Алгебра покликання - Освіта - dt.ua

Алгебра покликання

1 червня, 2018, 17:36 Роздрукувати Випуск №21, 2 червня-8 червня

Про якість освіти в українських університетах.  

Класики теорії університету, починаючи з Вільгельма фон Гумбольдта і Джона Генрі Ньюмена, зазвичай із великим пієтетом писали про університет. 

На їхню думку, це — особлива інституція, що підноситься над повсякденним життям із його прагматичною суєтою та гонитвою за несправжнім. Відлунням зазначеної традиції є й назва чи не найкращої в цій галузі вітчизняної колективної монографії "Покликання університету", яка вийшла у 2005 р. під редакцією Ольги Гомілко і мала на меті осмислити ситуацію в український вищій освіті, спираючись на міждисциплінарні підходи та практики. Але часів не обирають, і, схоже, навіть у провідних країнах світу така апологетична сакралізація університету в ХХІ ст. більше не працює. Можновладці не готові інвестувати гроші у великі й абстрактні проекти і вимагають від представників університетської спільноти доводити, що їхня праця реально ефективна, економічно обґрунтована та сприяє розвитку конкретного суспільства і громадянина. Тому пошук інструментів вимірювання результатів університетської діяльності — один із головних трендів, що визначає академічні політики сучасності.

Традиційні механізми оцінки і забезпечення якості вищої освіти, такі як ліцензування й акредитація, у процесі формування Європейського простору вищої освіти (EHEA) зазнають істотних трансформацій та виводяться з-під державного контролю. Відбувається уніфікація підходів до оцінки якості вищої освіти, що відбилося, зокрема, у прийнятті в травні 2015 р. в Єревані чергової, оновленої редакції "Стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості". До процесу оцінки та забезпечення якості вищої освіти активно долучаються основні споживачі освітніх послуг — студенти та роботодавці.

Впродовж останніх десятиліть бурхливо розвивається і такий "молодий", динамічний та неформальний механізм оцінки якості вищої освіти, як університетські рейтинги, найбільш відомі з яких — Шанхайський рейтинг, рейтинг Таймс і рейтинг QS. Спираючись на прозорі та зрозумілі широкому загалу індикатори, рейтинги вимірюють основні напрями університетської діяльності. Насамперед це — науково-дослідницька активність і рівень інтернаціоналізації. Досить часто саме рейтинги виявляють нищівну порожнечу та відверту неконкурентоспроможність закладів вищої освіти навіть на регіональному, не кажучи про світовий рівень. І національні "королі" академічного світу, незважаючи на помпезні будівлі та пафосні промови, виявляються голими, вкотре повторюючи сюжет відомої казки Ганса-Крістіана Андерсена. 

Драматизм проблеми підвищення якості вищої освіти та конкурентної боротьби університетів за потенційних студентів і додаткові джерела фінансування потребує вдумливої постановки сакраментального питання: з чого почати? Якщо проаналізувати основні європейські документи в цій галузі, відповідь буде достатньо простою — з розбудови внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти. Але далі постає низка досить складних підпитань: що собою являє сучасна внутрішня система забезпечення якості?; як виміряти ефективність функціонування цієї моделі?; чи можна поєднати вітчизняні підходи до забезпечення якості з сучасними європейськими стандартами та практиками? — і багато інших. Як на мене, важливим кроком до отримання відповіді на ці запитання стало дослідження "Впровадження локальних систем управління якістю в українських університетах", проведене в рамках проекту "Простір освітніх ініціатив" Українського католицького університету з участю Міжнародного фонду досліджень освітньої політики IFEPR під загальним керівництвом Тараса Фінікова та Віталія Терещука у травні—липні 2017 р. Під час дослідження було проаналізовано результати самооцінок (на основі експертного опитування) 124 українських університетів, які переважно перебувають у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України й рівномірно представляють усі регіони нашої країни. 

Що ж говорять нам результати цього дослідження? Більшість експертів, які представляли університети, вважають, що в їхніх закладах працює внутрішня система забезпечення якості (110, або 88,7%). Представники 12 університетів (9,7%) констатували лише наявність її окремих елементів, а 2 (1,6%) взагалі залишили це питання без відповіді. Часом активного формування та запуску відповідної системи представники 40,3% закладів вважають 2011—2015 рр., а 31,4% — 2016—2017 рр. Окремий структурний підрозділ, відповідальний за управління якістю, мають 62% університетів. 

Для забезпечення якості освітніх програм 82,4% університетів практикують щорічний перегляд набору освітніх програм, спираючись при цьому: на думку адміністрації закладів вищої освіти (ЗВО) — 94,8%, викладачів ЗВО — 94,0%, роботодавців — 93,2%, студентів — 86,6%. Якість викладання оцінюється переважно через: наукову активність викладача — 96,7%, проведення відкритих занять — 95,6%, оцінювання обсягу та якості розробленого викладачем навчально-методичного забезпечення дисципліни — 93,5%. При цьому лише 57,7% університетів практикують регулярні опитування студентів стосовно якості роботи конкретних викладачів. За результатами оцінювання якості навчання для покращення показників найчастіше використовуються перегляд кадрового складу (58,9%) та перегляд доцільності збереження освітньої програми (53,3%). 

У висновках дослідники відзначають домінуючу закритість нинішніх систем забезпечення якості вітчизняних закладів вищої освіти до впливу зовнішніх стейкхолдерів, зокрема роботодавців, фахівців-практиків і абітурієнтів. Також констатується практика порівнювати лише між вітчизняними закладами вищої освіти, що консервує відставання від кращих світових і європейських практик. Викликає тривогу й ідентифікований дослідниками "нормативний фетишизм", коли керівники і співробітники орієнтуються переважно на розпорядження згори, а не на здорові ініціативи знизу та вивчення кращих європейських і світових підходів. Загалом же, можна констатувати, що процес розробки та вдосконалення внутрішніх систем забезпечення якості вищої освіти перебуває в активній фазі, а проведене дослідження стало ще одним кроком у процесі осмислення ситуації в цій галузі у вітчизняному експертному середовищі. Сподіваюся, що "алгебра" внутрішньої оцінки забезпечення якості освіти, яка зараз народжується, зробить наші університети більш конкурентоспроможними на європейському та світовому рівнях. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво