Фінансова самостійність: «Это мы не проходили, это нам не задавали»?

«Спокійно і сміливо готуватися до процесу самостійності й автономії» закликала школи прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, пообіцявши, що «кожен документ, який буде виходити — проект закону або рішення уряду, — буде візуватися представниками Ради директорів, яка працює з урядом».

У чому суть запропонованих Кабінетом міністрів нововведень? На це й на інші запитання відповідає член ради директорів при Кабінеті міністрів України, директор столичного Фінансового ліцею, голова Асоціації керівників шкіл м.Києва Юрій ШУКЕВИЧ.

— Незважаючи на те, що економіка України — ринкова, у шкільній освіті досі панують постсоціалістичні відносини. Бюджетних коштів, які виділяються на кожну школу, катастрофічно бракує. Держава фінансує лише зарплату, теплоенергоносії, вивезення сміття та послуги телефонного зв’язку. Не фінансує матеріального забезпечення кабінетів, техніки безпеки, медпункту, харчоблоку. Отже, необхідно шукати додаткові, позабюджетні надходження. Тому директори шкіл поступово стають тією чи іншою мірою не лише економними господарниками, а й фінансовими менеджерами. Хтось залучає тіньові батьківські кошти чи необліковані матеріальні цінності, а хтось — створює благодійний фонд зі спецрахунком і через нього законним шляхом проводить внески батьків. Готівка, зібрана за першою схемою, може бути визнана прикладом «корупції в освіті» і стати причиною кримінальної відповідальності. Надходження батьківських коштів до шкільного бюджету за другою схемою буде узаконене і дозволить школі розумно заробляти гроші, не порушуючи правил гри. У цьому й полягає нововведення, запропоноване урядом. Утворюється нова, незвична для пересічного директора, «економіка у правовому колі» з батьківськими рахунками, плановими кошторисами та ключовою посадою головного бухгалтера. Запропоноване нововведення не є українським «велосипедом». Це нормальна європейська практика. І вона передбачає формування нової культури директора і нової культури відносин громадськості й школи.

— Чи має право школа відкривати власний рахунок, адже законом це дозволено лише юридичним особам? Загальноосвітній заклад не володіє майном, не укладає угод, не є відповідачем у суді — тобто не відповідає ознакам юридичної особи, сформульованим у Цивільному кодексі.

— Нормативно-правовий статус школи на сьогодні невизначений. За законом, школа є юридичною особою і має право на «самостійне вирішення питань економічної і фінансово-господарської діяльності, самостійне використання усіх видів асигнувань, затвердження структури і штатного розкладу». А фактично освітній заклад становить собою відокремлений підрозділ іншої юридичної особи — органу управління освітою. Чиновник управління, а не директор, вирішує стратегічно важливі питання: приймає на роботу вчителів, визначає, за якою програмою і якими підручниками організовуватиметься навчання, укладає угоди з постачальниками послуг, розподіляє кошти. Очевидно, що для ефективної роботи школам потрібна автономія. А вона неможлива без фінансової самостійності.

— Є думка, що виконання директором розпорядження Кабінету міністрів суперечить його посадовим обов’язкам і призводить до втрати професійної компетентності.

— На мою думку, слід переглянути офіційно затверджений перелік посадових обов’язків директора і змінити традиційне уявлення про нього як про вчителя вчителів. Найкращий із найкращих педагогів може бути найгіршим із найгірших керівників. Директор — це насамперед фінансовий менеджер освіти. І якщо в 90-х роках директори не були готові до розуміння цього, то тепер ситуація інша. Ну, а хто все-таки не готовий і всі ці роки не хотів готуватися до нових обов’язків, той повинен звільнити своє місце для представників нового покоління. І це будуть не обов’язково педагоги, а, наприклад, економісти, психологи, журналісти, інженери, військові.

— Отже, з 1 січня бюджет школи офіційно фінансуватиметься з двох рахунків: спеціального (благодійні внески батьків) і загального (бюджет). Школи виживатимуть за рахунок батьківських грошей? Чи не суперечить це Конституції України щодо гарантій безоплатності і доступності освіти?

— Тема «платності» шкільної освіти надзвичайно заполітизована і заплутана. Будьмо відвертими — в нас у країні немає безкоштовної освіти, бо батьки в тому чи іншому вигляді регулярно вносять гроші за навчання своїх дітей: на ремонт класу, утримання охорони, купівлю меблів. А що робити, якщо іншого виходу немає? В державному бюджеті найближчим часом не передбачається збільшення видатків на освіту. Сидіти і спостерігати, як занепадає школа? Гадаю, що в переважної більшості сімей знайдеться п’ятдесят гривень щомісячно для сплати благодійних внесків. Якщо ні — що ж, внески є доброчинними і юридично не обов’язковими.

Очевидно, малозабезпеченим сім’ям держава повинна виплачувати адресну допомогу на навчання дітей. Для цього слід переглянути деякі традиційні підходи. Чому підручники, пряник з молоком, дієтичне харчування, обіди і сніданки в початковій школі однаково безплатні і для дітей олігархів, і для незаможних? Можливо, підійшовши до цього питання диференційовано, ми могли б
заощадити гроші й надати адресну допомогу тим, хто не може забезпечити своїм дітям платні послуги.

— З якими труднощами можуть зіштовхнутися школи, відкриваючи власний рахунок?

— Школи готові до цієї реформи різною мірою. Тому їх необхідно структурувати на три групи. Перша група — школи, які ніколи не відкривали рахунків у банку, не утворювали легалізованих благодійних фондів. Зрозуміло, що директор такого закладу не володіє питаннями фінансового менеджменту (так склалося історично, це не його вина). До другої групи слід зарахувати школи, в яких уже кілька років без відкритого рахунку працює благодійний фонд, директор тією чи іншою мірою співпрацює з ним і володіє ознаками економічної культури. Третя група —школи, які вже протягом багатьох років послуговуються спеціальним рахунком для акумулювання батьківських грошей, мають бухгалтерів. Для них сьогоднішня новація — пройдений етап. І, нарешті, окремі «пілотні» школи, яким, на мій погляд, уже слід надати статус головного розпорядника коштів, тобто віддати бюджет повністю з правом його затвердження та право підпису платіжних документів без узгодження з управлінням освіти, тому що вони вже давно працюють як зі спеціальним, так і з загальним фондом. Це, наприклад, усі школи Деснянського району столиці.

Беручи до уваги різний рівень готовності шкіл до нововведення, переводити їх на власний рахунок слід дуже обережно, поетапно і поступово. Сьогодні всі регіональні інститути підвищення кваліфікації отримали завдання організувати курси для директорів із залученням фахівців із фінансового менеджменту.

— У своєму виступі перед директорами столичних шкіл прем’єр-міністр сказала, що відкриття спеціального рахунку буде обов’язковим, «незалежно від того, готові ви чи не готові», — з 1 січня 2010 року.

— Під час зустрічей директорів із прем’єром ситуація поступово змінювалася у бік відкриття рахунків школам лише відповідно до їхніх готовності та бажання. Але навіть якщо для всіх це буде зроблено одночасно, школи не можна зобов’язати акумулювати батьківські внески. Якщо таких не буде, бухгалтер просто зазначить у фінансових звітах, що кошти на спеціальний рахунок школи не надходять і не витрачаються.

— Опоненти реформи закидають, що, запроваджуючи посаду бухгалтера, школи зіштовхнуться з кадровою (де взяти стільки спеціалістів, готових працювати в небагатій бюджетній установі?) і фінансовою (зарплатня для нової штатної одиниці, обладнання робочого місця, програмне забезпечення) проблемами. Потребує коштів і сама процедура реєстрації рахунку у Держказначействі.

— Гадаю, що бухгалтерів, які сьогодні шукають роботу, є чимало. Крім того, школи можуть брати на роботу фахівця за сумісництвом (можливо, з числа батьків). Щодо фінансів — думаю, це невеликі кошти і в районному бюджеті їх можна знайти. Є економ-варіант із європейського досвіду — відокремлене від управління освіти фінансове бюро. Для його роботи знадобляться невелике приміщення та кілька бухгалтерів, кожен із яких обслуговуватиме декілька шкіл.

— Що, на вашу думку, заважає реалізації ініціатив уряду?

— Насамперед — недостатня підготовленість директорів. Причому не лише фахова. Необхідні зміни в управлінській свідомості, перехід від психології утриманця до психології господаря.

Ускладнює просування реформи опір деяких директорів (тих, хто не сформував себе як освітні менеджери, або тих, хто не хоче виведення з тіні батьківських грошей), Держказначейства (наприклад, у Кривому Розі без жодних пояснень було заблоковано спеціальні рахунки шкіл), окремих чиновників, котрі не хочуть шкільної автономії.

Пакет законодавчих та нормативно-правових актів, які регламентують діяльність школи, певною мірою застарілий і потребує нової редакції, оскільки створювався у 90-х
роках минулого століття.

Великою проблемою є недосконала бюджетна політика держави. Влада повинна переглянути структуру бюджетних видатків усіх рівнів і визначити шкільну освіту стратегічно захищеною пріоритетною галуззю. Слід запровадити ринкові механізми фінансування шкіл замість адміністративно-розподільчих. Школа не повинна вибивати гроші в управлінців, — вона має отримувати їх відповідно до кількості учнів. Це європейський принцип: «гроші йдуть за дитиною». Проте чітких нормативів вартості навчання однієї дитини на сьогодні не розроблено. Як немає жодних розрахунків, на основі яких можна було б визначити, скільки коштів необхідно школі для нормального функціонування. Є пропозиція прем’єра доручити такі дослідження лабораторії економіки шкільної освіти, яку, можливо, буде створено при Академії педагогічних наук. Але наскільки це виявиться ефективним? Поживемо — побачимо.