А ПРОФСПІЛКА ПРОТИ - Освіта - dt.ua

А ПРОФСПІЛКА ПРОТИ

8 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 8 лютого-15 лютого

Колись в одній з газет натрапила на такий ось «шедевр» народної творчості: — Нащо жебрачці так багато дав, рідненький?..

Колись в одній з газет натрапила на такий ось «шедевр» народної творчості:

— Нащо жебрачці так багато дав, рідненький?

Такої щедрості не ждала я.

— Ну як не дати? Адже ця старенька —

Найперша вчителька моя!..

Відтоді, як цей «перл» оселився у мене в архіві, минуло вже кілька років. На жаль, своєї актуальності це фольклорне творіння новітніх часів не лише не втратило, а й майже перекочувало в розряд іменованого «сірячинною правдою».

Про злиденне становище наших педагогів писалося й говорилося стільки, що сьогодні навіть найпроникливіші та найкращі слова й обіцянки сприймаються виключно як чергова груба брехня, черговий ляпас. І все-таки наша школа залишається одним із небагатьох острівців, де хоч щось робиться і є реальний результат. Про українських педагогів та їхні насущні проблеми йдеться в інтерв’ю кореспондента «ДТ» із головою ЦК профспілки працівників освіти і науки України Леонідом Сачковим.

— Яким був 2001 рік для освітнього сектора країни? Маю на увазі матеріальне становище освітян і те, яким чином держава виконувала свої зобов’язання перед ними.

— У цілому 2001-й був роком деяких зрушень. Ми нарешті забули про таке ганебне явище, як заборгованості з учительських зарплат — до відпускного періоду їх було зведено практично до нуля. Профспілки домоглися й певного прогресу в зміні рівня оплати праці освітян. Пригадуєте, перший раз уряд планував на 25% підняти зарплати бюджетникам із 1 квітня 2001 р. Ми запротестували — підвищення відбулося на місяць раніше. Друге підвищення — на 15% — датоване 1 вересня минулого року.

Найнижче оплачувана категорія педагогів — рядовий учитель, молодий фахівець. До підвищення його посадовий оклад був 119 грн. За минулий рік ця цифра зросла до 179, тобто на 50%. Найвище оплачувана категорія — вчитель-методист. Його оклад зі 162 грн. зріс до 230 (з урахуванням надбавки за вислугу років підвищення сягнуло більш як 60%). Природно, ми не збираємося зупинятися на досягнутому. Зарплата вчителя була й залишилася мізерною, вона не дотягує до рівня, визначеного Законом України «Про освіту». А багатостраждальна 57-ма стаття вищезгаданого закону! Торік розпочалися виплати за нею, але ж педагоги отримали лише половину належних їм доплат. Я проаналізував ситуацію: з усіх категорій працівників середньої школи до прожиткового мінімуму (311 грн. на 2001 р. і 342 на 2002-й) дотягує лише вчитель-методист із великим стажем праці, та й то з усіма доплатами.

— Можливо, у вищій школі ситуація веселіша?

— Зарплати практично всіх рядових викладачів вузів досягли мінімального прожиткового рівня. Але, знов-таки, — асистенти, молодші наукові працівники, тобто молоді кадри, отримують загалом десь близько 276 грн.

— Одне слово, сидіти склавши руки профспілкам не доведеться й цього року. Тому пропоную перейти від дня вчорашнього до дня сьогоднішнього. Наскільки відповідає реальним потребам сфери освіти бюджет-2002?

— Кінець минулого року був періодом дуже активної діяльності нашої профспілки. Тричі на національному рівні ми виступали з акціями протесту. Вимагали, щоб обсяг фінансування освіти був не менший 6% ВВП. А в нас, із врахуванням позабюджетних коштів, цей показник ледве перевищує 4%. Ясна річ, перебуваючи в лабетах такого безгрішшя, говорити про розвиток галузі не доводиться. Але будемо об’єктивні — коштів, виділених на освіту в нинішньому бюджеті, трохи більше, ніж було в попередньому: 10 млрд. 687 млн. проти торішніх 8 млрд. 570 млн. С одного боку, зростання начебто досить істотне — десь на 20%. З другого, інфляційні процеси, підвищення цін на енергоносії... Природно, усе це покрити бюджет-2002 не в змозі.

— Якщо не помиляюся, цього року з 1 вересня заплановано чергове підвищення вчительських зарплат.

— Низку виплат передбачається підвищити відповідно до деяких пунктів 57-ї статті Закону «Про освіту». Як-от: у повному обсязі виплачувати надбавки за вислугу років, оздоровчі й матеріальну винагороду за хороші трудові показники. Але такі наміри нас не задовольняють.

— ?

— Поясню. Усім працівникам бюджетної сфери підвищили посадові оклади з 1 лютого 2002 р. Освітянам — ні. По-друге, щодо термінів запровадження виплат. У законі чітко сказано: людина повинна одержати оздоровчі до відпустки. Але ж масовий період відпусток в учителів улітку! Отож, якщо педагоги одержать оздоровчі 1 вересня, норма закону знову не спрацює.

Нещодавно ми запросили керівників усіх обласних організацій галузевої профспілки на розширене засідання нашої президії. І ухвалили рішення вимагати від Кабміну 15-відсоткового підвищення окладів працівникам сфери освіти, як і всім бюджетникам, із 1.02.2002 р. Ще один важливий момент. Запроваджено нову норму мінімальної зарплати, менше якої роботодавець не має права заплатити, — 140 грн. А молодий український учитель має посадовий оклад 170—180 грн. Тобто фактично зарплату вчителя прирівняно до зарплати працівників, котрі виконують некваліфіковану роботу. Тому ми вимагаємо й наполягаємо: міжпосадові дистанції обов’язково мають дотримуватися. Підвищили мінімальну зарплату до 140 грн., підвищіть зарплату вчителя!

Президія профспілки працівників освіти і науки України звернулася до Президента, ВР й Кабміну і виклала, чому не згодна з бюджетною політикою-2002. Проаналізувавши сьогоднішню ситуацію, ми вирішили діяти так. Спочатку звертаємося до всіх владних структур, використовуючи методи соціального партнерства чи компромісу. Якщо на цьому шляху позитивних результатів не досягнемо, скличемо колегіальний форум і думатимемо про загальнонаціональні акції протесту.

— І скільки профспілки готові чекати?

— Так не можна ставити запитання. Закон регламентує терміни відповіді на будь-яку заяву громадянина (чи фізичної, чи юридичної особи) — її мають дати протягом місяця. Тому поки що чекаємо реакції. На II з’їзді працівників освіти з вуст найвищих посадових осіб держави прозвучало запевнення: освіта — головний пріоритет України. У поточному році має запрацювати основний документ, схвалений з’їздом, — Національна доктрина розвитку освіти. Як бачимо, нині ситуація не така, як нам хотілося б. Тому й апелюємо до обіцянок, які було дано на з’їзді.

Кажуть, мовляв, освітяни хочуть більше, ніж медики... Ми чудово розуміємо їхнє надзвичайно скрутне становище і обома руками за те, щоб і їм підвищували зарплати. Але ми не можемо змиритися з існуючим на сьогодні рівнем оплати праці працівників нашої галузі, тому і змушені йти на такі кроки. І стоятимемо до кінця.

— З високих трибун учителів постійно закликають: ну, потерпіть іще, адже ви — найзаконослухняніша категорія громадян, нездатна до відкритої конфронтації з владою... Але не можна ж нескінченно випробовувати терпіння людей. Одного дня чергова крапля стане-таки останньою й переповнить чашу. Чи не здається вам, що до цього «часу ікс» майже нічого не залишилося?

— Я так не розмірковував би, оскільки знаю весь, так би мовити, внутрішній розклад у галузі. Учителі працюють з дітьми. І ця остання крапля їхнього терпіння позначиться передусім на дітях. Якщо, не дай Боже, перерветься навчальний процес, 6—7 мільйонів школярів просто залишаться на вулиці. Можете собі уявити, що тоді буде? Тому, з огляду на відданість своїй професії, перш ніж удатися до крайностей, кожен учитель дуже замислиться.

— Леоніде Семеновичу, а хто він — сьогоднішній учитель? Не могли б ви намалювати портрет сучасного українського педагога: скільки йому років, як і чим він живе, на що сподівається, у що вірить?

— Гадаю, навіть спроба створити такий інтегральний портрет приречена на провал. На мою думку, можна лише спробувати описати настрій нашого вчителя. Безумовно, він почувається пригніченим і приниженим. Адже гроші вчителеві потрібні не лише для того, щоб прогодуватися, йому потрібно зростати фахово. Купувати літературу, пресу, відвідувати театр, виставки, їздити на семінари тощо.

— Справді, обмаль підстав для оптимізму...

— Я б не квапився з висновками. Не так уже все сумно. На II з’їзді працівників освіти вдалося змінити ставлення суспільства — від батьків учнів до перших осіб держави — у плані розуміння пріоритетності й первинності галузі. На жаль, поки що немає відповідних практичних кроків у цьому напрямку, але це ж не означає, що їх не буде! Рік у рік монолітнішою і згуртованішою стає наша профспілка, об’єднана навколо однієї ідеї — виживання й розвиток освіти. Перший етап ми вже проходимо, настає другий — розвитку, відродження. Отож підстав для оптимізму не так уже й мало!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво