Незалежне тестування: цього року ще добровільно

Головна інтрига вступної кампанії-2006 — чи зараховуватимуть вузи результати, отримані абітурієнтами за незалежним тестуванням, і яким чином? У минулі роки незалежні бали зараховували «зі скрипом». При цьому нерідко 12 балів, отриманих при незалежному тестуванні, в інституті чи університеті перетворювалися на 7 або 8 (балів), у результаті чого абітурієнт змушений був складати звичайний вступний іспит.

«Щоб беззастережно приймати результати незалежного тестування, — цілком резонно зауважували керівники вищих навчальних закладів, — потрібно, щоб усі абітурієнти проходили таке тестування. Інакше дуже важко порівняти знання тих, хто складав іспит у центрі тестування, і тих, хто у вузі, оскільки вузівські програми, як правило, на 10—15% відрізняються від шкільних як за змістом, так і за рівнем складності».

Власне, таке ставлення до оцінки з незалежного тестування існувало у ректорів вузів ще кілька місяців тому. Але після виходу Правил прийому до вищих навчальних закладів на 2006 рік і, очевидно, проведеної з керівниками вузів «просвітницької роботи» ситуація змінилася. Сьогодні всі вони — приватні, державні, національні — готові поставитися до незалежної оцінки неупереджено. Хоча, звісно, певна настороженість існує.

— Із математики однозначно будемо зараховувати, — запевнив голова приймальної комісії Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Ігор ПАРАСЮК. — А от стосовно історії все залежатиме від того, на який факультет абітурієнт подає заяву і що записано в сертифікаті, виданому центром тестування. Бо в деяких випадках потрібна оцінка не з історії взагалі, а з історії України чи всесвітньої історії.

— У центрі тестування оцінки виставляють за 12-бальною системою, а в КНУ, наскільки я знаю, за 50-бальною.

— Схема переведення результатів вже існує, хоча самої шкали ще немає. Не знаємо ми, і за яким результатом видаватимуть сертифікат у центрі — за абсолютним чи відносним (залежно від результатів інших дітей у групі). За абсолютним результатом дитина може набрати 30 балів, а за відносним — 99. Із приводу зарахування також існують свої нюанси. Скажімо, якщо декілька людей прийдуть із найвищими результатами за тестами, то це зрозуміло, а якщо таких буде чоловік 100?

Певну обережність виявляють і керівники інших вузів країни.

— Так, нинішнього року ми будемо зараховувати абітурієнтам результати, отримані при незалежному оцінюванні, — запевняє ректор Волинського державного університету ім. Лесі Українки Ігор КОЦАН. — Але саме тільки тестування всіх проблем не розв’яже. На мій погляд, необхідно якнайшвидше впроваджувати в Україні європейський і американський досвід оцінювання знань і прийому до вищих навчальних закладів. Там набирають першокурсників не лише на основі тестів, а й із урахуванням багатьох інших параметрів: яке місце за успіхами в навчанні посідав у класі, здатність долати труднощі, участь у громадській і волонтерській роботі, спортивні досягнення, таланти тощо. Нам також необхідно створювати інші правила прийому студентів, більш гнучкі, які дають більше повноважень приймальним комісіям, адже до вузів повинні потрапляти не ті, хто отримав високі оцінки, а ті, хто здатний виконувати стандарти вищої освіти, які існують у даному вузі. Якщо цього не зробити, то залишаться старі критерії оцінювання якості знань.

— Але в такому разі ми тим паче не позбавимося корупції у вищих навчальних закладах, заради чого, за великим рахунком, і впроваджується тестування. Може, для боротьби з корупцією слід придивитися до досвіду Азербайджану? Там прийом до вузів жорстко зв’язаний із оцінкою за незалежним тестуванням, у результаті чого торік у вуз не змогли вступити навіть діти вищих чиновників держави.

— Це тупиковий шлях. У результаті вищу освіту зможуть здобувати лише ті, хто має можливість найняти репетитора, а шкільна освіта зведеться виключно до підготовки до тестування. Нам слід уважніше вивчати роботу вузів, дивитися, з якими знаннями студенти закінчують той чи інший університет або інститут, де влаштовуються на роботу, скільки заробляють і, головне, яка черга із роботодавців стоїть за його випускниками. Не треба багато часу, щоб переконатися: добір кадрів у вуз йде необ’єктивний, а студенти недостатньо підготовлені: такий навчальний заклад треба закривати або переводити на інший рівень акредитації.

Одностайного схвалення міністерських планів немає і серед директорів шкіл.

— Наші діти вже кілька років пробують свої сили в незалежному тестуванні, — розповіла директор Українського колежу ім.В.Сухомлинського Василина ХАЙРУЛІНА. — Кожному бажаючому я підписую дозвіл на складання іспиту в центрі оцінювання, а потім отримані результати тестування ми зараховуємо як випускний іспит.

— Як діти сприймають тестування?

— Нормально, може тому, що ми їх готуємо, розповідаємо, як проходить тестування, настроюємо психологічно. Хоча в принципі я дуже боюся, що тестування знищить усе, що було досягнуто в нашій системі освіти. Дитина мусить на іспиті показувати знання, а не вгадувати відповіді.

Ми пішли іншим шляхом. Оскільки колеж дає дітям допрофесійну підготовку за різними фахами, то ми намагаємося укладати договори з відповідними вузами про вступ до них наших випускників без вступних іспитів. Наприклад, торік за таким договором із Педагогічним університетом ім. М.Драгоманова десяти нашим учням випускний іспит, який приймали вчителі коледжу і викладачі університету, зарахували як вступний. Ці діти навчалися в педагогічному класі, знайомі з професією вчителя, тому вузу вигідно приймати таких студентів. Навчаються вони добре, активно беруть участь у громадському житті, і тому цього року університет знову уклав із нами договір. Аналогічні договори ми підписуємо і з іншими вузами. Наприклад, із торгово-економічним університетом, куди торік вступили 19 наших випускників.

Я зовсім не кажу, що тестування нам не потрібне: зрештою далеко не всі діти мають можливість навчатися в школах, де готують до майбутньої професії і дають глибокі знання. Але, на моє глибоке переконання, якщо діятиме система таких договорів між школами і вузами, то школа буде зацікавлена підтримувати високий рівень знань учнів, а не «натаскувати» їх на складання тестів.

Однак, попри відсутність повної одностайності, за планами Міністерства освіти та науки нинішнього року практично кожен десятий випускник країни — усього 40 тисяч чоловік — матиме можливість пройти зовнішнє оцінювання, тобто дістати незалежну й об’єктивну оцінку своїх знань. За бажання цей результат можна зарахувати і на вступних іспитах у вузі.

Та з огляду на те, що сам Український центр оцінювання якості освіти працює трохи більше місяця, а тестування випускників потрібно проводити вже у травні — до початку вступних іспитів у вузах, — виникають певні сумніви: чи встигнуть працівники центру підготувати все необхідне для проведення заходу?

— Іде етап упровадження системи зовнішнього оцінювання і формування інфраструктури, — розповідає директор центру Лілія ГРИНЕВИЧ. — Створюються Український центр оцінювання якості освіти, дев’ять його регіональних підрозділів, навчаються спеціалісти, закуповується обладнання.

— Цих 40 тисяч випускників добиратимуть за якимось принципом чи процес ітиме хаотично?

— Кожна область має квоти — залежно від кількості випускників у школах. Квоти пропорційно розподілені по всій країні, відповідно до них обласні управління освіти та науки визначать адміністративні райони — сільські й міські, — які в загальній сумі мають необхідну за квотою кількість випускників. Усі вони мають право пройти зовнішнє оцінювання.

— За всіма предметами?

— Кожен випускник може вибрати один чи два предмети і пройти з них зовнішнє оцінювання. Нинішнього року це українська мова і, на вибір, математика або історія.

— Що робити з цими результатами?

— Випускник може за власним бажанням зарахувати його як результат підсумкової атестації (випускний екзамен) або як вступний іспит при вступі до вузу, або і те й інше. Якщо результат його не влаштовує, а це природно, адже випускники не готувалися протягом року і для них це нова форма перевірки знань, то він може складати звичайні екзамени. Тобто у випускників є додатковий шанс дістати хороші результати на випускних-вступних іспитах.

— Але тільки в тому разі, якщо вузи визнаватимуть результати зовнішнього оцінювання.

— У правилах прийому до вузів чітко визначено, що всі вищі навчальні заклади зобов’язані зараховувати результат зовнішнього оцінювання, якщо випускник пред’явить сертифікат, виданий у центрі, і захоче, щоб цей результат був зарахований. Природно, виникає методологічна проблема: як порівняти результати в сертифікаті з результатами звичайних вступних іспитів, які самостійно проводять вузи. У сертифікаті результат видають за 12-бальною системою оцінювання, яку використовують у багатьох вищих навчальних закладах, а також у стандартизованій шкалі від 100 до 200, яку за формулою можна перерахувати в шкалу оцінювання вузу, за умови, що він має оброблені дані своїх торішніх тестувань. Такі вузи можуть без проблем зарахувати оцінку. Крім того, приймальній комісії буде надано всі матеріали оцінювання: вони побачать рівень складності тестів, криві розподілу результатів і зможуть зорієнтуватися, наскільки цей тест і його складність відповідає тим вступним іспитам, які вони проводять самі.

— А якщо у вузі вирішать, що, хоча за незалежним тестуванням дитина отримала 11 або 12 балів, на їхню думку, вона заслуговує нижчої оцінки?

— У нас були випадки торік, коли деякі вузи свідомо занижували результати тестування. Відповідно до цьогорічних правил прийому, всі вузи зобов’язані надати й узгодити свою шкалу переведення в Українському центрі оцінювання якості освіти. Більше того, з першого дня роботи приймальної комісії ця шкала має бути вивішена поруч із правилами прийому, щоб кожен абітурієнт міг бачити, що означає його результат у сертифікаті саме для цього вузу, і прийняти усвідомлене рішення — подавати сертифікат у приймальну комісію чи ні.

— Чи не виникне ситуація, якої побоювалися вузи, коли обвинувачували центр у тому, що він фактично набиратиме для них студентів?

— Центр займається об’єктивним оцінюванням, а відбором абітурієнтів — приймальна комісія. Головне, щоб правила цього відбору були прозорі і зрозумілі всім. Вуз одержує результати оцінювання, але предмети, за якими зараховує на спеціальність, він визначає сам. Коли тестування за певними предметами стане обов’язковим, приймальні комісії зможуть формувати обличчя свого абітурієнта, присвоюючи тим чи іншим предметам певні коефіцієнти. Але будь-які коефіцієнти, будь-які правила мають спрацьовувати однаково для всіх. Тоді це прозоро і вирівнює можливості людей.

— І коли тестування стане обов’язковим?

— Сподіваюся, вже 2007 року. Ми плануємо протестувати практично всіх абітурієнтів — 500 тисяч чоловік. На початку навчального року випускники одержать інформаційні матеріали і відразу ж зможуть готуватися до тестування. Але проходитимуть вони його в обов’язковому порядку, і вибирати — зараховувати отримані результати як вступні чи ні — не зможуть.

Щоправда, підготувати зовнішнє тестування з усіх предметів і наступного року не вийде. І річ не тільки в обмеженому фінансуванні, а й у відсутності відповідних фахівців із розробки тестів, проведення, інтерпретації їхніх результатів, та головне — потрібно досить часу на розробку й апробацію якісного тесту і, відповідно, можливості підготування до нього. Наприклад, це стосується іноземних мов. Тому навчальні предмети, за якими проводиться зовнішнє тестування, упроваджуватимуть поступово. Взагалі ж, як свідчить зарубіжний досвід, процес становлення аналогічних систем зовнішнього оцінювання займає п’ять років.

— Одна з головних причин, через яку Україна вирішила переходити на незалежне оцінювання знань учнів, — боротьба з корупцією. Дуже багато людей побоюються, що із запровадженням нової системи кількість людей, готових за гроші так чи інакше вплинути на результати іспитів, тільки стане більше.

— У договорі, що підписується із людьми, які мають стосунок до конфіденційної інформації, буде записано: у разі доведення, що інформація вийшла з рук саме цієї людини, вона має покрити матеріальні збитки. Наприклад, вийшла інформація про якийсь тест — усі матеріали, надруковані і підготовлені для всієї країни, вважаються недійсними. Це величезні матеріальні збитки. Такий прецедент був у Польщі: справа набрала широкого розголосу, людині заборонили працювати в системі освіти. Створюється система моніторингу процедур зовнішнього оцінювання — щоб виявити слабкі місця. Крім того, кожен працівник матиме свою ділянку роботи, і не знатиме, чим займається колега.

— Однак: чи можна, маючи знайомого в центрі, отримати більш високу оцінку?

— Найбільший ризик виникає тоді, коли робота розкодовується і прізвища з’єднуються з результатами. Тому дуже важливим є жорсткий контроль за цим процесом. Забезпечується він передусім відповідним програмним забезпеченням і організацією процесу, коли розкодування відбувається у присутності комісії, і всі дані відразу фіксують. У цьому разі ми застраховані від маніпуляції результатами. Зрозуміло, що має бути і громадський контроль, функції якого в центрі виконуватиме спостережна рада і громадські спостерігачі в пунктах тестування.

Насправді проблем із упровадженням системи зовнішнього оцінювання набагато більше, ніж здається на перший погляд. Адже це не просто зміна однієї форми проведення іспиту на іншу — це, по суті, перехід на принципово нову систему оцінювання знань і ставлення до отриманої оцінки.

Крім того, у розвинених країнах на систему тестування працює ціла індустрія, адже справа ця неймовірно трудомістка й витратна. Скажімо, у США існують кілька відомих компаній, які займаються розробкою тестів і безпосередньо проведенням тестування. Одна з найбільших — ETS, створена 1947 року — являє собою невеличку «державу»: ізольована величезна територія з робочими корпусами і будинками для численних «громадян», де існують внутрішні закони та порядки.

Це не дивно, оскільки тести, які вони готують, школярі можуть складати сім разів на рік (по суботах і неділях), і щоразу — це принципово новий тест, із зовсім іншими завданнями. При цьому кількість запитань з того чи іншого розділу може доходити до 70 і більше, і кожен учень одержує свій, не схожий на сусідський, варіант тесту. Такі складнощі, на думку представників ETS, практично повністю усувають можливість підказок чи будь-яких інших нечесних варіантів при складанні тесту.

Зрозуміло, що така система досить дорога. Тільки на зарплату розробників тестів потрібно в середньому від 70 до 100 тисяч доларів на рік. А ще необхідні психометристи, фахівці з написання конкретних завдань, комп’ютерники, працівники служби безпеки тощо. Однак сама організація не комерційна (тобто всі зароблені гроші йдуть виключно на власний розвиток), а її послуги доступні будь-якому школяреві: у середньому за складання тесту потрібно заплатити близько 50 доларів.

Проте в Україні найгостріше сьогодні стоїть не стільки проблема фінансування, скільки підготування кадрів.

— Багато категорій вчителів і дітей, — вважає начальник головного управління освіти та науки Харківської обласної державної адміністрації Вадим ЛУНЯЧЕК, — мають потребу в послідовній, систематичній підготовці до процедур тестування. Сьогодні багато хто із них, особливо в сільській місцевості, не мають достатньої інформації і, як наслідок, психологічно не завжди готові до використання сучасних процедур оцінювання. У зв’язку з цим протягом наступного року необхідно через систему підвищення кваліфікації вчителів, переважно на базі інститутів післядипломної педагогічної освіти, дати базові знання з оцінювання максимально більшій кількості педагогів і керівників шкіл. Паралельно має проводитися робота з батьками та дітьми на основі мотивації участі в таких процедурах.

У Міністерстві освіти та науки сподіваються, що за рік, який мине до запровадження обов’язкового тестування, нам удасться не тільки розвинути інфраструктуру й підготувати потрібну кількість спеціалістів для оцінювання з трьох предметів 500 тисяч чоловік, а й відпрацювати всі необхідні технології. Повірити, звісно, важко.

Але дуже важливо, що у нас у принципі почали не тільки говорити, а й робити певні кроки щодо отримання дітьми об’єктивних оцінок їхніх знань, не залежних від знайомств і матеріального становища батьків. Виходить, у суспільстві нарешті дозріла необхідність (нехай ще на неусвідомленому багатьма рівні) у кваліфікованих кадрах, а не «своїх людях», у чесному й об’єктивному оцінюванні своїх досягнень і перспектив. А це дорого коштує.