ІСТОРІЯ З ЛЮДСЬКИМ ОБЛИЧЧЯМ - Освіта - dt.ua

ІСТОРІЯ З ЛЮДСЬКИМ ОБЛИЧЧЯМ

18 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 18 жовтня-25 жовтня

Вихід у світ нового підручника — подія досить пересічна. Але не тоді, коли йдеться про посібник з історії, автором якого є високий чиновник з Міносвіти та науки України...

Вихід у світ нового підручника — подія досить пересічна. Але не тоді, коли йдеться про посібник з історії, автором якого є високий чиновник з Міносвіти та науки України. Адже, за ідеєю, те, як у цій навчальній книзі висвітлюються «слизькі» теми, демонструє позицію держави щодо неоднозначних сторінок своєї та загальносвітової біографії. Крім того, такий підручник просто зобов’язаний стати наочним втіленням у життя новітніх тенденцій у викладанні, наразі —історії. Так це чи ні, кореспондент «ДТ» спробувала з’ясувати у самого «винуватця торжества» — начальника Головного управління змісту освіти МОН України, кандидата історичних наук Павла Полянського, який написав «Всесвітню історію. 1914—1939» (Видавництво «Генеза», 2002).

— Ваш підручник, адресований десятикласникам, висвітлює вельми непростий історичний період. Чому ви віддали перевагу саме цьому відтинку минулого?

— Перша половина ХХ століття — це й неминуща ще зі шкільної лави любов, і сфера наукових інтересів, і навіть, якщо дозволите, задоволення.

— Причому, зважаючи на все, любов настільки віддана, що ви навіть вирішили спорудити їй «пам’ятник». Якщо не секрет, що стало останнім аргументом на користь такого рішення? Адже створення підручника — надзвичайно тяжка, виснажлива праця.

— Гадаю, на це запитання жоден автор не зможе дати чіткої відповіді. Робота тривала понад п’ять років, і очевидно лише одне: нині не зможу, як раніше, стверджувати, що мій внесок у справу вітчизняної підручникотворчості полягає в тому, що я… підручників не пишу. Напевно, у підсвідомості кожного вчителя (Павло Броніславович майже півтора десятиліття пропрацював учителем історії в середній школі. — П.С.) виношується бажання написати підручник. Іноді вдається дати раду цій напасті, а іноді — ні. Щодо процесу написання, то це, без перебільшення, спустошуюча праця.

— Розпочинаючи її, якою ви бачили майбутню книжку?

— Знаєте, це, напевно, те саме, що ремонт, який можна припинити, але ніколи не можна завершити. У процесі створення підручника постійно народжуються якісь нові ідеї й підходи, написане вчора переписується до невпізнанності сьогодні, аби завтра бути підданим черговій «ревізії». При цьому було щось, що не зникало, — заохотити учня до співтворчості, стимулювати його до осмислення й навіть до співпереживання, а не до механічного запам’ятовування та відтворення. Безумовно, є історичні факти, які не дискутуються через їх очевидність, але водночас чимало їх оцінюється зовсім по-різному, і кожна точка зору має право на існування. Дуже хочеться, аби молоде покоління мало звичку критично ставитися до будь-якої інформації, відчувало потребу формувати власну думку. Тому від самого початку передбачалася наявність у підручнику зразків різних підходів до певної проблеми — «відкритих питань».

— Тобто новизна вашої роботи в тому, що на складні запитання ви пропонуєте кілька точок зору, часто взаємовиключних?..

— У принципі, цей підхід давно відомий і в демократичних країнах є майже канонічним. Важливо привчати дитину до того, що світ не дво-, а багатоколірний, у ньому існують різні погляди й треба навчитися шанувати чужу аргументовану думку. Головна складність полягає в тому, щоб уникнути спокуси авторських особистих оцінок історичних фактів або персонажів, прагнення дати готову «правильну» відповідь на поставлене запитання.

— Але, напевно, ви все-таки погодитеся, що історія завжди була, є й буде наукою тією чи тією мірою заідеологізованою. Якою ідеологією керувалися ви, працюючи над своєю книжкою?

— Рівень заідеологізованості історії, як і будь-якої іншої науки, безпосередньо пов’язаний із рівнем свободи в суспільстві. Я намагався сповідувати таку «ідеологію»: ми маємо справу з молодими європейцями — людьми нової хронологічної епохи, яким жити сьогодні і завтра з усіма народами. Тому, не приховуючи всієї, часто досить жорстокої, правди, важливо акцентувати увагу дітей не на тому, що роз’єднувало народи в минулому, а на епізодах співпраці між ними як на загальнонаціональному, так і на особистісному рівні.

1914—1939 роки — період, який охоплює руйнівну Першу світову війну. Не можу судити, наскільки вдалося, але намагався показати її передусім як величезне горе та страждання багатьох мільйонів людей, результат жахливої впертості й непомірних амбіцій тодішніх європейських лідерів. І лише потім — блиск перемог і драму поразок.

Книжці передує епіграф — слова сучасного грецького філософа Хрістора Яннароса: «... Століття — коротка мить на сторінках нашої шкільної Історії. Проте вже через одне століття нікого з нас не буде. Завжди будуть лондонський міст, мурашник паризького метро, токійські проспекти, стадіони Лос-Анджелеса, фабрики Осаки, Кельна і Торонто. У мурашниках спалахуватимуть і гаснутимуть незліченні світлячки вікон. Хтось накриватиме стіл, відкорковуватиме вино, кохатиметься. Це буде хтось «інший» — не ми. Як і перед нами було безліч «інших»...» Вони дуже гармонізують із моїм авторським і науковим кредо.

— Новітні тенденції, які стосуються зокрема історії, відомі: не слід перевантажувати дітей зайвою деталізацією, цифровим матеріалом для запам’ятовування тощо. Головне, щоб дитина зрозуміла логіку історичного процесу, чи не так?

— Цілком правильно. Думка, що чим докладніший і більший за обсягом буде викладений матеріал, тим дитина краще його засвоїть, не лише помилкова по суті, а й перевтомлює дітей. З цієї причини обмежувався мінімально достатньою кількістю дат, визначень і т.п., застосовуючи графіки, діаграми, різноманітні таблиці, проаналізувавши які, учень був би здатний сформулювати певні висновки. На мою думку, зовсім не обов’язково пам’ятати, скільки тонн металу виробила якогось року якась держава чи на скільки відсотків за економічним потенціалом країна А випереджала країну Б.

А стосовно логіки історичного процесу, важливо, аби дітям не був прищеплений певною мірою фаталістичний чи догматичний підхід до історії як до ланцюжка запрограмованих або суворо обумовлених подій. Дійсність, як і життя будь-кого з нас, також рясніє подіями переважно випадковими й зовсім не неминучими.

Майже все минуле століття пройшло під прапором протистояння демократії і тоталітаризму. У радянські часи, через свою ізольованість від решти світу й ідеологічну цензуру, історики привнесли в громадську свідомість чимало стереотипів. Приміром, досить часто вживається словосполучення «німецький фашизм», хоча, як відомо, фашизм був в Італії, а в Німеччині — націонал-соціалізм. І річ тут не просто в словах, а в тому, що ці доктрини, крім схожості, мали істотні розбіжності. У радянській літературі щодо противників уряду Народного фронту в роки громадянської війни в Іспанії вживалося визначення «франкісти», тоді як у європейській літературі вони фігурували як «націоналісти». А націоналістичні за своєю сутністю рухи в Азії й Африці іменувалися виключно як «національно-визвольні» тощо. На мою думку, приведення наукової термінології у відповідність до загальноприйнятої у світі —дуже важлива справа, адже нерідко наші випускники, вступаючи в закордонні університети, спочатку зіштовхуються з великими проблемами.

— До речі, про термінологію. Як про один із головних недоліків найчастіше говорять про перенасиченість шкільної літератури складною термінологією. Чи «по зубах» ваш підручник рядовому школяреві?

— Практично в усіх країнах громадськість незадоволена підручниками. Гадаю, це нормально. Було б небезпечно для прогресу, якби дискусії вщухнули. Інша річ, коли починаються спроби не аналізувати, а давати емоційну оцінку навчальній книжці на рівні «подобається — не подобається»… Проте, ставлячи проблему в такому ракурсі, не зайве було б з’ясувати, що мається на увазі під «хорошими» — «поганими» підручниками. Для кого? Для вчителя? Але, знову ж, для якого саме вчителя — того, хто віддає перевагу підручнику, максимально насиченому інформацією? Того, котрого приваблює зручний для нього стиль викладу? А можливо, йдеться про обсяг, поліграфічне виконання, наявність схем, таблиць, графіків, проблемних питань, ціну?..

Поза сумнівом, підручник може не влаштовувати учня. Але якого учня — допитливого чи того, хто віддає перевагу коротеньким параграфам?.. Батьків? Звісно, але одні батьки передусім переймаються рівнем фундаментальних знань своїх дітей, інші — аби дітей «не мучили» знаннями, бо «в житті якось і так влаштуються», треті — аби підручник був дешевим тощо. Одна розумна людина сказала: рецензент — це той, хто може докладно розповісти авторові книжки, як би він, рецензент, написав її, якби... вмів. У цілому наші підручники стають якісніші, і не помічати прогресу неможливо, якщо тільки не робити цього зумисне. Недоліки, як і в кожній творчій справі, існують, але стратегію на удосконалення вітчизняної книгоіндустрії вибрано, переконаний, правильно.

Щоб позбутися зайвої академічності й сухості шкільних підручників, потрібно, аби в написанні їх брали участь не лише вчені, а й учителі. Тоді зі сторінок зникнуть «дефініції», «екстраполяція», «детермінованість» та інші не до місця й не до віку вживані слова.

— Для того щоб підручник одержав гриф МОН, він має пройти через сито певних комісій. А ви ж обіймаєте далеко не останню посаду в міністерстві. Не боїтеся звинувачень у використанні службового становища?

— Для мене дуже важливо, що скажуть ті, для кого книжка писалася — вчителі й учні, бо перед іншими я як чиновник зовсім беззбройний.

— Гадаю, ви не єдиний, чий підручник зі всесвітньої історії для десятикласників вийшов у світ останніми роками. Не боїтеся конкуренції?

— У нашій країні створено кілька підручників і посібників про цей період. Їх автори — відомі українські вчені, методисти й учителі, котрі мають великий досвід у написанні цікавих навчальних книжок. Щодо конкуренції не думав, отож і не боюся.

Поступово сторінки вітчизняних підручників з історії демілітаризуються; до нас приходить розуміння того очевидного факту, що в усі історичні періоди були не лише боротьба та кров, а й кохання, прості людські радощі й прикрощі. Історія поступово — повільніше, ніж нам усім хотілося б, — усе-таки олюднюється. А це, на мою думку, дуже хороший знак.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво