ОДНА ГОЛОВА — РЕФОРМА, ДВІ ГОЛОВИ — ДОКТРИНА? - Освіта - dt.ua

ОДНА ГОЛОВА — РЕФОРМА, ДВІ ГОЛОВИ — ДОКТРИНА?

17 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 17 листопада-24 листопада

Наприкінці минулого тижня завершився черговий візит в Україну головного економічного радника з ...

Наприкінці минулого тижня завершився черговий візит в Україну головного економічного радника з питань освіти Всесвітнього банку Пітера Дарваша та фахівця з освітньої політики, професора Каліфорнійського університету (США), консультанта Інституту освітньої політики (Будапешт, Угорщина) Томаша Тімара. Вони допомагатимуть Міністерству освіти і науки України розробляти концепцію національної доктрини освіти. Кореспондент «ДТ» вирішив докладніше дізнатися про майбутнє співробітництво.

Пітер Дарваш: Український уряд розпочав діалог із Всесвітнім банком з приводу співробітництва в освітній сфері ще в червні нинішнього року. Учасники переговорів дійшли згоди: першим кроком на шляху реалізації проекту має стати розробка Міністерством освіти і науки стратегії вивчення ситуації у своєму секторі.

Томаш Тімар: Одночасно фонд Сороса, представлений у вашій країні фондом «Відродження», і Програма розвитку ООН також вели переговори з українською стороною про необхідність підвищення потенціалу системи освіти та побудови її нової інфраструктури. Саме цими питаннями на території Центральної та Східної Європи займається Інститут освітньої політики, фінансований фондом Сороса.

— Дозволю собі висловити припущення, що далі виникла пропозиція об’єднати зусилля, оскільки цілі збіглися…

П.Д.: Абсолютно точно. Навіщо працювати автономно, коли, об’єднавшись, можна досягти кращих результатів? Спеціально створена робоча група займеться вивченням ситуації в освітньому секторі й розробкою пропозицій щодо його реформування. Український уряд, усвідомлюючи нагальну потребу корінних перетворень у даній сфері, висунув завдання створення національної доктрини освіти.

— Признайтеся чесно, вас не лякає масштабність поставленого завдання? Наскільки мені відомо, донедавна той же фонд Сороса вирішував у нашій країні куди локальніші проблеми.

Т.Т.: Справді, розпочавши займатися згаданим вище проектом, ми думали, що можна піти вже второваною стежкою. Тобто створити нові навчальні плани для одного окремо взятого вузу (школи) або обмежитися адмінреформою в рамках міністерства. Але українські партнери переконали нас, що подібні проекти не матимуть системного впливу й довгострокового ефекту.

П.Д.: Фонд Сороса протягом усього свого існування інвестував значні суми в загальноосвітні проекти в Центрально-східноєвропейському регіоні. Йдеться про щорічні сотні мільйонів доларів. Поза сумнівом, ініційовані фондом починання істотно впливали на систему освіти в цьому регіоні. Візьмемо, приміром, той же «Крок за кроком». У його рамках створювалися нові підручники, зростав рівень професіоналізму викладачів і т.д. і т.п. Але коли робота підходила до завершення, з’являлося розуміння того, що поза загальним контекстом розвитку даної галузі надзвичайно важко говорити про те, який вплив справляють реалі-зовані проекти на систему освіти в цілому.

— Одним словом, поки подібні проекти здійснюються, все добре. Але щойно поставлено останню крапку, про зроблене невдовзі забувають, і проект, по суті, вмирає. Отже, без глибинних, а точніше, необоротних перетворень ніяк не обійтися. Значить і проекти мають бути спрямовані на системні зміни, вироблення нової політики. Таку роль, як я зрозуміла, у вітчизняній освіті повинна зіграти національна доктрина. Фонд Сороса та Всесвітній банк уперше залучені до участі в такому глобальному проекті?

Т.Т.: Ні. Фонд Сороса подібні проекти здійснює в ряді інших країн. Зокрема, у Чехії, де нині широко розгорнулася дискусія про національну освіту. Працюємо також у Хорватії, Чорногорії, Грузії.

— Ну і як, успішно?

Т.Т.: Там поки що все тільки в початковій стадії. Тому говорити про певні результати передчасно. Але є в нас і завершені проекти. Приміром, в Угорщині, Словенії системні перетворення здійснювалися успішно. Узагалі, варто підкреслити, це процес досить тривалий, адже йдеться про глобальні структурні зміни.

— Давайте поговоримо про ті глобальні структурні перетворення, які очікують на українську систему освіти. Які з них ляжуть в основу національної доктрини?

Т.Т.: Процес ще не почався. Ми знаходимося на самому початку шляху. Лише днями Міносвіти і науки оголосило список членів робочої групи з українського боку, котрі братимуть участь у проекті. Поки що тривають дискусії, під час яких має викристалізуватися розуміння того, як проект варто реалізовувати.

— Участь у проекті братимуть тільки фахівці Міністерства освіти і науки, ВБ і фонду Сороса?

П.Д.: Ні. З українського боку в робочу групу ввійдуть також представники інших зацікавлених міністерств і відомств, учителі, батьки. Крім того, можливо, підключаться експерти з ПРООН та інших міжнародних організацій. І одна з найважливіших цілей: залучити якнайбільше ресурсів (у тому числі й людських) до цієї роботи.

— А чим ви особисто займатиметеся в рамках згаданого проекту?

Т.Т.: Мене залучили як консультанта, котрий у рамках діяльності Інституту освітньої політики братиме участь у розробці стратегії програми технічної допомоги (які ресурси можуть і мають бути задіяні) за цим проектом, у розробці плану дій.

П.Д.: Я відповідаю за діалог у секторі освіти з урядовими організаціями, Міністерством освіти і науки та неурядовими організаціями, міжнародними донорами й т.д. І якщо згаданий проект буде створено, й український уряд прийме рішення розпочати по ньому роботу, то з боку ВБ саме я її очолюватиму. Виходячи з попереднього досвіду, можу сказати: у донорів є велике зацікавлення освітніми проектами. На сьогодні система освіти в Україні є децентралізованою. Тому дуже важко зрозуміти всі її аспекти й проблеми з однієї точки зору. І успіх проекту багато в чому залежатиме від того, наскільки широко Міносвіти і науки — головному компоненту цього починання — удасться залучити інші зацікавлені сторони. Маю на увазі різні організації — неурядові, батьківські, учительські. Важливою передумовою успіху проекту буде максимально широка дискусія протягом нинішнього навчального року й майбутнього літа. Міністерство планує провести восени 2001 року конференцію, присвячену даній проблемі.

— Але вже цього року активі-зувалися реформи в українській системі освіти. Впроваджується 12-бальна система оцінки знань учнів, змінюються принципи атестації випускників, переведення з класу в клас і т.д.

Т.Т.: Справді, нововведення в системі національної освіти з’явилися до того, як фонд Сороса й ВБ розпочали свою роботу в даному напрямку. Збігаються чи не збігаються вони з проектом? З одного боку, вони стануть частиною роботи над концепцією доктрини й будуть інтегровані в неї. З іншого, глобальні перетворення неможливі без перетворень законодавчої бази. Зрозуміло, якими б хорошими не були закони, самі по собі вони ситуацію не змінять. Потрібні ефективні механізми їх втілення в життя, фінанси.

П.Д.: Система освіти в Україні не може залишатися в тому стані, в якому вона перебуває сьогодні. Візьмемо проблеми, що на виду в усіх. Дуже низька зарплата у вчителів. Істотно відрізняється демографічна ситуація в різних регіонах країни, а механізмів реагування в системі освіти на це немає. І навіть якщо ви матимете добрі інструкції й достатню кількість хороших шкіл, то ніхто не може дати гарантії, що всі діти одержать однакову освіту. Тому ми й говоримо не про окремі перетворення, а про зміну всієї системи та досягнення нового рівня її якості.

— Які, на ваш погляд, основні проблеми в української системи освіти?

П.Д.: Дуже хвороблива проблема — брак коштів. Але ще більша — не досить ефективне їх використання. Мені доводилося відвідувати різні школи і я міг навіч переконатися, як по-різному використовуються наявні ресурси і як по-різному (залежно від обсягу застосування) працює одна й та сама сума грошей. Ще одна серйозна проблема: величезний розрив у рівні якості освіти між міськими й сільськими школами. Я готовий назвати ще три, на наш погляд, найбільш животрепетні проблеми. Якщо говорити про загальну середню освіту, то можна стверджувати, що в Україні сьогодні є досить хороша й струнка її система. Але водночас вимоги життя істотно відрізняються від цілей, поставлених системою освіти. Тобто остання не має ефективних механізмів реагування на ситуацію, що змінюється.

Друга проблема. Україна успадкувала застарілу інфраструктуру, яка дісталася їй у спадщину з радянських часів. Вона вельми енергоємна та енерговитратна. Йдеться про великі площі, неадекватні стандарти. Дуже багато простору в школах відведено не на навчальні цілі. І підтримка в належному стані всього цього комплексу означає, що ви не можете витрачати досить коштів на безпосередньо освіту: навчальні матеріали, комп’ютери, підвищення кваліфікації вчителів.

Третє. Система роботи з викладацьким складом, кадрова політика багато в чому залежить від соціальної полі-тики, яка проводиться в Україні в цілому. Поки що система соціального забезпечення не в змозі забезпечити нормальне існування пенсіонерів, можливість людям вчасно йти на пенсію без страху перед майбутнім безгрошів’ям. Отже, як і іншим галузям, системі освіти дуже важко спокійно відправити літніх людей на заслужений відпочинок, оскільки вони чіплятимуться за свою роботу. А це не дозволяє державі співвіднести потреби в кількості вчителів із реальною їхньою кількістю. Національна доктрина, у розробці якої ми братимемо участь, і покликана показати шляхи, як можна ліквідувати названі й інші проблеми в українській системі освіти. Але вона не передбачає ніякого конкретного плану з реформування — на нього потрібні гроші. Це буде своєрідний план дій. Яким чином його удасться втілити в життя, питання не сьогоднішнього дня. Проте, у будь-якому разі, поставлене воно буде.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво