Mагістр — за семестр

Найпрогресивніша ідея, реалізована за старою радянською звичкою для галочки, може перетворитися на потворну карикатуру. Це приблизно так само, як пошити вечірню сукню за лекалами від Шанель на швейній фабриці в Кобеляках з байкової тканини у квіточку. План, начебто, виконано. І одяг носити можна. Щоправда, без особливого задоволення і не за призначенням.

Свіжий приклад того, як хорошу, загалом, ідею можна зарубати, роблячи все "не за розумом", - організація міжнародної академічної мобільності студентів, аспірантів, науково-педагогічних працівників.

Адже добре, якщо наші молоді люди якийсь час навчатимуться за державний кошт у найкращих вишах Європи? Безперечно. І для них (можливість навчатися, нехай і кілька семестрів, у провідних університетах світу), і для країни (нам потрібні якісно підготовлені фахівці міжнародного рівня, котрі повернуться в рідну країну і зможуть багато чого зробити для її процвітання).

До речі, "батьком" ідеї впровадження академічної мобільності саме в Україні (у світі це вже давно нормальна практика) свого часу був екс-прем'єр Микола Азаров. "Наша молодь повинна здобувати якісну конкурентоспроможну освіту", - пояснював він свою ініціативу. Під цю корисну справу було навіть ухвалено спеціальну бюджетну програму, відповідну постанову КМУ і т.ін. Відбором тих, хто гідний навчатися в закордонному університеті за державний кошт, опікується Міносвіти. Словом, із паперами все гаразд. А от на практиці - зовсім не так гладенько.

На навчання й стажування українських студентів і аспірантів за кордон відправляли з 2011 р. І щоразу не обходилося без проблем. Насамперед фінансових (див. "Щасливчики на валізах", DT.UA, 2012 р.) Щасливі переможці міністерського конкурсу, яких уже чекали в європейських університетах, змушені були відкладати від'їзд, міняти квитки, дати віз, строки навчання, бо держава вчасно не виділила їм грошей на оплату навчання. А якщо й виділила, то не в повному обсязі. Що викликало легке здивування у приймаючої сторони (ну не могла зрозуміти цивілізована Європа, як настільки несерйозно можна ставитися до договорів!).

Але виявилося, що це не єдина слабка ланка в реалізації корисної ідеї. Оскільки програми українських ВНЗ не можуть похвалитися відповідністю програмам європейських університетів, виникає запитання: а як інтегрується навчання протягом одного-двох семестрів за кордоном у навчальний процес у рідному виші? І ще одне важливе запитання: якщо магістрант починає навчання за кордоном за програмою, розрахованою на два семестри, і вона не збігається з програмою українського ВНЗ, чи є сенс відправляти його в закордонний виш на "економваріант" усього лише на один семестр? Це ж не півбатона ковбаси (замість цілого) купити в універсамі. Може, варто згадати, що є речі, на яких просто не можна заощаджувати? Їх треба або робити якісно й продумано, або не братися за них узагалі.

Студентка Національного авіаційного університету Марина Савека пройшла конкурсний відбір і стала учасницею державної програми 2201250 "Навчання, стажування, підвищення кваліфікації студентів, аспірантів, науково-педагогічних і педагогічних працівників за кордоном".

У рідному виші Марина навчалася в Інституті екологічної безпеки (кафедра біотехнології). Здібну студентку-відмінницю дуже зацікавили дослідження, пов'язані з виділенням, конструюванням і введенням у клітину рекомбінантних ДНК та пробіотичних штамів бактерій, а також застосування маркірованих антитіл для моніторингу й ранньої діагностики пухлин. Як виявилося, саме цим питанням приділяється пильна увага в магістратурі британського Кінгстонського університету. Тому Марина з величезним бажанням вирушила на навчання до Лондона. Але… там у дівчини виникли серйозні проблеми.

Перша, вже традиційна, - проблема фінансова. За словами Марини, грошей на її навчання виділили менше, ніж обіцяли... Хоча в документах на конкурс вона чітко вказала всю суму. "Мені виділили на 20 тис. грн менше. А якщо перерахувати на фунти стерлінгів, це було приблизно 1500 - досить велика сума для моєї сім'ї", - розповідає дівчина.

Друга проблема полягала в тому, що Міносвіти затвердило й профінансувало навчання Марини лише на один семестр - з 01.09.2013 р. по 01.03.2014 р. Чому так? Адже магістратура триває рік? МОН пояснює це таким чином. По-перше, так просила сама студентка. "Конкурсною комісією була підтримана пропозиція вищого навчального закладу (НАУ. - Ред.) і ухвалене рішення щодо стажування Савеки М.А. в Кінгстонському університеті (Великобританія) на строк, попередньо визначений самою студенткою і вищим навчальним закладом". Але тут виникає запитання до поважної конкурсної комісії при МОН: а що ж наші експерти, які розглядають заявки на державні гранти, не подумали про доцільність такого рішення? Чи вони не знають про відмінності у структурі програм?

По-друге, навіть якби Марина й написала заяву на цілий рік, її б не задовольнили, тому що навчання за кошти державної програми стосується "тільки громадян України денної форми навчання". А оскільки Марина повинна закінчити магістратуру в Національному авіаційному університеті 1.03.2014 р., то й термін її навчання в закордонній магістратурі такий самий. Такі підстави свого рішення виклало Міносвіти у відповідь на звернення голови парламентського комітету з питань науки і освіти Л.Гриневич. І натякнуло: за законом фінансування можуть брати на себе й вищі навчальні заклади "за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством".

Сама Марина пояснює ситуацію так: "Спочатку я хотіла подати заявку на рік. Але потім побоялася, що не затвердять через велику суму. Крім того, коли я їхала на навчання, не знала, що робота власне з науковим керівником над обраною темою починається в другому семестрі. Це стало відомо, коли нас уже ознайомлювали з навчальним процесом, розкладом і завданнями, які ми повинні були виконувати в процесі навчання. З іншого боку, в англійському виші, до якого я вступила і де вчуся зараз, на цю програму і спеціальність не було і немає варіантів обміну студентами на півроку, оскільки програма серйозна і включає постановку й виконання власного науково-дослідного проекту".

При зарахуванні на магістерську програму в англійському університеті Марина змушена була підписати контракт з іноземним ВНЗ на весь рік (включаючи не тільки навчання, а й проживання): "Не підписати цей контракт я не могла, оскільки мене просто не допустили б до навчання. Такі британські правила. Тому зараз я опинилася в неприємному становищі - грошей немає".

Марина захоплено розповідає про те, як цікаво навчатися в магістратурі в Лондоні. Дівчина вже має перші успіхи: "Крім власне навчальних програм, я беру участь у житті університету і навіть номінована в спеціальній програмі в номінаціях Global Achiver і Overcome Adversity to Achieve. Результати поки що, звичайно, невідомі. Адже попереду цілий семестр. А взагалі, тут надзвичайно цікаво навчатися. Ми зараз у процесі розподілу й розробки магістерських наукових проектів. Спочатку призначають наукових керівників, а потім студенти разом з ними розробляють проект. Мій проект, швидше за все, буде пов'язаний із сигнальним шляхом протеїн кінази, регенерацією тканин і дослідами на фагоцитоз, пов'язаними з раковими пухлинами. Для мене особисто це вкрай важливо. Навчаючись за напрямом "біотехнологія" протягом п'яти років в Україні, я не мала таких досвіду й практики, які я отримую зараз у Британії. На жаль, ми набагато відстали від західних країн, особливо в галузі біотехнології та біонаук. Це навчання дасть мені не тільки необхідний практичний досвід, без якого просто нема чого робити в цій сфері, а й можливість для розвитку й виконання перспективних наукових проектів в Україні".

Поки Марина опановує досягнення світової біотехнології в Англії, її мама Тетяна Григорівна стукає в усі двері в Україні з проханням допомогти доньці закінчити магістратуру в Кінгстонському університеті. "Я виростила Марину сама. Моєї зарплати ніяк не вистачить на те, щоб оплатити ще півроку магістратури в Англії. Я зверталася і до Фонду Пінчука, і до FIRTASH Foundation. Але скрізь дістала ввічливу відмову: "Щиро дякуємо за звернення до нашого фонду та увагу до його діяльності. Разом з тим ми змушені повідомити вам, що програмою діяльності та бюджетом Фонду Віктора Пінчука на поточний рік не передбачені розгляд і підтримка за запитами організацій, установ і приватних осіб. У разі появи такої можливості наступного року Фонд сповістить про це через свій сайт у мережі Інтернет або через засоби масової інформації". FIRTASH Foundation мотивувала свою відмову тим, що фінансує навчання в Кембриджі: "На превеликий жаль, фонд не може фінансувати або підтримувати студентів інших навчальних закладів".

Що ж виходить у підсумку? І студентка талановита. І напрям, яким вона хоче і може займатися у своїй країні, важливий і потрібний. А допомогти їй у цій ситуації нікому. На турботу держави, судячи з відповіді МОН, розраховувати не доводиться. Галочку в графі "стільки-то студентів відправлено такого-то року за кордон" уже, напевно, поставлено в міністерських звітах (мабуть, не одна Марина опинилася у подібній ситуації). А наскільки це результативно, і в чому тут державний інтерес - це вже не так і важливо. Залишається одна надія - на небайдужих меценатів. Але їх поки що знайти не вдалося.