Дуальна освіта - що це таке і чому вона важливе для України - Освіта - dt.ua

Брак кадрів чи навичок? Як допомогти реформі держслужби

11 березня, 13:09 Роздрукувати Випуск №1285, 7 березня-13 березня

Днями набуло чинності урядове положення про дуальну форму здобуття профосвіти. Це перший крок до співпраці освітян та бізнесу. На прикладі пілотного "дуального" проекту для ВНЗ розповідаємо, що таке дуальна освіта і чому її впровадження важливе для України.

© Василь Артюшенко, DT.UA

В Україні триває реформа системи органів державного управління. Керівники HR-служб центральних органів виконавчої влади перевантажені роботою. Масштабна переатестація кадрів і пов'язана із цим розробка положень і вимог, численні багаторівневі конкурси на заміщення вакантних посад в умовах дефіциту пропозиції кваліфікованих кадрів. Усе це потребує значних витрат часу та праці.

Часто буває, що ці титанічні зусилля обертаються нульовим або близьким до нуля результатом. Адже інколи на державних посадах трапляються випадкові люди, непоодинокими є випадки збереження недоброчесних кадрів, які через непрозорі та штучні конкурси отримують своєрідну індульгенцію. Все це загальновідомо, тому мова не про проблеми, а про можливості і перспективи.

На початку поточного року набули чинності зміни до Закону України "Про вищу освіту", якими запроваджено нову форму здобуття вищої освіти — дуальну. Вона передбачає навчання на робочому місці на підприємствах, в установах та організаціях для набуття певної кваліфікації обсягом від 25 до 60% загального обсягу освітньої програми на основі договору між вищим навчальним закладом, роботодавцем і здобувачем.

Головна перевага цієї форми навчання полягає у тому, що студенти отримують безпосередньо ті знання, які їм потрібні для виконання своїх функціональних обов'язків. Крім того, скорочується, а фактично сходить нанівець час на адаптацію працівника на робочому місці. На цьому, власне, весь час наполягали роботодавці, висуваючи свої вимоги до закладів освіти. Те, про що так довго говорили, нарешті відбулося. Роботодавці мають бути задоволені, адже в умовах постійного відпливу робочої сили за кордон гостро відчувається дефіцит робочих рук і мізків не лише в корпоративному, а й у державному секторах економіки.

На мою думку, саме таку форму навчання слід було запроваджувати давно, адже попит на неї був від голосного замовника — студентства. МОН кілька років вивчало міжнародний досвід (в основному орієнтуючись на Німеччину), який дійсно в цьому плані є передовим. На мою думку, чиновники трохи затягнули з упровадженням цієї форми навчання, але насправді це некритично. Головне, що напрям руху обрано правильно, і за це респект!

Працюючи на посаді декана, спілкуючись постійно із студентами та колегами з інших ВНЗ України, помітив тенденцію, характерну для багатьох вишів Україні. Молоді цілеспрямовані люди, які приходять до вишів учитися, а не гаяти час, на третьому-четвертому курсах бакалаврату оформлюють індивідуальні графіки навчання та йдуть працювати. У магістратурі та сама історія, тільки в іще більших масштабах. Дуже часто молодь працює не за тією спеціальністю, яку опановує в вишах. Але це не проблема, адже, наприклад, студент, що працює офіціантом, навіть у благополучних країнах світу є нормою. Дуальна освіта дає можливість молодій людині набути навички за фахом, а це гарантоване оплачуване робоче місце, і в цьому її основна перевага для молоді.

Для потенційного і реального роботодавця в цій формі навчання так само вбачаються лише позитивні моменти, адже мінімізується час на адаптацію молодого спеціаліста на робочому місці, теоретичні знання, отримані в аудиторії, тут же закріплюються на практиці. Як то кажуть, теорія без практики мертва. І це правда.

Що цікаво, незважаючи на зменшення обсягів аудиторних занять і (лише на перший погляд) роботи для викладачів, особисто я вбачаю в цій формі навчання велику перевагу і для вишів, адже вивільнений час сучасний викладач має використовувати на проведення наукових досліджень, підвищення своєї кваліфікації, як того справедливо вимагає МОН. Аудиторне навантаження трансформується в різні форми дистанційного навчання і контролю знань здобувачів освіти. Виші, аби бути конкурентоспроможними на ринку праці, аби на їхніх випускників був попит, повинні переглянути свої навчальні плани у бік їхнього максимального наближення до практичної складової знань і компетенцій.

Не секрет, що сьогодні в навчальних планах багатьох ВНЗ є купа зайвих, абсолютно не потрібних дисциплін, яких навчають за принципом: викладач розповідає те, що він знає і засвоїв двадцять років тому, а не те, що потрібно молодій людині сьогодні, а краще — в майбутньому. Це демотивує студентів, зупиняє в розвитку викладачів. Тож маємо абсолютно непотрібні трудовитрати і витрати неоціненного, згаяного для обох сторін часу, що врешті-решт обертається щонайменше непродуктивними втратами для економіки і суспільства. Передбачаю, що на цей аргумент одразу почую зауваження на кшталт: а як же фундаментальні знання, що їх має надавати саме вища школа? Відповідь очевидна. По-перше і на жаль, у більшості наших вишів ви давно таких знань не отримаєте. По-друге, термін навчання на бакалавраті, наприклад, абсолютно безболісно можна зменшити до трьох, максимум трьох з половиною років, — стверджую це як декан, що знається на справі. При цьому потрібно залишити в навчальних планах достатній обсяг фундаментальних для світогляду сучасної людини дисциплін. Просто must have — це математика, теорія ймовірностей і статистика. Без цього наукового фундаменту навіть гуманітаріям сьогодні не вижити. Соціологія, політологія, критичне мислення також, на мою думку, обов'язкові. Все це за рахунок усунення дисциплін, що зайві для прямих фахових компетенцій майбутнього спеціаліста. Дозволю собі не перелічувати їх, адже ризикую (хоча не боюся) наразитися на непродуктивну дискусію зі звинуваченнями та образами. Такі зайві, але не непотрібні дисципліни мають залишитися в навчальних планах як вибіркові або навіть додаткові, що забезпечує така сучасна форма навчання, до речі, також внесена останніми змінами до Закону України "Про вищу освіту", як неформальна.

Дуальна освіта дає змогу вирішити таку нагальну на сьогодні для абсолютної більшості вітчизняних вишів проблему, як акредитація освітніх програм, що ризикує також стати паперовою і суто бюрократичною процедурою, судячи з того, що особисто мені вже довелося побачити і почути від колег, які проходили її за новими стандартами Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Адже як для вишу, так і для цього Нацагентства основний критерій якості освіти — це думка роботодавця щодо компетенцій випускників ВНЗ, а не обсяг затвердженої навчально-методичної документації чи види "професійної активності" викладачів із групи забезпечення. Бо, якщо їх застосовувати, то в аудиторію до студентів згідно з чинним законодавством не може зайти людина без наукового ступеня. Купив цей ступінь, то заходь, а найкращий практик, цікавий наставник — не може, не дозволено! У цьому розумінні дуальна освіта точно має бути, що називається, evidence and merit based education.

З огляду на це дозволю читачам нагадати, що у вересні минулого року в Університеті ДФС України стартував перший у нашій державі пілотний проєкт дуальної форми навчання на рівні магістратури для державних службовців, які станом на сьогодні працюють у головному управлінні ДПС України м. Києва. Цей проєкт став можливим завдяки співпраці з новою Державною податковою службою України, Київською школою економіки за підтримки німецького проєкту "GIZ Україна" з метою сприяння реформі публічних фінансів в Україні та підвищення ефективності функціонування державної служби. Більш детально основні цілі та переваги проєкту було викладено мною на шпальтах DT.UA (https://dt.ua/finances/reforma-dfs-yak-otrimati-bilshe-vid-podilu-na-dva-317253_.html). Оскільки пілот триває, то зарано робити якісь висновки, але не можу не похвалитися, стукаючи по дереву, що перші враження всіх стейкхолдерів начебто позитивні. Саме тому є підстави цей досвід поширювати й надалі, зокрема, цього року планується запустити подібний проєкт з Державною митною службою.

Здавалося б, нові правила гри створюють нові можливості, в тому числі і в сфері підтримки реформи державної служби, але на цьому шляху постійно виникають непорозуміння, які створюють абсолютно штучні перешкоди. Зокрема, МОН чомусь вбачає можливість застосування дуальної форми навчання лише для так званих робітничих професій. Державна служба для неї нібито не підходить. Моя ж думка тут абсолютно протилежна, що, власне, засвідчує досвід як тієї самої Німеччини, так і вітчизняний. Зокрема, визнано, що першим і потужним кроком на шляху реформи державної служби в Україні було запровадження директоратів у десяти міністерствах. Наступний крок, який доповнює перший, — це якраз застосування можливостей дуальної форми навчання для масштабування і пришвидшення процесу цих перетворень, набуття стану незворотності. В іншому разі ризики продовжити бігти по колу залишаються великими!

Наостанок хочу зазначити таке. Іронія долі, точніше, нашого законодавства, полягає у тому, що вітчизняні виші, дякуючи реформам МОН, мають достатній ступінь автономності, аби впроваджувати нові форми навчання, незважаючи на позицію центрального органу виконавчої влади, відповідального за формування і реалізацію державної політики в сфері освіти і науки. Тому думка окремих керівників МОН не дуже то й важлива, ми робимо свою справу, от тільки залишилося Національне агентство України з питань державної служби переконати.

Всі статті автора читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво