Наука передусім повинна працювати на результат - Освіта - dt.ua

Наука передусім повинна працювати на результат

12 липня, 2013, 18:05 Роздрукувати Випуск №26, 12 липня-19 липня

Частина НДІ може стати структурними підрозділами найбільших університетів. Такий варіант реформування наукових закладів відповідає сучасним тенденціям. Адже провідні держави світу розвивають науку саме в університетах.

В українському суспільстві триває дискусія щодо перспектив наукової діяльності працівників і випускників вищих навчальних закладів та академічних установ. Зокрема, йдеться про те, яким же чином залучати студентів до серйозної наукової праці. Прозвучала думка про доцільність створення так званих випускаючих кафедр на базі академічних науково-дослідних інститутів, де працювали б і вчені НДІ, і науковці та викладачі університетів. 

Дослідну роботу проводять і заклади системи Міністерства освіти і науки, і установи Національної академії наук України. Можна сказати, що ці дві системи конкурують між собою, принаймні у питаннях оптимальної організації наукових процесів. Конкуренція в науковому світі — нормальне явище в розвинених країнах, адже це дає змогу покращувати якість досліджень.

Практично всі найкращі університети світу, зокрема Оксфордський університет, Массачусетський технологічний інститут, Стенфордський університет, мають у своїй структурі потужні науково-дослідні центри. Показова точка зору Генрі Іцковіца, професора Стенфордського університету, який вважає, що нині у світі ядром інноваційної діяльності є саме університети. В описаній ним моделі "потрійної спіралі" (університети — підприємства — держава) університети тісно співпрацюють з виробництвом, проводячи дослідження, необхідні для вдосконалення продуктів чи послуг. Тому саме університет стає головним центром докладання ресурсів держави до розвитку інновацій.

А що ж в Україні? Яка наука результативніша — університетська чи академічна? Визначити це можна, зокрема, з допомогою цифр. 

За даними Державної служби статистики України за 2011 рік, у системі МОН працюють 6,5 тис. спеціалістів, залучених до наукової та науково-технічної роботи; у системі НАН науковців майже вчетверо більше — 24,5 тис. У структурі НАН функціонують 203 організації цього спрямування, в МОН — 134. Обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень НАН значно перевищують видатки на наукову діяльність установ МОН — 1 млрд 880 млн грн. проти 327 млн. Таким чином, наукова робота одного вченого структури МОН коштує країні близько 50 тис. грн на рік, а діяльність вченого НАН — майже 77 тис. 

Здавалося б, ці показники свідчать про переконливу першість НАН у царині науки. У системі НАН працюють науковці, які більше й серйозніше займаються фундаментальною наукою і прикладними дослідженнями, а не викладацькою діяльністю. Але порівняння ефективності роботи науковців установ НАН і МОН дає дуже цікаві результати.

Заклади НАН на 1 грн коштів, витрачених з державного бюджету, заробляють близько 40 коп. А заклади, що перебувають у системі МОН, — близько 50-ти. Сучасні реалії є такими, що наука передусім повинна працювати на результат. Це стосується і фундаментальної науки: отримані знання мусять мати вектор, спрямований на прикладне застосування. Звісно, фундаментальна наука не дає "швидких грошей", а орієнтується на створення нових науково-технологічних ідей. Однак вченим варто уявляти кінцевий результат своїх досліджень і можливе його застосування. На жаль, це не завжди так. Тому вже не такими й дивними видаються закиди — мовляв, академічна наука малоефективна і тільки обтяжує держбюджет, не пропонуючи натомість нічого, окрім паперової творчості науковців.

Міністерство освіти і науки ставить перед ВНЗ завдання: усі прикладні дослідження обов'язково мають закінчувалися комерціалізацією — або ліцензійною угодою, або госпдоговірними відносинами, які б передбачали виконання тих чи інших робіт і давали б змогу університетам заробляти кошти. Нині в Україні є університети, які на одну затрачену гривню заробляють понад сорок гривень. Такі високі результати комерціалізації демонструють переважно заклади, в яких приблизно 30% — фундаментальні дослідження, решта — прикладні.

Але повернімося до питань ефективності роботи науковців. На підтримку думки, що кадровий потенціал НДІ значно вищий за університетський, Борис Гриньов, академік НАН України, у публікації "Студент університету чи НДІ?" ("Дзеркало тижня. Україна", №21, 2013 р.) наводить такі дані. У 2011 р. науковці системи МОН опублікували у зарубіжних наукових журналах 3 100 праць, а вчені НАН — 7 200. Читач може порівняти ці цифри й зробити висновки. Але ж не забуваймо, що кількість працівників НАН майже вчетверо більша. Зробивший нескладні підрахунки, з'ясовуємо, що науковці системи МОН видали 0,48 статті на співробітника, а в НАН — 0,29.

У 2011 р. науковці системи МОН отримали 3,9 тис. охоронних документів (патентів), а спеціалісти НАН — лише близько тисячі. Тобто над одним таким документом у МОН працювали приблизно два співробітники, у НАН — 24. Тож рік роботи працівників МОН над одним патентом коштував державі 100 тис. грн, а вчених НАН… 1,8 млн (!). Коментарі зайві.

Може, більшість академічних досліджень НАН принципово сучасніші й актуальніші? Показовим мірилом актуальності можна вважати співпрацю з міжнародними дослідними центрами та отримання грантів на наукову роботу від міжнародних фондів. У 2011 р. науковці МОН отримали 835 грантів, НАН — 379. Академічні науковці, яких майже вчетверо більше, отримали грантів удвічі менше, ніж фахівці з університетів! До речі, для проведення наукових досліджень у 2011 р. за кордон виїздив кожен п'ятий науковець системи МОН і кожен тринадцятий вчений НАН.

Необхідно думати і про поповнення когорти науковців молодими спеціалістами. На жаль, сьогодні не дуже багато студентів воліють пов'язувати своє життя з наукою. Причини цього — і невисокий рівень заробітної плати, і не багатообіцяючі перспективи кар'єрного росту. Якщо проаналізувати ефективність роботи аспірантури й докторантури, то і в академічних, і у вищих навчальних закладах вона низька. Наприклад, 
у 2011 р. ВНЗ прийняли близько 
8,8 тис. аспірантів, а захистилося — майже 2 тис. Така тенденція зберігається вже досить давно — до захисту дисертації доходить лише четверта частина тих, хто вступає до аспірантури. Але ж в академічному секторі ситуація ще більш невтішна: захищається лише кожен десятий аспірант. Як бачимо, у системі ВНЗ показник усе ж таки вищий, ніж в академічних закладах. Аналогічна ситуація і з докторантурою.

Борис Гриньов наголошує: до навчання студентів старших курсів необхідно активно залучати потенціал фундаментальної науки, створюючи на базі академічних НДІ так звані випускаючі кафедри. Мовляв, таким чином студенти здобудуть знання "більш високого рівня" і залучатимуться до серйозної наукової діяльності.

Але чи всі академічні інститути мають сучасне устаткування та європейський рівень наукових досліджень? Напевно, ні. Чи всі ВНЗ мають науковий потенціал, сумірний з установами НАН? Теж ні. Тому доцільність такої співпраці має визначатися після ґрунтовного аналізу можливостей сторін.

Варто зазначити, що великі установи, переважно національні університети і потужні НДІ, вже давно й активно співпрацюють. Наприклад, Харківський національний університет радіоелектроніки має філії кафедр, зокрема, в Науково-дослідному технологічному інституті приладобудування, Інституті радіофізики та електроніки імені О.Усикова, Інституті сцинтиляційних матеріалів, Інституті проблем машинобудування імені А.Підгорного та ін. Філії кафедр Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" були створені на базі Фізико-технічного інституту низьких температур імені Б.Вєркіна, Інституту проблем машинобудування імені А.Підгорного. Національний університет "Львівська політехніка" має кафедри при Фізико-математичному інституті імені Г.Карпенка, Інституті прикладних проблем механіки і математики імені Я.Підстригача, Інституті фізики конденсованих систем. Цей перелік можна продовжити ще багатьма прикладами позитивної взаємодії університетської та фундаментальної науки.

А ще більше університетська освіта взаємодіє з високотехнологічним виробництвом. Так, університети тісно співпрацюють з провідними наукоємними підприємствами — ДП "Конструкторське бюро "Південне", ДП "Антонов", ПАО "Мотор-Січ", ВАТ "Турбоатом", ДП "Завод імені В. Малишева" та багатьма іншими. Ось де може і повинна загартовуватися молодь.

Під час підписання меморандуму про співпрацю між університетами та КБ "Південне" інженери висловили думку, що науковці, які працюють в університетах, є більш мобільними, гнучкими й активніше реагують на потреби ринку, ніж представники академічного сектора науки.

Нині у суспільстві ведуться розмови про реорганізацію НАНУ. Тому прагнення академічних кіл займатися підготовкою студентів цілком зрозуміле. Але можливий і інший сценарій: частина НДІ може стати структурними підрозділами найбільших університетів. Вже маємо позитивний досвід Криворізького національного університету, до складу якого увійшли, зокрема, Науково-дослідний гірничорудний інститут і Науково-дослідний інститут безпеки праці та екології в гірничорудній і металургійній промисловості. Такий варіант реформування наукових закладів відповідає сучасним тенденціям. Адже провідні держави світу розвивають науку саме в університетах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво