Підручник з історії — головна зброя Росії - Освіта - dt.ua

Підручник з історії — головна зброя Росії

18 березня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №10, 18 березня-25 березня

Російська Федерація розглядає територію сучасної Української держави як власне історичні російські землі і формує такі погляди в російських громадян з дитинства. Основним джерелом формування поглядів на українські (і не тільки) землі як російські є звичайний шкільний підручник з історії.

 

Хто керує минулим, той керує майбутнім: хто керує сьогоденням, керує минулим. 

Джордж Орвелл, "1984"

 

Минуло два роки відтоді, як Росія окупувала Крим, і нині вже маємо можливість подивитися, як кажуть, у корінь проблеми. 

Кожен полководець або правитель перед початком наступу насамперед дивиться… назад. Наскільки міцний тил, наскільки вистачить зброї та припасів, наскільки можна розраховувати на підтримку населення. Недарма радянський полководець Михайло Фрунзе полюбляв повторювати: "Життя і робота фронту в кожен даний момент визначається роботою і станом тилу".

Отут і постає питання підготовки населення, особливо якщо це "победоносная" війна. І що ми маємо? Окупацію Криму підтримала більшість населення Російської Федерації. І це не тільки "патріотичний угар", викликаний переможними діями, а й багаторічна підготовка на державному рівні.

А все починається… в школі. І як тут не згадати фразу, яку приписують німецькому політикові — канцлеру Бісмарку: "Битву під Садовою виграв прусський шкільний учитель". 

Отже, яку ж роль відіграла російська школа у підготовці до окупації? На це дасть відповідь звичайний шкільний підручник з історії Росії для 6 класу.

Більша частина уявлень про світ, певні стереотипи та упередження формуються у людини ще в дитинстві, особливо у шкільні роки. Для учнів є кілька шляхів отримання інформації — батьки і друзі, телебачення й Інтернет і, звичайно ж, — школа. Транслятором інформації в школі виступає вчитель. А основним інструментом вчителя є підручник. 

Підручник з історії — мабуть, найголовніший у проведенні державної політики. І це характерно для багатьох країн. Так, у Китаї на картах у підручнику з історії для старших класів частину території Росії позначено як колишню китайську землю. А що ж у Російській Федерації? 

Розглянемо підручники з історії Росії для 6 класу. Дванадцятирічні шестикласники ще тільки починають формуватися як самостійні особистості. Це період початку інтелектуалізації пізнавальних процесів і самостійності. Саме в 6 класі учні закладають підвалини власного уявлення про світ.

Російська Федерація, як і багато інших держав, жорстко контролює освітні процеси й особливо систему забезпечення підручниками освітніх закладів, а найбільше — їхній зміст. Щороку міністерство освіти і науки РФ публікує списки підручників, які "допускаються" в школи. 

Розглянемо їх.

"История России. С древнейших времен до конца XVI века.
6 класс: учеб. для общеобразоват. учреждений ( А.А. Данилов Л.Г. Косулина — М.: Просвещение, 2012. — 272 с.: ил., карт."
Підручник отримав схвальні відгуки Російської академії наук (№10106-5215 від 14.10.2011) і Російської академії освіти (№01-57д-353 від 17.10.2011 р.для спрощення далі іменуватимемо цей підручник ПДК.

"История России: 6 класс: учебник для учащихся общеобразовательных учреждений ( [П.А.Баранов, Л.К. Ермолаева, И.М.Лебедева и др.]; под общей редакцией чл.-корр. РАН Р.Ш. Ганелина. — М.: Вентана-Граф, 2009. — 288 с." — (далі ПБЕЛ).

"История России с древнейших времен до конца XVI века: учебник для 6 класса общеобразовательных учреждений
(Е.В. Пчелов. — М.: ООО "Русское слово — учебник", 2012. — 272 с.: ил. — (ФГОС. Инновационная школа). (Экспертное заключение РАН №10106-5215/551 от 14.10.2011 г., экспертное заключение РАО №01-5/7д-606 от 24.10.2011 г.)" —
(далі ПП).

"История России с древнейших времен до XVI века. 6 класс: учеб. для общеобразоват. учреждений ( Т.В.Черникова ; под ред. А.Н. Сахарова. — 7-е изд., стереотип. — М. : Дрофа, 2008. — 240, [2] с.: ил., карт." — (далі ПЧ).

"История России. С древнейших времен до XVI века. 6 кл. : учеб. Для общеобразоват. учреждений ( А.Ф. Киселев, В.П.Попов. — М. : Дрофа, 2012. — 254, [2] с.: ил., карт." — (далі ПКП).

"История России с древнейших времен до ХІV века . 6 класс: учеб. для образоват. учреждений ( И.Н.Данилевский, И.Л.Андреев. — 5-е изд., испр. и доп. —
М.: Мнемоза,2012. — 239 с.: ил."
— (далі ПДА).

На основі цих підручників і програм (Примерные программы по учебным предметам. История. 5–9 классы. — М.: Просвещение, 2010, — 94 с. — Стандарты второго поколения. — Тут і далі інформацію про російські підручники й цитати подаватимемо мовою оригіналу. — О.О.) вчителі й готують власні робочі програми (для прикладу розглянемо "Рабочую программу по истории (ОШ №64 г. Иркутск"). 

У Росії, як і в більшості пострадянських держав, викладання рідної історії має дві основні риси — лінійність (викладання історичних процесів у хронологічній послідовності) і територіальність (розглядаються події та процеси, які відбувалися на територіях, що перебували в складі держави на момент вивчення. Хоча бувають і винятки). Також у Російській Федерації вивчення історії Росії відбувається за допомогою двох концентрів. Учнів ознайомлюють з історією Росії у 6–9 класах (з давніх часів до сьогодення), а потім, у 10—11 класах, знову вивчають історію з найдавніших часів, але вже поглиблено і відповідно до профілю навчання. 

Звернімо увагу на період до ІХ ст. нашої ери, час виникнення, розквіту й занепаду Давньоруської держави (яку часто називають Київською Руссю).

Перша тема (розділ) Програми має назву "Древнейшие народы на территории России". Переважно таку саму назву використано і в підручниках: "с.7. § 1. Древнейшие народы на территории России" (ПДК), "Глава 1. Народы и государства на территории России" (ПБЕЛ), "с.8. Раздел 1. Древние жители нашей Родины" (ПЧ), "с.9. Предыстория народов России" (ПДА) та інші. Чому ж так важливі ці назви? Тому що вони пропонують розглянути давню історію на території Росії, сучасної Росії, Російської Федерації в сучасних кордонах.

Так, на карті (с.7. карта "Древнейшие поселения человека на территории Восточной Европы и Сибири" (ПБЕЛ), окрім поселень, розкиданих по території сучасної Росії, позначено ще дві стоянки — Киїк-Коба і Мезинська, які розташовані на території України. В іншому підручнику у великому переліку територій "виникає" Крим, який на момент друкування підручників не мав жодного стосунку до території Росії (с.11. "Древнейшие поселения каменного века … обнаружили во многих частях Евразии: в Крыму и на Северном Кавказе, в бассейнах рек Днепра и Северного Донца … в Карелии и на берегу Белого моря, на Урале, в … Сибири, на Дальнем Востоке" (ПКП). Знову ж таки — це територія України (с.17. "Примером археологической культуры земледельцев являются останки больших поселений 4–3тыс. до н.э. в среднем течении Днепра и Буга" (ПБ). І, нарешті, розповідається про стародавню культуру між Карпатами і Дніпром на територіях сучасних України, Молдови і Румунії загальною площею понад 350 тис. км (с.18. "…культуры, названной Трипольской, в честь села Триполье, где был обнаружен первый ее памятник…" (ПБ). Ще один приклад "поширення" території Росії: "с.12 "Получением бронзы занимались в Прикарпатье, на Северном Кавказе и Урале" (ПКП). Виявляється, що Прикарпаття теж є територією Росії.

Далі автори підручників розглядають матеріал, який стосується грецьких міст-колоній. Так, на с.9 (ПДК) учням пропонується прочитати про грецькі міста-держави Північного Причорномор'я та Скіфське царство. Текст так і починається: "Первые государства возникли на юге нашей страны … греческие мореплаватели основали города-государства — Ольвию, Пантикапей, Херсонес и др.". Пам'ятаючи, що одним з основних принципів викладання російської історії є територіальність, спробуємо проаналізувати це твердження. Півднем Росії в Європі є Ростовська область і кавказьке узбережжя Чорного моря, а місто Ольвія існувало на березі Дніпро-Бузького лиману неподалік міста Миколаїв (на відстані понад 600 км від російсько-українського кордону). Давньогрецьке місто Пантікапей було на місці сучасної Керчі, а давньогрецький Херсонес — на місці Севастополя. Тобто дванадцятирічним учням російських шкіл розповідають, що територія іншої держави, а саме територія України, — це південь їхньої країни. 

В інших підручниках бачимо аналогічні твердження: "Одним за другим появлялись города на крымском и кавказских берегах Понта Эвксинского. Среди них наиболее известными были Херсонес (на территории нынешнего Севастополя), Пантикапей (Керч), Горгиппия (Анапа), Фанагория (недалеко от Тамани) и др." (с.15, ПЧ); "В … Причерноморье и Приазовье появились древнегреческие города-государства: Ольвия, Горгиппия (совр. Анапа), Херсонес (совр. Севастополь), Танаис и др." (с.6, ПЧ); "В Северном Причерноморье сложилось три крупных центра античной цивилизации … Ольвия… на берегах Днепро-Бугского лимана … Боспорское царство … основанное на берегах Керченского пролива … Херсонес — возник на юго-западе Крыма, недалеко от современного Крыма" (с.18, ПКП); "… город Пантикапей (современная Керчь)" (с. 19, ПКП); на с.20 (ПДА) — карта, на якій позначено міста, що розташовувалися як на території Росії (Танаїс, Фанагорія), так і на теренах України (Ольвія, Пантікапей, Херсонес, Кафа). І тільки в одному підручнику згадується, що частина грецьких міст-колоній була на території України ("На территории современной России археологи изучают останки городов Фанагории, Танаиса и Горгиппии, в нынешней Украине — Ольвии, Пантикапея, Херсонеса и др." (с.21, ПБЕЛ).

Як стверджується в більшості підручників з історії Росії, скіфи теж жили на російських землях: "… в Северном Причерноморье появилось еще одно государство — Скифское царство. … оно занимало значительную территорию: от Дуная до степной части Крыма" (с.10, ПДК); "…скифы создали свое государство — Великую Скифию. Она занимала большую территорию от Дуная на западе до Дона на востоке" (с.16, ПЧ); "…на среднем течении Борисфена (древнее название реки Днепр) жили и скифы-пахари" (с.6, ПЧ);— "карта Скифского царства" (с.21, ПБЕЛ). — Скіфське ж царство займало повністю територію України; на карті "Северное Причерноморье …" (с.19, ПКП) показано землі розселення скіфів, які займають в основному територію України, і вказано навіть Каменське городище на берегах Дніпра. 

У російських школярів уже склалося уявлення про те, що Крим і Північне Причорномор'я — це територія Росії. Крім того, і Скіфське царство зі столицею в Неаполі Скіфському в Криму теж не забули згадати в підручниках з історії Росії: "Скифы перебрались в Крым и сделали своей столицей крепость Неаполь Скифский, находившуюся недалеко от современного Симферополя" (с.17, ПЧ); "Со временем скифы создали государство, которое объединяло их владения от Азовского моря до Дуная. Столицей Скифского государство был Неаполь Скифский в Крыму" (с.6, ПЧ); "В ХІ веке до н. э. столица скифов располагалась в Крыму, около нынешнего Симферополя" (с.21, ПДА). І знов-таки тільки в одному підручнику наголошено, що скіфи жили на території сучасної України ("Скифия была расположена на территории современной Украины" (с.20, ПДА).

У деяких підручниках згадано і готів, які аж ніяк не жили на територіях сучасної Росії:
"…часть готов … атаковала антов, живущих на обширных землях от Днепра до Дуная" (с.27, ПБЕЛ); "…в Северное Причерноморье пришли племена готов и создали здесь свое государство" (с.19, ПП); "…с готами (германским народом, расселившимся в Причерноморье") (с.7, ПЧ).

Завершує розділ про найдавніші народи на території Росії інформація про східних слов'ян. Проте знов-таки, автори підручників розглядають усі племена східних слов'ян, хоча тільки деякі жили на територіях, які входять до складу Російської Федерації: "Наиболее многочисленными были поляне, обитавшие по берегам Днепра" (с.15, ПДК); "…поселения превращались в города: Киев — у полян, Чернигов — у северян …" (с.25, ПДК); "Самое раннее сказание о восточных славянах повествует о вожде или князе Кие. Он с братьями Щеком и Хоривом и сестрой Лыбедью основали на Днепре город Киев" (с.32, ПБЕЛ); "Самым большим славянским племенем было племя полян …Они жили на берегах Днепра. Их главным городом был Киев…" (с.26, ПП); "Возле Киева издавна жили поляне" (с.30, ПКП).

А далі вже починаються семантичні ігри. В наступних розділах автори російських підручників дуже вільно поводяться зі словом "русский". Спочатку в підручниках з'являється поняття "Давньоруська держава": "Древнерусское государство, или Киевская Русь" (с.29, ПДК); "§6. Основание Древнерусского государства" (с.45, ПБЕЛ); "Древнерусское государство" (с.36, ПП); "§3. Создание Древнерусского государства" (с.15, ПЧ); "Глава 2. Древняя Русь. §6–7. Древнерусское государство при первых князьях" (с.40, ПКП); "§6. Рождение древнерусского государства" (с.38, ПДА). І одночасно вводиться слово "русский", як синонім поняття "давньоруський", як ознака належності або самоназви Русі. Часто навіть означення "русский" і "давньоруський" змінюють одне одне: "После того как князь Владимир сам принял в
988 году христианство, началось его распространение на всей территории Древнерусского государства. … Во главе русской церкви стоял митрополит
" (с.44, ПДА); с.53 — "Древнерусское государство", "русские летописи"; с.56 — "Древнерусское государство", "Русская земля" (ПКП); "Русская земля" "Древнерусские княжества" (с.72, ПЧ); "Древнерусское государство", "Русское государство" (с.38, ПП); "Древнерусское государство", "Русская земля" (с.80, ПБЕЛ). 

Автори російських підручників для шестикласників дуже вільно поводяться з термінологією: наприклад, у підручнику Чернішева на с.20 є назва "русские" і одночасно пишеться, що "к концу ХІХ в., как писал известный русский исследователь В.О.Ключевский…", поєднуючи означення належності до Давньоруської держави і вченого Російської імперії. У підручнику Баранова та ін. прямо сказано, що Давньоруська держава є "руською" ("Ученые дали старинной Руси название "Древняя Русь", или "древнерусское государство", подчеркивая этим, что речь идет о самом древнем из известных нам русских государств" — с.44). У підручнику Пчелова просто поєднується "давньоруське" і "руське": "В результате вместо разных племен … образовалась единая народность, которую историки называют древнерусской. Жители Древней Руси теперь осознавали себя прежде всего русскими людьми" (с.70–71).

Дуже цікаве ставлення в російських підручниках до часів роздробленості, коли Давньоруська держава розпалася на окремі князівства. Ці часи автори розглядають як відокремлення "руських земель". Наприклад, у підручнику Пчелова навіть у назвах параграфів проведено певну паралель: "§14. Южная Русь" (параграф про Київське князівство, с.98); "§15. Юго-Западная Русь" (матеріал про Галицьке й Волинське князівства, с.103); "§16. Новгородское государство" (с.106); "§17. Владимиро-Суздальская Русь" (с.114). В інших підручниках схожа ситуація:. "Древнерусские юго-западные земли" (матеріал про Галицько-Волинське князівство — с.74, ПЧ).

Мабуть, не варто дивуватися і ставленню в підручниках до християнської церкви, яка виникла у період Давньоруської держави. У підручнику Пчелова розповідається, що княгиню Ольгу, яку називають першою руською княгинею-християнкою, маючи на увазі, що вона була княгинею Давньоруської держави та християнкою давньоруської церкви, Руська православна церква, тобто церква вже Російської держави, зарахувала до святих ("Русская православная церковь причислила первую русскую княгиню-христианку к святым", с. 48). Усі інші розповіді про християнську церкву часів Давньоруської держави означуються тільки поняттям "русская церковь": "Один из первых русских монастырей был основан … на берегу Днепра, неподалеку от Киева" (с.79, ПП); "русская церковь", "Илларион прославился как автор первого оригинального русского сочинения — "Слово о законе и благодати" (с.38, ПЧ); "Антоний и Феодосий, положившие начало русскому монашеству…" (с.79, ПП); "Русская церковь", "русские летописцы" (с.67, ПКП); "Русская православная церковь" (с. 45, ПДК); "Во главе русской церкви стоял митрополит" (с.44, ПДА); "Киево-Печерский монастырь стал важнейшим духовным и культурным центром Древней Руси. Здесь жили … подвижники Русской земли — первый русский летописец Нестор … первый русский иконописец Алимпий" (с.80, ПП). 

І на завершення ще "перлини" з російських підручників. Підручник Пчелова, с.244: "В России книгопечатание началось около 1553 г. … книгу напечатал дьякон московской церкви Иван Федоров … выпустил в свет еще несколько книг, в том числе и первый русский букварь". (Відомо, що у 1566 р. Іван Федоров (Федорович) утік з Москви після того, як спалили його друкарню. Свій "Буквар" він надрукував у 1574 р. у Львові.)

І, як кажуть, без коментарів: "завоевательные походы Ивана IV положили начало присоединения к России соседних государств и народов, формированию ее многонациональной основы, освоению русскими людьми Поволжья и Сибири …" (с.223, ПДА); "Россия всегда была многонациональным государством. Славянские, финно-угорские, тюркские и многие другие народы создавали наше Отечество. В их взаимодействии рождалось неповторимое своеобразие России. Она объединяла их, принимала в свой Дом, расширяя свою территорию. Далеко не всегда этот процесс был лёгким и безболезненным. Какие-то народы присоединялись военным путём, другие — мирным. Но, самое главное, каждый сохранял свою самобытность, свою культуру, свой язык, свой неповторимый и потому бесценный облик. Новые народы не истреблялись, не уничтожались, а органично входили в российскую цивилизацию" (с.254, ПП).

Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки: Російська Федерація розглядає територію сучасної Української держави як власне історичні російські землі і формує такі погляди в російських громадян з дитинства. Основним джерелом формування поглядів на українські (і не тільки) землі як російські є звичайний шкільний підручник з історії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво