МУДРЕЦЬ П’ЯТОГО СТУПЕНЯ? - Освіта - dt.ua

МУДРЕЦЬ П’ЯТОГО СТУПЕНЯ?

18 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 18 жовтня-25 жовтня

Слово «вчитель» має набагато глибший зміст, ніж це прийнято вважати в його вузькопрофесійному значенні...

Слово «вчитель» має набагато глибший зміст, ніж це прийнято вважати в його вузькопрофесійному значенні. Знову ж, слово «школа» означає не лише навчальний заклад для дітей. «Школами» також називають сталі наукові колективи, у яких із покоління в покоління передаються традиції та досвід наукових досліджень. Ці школи не мають формальних ознак — печатки на паперах, бухгалтерського рахунку, не є юридичними особами. Вони мають інше обличчя — «лицо с необщим выраженьем», оскільки очолюють їх люди з ім’ям, а не лише з прізвищем.

Треба сказати, що далеко не всі видатні вчені були Вчителями. Великий А.Ейнштейн, приміром, не залишив після себе жодного учня. Не було, певне, у нього таланта Вчителя. У цьому сенсі не поталанило тим, хто був із ним поруч. А от харків’янам пощастило: у Фізико-технічному інституті низьких температур НАНУ працює академік Володимир Марченко. Він не лише визнаний математик світового екстра-класу, почесний професор Сорбонни та член Норвезького королівського товариства науки й літератури, він глава математичної «школи Марченка», яку не знайти в довідниках. Втім, деякі вражаючі формальні ознаки школи наявні — понад 35 докторів і кандидатів наук, а також тисяча студентів називають Володимира Олександровича своїм Вчителем.

Науковий авторитет Марченка настільки великий, що парадоксальним чином знижує його головний формальний показник як ученого — індекс цитування праць. Річ у тому, що посилання на праці Марченка, які стали класичними, найчастіше наводяться без згадування конкретної публікації. Пишуть просто: «Як випливає з рівняння Марченка...» Таке вищою мірою почесне посилання не може поповнити всесвітню базу даних Інституту наукової інформації у Філадельфії, на підставі якої роблять висновок «хто є хто» у науці. Адже ніхто ж не посилається на першоджерела, в яких Ньютон опублікував свої закони, пишуть: «З другого закону Ньютона випливає...» Серед нинішніх учених такого визнання удостоєне надзвичайно вузьке коло наших сучасників.

У день 80-річчя видатного громадянина України, 8 липня 2002 року, перше поздоровлення прийшло від Володимира Путіна. Харківського вченого в Росії не вважають чужим — адже він й академік Російської академії наук (РАН). Текст поздоровлення президента Росії був складений у дивовижно теплих, людяних, а не казенних висловлюваннях. Зрозуміло, що це робота апарату Президента, та яка це робота! Поздоровив того дня ювіляра й президент РАН академік Ю.Осипов. З інших країн теж надійшла маса поздоровлень.

А от стосовно наших українських начальників, то є деякі, так би мовити, кострубатості. Президент Національної академії наук України Б.Патон поздоровив вчасно, але чомусь у телеграмі поздоровлявся «Герой Соціалістичної Праці академік В.О.Марченко». Якби така телеграма прийшла років 15 тому, то її можна було б зрозуміти як натяк на нагородження вищою радянською трудовою нагородою: мовляв, чекайте, відповідний указ готовий! Нині такої нагороди вже не отримати (спізнилися, панове-товариші), але Героя України можна було б дати (до речі, у Харкові лише академік Л.Малая удостоєна цієї нагороди). Однак у Києві щодо цього інша думка. Через тиждень (?!) приходить поздоровлення й указ Президента Л.Кучми про нагородження В.Марченка орденом Ярослава Мудрого 5-го ступеня.

Ну, що тут сказати... Якщо такий прославлений у світі вчений гідний ордена Ярослава Мудрого лише п’ятого ступеня, то які ж тоді титани духу нагороджені орденами вищих ступенів?! Ось деякі з них — це нагороджений Президентом Л.Кучмою прем’єр-міністр П.Лазаренко (орден 1-го ступеня). Його мудрість в усіх на слуху дотепер. Між іншим, за радянських часів була практика (інколи цілком справедлива, іноді — ні) позбавляти нагород у виняткових випадках. З П.Лазаренком це робити не поспішають. Зовсім недавно орденом 2-го ступеня нагороджений близький до Президента нардеп О.Волков. Мені важко уявити, за які заслуги народ України має ним пишатися аж на три ступеня сильніше, ніж Марченком. Ще важче уявити подяку іншого «цивілізованого світу», в який так завзято прагне Україна. Боюся, цей самий цивілізований світ із деяким здивуванням споглядає на ієрархію кавалерів ордена Ярослава Мудрого: на одній щальці терезів професор Сорбонни, на іншій — його перевішує випускник кулінарного технікуму, зав. овочевою базою.

П’ятиступеневим орденом для Марченка нагородження ФТІНТівських учених не закінчилося. Через місяць відзначали 70-річний ювілей директора інституту академіка Віктора Єрьоменка. Віктор Валентинович — теж Вчитель із великої літери, він виростив 14 докторів і понад 50 кандидатів наук. Його заслуги в створенні української наукової школи низькотемпературної оптики та магнетизму переоцінити важко. Зате недооцінити легко: указом Президента України В.Єрьоменко нагороджений орденом «За заслуги» 3-го ступеня. Шановний читачу, заплющіть очі й повторіть подумки останній рядок. Адже лапки інтонаційно не виділяються: виходить, що нагородили вченого за якісь третьорядні заслуги...

Загалом, влада вкотре показала, як вона цінує інтелект нації, і як вона цінує саму себе — улюблену. А що ж до наших заслужених і визнаних ювілярів, то вони, як і належить особистостям такого масштабу, люди не дріб’язкові, занадто великого значення «ступеням» орденів не надають. Дивляться на всю цю мирську суєту по-філософськи, через призму віршів Б.Слуцького: «Мелкие пожизненные хлопоты по добыче славы и деньжат к жизненному опыту не принадлежат».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво