Іван Дзюба: «Ми порозумнішали» - Освіта - dt.ua

Іван Дзюба: «Ми порозумнішали»

1 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 1 липня-8 липня

Завершила роботу XIV Міжнародна конференція імені професора Сергія Бураго «Мова і культура». Подія...

Завершила роботу XIV Міжнародна конференція імені професора Сергія Бураго «Мова і культура». Подія настільки ж значуща, наскільки й нестандартна, особливо з огляду на сучасні українські реалії і спрямованість конференції, за словами професора Юлії Булаховської, «унікальної за своїм розмахом».

«Її можна порівняти лише з міжнародними з’їздами славістів, — вважає Юлія Леонідівна, — але ті відбуваються всього раз на п’ять років у столицях різних слов’янських країн та й охоплюють проблематику тільки літературно-фольклорну, мовознавчу й історичну. Філософія залишається поза їхньою увагою. Конференція ж, організована Сергієм Борисовичем Бураго, щороку проходить у Києві двома «робочими» мовами — російською й українською — і має у своєму складі кілька секцій із підсекціями, головні з них — лінгвістична, літературознавча і філософська, особлива увага приділяється філософії мови та взаємодії різних видів мистецтва, зокрема й фольклору».

— Нині проводиться чимало наукових конференцій: дуже серйозних, менш серйозних і взагалі несерйозних, — коментує академік Іван Дзюба. — Ця має свої традиції (вона вже 14-та за рахунком) і особливість. А саме: вона об’єднує інтелектуалів різних національних культур і напрямів, її завдання — шукати шляхи консолідації навколо розв’язання основних культурних інтелектуальних проблем.

Примітно, що останнім часом розширюється участь у конференції українських дослідників. Спочатку вона мала переважно російський характер, хоча і за участю представників інших культур. Нині активнішими стали українські вчені. До того ж організатори конференції, насамперед син Сергія Борисовича Бураго — Дмитро Сергійович, успадкувавши його інтернаціоналізм, інтерес до української літератури й культури, поглиблює співробітництво. Ми дійшли єдиної думки: до української культури належить усе, що створене на українській землі людьми, котрі вважають себе синами цієї землі, цього народу; все, що так чи інакше пов’язано з Україною.

— Незалежно від того, пише людина українською мовою, російською чи китайською?

— Безумовно. Скажімо, греки Приазов’я пишуть грецькою мовою — але це теж наша культура. На Донбасі живе поет, башкир за національністю: його творчість — теж наша культура. Інша річ, що процес цей не механічний. Є люди, котрі відчувають себе причетними до України, а є ті, хто принципово відсторонюється, іноді навіть ставиться вороже.

Та таких випадків відносно мало. Набагато більше представників різноманітних культур і мов, які прагнуть, щоб ми всі працювали разом. І чим більше Україна створюватиме цей єдиний культурний простір, єдиний культурний потенціал, тим більше буде тих, кого ми зможемо залучити. Конференція «Мова і культура» працює саме в цьому напрямі.

— Ми стали більш відкритими, толерантними?

— Ми розумнішаємо. Те, що спокійно ставимося до представників інших культур, об’єктивний чинник. У перші роки незалежності стояло питання про саме існування України. Це породжувало в декого агресивність і хворобливе ставлення до інших культур. Сьогодні ми вже знаємо: Україна є, Україна буде — і питання нині в тому, якою вона буде. Нам хочеться, щоб вона була кращою з усіх поглядів.

Адже чим сильна російська культура? Тим, що вона ніколи нікого не відштовхувала. Навпаки, всіх, кого могла, втягувала в орбіту своїх інтересів: євреїв, українців, татар, грузинів, вірменів. Ми теж повинні не відштовхувати представників інших національностей, а залучати, і пишатися тим, що вони до нас ідуть, прагнуть працювати разом із нами.

Хоча, чи стали ми більш терпимими, однозначно сказати важко. Завжди були люди терпимі, котрі об’єктивно й толерантно ставилися до інших мов і культур, були й ті, хто набував цієї толерантності поступово. Та були також і залишаються нині ті, хто її не набув і, на превеликий жаль, не набуде ніколи. Такі люди є скрізь, у кожній нації, державі — це не якась виключно українська особливість. Можливо, в нас вона виявляється у гострішій формі, оскільки питання української культури та мови ще сприймається болісно.

Одна з причин — їхнє ненормальне становище у суспільстві. Якби українська мова посідала в усіх сферах життя таке ж місце, як і російська, гостроту питання було б набагато знижено, все сприймалося б спокійніше. Та ми знаємо, що сьогодні панують саме російська культура та мова. І це ненормальне становище для українського суспільства. Та я згоден із вами, що ми справді стаємо розважливішими, спокійнішими, толерантнішими. А це, у свою чергу, дозволить нам збагачуватися духовно й культурно.

P. S. В одному з найближчих номерів ми плануємо розповісти про організатора конференції — яскравого вченого та подвижника Сергія Борисовича Бураго.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво