Наші учні заслуговують на якісніші підручники - Освіта - dt.ua

Наші учні заслуговують на якісніші підручники

6 вересня, 2013, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 6 вересня-13 вересня

З усього видно, що МОН України — чи не останній оплот централізованого неринкового розподілу державних коштів на пострадянському просторі, коли автори і видавництва, замість здорової конкуренції, приречені битися між собою за одержання "державного замовлення". 

Дискусія про проблеми своєчасного забезпечення шкіл якісними й дешевими підручниками триває вже багато років. Влада або опозиція могли би отримати значну кількість вдячних голосів освітян, учнів та їхніх батьків на чергових виборах, розв'язавши, нарешті, цю проблему. 

На парламентських слуханнях про книговидання в Україні, що відбулися у травні 2013 р., голова парламентського Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич заявила, що в Україні необхідно навести лад на ринку шкільних підручників, де "відсутня чесна конкуренція. Державне фінансування здійснюється непрозоро й неефективно. В результаті учні отримують підручники не тієї якості і не в тій кількості, якої потребують". 

Напрочуд простий і ефективний спосіб забезпечення шкіл підручниками в Європі. Наприклад, у Польщі на початку навчального року в книгарнях на полицях стоять підручники з одного й того самого предмета багатьох авторів. Через якийсь час кількість авторів зменшується, але не тому, що їм заборонили видаватися. Шляхом ринкового відбору залишаються книжки тих авторів, які сподобалися покупцям (учителям, учням та їхнім батькам). Та й школи визначилися, за якими саме підручниками їм краще навчати дітей згідно з обов'язковими до виконання програмами, і закупили їх у потрібній кількості за гроші, що їм виділила держава. Працює ефективна й найсправедливіша експертиза: "є попит — хороший підручник, немає попиту — поганий". Боротьба за покупця між авторами й видавництвами змушує їх пропонувати у вільний продаж якомога кращі й дешевші книжки, а школи від такої конкуренції лише виграють. 

У Франції офіційними документами для шкіл є державні навчальні програми й коментарі до них. Саме на їх підставі розробляються підручники, а видавці діють на вільному конкурентному ринку. Навчальні заклади закуповують літературу за бюджетні кошти. А в Іспанії гроші на придбання комплекту підручників видають батькам учня. 

За таких умов школи не потерпають від недолугості системи державного замовлення. Процедури створення шкільних підручників у багатьох європейських країнах обов'язково передбачають широке обговорення їхнього змісту серед педагогів, науковців.

Щось подібне створили в Україні державні й приватні видавництва та розповсюджувачі навчальної літератури. Але діють вони стихійно, іноді всупереч політиці Міністерства освіти і науки. В цій мережі можна придбати за власні гроші книжки, вимушено віднесені до так званої допоміжної навчальної літератури. Адже, відповідно до монопольних правил МОН, базові підручники надходять "безоплатно" безпосередньо в школи. Навчальні заклади змушують використовувати лише рекомендовані або затверджені МОН підручники. Всі інші наказують вилучати з фондів шкільних бібліотек. Іще трохи — і їх спалюватимуть, як у часи інквізиції. З метою покласти край проявам "хаосу ринку" МОН України намагається запевнити освітян у прозорості й некорумпованості щорічних конкурсів рукописів підручників і постачання ними шкіл. 

Міносвіти регулярно видає приписи, що мають назви на кшталт: "Про посилення контролю за відповідністю друкованої продукції шкільного асортименту, яка використовується у навчальних закладах, педагогічним вимогам" (лист №1/9-127 від 20.02.13 р.). Доходить до того, що для виконання подібних наказів з учителів беруть розписки про невикористання комерційних видань під загрозою негайного звільнення (як це було, наприклад, у Чернівецькій області). А в Одесі "вертухаї" від освіти обшукують сумки й наплічники учнів на предмет наявності в них "заборонених" підручників. Водночас обласні інститути післядипломної педагогічної освіти добровільно-примусово, за гроші, поширюють по школах саморобні дидактичні матеріали, що не завжди мають "належне документальне підтвердження в установах МОН їх відповідності санітарно-епідеміологічним нормам та педагогічним вимогам". При цьому активно використовується адмінресурс у вигляді районних і міських методичних кабінетів.

Налагодити своєчасне забезпечення шкіл підручниками не вдавалося жодному керівництву МОН за всі роки незалежності України. Виправити це становище можна, ліквідувавши державне замовлення друку підручників та передавши кошти в школи, зробивши їх замовниками навчальної літератури.

З усього видно, що МОН України — чи не останній оплот централізованого неринкового розподілу державних коштів на пострадянському просторі, коли автори і видавництва, замість здорової конкуренції, приречені битися між собою за одержання "державного замовлення". Небажаних претендентів знімають з конкурсу під вигаданими приводами. Наприклад, службові помітки кур'єрської доставки на посилці з конкурсними матеріалами розцінюють як порушення вимог анонімності. 

Після конкурсу авторам-"невдахам" з не гіршими (а може, й кращими), вже перевіреними практичним використанням підручниками, доводиться, конкуруючи з державою (!), на власний фінансовий ризик видавати свої книжки й пропонувати їх школам. Адже підготовка рукопису підручника — процес тривалий і складний, і викидати його лише через поганий результат у конкурсі — безглуздо.

Водночас видавництва-переможці, "освоюючи" державні кошти, прагнуть зробити свої підручники якомога дорожчими: штучно роздувають обсяг навчального матеріалу, використовують цупкіший папір, багатоколірний друк тощо. Досить покласти в ранець п'ять-шість таких книжок, щоб дитина "зігнулася в дугу" від їхньої ваги. 

Чому ж так довго МОН не відмовляється від системи конкурсного відбору, яка не може забезпечити вибір для друку найкращих підручників? Чому учні і вчителі стають заручниками чиновницьких "залаштункових ігор"? Невже ідея про цільове виділення кожній школі коштів на закупівлю підручників не має права на існування? 

Якщо порахувати витрати держави на видання підручників, то для щорічного забезпечення комплектом підручників одного учня в середньому потрібно близько 400 грн. Очевидно, що держава витрачає ці кошти вкрай неефективно. Якби школам на придбання навчальної літератури за власним вибором виділили хоча б половину цих коштів, то кожен учень мав би сучасні підручники, дешеві й якісні. Адже тоді за несвоєчасне постачання підручників є з кого питати — на відміну від анонімного чиновника МОН, "свій" директор школи або начальник місцевого відділу освіти завжди доступний для критики і навіть кримінальної відповідальності. Автори ж в умовах ринку намагаються узгодити зміст видань з особливостями навчального процесу та вимогами рекомендованих програм, прагнучи "догодити" школі, вчителям, учням та їхнім батькам. Тільки суб'єкти навчального процесу, а не анонімний чиновник МОН, можуть визначити, які підручники і в якій кількості найкраще підходять для навчання! Аби лишень ці підручники відповідали чинним програмам і стандартам. А за цим якраз і повинне слідкувати Міністерство освіти і науки. 

Незалежна експертиза має лише перевіряти відповідність рукописів (!) навчальних видань вимогам чинних державних програм з єдиним вердиктом: "так, відповідає" або "ні, не відповідає" з описом недоліків для можливого перевидання. На цьому роль МОН вичерпується! Далі нехай працюють автори й видавництва різної форми власності, які в умовах конкуренції забезпечать найкращі пропозиції. Боротьба за покупця змусить їх видавати якомога кращі й дешевші книжки, а школи від такої конкуренції лише виграють.

А поки що за наказами МОН апробація здійснюється абсурдно: видані масовим тиражем і розіслані по школах підручники на місцях мають перевіряти на відповідність чинній програмі, врахування вікових особливостей, доступність змісту і мови підручника, науковість викладу навчального матеріалу тощо. Зрозуміло, що результати такої апробації заднім числом мало впливають на зміст і подальшу долю вже надрукованих видань. 

Система експертної оцінки серйозно потерпає від суб'єктивізму й конфлікту інтересів: складається враження, що бажаний експертний висновок (і відповідний гриф на видання) можна отримати по знайомству або просто за гроші. Інакше як пояснити наявність грубих помилок у багатьох підручниках? Чинна система конкурсного відбору підручників без механізму попередніх випробувань, без урахування думки вчителів, учнів та їхніх батьків принципово унеможливлює створення якісних підручників.

Як наслідок — без згоди і вибору школи до бібліотек надходять "безплатні" підручники, які досить часто не відповідають профілю навчального закладу, мають інший зміст, стиль і методику подання навчального матеріалу, бо написані не тими авторами, що в попередньому навчальному році, тощо.

Проте легко знайти й людей, які готові захищати таку схему. Для цього достатньо почитати періодику й популярні сайти. Підручникотворення — прибуткова галузь, і її монополізація приносить неабиякі кошти групам і особам, які мають доступ до управління державною власністю. Виробництво й розповсюдження навчальної літератури через систему державного замовлення стало предметом змагань видавництв, коли замість відкритої конкуренції ідей, авторів і програм усе вирішують зв'язки, знайомства й політичні впливи. Через це ціни на бюджетні підручники іноді стають захмарними. 

"Близькі до чиновників МОН видавництва ділять гроші на підручники" — заявили ще у квітні журналісти "Тендер News" на ТВі. За їхніми підрахунками, за останні два з половиною роки Міністерство освіти і науки України виділило на друк підручників для школярів понад 415 млн грн. З них майже половину поділили два приватні підприємства: ТОВ "Видавничий дім "Освіта" отримало підрядів на суму близько 74 млн грн, видавництво "Генеза" — на понад 113 млн.

Для створення якісних продуктів людство не вигадало нічого кращого, ніж бізнес-проекти, коли кожен виробник мобілізує всі інтелектуальні й матеріальні ресурси, щоб його продукт задовольнив потреби покупця. Схеми ринкових відносин працюють автоматично, без втручання армії корисливих чиновників, і в умовах конкуренції з іншими виробниками забезпечують покупців кращими, ефективнішими й дешевшими виробами. Власне, такі схеми працюють в усіх галузях людської діяльності в цивілізованому світі, подекуди й у нас. Тільки не в освіті, де панує протекціонізм і корупція. 

Поки ринкові відносини не прийдуть у всі видавництва і школи, дешевих, якісних і своєчасних підручників не буде! Але наразі МОН уперто зберігає процедури, що залишають лазівки для зловживань, не хоче впроваджувати прозорі, справедливі для всіх європейські стандарти випуску якісних підручників, не хоче для їх придбання передати державні гроші в школи. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 20 жовтня-26 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво