Підручники non-line - Освіта - dt.ua

Підручники non-line

18 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 18 серпня-25 серпня

Людина, якій поталанить відвідати київський Інститут передових технологій, незабаром зловить себ...

Людина, якій поталанить відвідати київський Інститут передових технологій, незабаром зловить себе на думці: шкода, що в мої шкільні роки не було таких чудових атласів, посібників із географії, історії, які готують для школярів у цьому інституті. Різнобарвні карти, намальовані з надзвичайною винахідливістю і точністю, розкривають такі деталі України, далеких і близьких країн, що від них неможливо відірватися. До того ж українські картографи, слава Богу, відкинули радянське правило — створювати карти виключно для Іванів Сусаніних, де свідомо все спотворювалося, аби ними... не скористалися вороги!

Приємне враження від продукції інституту посилюється, коли розкриваєш ілюстрований атлас «Історія України». Ніде правди діти — справжня наша історія завжди була для українців табу за сімома замками. Якщо щось і друкувалося, то неодмінно перебріхувалося нещадно... Створювати підручники (особливо з історії) для дітей і нині — справа дуже ризикована. Співробітники Інституту передових технологій пройшли по дуже тонкій кризі і знайшли досить виважений спосіб викласти урок історії різних періодів України, щодо яких іще не досягнуто консенсусу в суспільстві.

Роботи інституту не залишилися непоміченими — на багатьох міжнародних виставках останніх років його продукція здобула перші премії, відтіснивши відомі світові колективи на задній план. Чим пояснити ці досягнення? Напевне, дається взнаки те, що добру половину колективу становлять картографи, котрі здавна славилися дотриманням кодексу честі своєї професії, а іншу половину — кібернетики, безумовні піонери сучасних технологій.

Не дивно, що слідом за виданням атласів на папері тут заходилися виготовляти й електронні версії своїх посібників. Уже перші примірники засвідчили, що це правильний шлях — можливості навчальних CD-дисків виявилися значно вищими, ніж простих підручників. У них вдалося включити набагато більше ілюстративного матеріалу, зробити карти динамічнішими, збагатити візуальний ряд документальною хронікою.

Аби з’ясувати, якою є ціна успіху на ниві просвітництва, оглядач «ДТ» звернувся до директора інституту Олександра БАРЛАДІНА.

— Олександре Володимировичу, це чудово, що створено такі посібники. Уявляю, як цікаво користуватися ними дітям, особливо сільським, зазвичай позбавленим можливості відвідувати гарну бібліотеку. Та електронних атласів, які ви показали, чогось не видно в школах. У чому річ?

— Це дуже болюче питання. Я зіткнувся з жорстким протистоянням видавців-папірників. На підручники, видрукувані на папері, витрачається більш як 200 млн. грн. на рік, і водночас для електронних версій МОН неможливо знайти навіть кілька мільйонів. А серед багатьох переваг електронних версій — і те, що якщо ви виготовили тираж лише у п’ять тисяч (а не у 400 тисяч, як друкуються сьогодні підручники), це одразу можна помножити на десять, адже один посібник можна завантажити на кілька комп’ютерів. Окрім того, ми можемо дати ліцензії на переписування. Тобто ця інформація легко розмножується за рахунок ресурсів комп’ютера, що неможливо зробити зі звичайним паперовим підручником.

— Напевне, на шкільний ринок вас дуже не хочуть пускати. Ви не пробували об’єднатися з однодумцями і поборотися за свої інтереси?

— Ми готуємося до переговорів із представниками АТ «Квазар-Мікро». Вони, як і ми, збираються створювати асоціацію видавців електронних засобів навчання, щоб відстоювати наші інтереси. А тим часом становище в нас катастрофічне — я втрачаю фахівців, які можуть професійно працювати, позаяк їм немає чим платити зарплату. І це при тому, що всі у країні говорять про інформатизацію, про те, що на неї виділяються величезні кошти.

— А як до вашої діяльності ставляться шкільні викладачі?

— На одній із методичних нарад ми запитали вчителів: чому вони не користуються нашими дисками? Нам відповіли: навіщо вони потрібні, якщо є підручники й Інтернет...

— Інтернет є у незначній кількості українських шкіл...

— Припустимо, що в них справді є Інтернет, ну то й що? Я виділив учителям дві години, щоб вони попрацювали в Інтернеті на швидкісній лінії у 100 Мбіт над обраною темою. Ми хотіли з’ясувати: наскільки ефективною буде підготовка до уроку з конкретної теми. Після двох годин роботи вчителі знайшли близько 30 відсотків інформації, необхідної для підготовки до уроку, хоча за цей час Інтернетом обійшли майже весь світ. І пояснення цього просте — немає необхідних ресурсів у Інтернеті з конкретних тем для української школи. Це тільки здається, що є багато сайтів, але їхня змістовна частина залишає бажати кращого.

Тепер погляньте, скільки інформації у нас на СD-диску. І вся інформація при цьому відшукується дуже швидко. Після такого тесту вчителі, котрі брали в ньому участь, упевнилися, що диск усе-таки потрібен.

— Та це, наскільки я розумію, не зрушило справу з місця?

— Анітрохи. Прикро, що наші сусіди просунулися набагато далі, ніж ми. Так, для Росії у рамках програми USAID виділяється кілька мільйонів доларів для створення серверних інтернет-ресурсів, які відповідатимуть російській програмі. Проте Україна навіть не веде таких переговорів із міжнародними організаціями, тому надій на те, що становище поліпшиться, поки немає...

— Я нещодавно шукав біографії відомих дослідників і на російських серверах знайшов дуже багато цікавих статей про їхніх учених. На жаль, знайти щось подібне про українських корифеїв неможливо. Напевне, ми самі собі не цікаві — нам навіть ліньки створювати таку інформацію.

— Так, Росія нас істотно обігнала у цій сфері й продовжує нарощувати темпи опанування інтернет-простору, залучаючи всіх, хто в цьому їм може допомогти. Наведу такий приклад: ми беремо участь у тендері зі Всесвітньої історії і географії, який улаштували росіяни, оскільки в нас створено дуже багато ресурсів у цій галузі й нам є що запропонувати.

Наші електронні версії доповнюються багатим візуальним рядом — тут дуже багато фотографій, додаткової інформації для вивчення теми. Також введено ігрові елементи — додаються кілька просторових комп’ютерних ігор, пов’язаних із історією і картографією, які, крім навчання, розвивають просторові уявлення у школярів. До речі, курс, який ми створили на замовлення МОН, саме вивчається у той період розвитку школяра, коли у дітей формується сприйняття простору і такі ігри дуже важливі для розуміння геометрії, сприйняття скульптури — адже якщо в людини вчасно не сформуються уявлення про простір, вона буде позбавлена дуже багатьох барв у житті.

— А що це за талони у всіх ваших посібниках?

— Це ще одна гра — ми намагаємося підтримувати інтерактивне спілкування з учнями — вони заповнюють картку, надсилають нам, і кожен, у кого є атлас, одержує купон для розіграшу призів. Діти беруть участь у розіграші відеоплеєра, фотоапаратів та інших призів. Ми цей тур приурочуємо до Дня вчителя. А далі — у лютому, якщо вони беруть участь у грі й виконують запропоновані нами завдання — відповіді на запитання з історії, — беруть участь у своєрідній олімпіаді. Ми одержали кілька тисяч листів. Багато з них містять просто блискучі повідомлення і відповіді.

Цього року ми акцію вдосконалили, оскільки в багатьох школярів з’явилися мобільні телефони, і почали приймати відповіді у вигляді есемесок. Діти лінуються писати, клеїти конверти — не той нині час, а ми намагаємося йти в ногу з ним. До речі, наша гра називається «SМS-гра — подарунків гора».

— Улаштувати такий конкурс — справа недешева. Хто зі спонсорів вам допомагає?

— На жаль, ніхто. Хоча ми пропонували їм три рівні спонсорства...

— Чому? Адже класи комплектуються моніторами, комп’ютерами різних фірм, чому б їм не засвітитися у вас?

— Цього я сам зрозуміти не можу. Причому і в Росії, і на Заході такі рекламні послуги фірми приймають. Та ми не здамося без бою, як співає Вакарчук. І сьогодні вже намітили нові плани. СD-диски — 700 мегабайт — уже замалі для всього, що ми хочемо вмістити у наших посібниках. У них замало ресурсу. Час переходити на DVD — там пам’ять близько двох гігабайт. У школах таких дисководів ще мало. Тож до наших проблем додається ще одна.

Та все одно якось пробиватимемося — за нашими розробками майбутнє. Використовуючи їх, дитина зовсім по-іншому розуміє історію. Вона буквально стає її співучасником — може зупинити кадр на комп’ютері, повернутися назад, розглянути персонажа, викликати пояснювальний текст. Ми в останній роботі з історії використали карикатури і плакати тих років, унікальну кінохроніку. Все це дозволяє створювати навчальний посібник нового покоління. Він породжує творчого дослідника.

Причому такий посібник, окрім усього іншого, дає можливість протестувати себе і перевірити, наскільки добре засвоєно матеріал. Тож складання учнем реального іспиту вже буде звичним із системою тестування.

— Та, можливо, такі посібники занадто дорогі для нашої школи?

— СD-диски набагато дешевші, ніж інші засоби навчання. Окрім того, їхні можливості непорівнянні. Здавалося б, до нас за дисками має стояти черга, але далі розмов справа не просувається.

— Скільки таких СD пішло у школи України?

— Нуль...

— Чому?

— Відповідь одна: немає грошей... На підтвердження можу процитувати лист першого заступника начальника головного управління освіти і науки КМДА Г.Руденка: «Повідомляємо Вас, що бюджетом міста на 2006 рік по галузі «Освіта» витрати на придбання електронних засобів навчання не передбачені. Відповідно до вимог бюджетного кодексу України платежі з бюджету можна здійснювати тільки при наявності відповідного бюджетного призначення»...

У нас усю інформатизацію звели до поставок «заліза» — комп’ютерів у школи, оскільки цей бізнес має скрізь серйозне лобі. Їх «пробивають» у школи і нікому немає діла до того, що школа не матиме змістовного ресурсу для роботи з комп’ютерами.

— Як у таких умовах вам вдається втримувати колектив?

— Сьогодні нависла загроза, що я не зможу його втримати: задарма сьогодні ніхто не працюватиме. Збирати ж таку команду наново — процес дуже складний. Потрібно ще врахувати, що все старіє, а у віртуальному просторі, який у всьому світі розвивається надзвичайно стрімко, старіння відбувається особливо швидко. Тому щороку старі версії потрібно оновлювати, наприклад, вносити нові цифри в економічні розділи.

Очікуються й інші неприємності. Наприклад, із віртуального простору в нас крадуть напрацювання. Удвічі прикро, коли це роблять маститі університетські професори, як сталося нещодавно. Утім, суд ще не сказав на цю тему свого остаточного слова. Коли розгляд закінчиться, я зможу про цю малоприємну історію розповісти докладніше...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво