Навчальне книговидання: коли потрібні «темники» від міністерства… - Освіта - dt.ua

Навчальне книговидання: коли потрібні «темники» від міністерства…

18 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №10, 18 березня-25 березня

Дуже важко щось змінювати, нічого не змінюючи. Але ми будемо. Михайло Жванецький Чомусь саме ця фр...

Дуже важко щось змінювати, нічого не змінюючи. Але ми будемо.

Михайло Жванецький

Чомусь саме ця фраза М.Жванецького раз у раз спадала на думку під час всеукраїнської конференції «Навчальне книговидання в Україні: системні проблеми та шляхи їх вирішення», що відбувалася на початку березня в м.Харкові.

Може, тому, що говорили про навчальну книжку в «епоху кінця книжки», а може, тому що, наприклад, кожен книговидавець не задоволений державним замовленням на підручники в тому вигляді, в якому воно є тепер, але… хотів би, аби воно дісталося саме йому.

Учасникам зібрання довелося констатувати: діти не люблять української літератури, бо, за влучним висловом Сергія Клепка, підручники навіюють їм враження, що це література «нитиків»; діти не люблять історію, бо замість історії очима людини їм пропонуються знелюднені схеми й міфологізовані агітки; діти не люблять математику й фізику, бо замість реалістичної математики й магічної фізики їм пропонують дещо інше.

Сучасні діти дедалі більше живуть у віртуальному світі й, на жаль, забувають про світ книжковий. У деяких країнах, зокрема в Італії, вже тепер розробляють плани випуску мультимедійних навчальних посібників, які покликані замінити паперові. Цей крок мотивується надто високою ціною звичайних підручників (близько 250 євро щороку на «екіпіровку» ними одного школяра), що робить їх придбання досить обтяжливим для сімейного бюджету, а учнівський рюкзак — «непідйомним».

Яким має бути світ шкільних підручників, щоб учень відчував не тільки усвідомлену необхідність, яка часто з’являється лише «з-під палиці», а й власне бажання туди час від часу занурюватися?

На мій погляд, головна проблема, яка перешкоджає підвищенню якості навчальної книжкової продукції, полягає в тому, що в Україні, замість нормального ринку навчальної літератури, досі діє неринковий, плановий розподіл підручників, головний принцип якого — «бери, що дають!». Це обмежує права учнів та педагогів на вибір навчальної літератури, штучно створює дефіцит підручників (у бібліотеках одних шкіл лежать невикористаними підручники, які вкрай потрібні в інших школах, до яких чомусь не дійшла «рознарядка»).

Було б несправедливо звинувачувати в цьому лише бюрократів із міністерства чи обласного управління освіти, інші учасники книжкового ринку (учителі, учні, батьки) теж ведуть себе пасивно. До речі, там, де є ініціативні шкільні бібліотекарі, навіть шляхом примітивного обміну з іншими школами можна істотно компенсувати недосконалість планового розподілу підручників.

Обговорення системних проблем навчального книговидання, по суті, перетворилося на змалювання катастрофічної ситуації у сфері, в якій «не той» замовляє «не те», «не в того» і «не за ті гроші» (сумніви в цьому породжуються відсутністю щорічного відкритого фінансового звіту МОН).

Досі не існує навіть елементарного книжкового «меню» — системи інформування про всі нові видання навчальної літератури (щорічного каталогу всієї навчальної літератури, переліку рекомендованої літератури, інформації про тематичні плани видавництв тощо).

За підручники платить не якась абстрактна «держава», зрештою, цей фінансовий тягар лягає на плечі платників податків. Тож логічно було б, аби гроші «йшли за учнем», і бюджетними коштами на придбання підручників розпоряджалася школа, в якій цей учень навчається.

Перехід до «монетаризації пільг» на придбання підручників унеможливить існування нинішньої ситуації — бери, що дають. Директор школи знатиме, що, відповідно до кількості учнів, він матиме з державного бюджету суму Х. Саме він вирішуватиме разом з усіма учасниками освітнього процесу, що замовити в цьому році й на яку суму.

Так відбудеться переорієнтація на споживача (звичайно, школа замовлятиме підручники з грифом міністерства, але з широкого переліку, запропонованого видавництвами). Відразу ж зникне й така непотрібна розподільча структура, як бібколектор.

Як тільки це станеться, миттєво позбудемося більшості абсурдів у системі «безплатного» розповсюдження підручників.

Державне замовлення стане зведеним замовленням, яке йде від школи, учителя й учня. Держава, в особі міністерства, виступатиме в ролі звичайного посередника між споживачем і виробником.

Навчальне книговидання — це ризикований сектор ринку. Український видавець не є «акулою капіталізму», йому не по кишені, наприклад, за власний кошт проводити апробацію того чи іншого посібника. Тож у ролі експерта теж мають виступати міністерство і його Інститут навчальної літератури.

Серед рекомендацій, адресованих Міністерству освіти й науки, я б виділив такі:

— забезпечити прозорість системи державного замовлення та конкурсу навчальної літератури (платники податків мають знати, наскільки ефективно МОН витрачає їхні кошти на забезпечення закладів освіти підручниками);

— запровадити нові критерії оцінки підручників;

— розробити чітку стратегію щодо замовлення навчальної літератури, яка була б орієнтиром для тематичних планів видавництв;

— запровадити книжковий «Оскар» для кращих книг і «Анти-Оскар» для гірших із тим, щоб стимулювати підвищення якості навчальної літератури.

Реприватизувати, як «Криворіжсталь», сферу книговидання в Україні неможливо й недоцільно, тож треба встановити певні правила гри, баланс інтересів… Тоді відразу зникне головна проблема, яка хвилює книговидавців: нерівність умов для усіх учасників ринку щодо отримання держзамовлення.

Дикість стадії початкового накопичення капіталу не могла не позначитись і на сфері книговидання, тут теж існують і книжкове піратство, і «ліві» наклади підручників тощо.

Специфікою України, як і інших пострадянських країн, є прихований, але могутній вплив предметно-методичного лоббі, який заважає модернізації структури навчального плану школи і, відповідно, осучасненню переліку підручників. Якщо існують групи людей, зацікавлених у тому, щоб видавати окремі посібники з хімії, фізики, біології, вони прямо чи опосередковано перешкоджають появі замість цих предметів, скажімо, інтегрованого курсу «Наука», як це є, наприклад, у США. Отож не дивно, що у нас видаються підручники, які примушують учнів позіхати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво