнтації на найздібніших і мотивованих до всіх без винятку представників молодого покоління — дуже складне завдання, вирішення якого тільки почалося в країнах-лідерах. Ми ж поки що на самому початку цього шляху.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі