Пастки для батьківських гаманців

Поділитися
Пастки для батьківських гаманців
Батьки більше не згодні мовчки сплачувати внески, не знаючи, куди і як витрачаються їхні кошти. І нехай це поки що поодинокі протести, але вони є. Налагоджена роками система почала давати тріщину.

Незабаром 1 вересня. І це не тільки святкова лінійка. Це й батьківські збори, на яких вирішуватимуться важливі для школи й батьків питання: за що й скільки платити, як буде організовано взаємодію адміністрації з батьківською громадськістю.

Мабуть, цього літа ми вперше почули про скандали, пов'язані з тим, як використовуються в школах батьківські гроші. Батьки більше не згодні мовчки сплачувати внески, не знаючи, куди і як витрачаються їхні кошти. І нехай це поки що поодинокі протести, але вони є. Налагоджена роками система почала давати тріщину.

Від фактів, які спливли на поверхню, так погано відгонило, що декому з директорів довелося поплатитися своїм кріслом - з "пошаною" піти на пенсію і навіть стати фігурантом досудового слідства. У деяких школах досі триває боротьба не на жарт за місце, що звільнилося. Кому воно дістанеться - новій людині чи наступникові і правій руці адміністратора, який зганьбився. Інші директори, задіявши зв'язки батьків, відбулися легким переляком або звичайною доганою.

Тому мовчати не можна. Навіть за великої поваги до тих директорів і педагогів, які не ганьблять честі мундира.

Причин батьківських протестів дві. Скарги батьків, які надходять до управлінь освіти, Міносвіти і на гарячу урядову лінію, яскраві тому свідчення. Перша причина - бажання знати, на що витрачають їхні гроші. "Щороку збираємо гроші на ремонт даху. Як з'ясувалося, держава теж виділяє гроші на цей самий ремонт. А що ж тоді ремонтуємо ми? Та за ці роки й на ці гроші можна було позолочений дах зробити!". Друга - протест проти того, що саме директор встановлює суму батьківських внесків, абсолютно не цікавлячись можливостями та бажанням батьків. Так, ніби це його особиста фірма. А якщо не згоден платити - твоєї дитини спробують позбутися.

Всі, у кого є діти-школярі, знають, як чітко працює машина з викачування грошей: вступний внесок, щомісячна плата в шкільний і класний фонди. І в сумі це не сотні і навіть не тисячі гривень на рік - це мільйони.

2013 року інспекція навчальних закладів столиці проводила перевірку шкіл із приводу додержання ними законності при отриманні, використанні та обліку благодійних внесків. За інформацією, наданою школами та районними управліннями освіти, за рік
благодійники внесли 26 млн
504,5 тис. грн. Наскільки глибоко копали перевіряльники й наскільки точну інформацію давали опитувані - ми не знаємо. Крім того, сюди точно не ввійшли "чорні", ніде не враховані внески.

Середня наповнюваність школи в Києві - тисяча учнів. Середній розмір місячного благодійного внеску - 500 грн.
У літні місяці - на ремонт - майже вдвічі більше. Прикиньте - чималенька сума може
вийти.

У більшості випадків це просто груба готівка, яка, всупереч усім законам, таки обертається в навчальних закладах.Вона не оподатковується, рух грошей неможливо простежити. І це відкриває чимало можливостей для маніпуляцій.

Насправді ні директор, ні вчителі не мають права навіть торкатися батьківських грошей. Але часто саме директор визначає суму благодійних внесків. Він же, на власний розсуд, розпоряджається грошима. А це дуже велика спокуса. Саме директор школи вирішує, хто з батьків платитиме, а кого можна звільнити від сплати або зробити знижку. При цьому часто батьківський комітет узагалі стоїть осторонь.

Для вчителів батьківські гроші - можливість отримувати доплату за додаткові заняття. І саме від директора залежить, кому й скільки занять (отже - доплати) дати. Тому іноді шкільний розклад фарширують цілою купою додаткових уроків, без яких стомлені школярі могли б обійтися. Але з них формується доплата певним учителям. Тому в дітей варіантів немає. Хоча насправді саме батьки повинні вирішувати, які додаткові заняття вони хочуть оплачувати. Адміністрація школи може тільки запропонувати їх перелік.

Ніхто не заперечує - учительська зарплата невисока. І батьки не відмовляться, щоб з благодійних внесків доплачували хорошому вчителеві. Але є питання. Хто дасть гарантію, що всі вчителі поставлені в рівні умови, що розподіл доплат прозорий та об'єктивний? Що він залежить від професійності, а не від особистої відданості директорові?

Окрема історія - шкільні гуртки, також оплачувані з батьківських кишень. Іноді батьки оплачують їх "пакетом", не цікавлячись деталями. Просто передають батьківському комітету раз на місяць певну суму, куди включено все. Навіть не здогадуючись, що деякі гуртки можуть існувати тільки на папері. Хоча офіційно вони за кимось закріплені. І цей хтось, природно, отримує плату. Іноді неіснуючими гуртками керують "мертві душі", яким просто потрібно десь покласти свою трудову книжку. Їхню зарплату справно дерибанить "хто треба".

Іноді додаткове платне заняття проводиться під час уроку, оплачуваного державою. Наприклад - платна хореографія під час уроку фізкультури. Це означає, що не виконується повною мірою держстандарт фізкультури. А фізкультурник отримує зарплату за урок, якого не проводив.

Ще одна можливість заробити - репетиторство зі своїми учнями. Воно дуже популярне
при вступі до школи. "Ви не пройшли співбесіди, доведеться
займатися все літо з нашою Марьванною за таку-то суму", - каже завуч і підводить батька до вчителя. У цьому випадку відмовитися означає розпрощатися зі школою. Усі розуміють, що за дуже великого бажання на вступному тесті можна завалити кого завгодно. Знаю випадок, коли чудово підготовлену до школи дитину не змогли піймати на математиці й читанні, тоді мамі продемонстрували проблеми з розвитком логіки. Кілька заумних логічних завдань - і мама згодна платити будь-які гроші за заняття логікою з указаним адміністрацією вчителем.

Процвітає репетиторство й під час навчального року. Директор може заперечувати. А може заплющити на це очі. "Репетиторство у школі відбувається так, - розповідає Ольга, мама шестикласника. - У вересні дитина отримує погані оцінки, хоч би що ти робив. У жовтні розумієш - треба домовлятися. І вчитель робить так, що ти його просиш, бігаєш за ним. Зрештою, збирається група з 3–5 дітей, кожний платить по 100 гривень. А обуритися не можеш - сам же просив і благав. Зате оцінки відразу класні пішли! А от знання залишилися ті самі".

Кажуть, відкоти "репетиторів" адміністрації можуть сягати 40% заробітку. І такі вчителі належать у школі до "недоторканних". Ну хто ж їх, таких відданих і надійних, зайвий раз перевірятиме?

А взагалі внески - не єдина можливість викачувати гроші з батьківських кишень. Є й більш витончені "знахідки". Деякі гімназії та ліцеї практикують власну шкільну форму. Купувати її потрібно тільки в школі під замовлення. І навіть якщо в батьків є претензії до ціни й якості, це нікого не хвилює. Вибору немає.

"Якось на педраді я сказала, що форма, яку з цього року замовляють нашим школярам в одній фірмі, - дорога й неякісна. Батьки не хочуть, щоб діти носили саме таку. Можливо, слід вивчити пропозиції й обрати іншого виробника? - розповідає Тетяна, вчителька початкових класів. - Дістала на горіхи від начальства..."

Ще одна фішка - нашивки на піджаки з емблемою школи, фірмові щоденники й значки, на які батьки теж в обов'язковому порядку повинні здавати гроші. "Лейбу на піджак потрібно купувати в школі за 35 гривень, хоча її собівартість - 12. Торік ми всі мали купити "фірмові" гімназичні щоденники за ціною 25 грн. Випадково, як секретар батьківської ради школи, довідалася про їхню собівартість - 16 гривень. Як буде цього року - поки що не знаю", - розповідає Олена, мама гімназиста. Суми накруток ніби невеликі, але помножте їх, наприклад, на тисячу учнів - і це буде зовсім інша картина.

Чітко налагоджену систему непрозорого руху грошей у школі іноді підтримують і самі батьки, гнівно засуджуючи тих, хто кривдить адміністрацію вимогами на кшталт "а покажіть-но фінансовий звіт за минуле півріччя" і запитаннями "а чому ми користуємося послугами фірми вашого зятя?". Такі запопадливі батьки вже вмонтовані в загальну систему. Знайомий директор школи назвав їх "підгодованими" і запевнив, що за грамотного підходу вони рватимуть на грудях сорочку за рідного директора. Навіть якщо його спіймають за руку на розтраті батьківських грошей. Адже якщо прийде хтось новий - невідомо, чи можна буде з ним домовитися.

Способів прикорму кілька. Когось приручили завищеними оцінками та обіцянкою хорошого атестата для дитини (адже середнього бала при вступі ніхто не скасовував!). Хтось просто хоче створити комфортні умови для своєї дитини. Щоб вдячний за відданість директор завжди міг шепнути вчителям, хто тут - свій. У когось син - спортсмен, майже не буває в школі, а атестат потрібен. Навіщо ж вантажити хлопця зайвими складаннями-перескладаннями? Хтось, домовившись з адміністрацією, примудряється отримати вигоду для власного бізнесу (постачати школу товарами або надавати послуги без конкуренції й тендерів).

Крім того, всі розуміють, що школа існує не на безлюдному острові. Вона вмонтована у велику вертикаль. І гроші, які обертаються в ній за принципом сполучених посудин, можуть перетікати далі... Але це вже інша історія.

Про те, що школу матеріально підтримують батьківські внески, місцевим органам влади відомо. Вони ж бо знають, що на ті гроші, які виділяють школі з державної скарбниці, вижити важко. Але якимось дивом вона виживає: і ремонт щороку роблять, і закуповують усе, що потрібно для підтримання матеріальної бази. При цьому школи, які мають офіційні фонди, можна на пальцях перерахувати. А де ж беруть гроші інші? Чомусь це нікого не хвилює.

Ось приклад. 2013 року під час перевірки шкіл Києва інспекцією навчальних закладів порушень у використанні й отриманні благодійних внесків не знайшли. Водночас було зазначено, що легальні благодійні фонди створено лише в 20,8% шкіл. Але це нікого не здивувало.

Слід віддати належне - сьогодні столична влада вже намагається вивести з тіні обіг грошей у кожній школі. Радник міського голови столиці Ганна Старостенко заявила, що інформація про використання грошей має стати прозорою, а саме - оприлюднюватися на сайтах шкіл. Це дасть батькам можливість відстежувати, як і на що витрачаються державні та їхні особисті гроші.

Однак, звісно, потрібні рішучіші заходи. Їх обговорення з батьками, педагогами й громадськими організаціями вже розпочато. І не тільки в столиці. Найпопулярніших ідей дві.

По-перше, потрібно створювати легальні батьківські фонди. Тоді всі питання щодо витрачання батьківських коштів доведеться узгоджувати і з директором фонду, і з членами його наглядової ради. А рух внесків можна буде легко простежити за рахунками. Опоненти такої ідеї заперечують: створення фонду - справа заморочлива й витратна. Катерина Євдокимова, старший юрист громадської організації "Подільська правова ліга", яка надає юридичну допомогу батьківським фондам, із цим не згодна: "Сама процедура реєстрації фонду нескладна. На реєстрацію та вирішення всіх "паперових" питань піде від кількох днів до тижня. Всю роботу у фонді (включаючи бухгалтерію) батьки можуть виконувати на безоплатній основі, це буде їхній внесок у спільну справу. Тим паче що бухгалтерія фонду школи зовсім проста. Її може вести навіть людина, яка не має фахової освіти".

Одна зі свіжих ідей - створення одного-єдиного благодійного фонду для всіх навчальних закладів міста. Але вона викликає дуже багато заперечень. Навіщо потрібна така жорстка централізація збирання та використання благодійних внесків? Хто гарантуватиме, що це не буде ще однією пірамідою, способом для когось легально накласти лапу на батьківські кошти? Хто зможе відстежити "кінці" внесків батьків конкретної школи? Скільки грошей зі спільного котла піде саме в дану школу? Наскільки батьки тієї чи іншої школи зможуть впливати на рішення фонду щодо витрачання коштів? Спільний мегафонд - це безліч можливостей для зловживань і мало можливостей для контролю.

У Солом'янському районі столиці ще рік тому почали створювати фонд для кількох шкіл. Кожен навчальний заклад мав відраховувати фонду 20–30% від суми внесків за послуги. Певна річ, багато батьків були не згодні віддавати "дядькові" майже третину грошей, які й так збирають з великими труднощами.

Катерина Євдокимова також не підтримує ідеї єдиного фонду: "Є різні школи, з різними потребами, різними можливостями батьків. Хтось хоче купити нові комп'ютери, а хтось - фарбу для ремонту. Як на мене, невеликі фонди в кожній школі ефективніші. Вони будуть орієнтовані на потреби конкретного навчального закладу".

Ще одна ідея - громадсько-державне управління школами. Є надія, що в разі, якщо в школах будуть створені опікунські ради, до яких увійдуть не тільки педагоги, а й батьки, і шановані громадяни міста, - зникнуть усі щілини для корупції, підвищиться якість освіти. Пропонують навіть директорів обирати, враховуючи думку таких громадських рад. Але хто ввійде в ці структури? Допоки існують налагоджені схеми, а отже й можливість прикорму, дуже велика ймовірність того, що в ради з такими широкими повноваженнями ввійдуть потрібні шкільній адміністрації батьки і вчителі. Тому, мріючи про громадське управління, ми повинні добре подумати про систему врівноваження важелів впливу, яка не дозволяла б перетворювати колегіальний орган управління школою на слухняний інструмент у чиїхось руках.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі