ДО ШКОЛИ ЧИ ХАЙ ЖИВЕ? - Освіта - dt.ua

ДО ШКОЛИ ЧИ ХАЙ ЖИВЕ?

21 лютого, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №7, 21 лютого-28 лютого

…Сучасне життя формує хижак, це він диктує методи дій. Відкритою брехнею є його поступки перед слабшими, лукавством — любов до дитини...

…Сучасне життя формує хижак, це він диктує методи дій. Відкритою брехнею є його поступки перед слабшими, лукавством — любов до дитини. Блукає по білому світу бездомна Попелюшка, що уособлює наші почуття. Але ж саме діти — лицарі почуттів, поети і мислителі. Поважайте — якщо не бажаєте шанувати — чисте, ясне, незаймане, святе дитинство!

Януш Корчак

З сумом проводжаю поглядом маму з дитиною. Знаю, що їй трохи полегшало на душі. Адже йшла на консультацію до дитячого психолога вона з тривогою, навіть із певним острахом, бо розпач від безсилля допомогти своїй дитині пригнічує її не перший місяць. Допомоги потребує ця дитина, її мама, але скільки ще таких, хто залишається наодинці зі своїм болем, беззахисний та безпорадний перед обставинами!

Так, щойно я вкотре зустрілася з «живими» результатами, якщо не сказати — «жертвами» нововведень в освіті, коли в дітей фактично забрали силоміць весь рік повноцінного життя в дошкільному світі. І це при тому, що надзвичайно цінний кожен його місяць, кожен день, адже дитина до семи років має пройти складний та повний унікальних і специфічних завдань шлях. Найголовніше — навчитися бути людиною у світі людей — співчувати, довіряти світові, а ще — довільно регулювати свою поведінку, розвинути уяву, усвідомити своє власне «Я», визначати для себе внутрішні етичні категорії, поняття про «добро» і «зло», бути відкритим до світу, допитливим, уміти гратися (гра сюжетно-рольова, гра з правилами, гра-драматизація та ін.), зрештою — навчитись учитися. Це — далеко не повний перелік важливих психологічних завдань, що мають бути реалізовані дитиною саме в дошкільному віці.

Якщо поглянути на історію, то чим складніше організоване й розвиненіше суспільство, тим тривалішим стає період, що визначається як дитинство. Тому особливо багато важить забезпечення суспільством належних умов для розвитку особистості протягом перших семи років. Відтак не можна зрозуміти постійних спроб прискорити психічний розвиток, що безпідставно ототожнюється тільки з розвитком інтелекту, штучно скоротити період дошкільного дитинства, і як результат — запровадити в нашій країні шкільне навчання з шести років. «Другорядність» виховання, порівняно з навчанням, уже призвела до значних прорахунків у важливих галузях розвитку особистості, зокрема до різноманітних форм протидії дітей дорослим.

Повноцінно ж навчатися в школі дитина не зможе, перш ніж сформуються необхідні фізіологічні та психологічні передумови. Цей процес розвитку не прискорити штучно, хоч би якими політичними чи соціально-економічними мотивами виправдовували раннє навчання. Так само, як не примусити яблуню зацвісти в січні.

Хочу особливо підкреслити: посилання на міжнародну практику раннього шкільного навчання просто некоректне. Для того, щоб переконатися в цьому, досить побувати на тамтешніх уроках і побачити, як діти навчаються «граючись», пишуть олівцями, спокійно витирають помилки, складають колективні колажі, лежать на килимку і співають, ходять на екскурсії до музеїв, зоопарку, у концертні зали і т.п. Тобто умови, форми та методи навчання дітей шести-семи років у США та країнах ЄС є значною мірою м’якшим аналогом перебування їхніх українських однолітків у дитсадку. Зміст же навчання наших дошкільнят відповідає приблизно тому, що вивчають діти у другому-третьому класі європейської початкової школи.

Стурбованість батьків та педагогів зростанням кількості хлопчиків і дівчаток, котрі не можуть адаптуватися до школи, виявляють емоційну нечутливість, деструктивну поведінку, свідчить про необхідність швидко реагувати на ці процеси. До речі, коли в Росії постала проблема — садити за парти шестиліток чи ні, — здоровий глузд узяв гору, бо на захист фізичного і психічного здоров’я підростаючого покоління стали лікарі та психологи, освітяни і науковці, що підписали відкритого листа міністру освіти Російської Федерації. Здається, широкій громадськості в Україні мають бути відомі застереження і факти, викладені у цьому листі. Ось невелика цитата з нього: «Так, останні медико-психологічні дослідження свідчать про те, що переважна більшість сучасних шестирічних дітей (близько 80%) виявляються не готовими до шкільних форм навчання. Причому кількість шестирічних дітей, які не готові до систематичного навчання, останніми роками збільшилась у 5 (!) разів. У шестиліток у школі вдвічі частіше, ніж у дитячому садку, спостерігаються невротичні реакції, порушення зору, різноманітні психосоматичні порушення (бронхіальна астма, нейродерміт, енурез, захворювання системи травлення і т.д.) Саме в них спостерігається найвищий рівень шкільної тривожності. Все це не тільки призводить до труднощів у навчанні шестирічних дітей, а й руйнує їхнє здоров’я… ми ризикуємо отримати хвору націю…»

Можна з упевненістю сказати: ситуація в Україні аналогічна, а можливо, і гірша, якщо взяти до уваги чорнобильський фактор впливу на загальний стан здоров’я дітей.

Дівчинка ходить із лялькою до школи, на перерві розкладає її одяг, годує, навчає. На свої шість «із хвостиком» рочків досить розвинена — багато знає, самостійно міркує, жваво спілкується. Та з початком шкільного навчання перестала цікавитися книжками, намагається під будь-яким приводом відтягти початок виконання домашнього завдання, боїться зробити помилку, плаче або замикається в собі. Дедалі частіше зранку хапається за животик (справді спазмований), проситься залишитися вдома. Їй би ще спокійно походити до підготовчої групи дитсадка, погратись, посидіти на заняттях, зміцніти фізично і психологічно. Адже діяльність школяра і за змістом, і за організацією дуже відрізняється від звичних форм діяльності дитини дошкільного віку.

«Сучасні дошкільні заклади — це найрадісніше, найбільш плідне та живе явище в системі освіти. Звідси ллється світло в сучасній педагогіці, звідси йдуть її найкращі ідеї. Перебудова всієї шкільної системи в дусі принципів дошкільного виховання — краще, чого можна прагнути». Це слова відомого знавця тонкощів дитячої душі В.Зеньковського, психолога і педагога, філософа.

З точністю до навпаки бачимо ми втілення цих слів у життя. Нещодавно по дитячих садочках Києва та області пройшов наказ, згідно з яким вихователі в добровільно-примусовому порядку мали підписати свою згоду працювати на своїй посаді не на повну, а на 0,75% своєї ставки. Особливо не роз’яснюючи, для чого це робиться, «угорі» вирішили, що поступове «задушення» дошкільного виховання найкраще провести методом «аутозадушення», тобто руками самих вихователів.

Отже, саме таким украй єзуїтським способом вирішили створити базу для закладання в бюджет на наступний рік ще менше грошей на оплату праці вихователів. Таким чином, їм слід чекати скорочення, кількість дитячих садочків по Україні зменшуватиметься. І це все відбувається на тлі постійних «заклинань» з високих трибун про постійну турботу про дітей, про наше майбутнє…

Якщо бюджет Міносвіти і науки на 2002 рік становив усього 2 млрд. 263 млн. грн., то на цей рік передбачено ще на 50 млн. менше. Практично «узаконюється» в корені хибний підхід: наймолодшим дітям — найменше уваги, на наймолодших — найбільша економія бюджетних грошей. Цей підхід украй небезпечний, він закладає в суспільстві міну уповільненої дії, яка рано чи пізно вибухне — дитинство не вибачить наруги над собою, коли діти відчуватимуть себе чужими, непотрібними дорослим, байдужим до них. У результаті матимемо велетенський відрив усього дорослого співтовариства від дитинства, який виявлятиметься у відсутності психологічного контакту та готовності взаємодіяти.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво