Берлінська стіна в науці

Складання рейтингів економічних департаментів та економістів на підставі публікацій у академічних журналах є популярним «видом спорту» в США та Європі. Так, видання US News & World Report проводить щорічне ранжирування університетських факультетів за фаховим напрямом. У Великобританії кожні п’ять років — згідно з програмою «Здійснення дослідницької оцінки» (Research Assessment Exercise) — виставляється «бал» кожному відповідному факультету. Навіть серйозні академічні журнали дають рейтинги економістів та економічних факультетів. Нещодавно один із журналів опублікував світовий рейтинг, ранжирувавши всі факультети та окремих економістів за їхніми публікаціями в міжнародних журналах.

Напевне, нікого не здивує той факт, що в цьому світовому рейтингу немає українських економічних інституцій та факультетів, немає там і українських економістів. І цьому є багато причин. На сьогодні наукова кар’єра не є достатньо прибутковим видом діяльності в Україні. Заробітна платня замала, а викладацьке навантаження в університетах велике, часу на дослідження залишається мало. Проте щоб заслужити ступінь кандидата наук, аспіранти (місцеві студенти PhD) мусять його знаходити. Мало того, вони повинні публікувати статті в наукових журналах — і вони їх публікують. Такі самі вимоги стоять і перед професорами університетів та науковців, які працюють у дослідних інститутах при Академії наук України, — всі вони також публікуються. Але проблема в тому, що — не в журналах, які визнаються на міжнародному рівні і вважаються авторитетними академічними виданнями. Через це вони не потрапляють до міжнародних рейтингів. А не публікуються в цих виданнях тому, що не мають мотивів.

Наприклад, однією з вимог для здобуття кандидатського чи докторського ступеня в галузі економіки є наявність певної кількості публікацій у журналах, які включено до списку Вищої атестаційної комісії (ВАК) України. Міжнародних журналів у цього списку немає. Таким чином, якщо навіть аспірантові й пощастить опублікуватись у найповажнішому міжнародному журналі, це не буде вважатися досягненням з позиції ВАК. Отже, для українських економістів вигідніше мати публікації в журналі власного університету, який читають одиниці, аніж у журналі, який читає весь академічний світ.

Дехто може сказати, що це не проблема українських дослідників, або, можливо, що міжнародні журнали самі повинні ініціювати їх включення до списку ВАК. Можна було б, напевно, порекомендувати економістам інших країн вивчати українську та російську, аби відкрити для себе статті, написані українськими вченими. На жаль, тривала ізоляція української академічної економічної спільноти призвела до того, що українські журнали використовують стандарти, які є досить далекі від тих, на які орієнтуються в Європі чи Америці, — більшість українських журналів не послуговуються експертною оцінкою (зазвичай деякі з видань використовують щось на зразок експертної оцінки, але насправді цей процес надто відрізняється від європейської чи американської практики). Лише окремі дослідники публікують статті, які, якщо їх перекласти англійською, будуть прийняті до друку авторитетними західними журналами. Мушу зазначити, що насправді більшість економістів в Україні втратили (а можливо, ніколи й не мали) вміння й навички, потрібні для проведення сучасних економічних досліджень.

Не дивно, що економісти, які таки пишуть на рівні західних стандартів якості та які читають відповідні видання, не сприймають серйозно статей в українських академічних економічних журналах. Берлінський мур уже впав, настав час визнати, що існує велика кількість журналів поза межами України та Росії, які варті того, щоб їх читати та публікувати в них свої праці. Якщо ВАК включить ці журнали до списку, це стане позитивним сигналом молодим українським економістам. Цей спосіб поліпшити якість досліджень з економіки є недорогим символічним кроком, здатним наблизити українську економічну науку до міжнародних стандартів та допомогти у виконанні вимог Болонської системи.

P.S. У цій статті автор висловив власні погляди на проблему, вони не є офіційною позицією інституцій, які він представляє.