ПІДРУЧНИКИ СПОТИКАННЯ - Освіта - dt.ua

ПІДРУЧНИКИ СПОТИКАННЯ

10 травня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 10 травня-17 травня

Відмовившись брати з дітей плату за користування підручниками в школах і домагаючись того самого ...

Відмовившись брати з дітей плату за користування підручниками в школах і домагаючись того самого для всієї України, Вінниця продовжила протистояння з Міністерством освіти та науки вже в Конституційному суді

Ніщо не коштує так дорого, як безплатна освіта. З цим твердженням, схоже, багато чиновників не лише погодилися, а й узяли на озброєння. Тому що, продовжуючи закривати очі на повсюдні збирання в школах із батьків «на ремонт», «віники», «комп’ютери» й т.п., намагаються ще й розширити «почин». У даному випадку йтиметься про горезвісну плату за користування шкільними підручниками.

В Україні є місто, де ситуація сьогодні протилежна. Майже за Задорновим: «Електролічильник тепер у мене крутиться в зворотний бік, отож уже не я державі, а держава мені винна». Нехай лише 89 тис. грн., нехай поки що лише у Вінниці, але головне — це вже прецедент.

Нормальні герої не завжди йдуть в обхід

Вінничани, зокрема вчительська профспілка, — відомі порушники спокою. Їхня ініціативна група, якщо торкнутися передісторії, вже неодноразово доводила: «нормальним героям» зовсім не обов’язково йти в обхід. Або — скаржитися на погані, недосконалі закони.

«Та нехай, навіть дуже нормальні закони, — кажуть вони. — Треба тільки домагатися їхнього виконання». Саме в такий спосіб ще в 1997 р. вінничани відстояли інтереси педагогів усієї країни, домігшись доплати за педстаж. Вони також змусили Міністерство освіти (ще при Згуровському) через суд скасувати збір грошей із випускників на атестати нового зразка, оскільки плата за них як така не фігурувала в жодному з основних законодавчих актів, пролунавши лише в інструктивно-методичних рекомендаціях з виконання одного з наказів Міносвіти.

Знову ж виграли суд, довівши незаконність стягнення плати за підручники. Правда, у цьому випадку детективно-педагогічна історія навіть кілька років потому себе не вичерпала. І нині представники учительсько-батьківської громадськості звернулися з позовом вже до Конституційного суду. Аби домогтися усунення не наслідків, а першопричини — постанови Кабінету міністрів №1031, прийнятої ще в 1996 р.

МОН, ти неправий

Згаданою постановою в Україні було встановлено плату за користування шкільними підручниками в розмірі 20% їхньої первинної вартості. На підставі цієї постанови Міністерство освіти й науки вже своїм указом затвердило інструкцію про порядок «оподаткування» школярів. Зокрема в ньому йшлося про те, що батьки повинні розщедритися залежно від класу, де навчається їхня дитина, але незалежно від того, скільки підручників потрібно учневі цього класу, якого року видання посібник тощо.

Після п’яти судових засідань з’ясувалося: указ не був зареєстрований у Мін’юсті України. Тому подальші суперечки не мали сенсу. І хоча з батьків уже встигли «стягти» п’ять мільйонів гривень, про них воліли забути, модифікувавши й узаконивши новий документ. 2 квітня 1997 р. Радянський райсуд м. Києва ухвалив у справі №2-309 — «Визнати дії Міністерства освіти України зі стягнення грошей за користування підручниками в загальноосвітніх закладах неправомочними». На підставі цього рішення зібрані раніше гроші повернуто батькам. Принаймні у Вінниці.

Невгамовні вінничани тим часом опротестували й уже згадуваний новий указ. До чергового суду справа, втім, не дійшла вже через непотрібність. Ухвалений у цей час Верховною Радою Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» передоручив більшість повноважень у сфері освіти, і зокрема забезпечення підручниками комунальні навчальні заклади, виконкомам місцевих рад. І якщо місцева влада тільки «за», то чого ще бажати?

«Сума грошей N, зібраних у ємності Z, не пропорційна отриманому товару X»

Без запитань, проте, не обійшлося. Приміром, обласна прокуратура побачила в тому, що відбувається, крамолу й повідомила Генпрокуратурі, нібито у Вінниці ігнорують постанову Кабміну. Подібна принциповість, утім, була пов’язана, скоріш за все, із політичним протистоянням, яке мало в ті роки місце на Вінниччині. Отож приводи для перевірок знаходили й не такі.

Аби остаточно зняти будь-які питання, мерія обласного центру в рамках делегованих їй повноважень місцевих рад ухвалила окреме рішення про безплатне користування підручниками в міських школах. Можливо, це в чомусь був популістський крок, проте він був «залізно» обгрунтований ст. 53 Конституції («кожен має право на освіту, держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої і т.п. освіти в державних і комунальних навчальних закладах»); ст. 3 Закону «Про освіту» та ст.32 Закону «Про місцеве самоврядування».

На дострокових виборах у 2000 р. влада у Вінниці змінилася. Кардинально. Не так, що «нова мітла по-новому...», а взагалі — «до основанья, а затем...». І 15 грудня того року з’являється документ «Про визнання недійсним рішення виконкому від 28 травня 1998 року №695 про забезпечення безплатними підручниками...» Підставою для такого різкого повороту послужила доповідна записка міськвно, яка просто проситься для цитування. Отже: «Управління освіти Вінницької міськради доводить до вашого відома, що рішення виконкому від 28 травня 1998 року не відповідає чинним нормативним документам, оскільки указом Міносвіти України від 1999 року «Про затвердження порядку забезпечення учнів підручниками», зареєстрованим у Мінфіні й Мін’юсті, і листом Міносвіти встановлено 20% плату за користування підручниками».

Читайте й дивуйтеся, суб’єкти законодавчої ініціативи. Як звичайна виконкомівська записка легко, як бик вівцю, покриває законодавчі акти. І заздріть міністрові освіти. Бо тільки розпорядження з надр його відомства мають вищу силу порівняно з законами та Конституцією України. Отож якщо статті останніх не відповідають духу перших, «слони можуть іти на північ». Разом із всією ієрархією законодавчо-виконавчої первинності.

До збору грошей тоді приступили негайно — це в нас розуміють і вміють швидко. А що ж ініціативна група? А ось що: аби не воювати на два фронти, почала відстежувати ситуацію та прийшла до вельми цікавих висновків. З’ясувалося, кількість грошей, зібраних із батьків, на кількість виділених підручників... не впливає. До того ж у ті роки, коли обласний центр не збирав гроші, міські школи одержували більше навчальної літератури порівняно з роками, коли за них платили! Після чого в листопаді 2001 р. облрада, з подачі члена комісії з освіти й постійного представника вчителів у судах Андрія Реви, ухвалила рішення вважати неприпустимим на території Вінницької області примусовий збір батьківської плати за користування підручниками, які видаються бібліотеками середньоосвітніх шкіл. Відповідно позадкувати довелося й мерії обласного центру. Причому з зобов’язанням повернути батькам школярів уже зібрані на той момент 89 тис. грн. Правда, повертає досі.

Зацікавлена думка

Василь Марчук, заввідділом шкільної освіти облУНО:

— Є наказ Міністерства освіти, узгоджений у Мін’юсті, відповідно до якого батьки зобов’язані платити за користування їхніми дітьми підручниками 20% вартості посібників. І місцеві ради — сільські, районні, міські, обласні — просто не можуть скасувати наказ міністерства. Єдине, що вони можуть — за бажання самі оплатити вартість користування підручниками.

Петро Соловей, голова Вінницького міськкому профспілки працівників освіти та науки:

— Підручники, навколо яких виникла суперечка, видані коштом платників податків, тобто за наші з вами гроші, і після передачі шкільним бібліотекам стали комунальною власністю міста. Аби перерахувати законодавчі акти, які порушуються вимогами збирання з батьків грошей, мені просто не вистачить пальців рук. По-перше, це Конституція України (ст.53: «Держава забезпечує доступність і безплатність утворення»), по-друге, Закон «Про місцеве самоврядування» (ст.32.п.6: «...забезпечує школярів, котрі навчаються в державних і комунальних навчальних закладах, безплатними підручниками»), по-третє, постанова Верховної Ради від 21.06.2001 р. («...держава забезпечує безплатну видачу підручників всім учням»), по-четверте, рішення суду Радянського району м. Києва в справі №2-309 від 2.04.1997 р., яким визнано неправомочними «дії Міністерства освіти України зі стягування грошей за користування підручниками в загальноосвітніх закладах»... Зрештою, в нас у місті ніхто не відміняв наказ міськради №212 від 16.04.2000 р. «Про заборону збирання коштів з батьків»...

Тому мені просто незрозумілі дії Міністерства освіти, яке нехтує законами України та рішенням суду. Чергове таке розпорядження, нині вже стосовно окремо взятої Вінниці, надійшло місяць тому.

Андрій Рева, депутат Вінницької міськради:

— Мало не в підсвідомості більшості закріпилося: держава не в змозі повністю профінансувати школу й, мовляв, без підтримки батьків вона не виживе. Проте годі безперервно посипати голову попелом. Фінансовий стан держави поліпшується — якщо ще 1996 року коштів, виділених на освіту, не вистачало навіть на зарплати, то сьогодні повністю фінансуються вже й зарплата, і комунальні послуги. Позаяк зона відповідальності держави розширюється, виходить, необхідно зводити до мінімуму й побори з батьків. За один день не вийде, але це обов’язково потрібно робити.

Коли йдеться, зокрема, про підручники, то тут узагалі не все зрозуміло. Ми платимо гроші, вони потрапляють у відому комерційну структуру під відомчим дахом, подальше проходження рахунками якої не контрольовано. От і не дивно, що хоч скільки ти платив би, кількість підручників, які надходять до області, від цього не змінюється. Оскільки все залежить виключно від держзамовлення, оскільки всі підручники друкуються винятково за держзамовленням і купуються державним коштом. Чому ж батьки мають платити за них удруге?

Територіальна община повинна чітко знати, куди йдуть внесені її членами гроші. Я готовий оплатити ремонт класу, закупівлю меблів, бо бачу — моя дитина сидить за новою партою у світлому класі. Платити ж незрозуміло кому й незрозуміло за що я не згоден. Тому, аби подібні ігри не продовжувалися й надалі, цього разу ми звернулися відразу до Конституційного суду...

А ти, Буратіно, не торгуй абеткою...

Предметом позову стала першопричина «платних абеток» — уже згадувана вище постанова Кабміну №1031, якою й було встановлено плату за користування шкільними підручниками в розмірі 20% їхньої первинної вартості. На підтримку цього позову, щоб він проскочив «конституційне чистилище», народний депутат Верховної Ради попереднього скликання Д.Дворкіс зібрав 47 підписів колег-нардепів.

У нинішньому парламенті Дворкіса, колишнього мера столиці Поділля, уже немає. Проте відмовки на кшталт «не вивчив уроку, бо не було книжки» у вінницьких школах, як і раніше, не проходять. Підручники є. Причому як у «Пікніку на узбіччі» Стругацьких: «...для всіх!.. Задарма!.. Ніхто не піде скривджений!..» Так би й у всій країні. Адже Конституційний суд дитину не скривдить, чи не так?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво