Епідемія плагіату. Як виробити імунітет? - Освіта - dt.ua

Епідемія плагіату. Як виробити імунітет?

28 вересня, 2007, 14:10 Роздрукувати

Одна частина суспільства продає свій час, талант, сили, майстерність, творчі здібності і знання за копійки...

На консультацію до мене прийшла студентка-заочниця і принесла майже готову дипломну роботу. Як же я була здивована, коли побачила, що «опус» дівчини складався цілковито з моїх власних наукових статей, опублікованих два-три роки тому. Після гнівних професорських монологів і нотацій на кшталт того, що плагіат — дуже погано, і що перекладається це слово з латини на українську як викрадення, настав час обурюватися студентці. Вона, майже не збентежена, пояснила мені, що й не думала викрадати чужий текст і думки, а чесно заплатила за дипломну роботу одній із комерційних фірм, які займаються виготовленням рефератів, курсових, бакалаврських, кандидатських і докторських. «А що, ніби ви не знаєте, вони ж на кожному кроці… Самі пишуть лише ті, у кого грошей нема… Або ботани якісь», — останній камінець був у мій город. (Пояснюю для тих, хто ще не досконало знає студентський сленг — «ботан» або «ботанік» — людина, яка вчиться, сама виконує шкільні завдання, самостійно пише наукові роботи у вищих навчальних закладах. Зазвичай вживається в іронічному плані).

Єдине, у чому мала рацію дипломниця, так це у тому, що так робить, на жаль, певна — і зовсім немала — частина школярів, студентів і навіть кандидатів та докторів наук. Одні «чесно» купують собі наукові роботи, інші — нечесно списують у колег. Різниця лише у тому, що сивочолий професор добре розуміє: плагіат коли й не карається за законом, то принаймні не схвалюється у колі науковців. А от прийдешнє покоління не знає і цього.

Справді, нащо «ботанитися», якщо за порівняно невеликі гроші можна купити будь-яку наукову роботу «під ключ»? Грамотно, чисто, акуратно, вчасно. Таким чином, зберігся час, сили, та ще й оцінку позитивну отримав або вчений ступінь доктора наук.

Тому й бізнес у «продавців» йде добре. Розвішані на стовпах оголошення, тітоньки з маленькими папірцями про послуги з написання кандидатських і док­торських, які стоять біля кожного з корпусів інститутів та університетів — це забави дилетантів. Більш високий рівень — адресна розсилка. Так, моєму синові і кільком його друзям, студентам університету, запрошення до фірм, які спеціалізуються на виготовленні наукових праць, надходять на поштову скриньку та електронну адресу. Тобто вже не просто розкидають «продавці» свої об’яви, а підходять диференційовано. Отже, мають адреси потенційних «покупців».

Цікаво, аспірантам і докторантам вищих навчальних закладів теж приходять такі запрошення на домашню адресу? Тоді виникає запитання, як потрапляють ці адреси в арсенал фірм? І взагалі, хто займається таким бізнесом? Що написано у статуті цих фірм, тобто якою діяльністю вони мають займатися? Які звіти носять у податкову та інші контролюючи організації?

Авторові цих рядків не вдалося поспілкуватися з тими, хто володіє таким фірмами. Певно, що керівництво не афішує себе. І у книжці «Золоті сторінки» немає ні їхньої адреси, ні номерів телефонів. Принаймні поки що немає. Але несподівано я вийшла на безпосереднього виконавця наукових праць «під ключ» — давню знайому, з якою навчалася ще в аспірантурі.

Талановита жінка, кандидат філологічних наук, назвемо її Оксаною, нині працює в одному з музеїв у великому місті на сході України. Пише курсові і дипломні для сучасних «митрофанушек» ще з 1995 року.

— А що було робити? Двоє дітей, зарплата мізерна, та й ту місяцями не платили. Попросили написати дипломну роботу — отримала непогану суму. Потім більше як 70 відсотків кандидатської написала начальниці, заробила профспілкову путівку з дітьми в санаторій. А там пішло-поїхало, — розповідає вона. — Гидко, соромно, але жити на щось же треба.

— А твоя докторська як? — питаю.

— І кандидатська, і чернетки до докторської — все пішло на продаж. Це тепер беруть чиїсь роботи і перепродують їх кілька разів у різні вузи і до різних викладачів, а кілька років тому цінувалася лише оригінальна робота.

До речі, старша донька моєї приятельки — студентка-відмінниця одного зі столичних вузів — теж пише курсові для одногрупників. І до мами по гроші майже не звертається.

Оксана розповіла, що роботи «на замовлення» пишуть не лише музейні працівники і кваліфіковані досвідчені бібліотекарі, а й наукові працівники, кандидати наук. Отримують невеликі гроші, але жити на них можна.

Отак і живемо. Одна частина суспільства продає свій час, талант, сили, майстерність, творчі здібності і знання за копійки. Інша ж купує курсові роботи, дипломи приватних, а іноді й престижних державних вузів, кандидатські і докторські, монографії і наукові праці, а потім часто керує тими, хто писав їм контрольні ще на студентській лаві.

Міністерство освіти України у вересні 2007 р. видало суворе попередження про припинення цієї діяльності. Ну то й що? Хтось злякався? Важко у це повірити, адже на кожному стовпі маячать оголошення «Реферати, дипломні, докторські». Та ще й пропонують купити вже готові роботи у студентів та аспірантів.

Чи є вихід? Думаю, що так. У суспільстві потрібно виробити імунітет проти плагіату. Для цього можна спробувати припинити — не на папері, а насправді — діяльність фірм із продажу курсових et cetera. Щоб не виникало навіть спокуси. Потрібно підвищити заробітну плату вченим, викладачам, працівникам музеїв, бібліотек, аби не принижувати талановитих людей копійками і не змушувати їх йти «на панель» для продажу власних знань. Уже була пропозиція створити електронний банк усіх праць, що захищаються в Україні, і за його даними знаходити списані роботи — від реферату до докторської. Так, це має спрацювати. Проте що робити з безцеремонним «запозиченням» ідей.

Нарешті, треба просто пояснювати школярам і студентам, та навіть й аспірантам, що плагіат ганьбить.

Дивує лише, чому це питання не порушили депутати Верховної Ради та різних обласних і місцевих Рад. Ті, хто презентує себе як «честь, гідність, совість» — що там іще? — нації. Невже не бачать цієї хвороби, яка буквально косить суспільство? Чи хтось із них уже «захворів» на плагіат і не хоче привертати увагу до такої ганебної хвороби?

Коли я виклала ці думки перед студентською аудиторією, піднявся студент і сказав: «А кому це заважає? Всім добре — одні платять гроші, а інші — заробляють. До чого тут наука?» І курс мовчки підтримав ще одного «бацилоносія» хвороби, від якої у нас поки що не виробився імунітет.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №29, 11 серпня-17 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво