6 ЖОВТНЯ — ДЕНЬ УЧИТЕЛЯ СТВОРИТИ СВОЮ ШКОЛУ - Освіта - dt.ua

6 ЖОВТНЯ — ДЕНЬ УЧИТЕЛЯ СТВОРИТИ СВОЮ ШКОЛУ

4 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 4 жовтня-11 жовтня

...Актовий зал українського колeжу ім.В.Сухомлинського був повнісіньким, але святковий концерт, присвячений подвійному ювілею — дню народження самого колeжу і людини, ім’я якої він носить, усе не починався...

...Актовий зал українського колeжу ім.В.Сухомлинського був повнісіньким, але святковий концерт, присвячений подвійному ювілею — дню народження самого колeжу і людини, ім’я якої він носить, усе не починався. Глядачі голосно перемовлялися, сідаючи на свої місця. Малята з початкової школи, які стояли на сцені, сміялися і пустували. Час починати — а юні артисти ніяк не можуть угамуватися. І тут з першого ряду пролунав дзвінкий голос:

— Хто найкраще стоятиме, того сфотографую!

Це директор школи — Василина Миколаївна Хайруліна, кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН України, учитель від Бога. Малята відразу заспокоїлися і вишикувалися. Кілька знімків — щоб потрапили в кадр усі, хто «стоїть гарно», — і концерт розпочався.

Після концерту підходжу до Василини Миколаївни. Висока, струнка, із світлим пишним волоссям і добрим уважним поглядом, вона мимоволі привертає до себе увагу неймовірною енергією і життєрадісністю.

— Як ви швидко впоралися з малечею — хтось інший півгодини б умовляв!

— З 18 років, щойно прийшла до школи, у мене не було проблем з дисципліною. Причому я й досі не можу пояснити, чим привертала увагу дітей. Іноді, якщо вони шуміли, я просто складала руки на грудях і здивовано дивилася на клас — дітлахи замовкали і я продовжувала урок. Взагалі, я глибоко переконана, що дітей можна виховувати лише добром і любов’ю, — навіть найбільших бешкетників.

— Любов до дітей — це від батьків?

— У мене була незвичайна перша вчителька — Віра Андріївна Драч. Така хороша, затишна. Я досі пам’ятаю її руки: м’які і добрі-добрі. Після війни школи погано опалювалися і Віра Андріївна ходила в теплій пухнаcтій хустці, і якщо комусь із малят було холодно, вона його зігрівала. Цей образ учителя, який обігріває дітей, дотепер у мене перед очима. Уже тоді я зрозуміла, що повинна стати лише вчителькою і тільки початкових класів. Адже всі бажання і небажання, знання і незнання дорослого життя — все йде від батьків, від першої вчительки, від школи.

Але шлях Василини до мрії, як і в багатьох у ті роки, був непростий. Дівчинка народилася у воєнні роки в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області. Хоч закінчила школу зі срібною медаллю і мала глибокі знання, поступити на стаціонар педагогічного вузу не могла: за законом будь-яка молода людина із села зобов’язана була кілька років відпрацювати в рідному колгоспі — лише після цього мала змогу отримати паспорт і дозвіл на виїзд. Поступивши на заочне відділення одного з вузів за спеціалізацією українська мова і література, Василина залишилася в рідному селі. Вставала о четвертій ранку, бігла на ферму, а після сідала за підручники. У цей час і сталася подія, що ледь не змінила все подальше життя.

— Ледь не стала телезіркою! — сміється Василина Миколаївна. — Якось до нас у гості з Караганди приїхав мій дядько і відвіз до себе. У Караганді я відразу влаштувалася на дядин комбінат (він працював головним інженером) телефоністкою. Десь тижнів через два почула про набір до студії карагандинського телебачення, подала документи, і на превеликий подив, успішно склала іспити. Два роки я навчалася в студії, мені навіть довірили вести новини. А потім, коли я чергового разу приїхала додому — адже я продовжувала вчитися на заочному, мене зустріла директор киянківської школи і запропонувала працювати вчителем української мови і літератури. Так доля знову зробила поворот — цього разу остаточно.

Василина дуже хвилювалася, як її в новому статусі зустрінуть односельчани, чи слухатимуться хлопці й дівчата, з якими ще зовсім недавно разом училася. Але все склалося дуже добре. Єдине, про що зі смутком згадує тепер, так це про перше кохання, чисте і прекрасне, яке буває лише раз у житті. Була подана заява, куплена весільна сукня — але не судилося...

Після цього дівчина робить ще один рішучий крок до мрії: їде в Рівне і поступає на перший курс педінституту на відділення початкових класів. Увечері вчилася, а вдень працювала — спочатку в школі, потім у райкомі й обкомі комсомолу. Тут і зустрівся їй молодий військовий Михайло Хайрулін, з яким вона ось уже 35 років разом. Після цього почалося кочове життя дружини військового: Москва, Біла Церква, Київ, Німеччина. Й усюди Василина Миколаївна знаходила можливість займатися улюбленою справою. У Києві, гуляючи з піврічною дочкою, зайшла до школи, і так і залишилася там учителем молодших класів. Поки вела уроки, з дитиною сиділа нянька, але ввечері чекати допомоги було нiзвідки: доводилося займатися не лише маленькою дитиною і домашнім господарством, а й готуватися до уроків.

— У Німеччині чоловік готував мені місце в головному політичному відділі, — розказує Василина Миколаївна. — Але коли я привела старшого сина в 9-й клас, завуч школи подивилася на мене і запитала: «Ви вчителька?» «Так, — здивовано відповіла я, — історії, української мови і літератури і початкових класів». «У нас є для вас клас!» Природно, я відмовилася від «теплого» місця, високої зарплати і пішла працювати з малятами.

Через рік у школі відбувалася фронтальна перевірка з Міносвіти СРСР. Треба сказати, що до цього часу я вже всерйоз захоплювалася ідеями Василя Олександровича Сухомлинського. Читала все, що публікувалося в пресі. Причому мені хотілося не просто механічно скопіювати його ідеї та методику, а створити свою власну неповторну атмосферу в класі, що сприяє розвитку особистості і розкриттю здібностей дітей. В інспекторів з міністерства всі уроки були розписані, у мене вони мали бути на першому — як зараз пам’ятаю, він проводився за оповіданням «Митины друзья». Я постаралася провести його так, як, мені здавалося, його провів би сам Василь Олександрович. Посидівши на першому уроці, комісія попросилася побути на математиці, а потім і на праці. Вийшла фронтальна перевірка всієї моєї діяльності. Висновки комісії були сприятливими і через рік мені запропонували очолити молодшу школу.

Отут уже Василина Миколаївна вперше змогла розгорнутися як слід: на всіх старих місцях вона працювала по два-три роки, а тут потрібно було цілих чотири! Цього ж часу розпочався перший експеримент з навчання шестирічок. Хайруліна домоглася добудування шкільного блоку, де розмістилися класи, їдальня, зимовий сад і шість ігрових кімнат: одна імітувала фабрику, інша — аеропорт і так далі. Щоб малята вже в шкільних стінах готувалися до дорослого життя, знали, що звідки береться, могли помацати, подивитися, пограти. На власні гроші привозила із Союзу іграшки, дидактичні матеріали і навіть... двох кроликів для зимового саду. Друзі казали: «От би тобі таку школу і на березі Дніпра!» Як у воду дивилися.

Повернувшись до Києва, Василина Хайруліна рік пропрацювала завучем молодших класів у 204-й школі, а потім була призначена директором щойно збудованої на самому березі Дніпра 272-ї середньої школи. Планувалося, що школа стане експериментальною лабораторією столичного педінституту (нині університету) ім.М.Драгоманова. Всього через кілька років вона перетворилася на український колeж ім. В.Сухомлинського, що на практиці реалізовував ідеї видатного педагога.

До речі, колeжем у Франції XIX століття називалися школи з ранньою профілізацією учнів. Тому з 5-го класу колежанин може визначитися, в якій сфері він хотів би спеціалізуватися, і вибрати клас або з математичним ухилом, або гуманітарним, або ж біолого-медичним. У старших класах починається чіткіша спеціалізація, коли одне заняття на тиждень хлопці і дівчата присвячують вивченню майбутньої професії: педагогіки, правознавства, програмування, економіки, медицини, хімії або діловодства.

Задовго до ініціатив Міносвіти в колeжі почали освоювати педагогіку партнерства, збагнули необхідність особистісно орієнтованого виховання і навчання дітей. У колективі як учительському, так і учнівському, панує атмосфера творчості, жаги пізнання. До дослідницького процесу залучаються як учителі, так і учні: діти працюють у наукових гуртках, освоюють інформаційні технології, на факультативах вони самі складали програми з історії України, англійської мови, учні біологічного класу підготували тести і програми з біології і медицини.

— Хотілося створити школу нового типу, школу радості, школу-сім’ю, — зізнається Василина Миколаївна. — Взагалі, мене давно приваблювала ідея експериментальної школи, де будуть створюватися підручники, посібники, дидактичні матеріали, апробуватися нові методики навчання. Наші вчителі, приміром, освоюють методику ділових інтелектуальних ігор, створюють авторські навчально-методичні комплекси. У нашому колективі вже давно розроблена і діє система безбального оцінювання знань у молодших класах, створена принципово нова система уроків. Вони тривають у нас не традиційні 45 хвилин, а проводяться за схемою «три по тридцять»: кожні півгодини є немов самостійними і водночас пов’язаними між собою блоками. На мій погляд, така система дає змогу поліпшити якість навчання, зменшити навантаження на учнів удома, зняти напругу.

— Тут, напевно, дуже важливо створити колектив однодумців?

— Нам це вдалося. Звичайно, не всі педагоги приходять до нас із уже сформованими поглядами на виховання і навчання. І тут головне — навчити самого вчителя, показати, як працюють досвідчені педагоги. Молодим учителям ми намагаємося надати максимальну моральну підтримку і довіру, дати свободу у творчому пошуку. Водночас існує «генеральна лінія», якої повинен дотримуватися будь-який учитель. Хто не погоджується — той іде.

— Директорський «хліб» не солодкий — вистачає і незадоволених, і недоброзичливців. Чи не виникає бажання піти на відпочинок?

— Думаю, якщо завтра піду зі школи, — я помру.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво