Аналітик, помножений на кріейтора - Освіта - dt.ua

Аналітик, помножений на кріейтора

2 липня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №26, 2 липня-9 липня

Згадайте кадри з численних телепередач, де американцям ставлять прості запитання із загальної царини знань на кшталт: у якій частині світу розміщена Європа?..

Згадайте кадри з численних телепередач, де американцям ставлять прості запитання із загальної царини знань на кшталт: у якій частині світу розміщена Європа? Чи, наприклад, хто такий Шевченко (маючи на увазі генія української поезії, а не українського генія футболу)? І, звісно, коли з вуст молодої людини лунає неправильна відповідь, то всю нашу глядацьку аудиторію переповнює гордість за вітчизняну освіту. В цей момент емоції заважають згадати про те, що США — все-таки найбагатша країна світу, і про те, що суспільний устрій цієї держави не ідеальний, але кращого історія поки що не знає.

Потім наша уява малює ще зловтішніші картини — якщо вони не знають елементарного, то що говорити про складніше, фундаментальне?.. Я бачив очі вітчизняних освітян, коли вони ознайомлювалися з елементами вступних тестів з математики до одного з відомих університетів США. Дискусія розгорнулася про те, чи здатен школяр 7-го, 8-го чи 9-го класу української середньої школи (про спеціалізовану вітчизняну гімназію навіть не йдеться) розв’язати поставлені завдання. У перші післядискусійні ейфорійні хвилини навіть запитуєш себе — а може, в нас із освітою все добре? Можливо, їм треба вчитись у нас, а не навпаки?..

Минає кілька хвилин, і починаєш згадувати американські басейни й чергу до американського посольства в Києві. Згадуєш відоме прислів’я про наявність певного кореляційного зв’язку між потенціальними можливостями розумової діяльності особи і її матеріальним благополуччям. Починаєш розуміти: вони стали заможними не тому, що знайшли золото інків, а тому, що збудували власну систему з успішною промисловістю. Але суто «українське» ще бореться в тобі — хіба можна порівняти державу, на території якої свого часу виникла трипільська культура, із державою, історія якої почалася тільки «вчора», ну максимум — «позавчора»?..

Минає ще декілька хвилин. В уяві виникає щасливе і чомусь майже завжди усміхнене американське обличчя і чомусь майже завжди понуре — свого співвітчизника, що сидить у маршрутному таксі, повертаючись додому після робочого дня. Думки прямують у протилежний бік.

Ще український патріотизм говорить про те, що всі їхні успіхи досягнуті завдяки закордонним (у тому числі й українським) мізкам. Залишаєш у спокої всі свої думки і, трошки покрутившись, усе-таки засинаєш. А на завтра вони не щезають. І ти думаєш про ще глобальніші процеси. Про об’єктивну політику подвійних стандартів, зумовлену постійним відставанням розвитку продуктивних сил від зростання людських потреб. Але доходиш висновку, що й там існує ця різниця, але вона чомусь менша, ніж тут. Чому? Що не так? Усвідомлюю: відповідь на це запитання лежить, можливо, в ширшій, ніж власне освіта, площині і потребує системніших міркувань. Але хочу (бо, напевно, можу більш-менш компетентно) говорити саме про освіту.

Як на мене, головною перевагою заокеанської освіти є те, що вони вчасно зрозуміли одну просту істину — не варто переобтяжувати спудеїв зайвою інформацією, яка є загальнодоступною. Маю на увазі, що не варто її зазубрювати, якщо вона у разі необхідності майже миттєво з’явиться на екрані дисплея. Логічніше зосередитись на певних вміннях, які точно знадобляться для майбутньої професії. Розумію, процес такої диференціації складний, але напевно можу сказати, що менеджеру підприємства із виготовлення будь-якої продукції не знадобиться розв’язувати систему диференційних рівнянь чи з пам’яті відтворювати режимні параметри механічного оброблення матеріалу. Очевидно, цей фахівець мав би знати, до яких наслідків призведе недотримання режимних параметрів і як його усунути, як це екстраполюється на вітчизняні умови. Студенту не потрібно пам’ятати велику кількість даних технічного довідника, якщо він знає, де їх узяти і як їх використати.

Цілком логічною видається думка про те, що на кожному з етапів безперервної освіти учень повинен оволодівати тими вміннями, навичками і знаннями, які знадобляться йому в майбутньому. Але ж багато кому з нас доводилося чути у процесі переходу від середньої до вищої школи чи від вищої школи до професійної діяльності сакраментальну настанову — забудьте те, чого вас учили раніше, тепер буде все по-новому. Навіщо було так довго і тяжко вчитись?

Мені видається, що в епоху тотальної інформатизації американська освіта пішла правильним шляхом — всю інформацію пам’ятати неможливо, потрібно визначити мінімально можливий її обсяг, що мав би зберігатись у людській голові. У разі нестачі інформації необхідно знати чіткі й структуровані методи її поповнення. Йдеться не про географічне місцезнаходження найближчої бібліотеки, а про простий і зрозумілий метод електронного пошуку, наявність якого дає користь тільки за умови всебічного розвитку електронної інфраструктури.

Великий обсяг інформації, яку здатен запам’ятати стандартний інтелект, не можна вважати самодостатнім. Енциклопедичні знання стають у пригоді тільки в процесі участі у деяких інтелектуальних телевізійних передачах. І то не всіх, адже кращі з них усе-таки передбачають пріоритетність мислення перед знанням.

Може скластися враження, що автор цих рядків ратує тільки за якісь позаобрійні творчо-аналітичні здібності, забуваючи про класичне поняття професіоналізму. Можливо, справді краще підготувати просто хорошого спеціаліста, який би проектував будівлі, що не падають, автомобілі, які не ламаються, створював вироби, які відповідають мінімальному переліку певних функціональних вимог? Гадаю, ствердну відповідь на це запитання можна вважати стратегічною помилкою.

Особистість у сучасних умовах, коли охочих працювати, заробляючи на життя, значно більше, ніж робочих місць, не може досягти істотного успіху й визнання (матеріального та морального) без уміння творити. Гадаю, невдовзі настане такий час, що і двірник мав би бути креативним і думаючим. Решта, які просто «метуть», житимуть на допомогу безробітним.

«Хто не відає далеких дум, той не уникне близьких розчарувань» (Конфуцій). Якщо не піднімати планку, то максимально взята висота не перевищить однієї сходинки. Всіх навчити читати й лічити — завдання вже навіть не для початкової школи, а для дошкільної освіти. Вища школа мала б ставити принципово інші завдання. Може, всі не подолають? А може, для початку всім і непотрібно? Ті, котрі подолають, підтягнуть за собою інших.

Гадаю, характерною особливістю української вищої освіти можуть стати розвиток аналітичного мислення, здатності аналізувати та творити. Можливо, тоді, через років 20—30, престижно буде приєднуватись не до болонського (у жодному разі не хочу заперечувати справді багатьох переваг європейської вищої освіти), а до українського процесу. Вважаю, вище описана пріоритетність актуальна для всієї системи вищої освіти (не тільки технічної). Більше того — саме ухил на креативність може стати розумним балансом (компромісом) між технічною і «елітарною» вищими освітами.

Впевнений: починати потрібно не на порожньому місці. Хтось же підготував фахівців, які сконструювали й виготовили один із найкращих літаків, один із найкращих ракетоносіїв. Зрештою, хтось навчав в Україні людину, яка стала чемпіоном світу із боксу серед професіоналів, хтось навчив думати на футбольному полі людину, яка є одним із найкращих футболістів Європи, хтось же давав уроки музики співачці, яка виграла «Євробачення». Вище перелічених відомих (вони не причетні до технічної освіти, але відомі, принаймні широкому загалу, і тому приклад, очевидно, можна вважати вдалим) українців відрізняє одна характерна ознака — окрім того, що вони професіонали, вони ще й не такі, як усі (читай — креативні, оригінальні, вміють мислити, аналізувати й творити) і саме тому досягли успіху. А якби всі українці з вищою освітою (насамперед технічною) були такими!..

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво