Із «Лісової школи» — у Гарвард - Освіта - dt.ua

Із «Лісової школи» — у Гарвард

7 грудня, 2007, 14:09 Роздрукувати Випуск №47, 7 грудня-14 грудня

Цей унікальний навчальний заклад ще називають «Лісовою школою», хоча його вихованці від світу казки дуже далекі...

Цей унікальний навчальний заклад ще називають «Лісовою школою», хоча його вихованці від світу казки дуже далекі. Їхніми головними рисами можна назвати зібраність і цілеспрямованість, уміння раціонально використовувати свої сили, відшукувати причинно-наслідковий зв’язок у тому, що відбувається. Набір таких якостей — відмітна риса всіх тих дітей, котрі постійно відчувають нездоланне прагнення до пізнання і чий допитливий розум уже з дитинства семимильними кроками поривається вперед. Тому аж ніяк не випадково, починаючи з 9-го класу, такі діти переступають поріг Українського фізико-математичного ліцею при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (УФМЛ).

Ідейним натхненником створення цього навчального закладу був відомий математик Андрій Колмогоров, який провів величезну роботу з формування чотирьох природничо-наукових шкіл при провідних університетах Радянського Союзу — Новосибірському, Московському, Ленінградському та Київському.

Український фізико-математичний ліцей було засновано у вересні 1963 року. Його відкриття дозволило вирішити відразу кілька проблем: дало можливість, по-перше, популяризувати точні науки серед широких мас населення, і по-друге — залучити до навчання найобдарованіших дітей із усіх областей України; до того ж саме завдяки роботі УФМЛ природничо-наукові кафедри університету ім. Т.Шевченка змогли щорічно поповнюватися блискуче підготовленими абітурієнтами.

Сьогодні завдяки Українському фізико-математичному ліцеєві наша країна щороку завойовує чотири-п’ять медалей на міжнародних олімпіадах із фізики, математики, інформатики, хімії. Саме вихованці УФМЛ щороку отримують близько десяти дипломів на всеукраїнських олімпіадах із фізики. 2007 року на Міжнародній Жаутиківській фізико-математичній олімпіаді в Алмати (Казахстан) команда УФМЛ у складі Дмитра Агаркова, Дмитра Божка й Івана Іващенка здобула звання найкращої з фізики, завоювавши золоту, срібну і бронзову медалі! У 2006 і 2007 роках команда ліцею завоювала третій диплом на відкритому австрійському турнірі юних фізиків... Підготовка учнів ліцею відповідає міжнародному рівню. На сторінках яких глянсових журналів українці можуть прочитати, чому наших хлопців та дівчат із таким задоволенням беруть університети інших країн? За які досягнення? Кореспондент «ДТ» вирішив звернутися до завідувача кафедри фізики УФМЛ, кандидата фізико-математичних наук, заслуженого вчителя України Ірини РУБЦОВОЇ, щоб отримати відповіді на ці запитання.

— На жаль, із викладанням природничих дисциплін проблема — останніми роками бачимо дев’ятикласників, котрі не мають базових математичних навичок і відверто побоюються фізики. Хоча це дуже ігрова наука…

— Ніколи не чула такого визначення фізики.

— Неймовірно ігрова. Будь-яка гра — це в принципі фізика. І якщо раніше у фізиці говорили більше про неживу природу, то сьогодні все навпаки, навіть психіку людини, її особливості вивчають із допомогою фізичних методів та понять. Сучасне суспільство з його прагненням до гуманізації й гуманітаризації деградує. При тому незвичайному інтелектуальному потенціалі, що його має Україна, освіта знищується як така. У нас багато технічних вузів, тому освіченість населення в галузі фізики, хімії, техніки, інженерії в середньому вища, ніж у західних країнах та в навчальній системі США. У них школи для ситих і багатих: хочу — малюю, хочу — вишиваю хрестиком. Тому там вони вміють натискати на кнопки, а не творити. Там дуже мало генераторів ідей, але є багато добрих користувачів, менеджерів. А ось у нас із голод­них, злиденних дітей, що ростуть на задвірках всесвіту, виходять блискучі генератори ідей. Пригадую, коли тільки починали проводити перші соросівські олімпіади з фізики, москвичі дивувалися: «У вас що, через підвищений рівень радіації народжуються такі обдаровані діти?..»

Однак набір на природничі факультети рік у рік знижується. Причина, хоч як це дивно, полягає в реформі шкільної освіти. Раніше, на самому її початку, під час набору абітурієнтів можна було спостерігати таке: кияни — дуже слабкі, чим далі від Києва — тим сильніші. Наступний рік — Київ і Київська область — дуже слабкі, але чим далі від центру, тим розумніші. Тепер ситуація вирівнялася — один урок фізики на тиждень робить свою справу. Всі абітурієнти її шалено бояться.

— Ірино Львівно, а чим програма вашого ліцею з фізики та інших дисциплін відрізняється від шкільної? Це якісь спеціальні підручники, методики, програми?

— Оскільки ми природничо-наукова школа, то часу на вивчення точних дисциплін у нас відведено значно більше, ніж у загальноосвітній, що дозволяє вивчати їх глибше й ширше. Я пишаюся тим, що останнього разу ми «рихтували» нашу програму років 15 тому. Тоді ми обговорили її з профільними факультетами університету імені Шевченка, підписали в Міністерстві освіти... Що стосується підручників та збірників задач — у нас у програмі немає регламентованого списку. Кожен учитель добирає літературу сам. І вона ніколи не зводиться до одного підручника й одного збірника задач. Для учасників олімпіад, наприклад, як і раніше, використовуються задачі із журналу «Квант».

Звісно, хоч би що ми казали, доки людина не пропустить знання через себе, нічого не буде. Ще — дуже багато важить середовище. Діти живуть у цій школі. Закінчилися уроки, пообідали, розпочалися факультативи, на яких одні розв’язують задачі, інші майструють прилади, треті готуються до олімпіад, турніру.

— А як ви знаходите цих обдарованих, чи, скажімо точніше — здібних до природничих наук дітей?

— Одних ми запрошуємо через обласні олімпіади, інших взагалі зараховуємо без іспитів — тільки за результатами всеукраїнських олімпіад, треті приїжджають самі (всі бажаючі можуть скласти іспити в червні). Як правило, зі 125 набраних на навчання дітей до випуску залишається менше ста. Попри те, що ми фізико-математичний ліцей, не всі вони йдуть у фізику чи математику. У нас є чудові інформатики, такі ж захоплені хіміки. Останнім часом з’явилися унікальні біологи, хоча і в цій дисципліні без фізики на сучасному етапі не просунутися.

Звісно, майже всі найбільш обдаровані і здібні згодом виїжджають в Америку. Правда, тепер молодь уже їде в Європу — населення там старіє, є вакансії в наукомістких спеціальностях. Крім того, наші випускники можуть успішно викладати. Вони працюють у лабораторіях Німеччини, Голландії, Швеції, Англії, Франції. Не тільки фізики, а й математики, хіміки, біохіміки. Дуже багато блискучих теоретиків, інформатиків, експериментаторів...

— ?

— Є теорія, а є експеримент. Є люди, котрі будують теорію, а є ті, хто перевіряє закон експериментальним шляхом. Нашу школу закінчив Володя Жидков, який згодом став блискучим експериментатором. Зараз він продовжує навчання в аспірантурі у Великобританії. Колись цей тихий хлопчик на запитання: «Де плануєш навчатися?» — відповів: «У Кембриджі». Тоді ми тільки кивали головою — мовляв, добре, йди вчися, дитинко. А виявилося — таки в Кембриджі. У Кавендиській лабораторії, де працювали Максвелл, Томсон і Резерфорд, де відкрито конкурс ніколи не проводиться і наскільки він великий — можна тільки здогадуватися. У цій лабораторії працювали 26 нобелівських лауреатів. Щоб заплатити за навчання Володі, його тато збирався продати квартиру... Але потім був ще один конкурс — на стипендію. 50 чоловік на місце. І Володя знову виграв. Тепер йому 25, і в листопаді нинішнього року він представить до захисту свою дисертацію. Він уже давно не потребує татової фінансової підтримки.

— Як ці генії потрапляють за кордон? Є торований шлях?

— Потрапляють вони туди дуже просто: через Інтернет, як правило, уже після третього-четвертого курсу розсилають свої резюме. У 90-х роках кілька наших студентів пробилися за кордон, і тепер, наприклад, лабораторії Франції та Голландії самі запитують: «Чи не надіслали б ви нам зо два аспіранти? Добре б учнів фізмату, радіофізичного факультету чи мехмату». В Америці взагалі є цілі наукові групи з наших випускників. Хоча нас не так уже й багато. Я вже казала, що ліцей випускає десь 90 чоловік на рік. Звісно, не всі вони геніальні, але п’ять-шість дуже яскравих і сильних випускників є. Інша річ, що їх не можна тут утримати.

Більшість наших випускників — блискучі викладачі. Доки вони навчаються в аспірантурі і живуть в університетському гуртожитку, із задоволенням допомагають нам у роботі. Але щойно випустили клас — їдуть за кордон... У столиці захищаються тільки кияни, в чиїх родинах традиційно вважається престижним працювати в науці. Ніхто інший собі цього дозволити не може. Сьогодні поруч зі мною мій учень, студент другого курсу. Він допомагає мені проводити факультативи, готує команди на турніри, але через два роки він виїде — це стовідсотково, і доти мені потрібно виховати помічника з числа нинішніх ліцеїстів. Це конче треба встигнути зробити, щоб не порушився цикл наступності поколінь у фізматі. Адже ніхто, окрім наших випускників, не працюватиме самовіддано за 1200 гривень!

— Даруйте, а хто вас фінансує?

— УФМЛ — державний навчальний заклад і фінансується з бюджету. Кошти, які нам дає бюджет, ідуть на харчування дітей та зарплату вчителям. До нинішнього року на устаткування не виділяли ні копійки. Комп’ютери давав університет ім. Т.Шевченка. Наше приміщення з часу здачі в експлуатацію жодного разу не ремонтувалося. Воно скоро розвалиться! Крім того, ми ніде не можемо «засвітитися», показати своїх вихованців. Якщо Україною нам ще вдається якось їздити, то виїхати навіть у близьке зарубіжжя — серйозна проблема. Останні два роки наші колишні випускники стали допомагати нам вивозити дітей на міжнародні змагання. Недавно вони передали нам із Нью-Йорка 2000 дол., щоб ми могли поїхати у Словаччину на турнір юних фізиків!

Правда, торік Міністерство освіти і науки подарувало п’ятнадцятьом видатним школам України, у тому числі й нам, практикуми з фізики. Наповнення такого практикуму одноразове, китайське, у руки взяв — розсипалося. Як правило, один і той самий об’єкт у різних коробочках називається по-різному, завдяки чому вартість практикуму потроюється, хоча його розумна ціна має бути разів у десять нижчою. Наш бухгалтер, переляканий такою високою вартістю, не дозволяє розділити його на тематичні частини, щоб хоч зрідка використовувати на лабораторних заняттях. І хоч би до якої з п’ятнадцятьох шкіл ви звернулися — скрізь цей практикум в такому ж самому вигляді. Не знайшлося жодного «камікадзе», який наважився б його розкрити. То яка мета таких «подарунків»? Стимулювати інтерес до навчання?

— Ви сказали, що після третього-четвертого курсу колишні фізматівці розсилають резюме. Цікаво, що вони в ньому зазначають?

— Чим відрізняються західні вузи від наших? Туди треба приїжджати і складати іспити. Для початку достатньо просто розіслати інформацію про себе: закінчив таку-то школу, такий-то курс такого-то університету. Далі список, що викладали і які оцінки. Інколи зазначають ім’я завідувача кафедри, декана. І все. Якщо учень вирішив їхати, то зазвичай така розсилка йде у 35 університетів. Як він їх вибирає? Якщо це американські університети (вони вирізняються своїми рейтингами), а в нього немає перемоги на міжнародній олімпіаді (що дає право розсилати резюме в університети найвищого рівня), то він обирає навчальні заклади із середнім рейтингом, і його, як правило, із задоволенням туди беруть.

Слід сказати, що на Заході робота в наукових центрах не дуже престижна. Крім того, якщо науковому співробітнику пощастило і він зробив хоч якесь відкриття, то він не може паразитувати на ньому до кінця своїх днів, як у нас. На Заході умови дуже жорсткі. Ти це зробив — молодець. Отримав за це премію — чудово, але ти мусиш продовжувати працювати. Якщо надалі нічого видатного не зробив, твій рейтинг, індекс цитованості опускатиметься нижче й нижче. Так, ти можеш іти викладати, робити щось інше, але ти вже — не видатний учений. Тому у них така плинність кадрів. На Заході не вміють формувати природничу школу. Як жартують наші випускники: Гарвард — це те місце, де жовтим і чорним студентам читають лекції українські й російські професори.

— А як щодо іноземної мови?

— Мовної проблеми як такої у наших учнів немає. Більше того, вони можуть досконало не володіти ні українською, ні російською мовою і на такому ж рівні використовувати англійську. Але в них просто немає комплексів. Наші діти постійно працюють із комп’ютерами, з програмами англійською мовою... Їм цього достатньо. Вони вільно спілкуються англійською. До речі, турніри юних фізиків ми плануємо хоча б частково проводити англійською мовою. Адже тепер вона — як латинь у Середньовіччі: не знаючи її, наукою займатися не можна.

— А які, на вашу думку, перспективи юних фізиків та інших «природничників» в Україні? Ким потенційно вони можуть стати і де — працювати?

— Потенційно це когорта наукових співробітників, учених. Але в нашій країні у них немає жодних перспектив.

Із самого початку Українсь­кий фізико-математичний ліцей був орієнтований на дітей із сільської місцевості. У Києві в них немає найголовнішого — житла. Скільки коштує оренда квартири?.. Заробити такі суми в науковій установі неможливо. Півтора місяця тому ридаючи я проводила свого учня, випускника радіофізичного факультету нашого університету до Ліона. Цей хлопчик дуже не хотів їхати. Він зміг знайти цікаву наукову роботу, але проблему з житлом йому так і не вдалося розв’язати. Так, наші випускники можуть отримати високооплачувану посаду в якійсь фірмі, але наукової кар’єри в Україні вони не зроблять. У цій країні в них немає не тільки майбутнього, у них немає й теперішнього.

— А як же Академія наук...

— Національна академія наук — тільки для академіків. Вони й пальцем не поворухнули, аби щось зробити для наших талановитих дітей. Декотрі з них ідуть в академію навчатися й працювати, бо їх тягне туди як магнітом. Посидять вони там напівголодні, а потім виїжджають... Чому б не дати шанс найталановитішим? І річ тут не в злиднях. Нехай буде одна квартира на рік, але вона буде! І дадуть її не синові проректора тмутараканського університету, а розіграють у відкритому конкурсі, де вона дістанеться найкращому. Тільки тоді ми щось збережемо. Багато наших академіків — люди з минулого часу. Тоді вони були талановитими вченими, добрими організаторами, але сьогодні — не лише не допомагають розвиватися українській науці, а й гальмують її. Якщо так ітимуть справи, то молоді інтелектуали тут ніколи не залишатимуться.

Взяти, наприклад, нашого випускника Ярослава Церковняка. Інтелектуальні здібності — неймовірні. У 23 роки захистив дисертацію в Гарварді. Тепер йому 26 — він наймолодший професор цього університету... Сподіваюся, що перша Нобелівська премія часів незалежності України буде в нього. Дуже цікава доля. У середині 90-х усі, хто міг переміщуватися, їхали навчатися в Москву на фізтех. Це була школа, в якій збирали найталановитіших дітей Росії, Україна теж туди прагнула. І з цим нічого не можна було вдіяти. Їхали, як правило, найсильніші і найяскравіші, переможці міжнародних олімпіад, талановиті фізики, блискучі математики, хіміки. І ось цей хлопчик, Ярослав, у якого теж була така можливість, категорично вирішив не їхати. Тут він вступив одразу до двох вузів — на фізфак університету Т.Шевченка і в Національний медичний університет імені О.Богомольця.

І чим йому відповіла рідна країна? Деякі викладачі стали «ловити» його на тому, що він не завжди відвідував заняття, пропускав якісь лекції. Це ж наша система освіти... Роком раніше його запрошували до Канади. Але тоді він не поїхав. І що ж? Наприкінці навчального року цей надзвичайно талановитий хлопець пише в Канаду лист — і його зарахували. Він склав усі тести. Провчився кілька років в університеті такого ж рівня, як наш, може — трохи сильнішому. Написав низку статей про сонячну активність і про нейрони, вивчати які почав ще в медуніверситеті. Це були його перші праці. Навіть там він примудрився закінчити бакалавратуру не за чотири роки, а за коротший термін. Потім вступив в аспірантуру Гарвардського університету.

— Де і продовжує дослідження?

— Ярослав займається дуже цікавими речами. Всі знають, що передача електричної енергії дротами супроводжується значними втратами під час їх нагрівання. Як з’ясувалося, енергію можна передавати у вигляді хвиль і без втрат, так званими спінарними хвилями... Ось теоретичну частину цих розробок і виконав наш Ярослав Церковняк. На сьогодні він — головний спеціаліст у цій галузі. Його індекс цитованості у світі неймовірно високий. Сьогодні «там» він поважний професор. Жаль лише, що «тут» не зуміли його оцінити. Втім, наука — інтернаціональна, а її представники належать однаковою мірою всьому світові. І, взагалі, велике бачиться на відстані.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво