Наукові ліцеї чи імітація науки? - Освіта - dt.ua

Наукові ліцеї чи імітація науки?

11 січня, 17:17 Роздрукувати Випуск №1, 12 січня-18 січня

Говорити треба не тільки про окремі елітні школи, а про загальну стратегію середньої освіти.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Якщо вимагати "науку" й задовольнятись імітацією, буде багато імітації і мало науки, а імітатори отримають усі ресурси.

3-й наслідок Закону Мерфі

Останнім часом Міністерство освіти і науки України видало кілька проектів нормативних документів, у тому числі — проект Положення про наукові ліцеї та проект Стандарту спеціалізованої загальної середньої освіти наукового профілю. 

Однак немає жодної інформації про місію, мету таких закладів і про обсяг ресурсів, які МОН готовий для них виділити. Незрозуміло, йдеться лише про лічені школи-інтернати, які входять до складу університетів, чи про велику кількість нинішніх провідних профільних шкіл (фізико-математичних, гуманітарних, хіміко-біологічних), які, можливо, зможуть виконати нові високі вимоги. При цьому очільники освіти часто плутають рівний доступ до освіти зі зрівнюванням з найнижчим рівнем та нівелюванням її взагалі.

Тому обговорення закладів незрозумілого типу, з незрозумілою місією й ресурсами — не є коректним. Очевидно, чиновники МОН керуються якимись власними цілями та ідеями, якими не діляться, і пропозиції, що надійдуть у рамках громадського обговорення, швидше за все, будуть відхилені, оскільки не збігатимуться з невідомими цілями невідомих авторів. 

Про вимоги і ризики

Пропоновані проекти документів мають низку засадничих проблем, які свідчать або про некомпетентність авторів, або про бажання побудувати певну імітацію наукової освіти. Ці проблеми — нав'язування примусового написання всіма учнями "наукових" робіт у рамках монополії виключно МАН, вимоги обов'язкових перемог в олімпіадах та конкурсах МАН, вимога мати викладачів з науковими ступенями, забагато годин на непрофільні дисципліни та замало годин на варіативну частину, неможливість подвійних-потрійних профілів типу біологія+математика+інформатика тощо. 

Вносити зміни до запропонованих документів у рамках громадського обговорення немає жодного сенсу, — слід відкинути ці проекти й говорити спочатку про концепцію та мету освіти наукового профілю в середній освіті, причому зі спеціалістами, а не з невідомими чиновниками. Можливо, треба вимагати прийняття рамкового документа (закону), в якому були б закріплені мета і місія таких установ. Імітація громадського обговорення окремих документів дасть, у результаті, лише імітацію "наукового" профілю.

Запропоновані вимоги для наукових ліцеїв такі, що більшість нинішніх провідних шкіл чесно й добросовісно виконати їх не зможуть, зате легко виконають наближені до місцевої влади школи-імітатори, яким на виконання вимог дадуть багато грошей і які готові видавати реферати чи написані кимсь тексти за наукові роботи учнів, брати номінальних "викладачів" зі ступенями (чи організовувати ступені своїм провідним учителям) та знаходити необхідні ресурси для виставочних "лабораторій". З математики ж такі "наукові" роботи — зазвичай або просто реферати у стилі "Похідна та її застосування" (реальна тема фіналу МАН), або крихітні узагальнення з чиєїсь дисертації — у кращому разі, без жодної користі для учнів, однак це спотворює їхні уявлення про те, чим є наукова робота в математиці, й забирає час. 

Винятки трапляються, але настільки рідкісні, що вимагати таких результатів — безглуздо. Є багато інших (реально ефективних, на відміну від "наукових" робіт МАН) методів розвитку дослідницьких здібностей юних математиків — це, зокрема, математичні турніри і розв'язання добре підібраних задач. Навіть коли не згадувати про те, що система відбору переможців МАН не користується безумовною довірою серед учителів та учнів, вимога мати переможців у школі виглядає досить дивно, і в рамках цих конкурсів немає способу розділити внесок дитини, вчителя, керівника гуртка, батьків, невідомих консультантів чи Інтернету. 

У розробці загальної стратегії природничо-математичної та наукової освіти школярів потрібно враховувати такі ризики:

— надмірні вимоги знизять доступність наукової освіти для здібних дітей;

— створення категорії наукових ліцеїв не повинно призвести до руйнування нинішньої системи фізматшкіл і до заборони цим школам проводити відбір здібних та мотивованих учнів; надмірні вимоги можуть спричинити знищення десятків відомих і якісних шкіл;

— відсутність реальної програмно-методичної та фінансової свободи таких шкіл унеможливить розвиток сучасних освітніх схем підготовки з природничих напрямів. Це підтверджує сучасний досвід найкращих західних шкіл і коледжів;

— задекларована фіксована "надбавка" у 20 або 30%, що однак навіть близько не забезпечує комфортного матеріального рівня (не кажучи вже про соціально-престижний рівень, який постійно обіцяють підвищувати). Це не дозволить прийти в такі школи додатковим талановитим викладачам;

— надмірні вимоги до матеріальної бази призведуть до того, що науковими стануть ліцеї з впливовими директорами, які зацікавлені виключно в можливості відбирати учнів. Ці директори створять хорошу імітацію під егідою педуніверситетів, але це лише дискредитує ідею;

— ризик відкрити гуманітарні наукові ліцеї й витратити всі чи більшість бюджетних коштів для наукових ліцеїв в областях саме на них — без належної кількості ліцеїв фізико-математичного та природничого профілю, майже нецікавих впливовим батькам; 

— немає ідей стосовно розвантаження викладачів таких ліцеїв від зайвої виховної роботи, розширення штату організаційно-керівної ланки для організації кураторства з різних напрямів діяльності школи.

В умовах неможливості відбору у звичайних школах ці ліцеї стануть заміною для нинішніх елітних шкіл без досягнення декларованих цілей. Перемоги впливові директори організують без проблем. Уже знаємо історії, коли умовою зарахування дитини до престижної школи була організація батьками перемоги на конкурсі МАН. 

Ми чули багато декларацій керівників МОН та "агентів змін" про потребу рівного доступу до освіти для всіх, про нібито шкідливість "гетто" для відібраних талановитих дітей. Документи МОН про набір до шкіл забороняють відбір і відрахування дітей навіть для профільних шкіл. У документах деяких місцевих громад містяться положення про те, що школи мають задовольняти освітні потреби районів, у яких вони розміщуються (тобто є бажання перетворити наявні школи з поглибленим вивченням та відбором на звичайні школи, в які беруть усіх дітей із мікрорайону). 

Можна було б говорити про рівність і непотрібність шкіл для дітей, мотивованих на серйозне вивчення, наприклад, математики з фізикою й хімією, якби звичайні масові школи забезпечували бодай якийсь прийнятний рівень освіти. Проте результати вивчення фізики-математики у звичайних "рівних школах" (про хімію — взагалі краще мовчати) сумні, про що свідчать і ганебні результати ЗНО (вони свідчать, що більшість дітей повністю перестають розуміти й вивчати математику в 5–6 класах), і масова істерика батьків та вчителів через ідею запровадити ЗНО з математики для всіх випускників середньої школи. 

Ідея "рівних можливостей" у вигляді однакової посередньої освіти для всіх вочевидь несумісна ні з реальними можливостями створення умов для максимального розвитку особистості, ні з потребами держави мати власні кваліфіковані кадри. Ну й розмови про "рівність" мали якесь підґрунтя тоді, коли програма звичайної школи забезпечувала необхідний мінімум математики та природничих предметів для вступу на інженерні, економічні чи природничі спеціальності, — тепер програми рівня "стандарт" бази для реальної інженерної освіти не передбачають. Багато економічних та інженерних факультетів максимально примітивізують навчання й викидають математику, щоб залучити і утримувати хоч якихось студентів, але з цього випливає тільки те, що інженерів та економістів уже треба завозити з-за кордону.

Профільні школи і класи в сучасній концепції — теж не вирішення проблеми підготовки кадрів. По-перше, наскільки ми розуміємо, вони мусять приймати всіх охочих, незалежно від знань та мотивації, що унеможливлює якісне навчання. Наголосимо: на жаль, керівництво освіти не бажає публічно визнавати, що сучасні українські школи для старшокласників виконують функцію приховування безробіття, примушуючи перебувати у старших класах великий відсоток невмотивованих до навчання дітей. Крім того, накладене табу на тему здібностей старшокласників. Немає способу навчити клас, частина учнів якого відчуває проблеми з додаванням дробів, а частина — хоче серйозно навчатися на високому рівні. 

Припускаємо, що, за задумом МОН, статус наукових ліцеїв отримають добре фінансовані з бюджету школи (місцева влада часто дає фінансування "наближеним"). Для не дуже любимих місцевою владою шкіл, у тому числі провідних фізматшкіл, які довели здатність добре навчати талановитих дітей, є серйозний ризик не виконати вимог, запропонованих МОН, і бути змушеними брати всіх бажаючих дітей без права відрахування. Для шкіл, розміщених у центрі Києва, такі ризики нижчі, — там удосталь шкіл і відносно небагато школярів, але провідні школи, розміщені у великих житлових масивах із браком шкіл, можуть мати проблеми. 

Ми не маємо якоїсь упередженості щодо гуманітарних дисциплін, — ідеться лише про вищий ризик імітації наукової освіти саме такого профілю.

Проект Стандарту середньої освіти наукового профілю, фактично, передбачає вимогу імітувати наукову діяльність учнів, яка зводиться або до рефератного примітиву, або до навчання школярів видавати чужу роботу за свою. Поодинокі винятки не зможуть допомогти школі гарантувати задоволення вимог. Те, що зараз називають науковою діяльністю учнів, — це наукова діяльність виняткових одиниць та масові реферати і примітив (інколи — відверта псевдонаука, типу розпіареної історії хлопчика з електроенергією з повітря за три копійки), які схвалюються й стимулюються на одному рівні з унікумами, котрі справді знайшли щось нове. Сама система підтримки тієї "наукової" роботи така, що часто навіть унікумам відбиває охоту займатися наукою (недолугі надмірні вимоги до оформлення, жорсткі терміни, в які ніяка реальна наука не робиться, враження багатьох учасників, що оцінювання несправедливе, неодноразові зафіксовані обґрунтовані скарги учасників на об'єктивність суддівства). 

Якщо говорити про математику, — реальна наукова робота на шкільному рівні масово неможлива. Є унікальні кола задач, де щось може зробити особливо здібний школяр з винятковим керівником (не шкільним вчителем). Але таких задач дуже мало, і немає гарантії, що навіть більш здібний школяр щось зробить у встановлені терміни: цього не можна передбачити або вимагати. Навіть на всеукраїнському рівні більшість робіт — рефератні й вочевидь несамостійні (перевірка на плагіат показує лише копіпаст, — перекладів, перефразувань чи глав чужих старих дисертацій вона не покаже). При цьому вчителі тих шкіл, якщо не вимагати від них нікому, крім чиновників, не потрібної "наукової" роботи, цілком добре здатні навчати математики й готувати учнів до профільного навчання на математичних чи технічних факультетах. 

Наукові ліцеї мають бути такими не тому, що в них масово пишуть роботи МАН чи якось імітують нібито нові "наукові" результати, а тому, що там мають застосовуватися дослідницькі методи навчання і поглиблено вивчатися предмети, туди мають відбиратися здібні й мотивовані учні, а дирекція повинна мати право відраховувати лінивих і тих, хто зриває навчальний процес. І, взагалі, сама фраза "наукові" в цьому сенсі — профаністична і безглузда, тому краще порушувати питання створення інтелектуальних ліцеїв, — це виглядатиме логічно й чесно. Сучасна освіта насамперед передбачає розвиток. 

Вимоги Стандарту освіти наукового профілю до навичок та результатів навчання — нереалістичні, їх результатом може бути тільки імітація. Про дослідницькі методи навчання проект Стандарту не згадує. Наприклад, результат "одержує нові знання на основі отриманих результатів досліджень, розроблює програми досліджень, узагальнює, трансформує та інтерпретує інформацію щодо результатів експериментального випробування своїх та інших винаходів/конструкцій/моделей" — нереалістичний навіть для більшості магістрів наукових факультетів; вимагати від школярів результати навчання на рівні доктора наук — шлях до профанації освіти. 

Проблема наукової освіти надзвичайно важлива для держави ще й тому, що нині це єдина фінансована державою освітня траєкторія, пропонована здібним дітям, які хочуть чогось більшого, ніж стандартна примітивна програма в немотивованому класі, де бажання навчатися може стати приводом до булінгу. 

Що робити? 

Наукову і профільну (інтелектуальну) освіту потрібно обговорювати не на основі окремих проектів документів, а комплексно, як цілісну систему, з урахуванням функцій, завдань і ризиків таких освітніх закладів, із залученням учителів провідних наукових/фізико-математичних/гуманітарних шкіл, Наукового комітету Національної наукової ради та НАНУ, не надсилаючи пропозиції в "нікуди", де адресатом є спеціаліст із початкової освіти. Якщо з якихось причин МОН не має довіри до провідних українських шкіл (що дивно, адже ці школи своїм прикладом довели здатність самостійно розвиватися, незалежно від примх системи), варто скористатися позитивним міжнародним досвідом (провідні дослідницькі школи США, Німеччини, Назарбаєвські ліцеї в Казахстані).

Слід також розуміти, що самі наукові ліцеї не зможуть забезпечити потреби країни в інженерах, медиках, учителях фізико-математичних та природничих предметів, а звичайні школи — не зможуть дати адекватну підготовку достатній кількості абітурієнтів відповідних напрямів. Гуманітарний профіль (якому віддаватимуть перевагу більшість шкіл, зважаючи на нижчу вартість і простоту), практично, не забезпечить навіть мінімального рівня фізико-математичної та природничої освіти для більшості учнів без тривалих додаткових занять із репетиторами. Занадто жорсткі вимоги до наукових ліцеїв, яким відповідатиме лише невелика кількість шкіл, зруйнують навіть ту недосконалу систему фізико-математичної і природничої освіти, яку маємо, що становитиме серйозну загрозу національній безпеці країни. 

Якісна школа сама (!) здатна розібратися, в яких змаганнях та видах діяльності брати участь, — виконання примусу до участі саме в МАН не є продуктивним. Те, що дають гуртки системи МАН, науковий ліцей, як правило, може забезпечити самостійно, за винятком, можливо, астрономії. Підготовка майбутніх науковців та інженерів не потребує обов'язкового написання "наукових" робіт. Перемоги — це добре, але нормативні вимоги "перемог" — шкідливі й породжують корупцію, особливо коли на них зав'язані бали для вступу. Наукова кар'єра мало залежить від МАН. Проте науковий ліцей чи профільна школа мусять мати власне фінансування для поїздок дітей на конкурси, олімпіади й турніри, не тільки стандартно-державні — хоча б для дітей-сиріт і малозабезпечених дітей, поїздок у наукові музеї, на екскурсії та науково-популярні фестивалі, а також на організацію літніх таборів. 

Але наукові ліцеї не можуть існувати у вакуумі, — слід дати можливість хоча б спробувати дослідницькі методи навчання й іншим дітям через дистанційну освіту, наукові музеї, канікулярні табори, гуртки. Необхідна державна підтримка перекладу, написання, друкування та закупівлі школами якісної науково-популярної й навчальної літератури (така в Україні видається, але ганебно мало і до шкіл та вчителів не доходить). Необхідний науково-популярний телеканал, зйомки науково-популярних лекцій, підтримка відвідин школярами наукових фестивалів та наукових музеїв. Із завданням популяризації науки МАН вочевидь не впоралась, її вертикальні конкурси давно перетворилися на примусову імітацію наукової роботи на масовому рівні вчителями, яким МАН потрібна для атестації чи забезпечення рейтингу шкіл, — плюс нечисленні гуртки під керівництвом окремих ентузіастів, якими прикривається масове написання рефератів і спотворення розуміння дітьми того, що таке наука та що таке наукова робота. 

Єдині конструктивні вимоги до наукового ліцею — наявність стратегії розвитку, відповідних учителів (без вимоги ступенів, педагогічної освіти чи мати якихось переможців) та застосування дослідницьких методів навчання. До опису концепції наукового ліцею варто додати пункт про посилене вивчення англійської мови та про залучення, за можливості, вчителів-предметників, які вільно володіють англійською мовою (але це поки що не має бути вимогою). 

Вимога співпраці з закладами вищої освіти обмежує можливості якісних наукових ліцеїв, які можуть бути набагато сильнішими за всі наявні в області ЗВО, і така примусова співпраця, фактично, знизить рівень ліцею. 

З проектів документів незрозуміло, звідки беруться кошти на виконання вимог до наукових ліцеїв. Наприклад, інституційний аудит — він буде або дуже дорогий, або фіктивний. Вимога такого аудиту обмежує можливості наукових ліцеїв поза науковими центрами. Стипендія для учнів — теж чудово, але відсутність коштів на стипендії може призвести до перетворення наукового ліцею на звичайну школу. 

Адекватне положення про наукові ліцеї має враховувати реалії наявних якісних шкіл (вимогам мають відповідати, зокрема, київські школи №145, 208, Русанівський ліцей та УФМЛ, перелік можна продовжити) і надавати їм максимальну автономію в розвитку, в запровадженні різноманітних методичних, розвиваючих освітніх експериментів. 

Але вимоги та стандарти не повинні орієнтуватися на реалії нинішніх престижних шкіл із впливовими директорами, які захочуть мати лише можливість відбирати учнів. Необхідно уникати створення наукових ліцеїв на базі "просто престижних гуманітарних шкіл", — це призведе до витрат бюджетних ресурсів на елітні установи для дітей впливових батьків, які легко виконають усі псевдо-вимоги. 

І головне — жодні вимоги не мають включати демонстрацію завершених результатів наукової діяльності: такі вимоги гарантовано призведуть до імітації. Форми й методи дослідницької діяльності має вибирати виключно сам ліцей, без якихось монополій окремих конкурсів чи олімпіад із-зовні. 

Наукові ліцеї треба розглядати в ширшому контексті забезпечення умов для розвитку мотивованих навчатися і здібних дітей, популяризації науки й наукових знань, сучасних технологій та інновацій у суспільстві, підготовки кваліфікованих кадрів як для науки, так і для висотехнологічних галузей, надання можливостей усім дітям здобувати більше знань, ніж може дати рівень "стандарт" і вчитель, котрий колись ледве набрав прохідний бал на ЗНО. 

В Україні вже є досвід масового примусу до "наукової" роботи, — це вимоги до всіх студентів і викладачів щось писати й публікувати, незалежно від проведення досліджень, ресурсів, часу. Що призводить лише до збагачення видавців платних журналів без належного рецензування, валу статей, у кращому разі — ні про що, в гіршому — про різні квантові культурології, лікування іконами, використання теорії чорних дір у менеджменті, метеорити, які приймають рішення впасти на землю, та схожі вільні фантазії, що видаються за науку, — і чемпіонами з цієї безглуздої діяльності стають виробники більшої кількості статей. Ну яка користь із того, що один професор одного педуніверситету опублікував 17 монографій на рік, понад п'ять тисяч сторінок вільних переказів російських псевдонаукових текстів, а ще один викладач фізкультури іншого університету має за рік 30 публікацій у платних не дуже рецензованих журналах, які індексуються у Scopus? Академічно ж доброчесних викладачів, які не бажають імітувати науку, марнувати час та ресурси, що знадобляться на справжні дослідження, критикують і звільняють. Чи місією наукових ліцеїв МОН бачить виховання зі школярів вправних імітаторів науки та генераторів текстів про що завгодно? 

Хочемо процитувати засадничі принципи однієї з найстаріших шкіл у Нью-Йорку, яка використовує дослідницькі методи навчання вже понад сто років: "Наша місія полягає в тому, щоб продовжувати і вдосконалювати створення середовища, яке плекатиме й розвиватиме спеціальні академічні таланти учнів, прийнятих до школи Стайвісент. Освітня спадщина школи Стайвісент глибоко вкорінена у вивчення природничих наук, математики та технології. Це було основою нашого успіху й має залишатися наріжним каменем нашої освітньої програми. В цьому контексті, метою нашої установи є виховання інтелектуальних, моральних та гуманістичних цінностей, які необхідні для того, щоб допомогти кожній дитині у максимальній реалізації її потенціалу як учня і як дбайливого громадянина світу".

В умовах України варто сформулювати схожу місію шкіл. Проте говорити треба не тільки про окремі елітні школи, а про загальну стратегію середньої освіти, де поки що заплющуються очі на реальні масові проблеми. Нечисленні наукові ліцеї не можуть бути єдиною освітньою траєкторією в рамках державної системи освіти для мотивованої навчатися дитини (яка може не мати жодних спеціальних наукових талантів, але здатна й хоче просто вивчити програму середньої школи з математики), — цим дітям теж треба дати можливість учитися на поглибленому, порівняно зі звичайною школою, рівні, без примусу до імітації наукової роботи. ( Наскільки нам відомо, такий примус діє вже навіть у технікумах і ПТУ). 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №11, 23 березня-29 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво