ЗРОСТАННЯ НА ТЛІ КРИЗИ СИТУАЦІЯ НА КОМП’ЮТЕРНОМУ РИНКУ УКРАЇНИ ВИДАЄТЬСЯ НА ДИВО РАЙДУЖНОЮ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМ СВІТОВОЇ IT-ІНДУСТРІЇ

Тим часом як глобальні продажі комп’ютерної техніки уповільнюють зростання (що у наддинамічній галузі, яка звикла за останні два десятиліття до умов перманентного буму, викликає реакцію, близьку до панічної), а інколи й падають, у нашій країні основні сегменти ринку зросли на 30—40%. До них належить передусім ринок персональних комп’ютерів.

Світові поставки ПК 2002 р. збільшилися лише на 1,5%, порівняно з 2001 р., тоді як в Україні їх було складено і продано на 35—40% більше. На перший погляд, це погано ув’язується зі співвідношенням добробуту населення й оборотами компаній, відповідно, в Україні та США, Європі і країнах Далекого Сходу, які, власне, становлять левову частку світового ринку. Але не забуватимемо, що масова інформатизація бізнесу і поширення домашніх ПК у цих країнах відбулися вже досить давно і перед виробниками постало нелегке завдання змусити користувачів викинути свої загалом справні пристрої і купити натомість нові, а це виявилося не так уже й легко. До того ж «процесорні перегони» між Intel і AMD призвели до лавиноподібного зростання продуктивності систем з одночасним їх здешевленням, і внаслідок цього навіть одно- дворічної давності ПК має достатню, а то й надлишкову для найбільш поширених домашніх і офісних задач продуктивність. Це не поширюється на такі ресурсомісткі застосування, як обробка великих обсягів даних, відеомонтаж, професійна робота з зображеннями, і особливо комп’ютерні ігри, де швидкодія ніколи не буває зайвою. Однак потреба в таких потужних комп’ютерах, які, до того ж, потребують постійного відновлення, відносно невелика.

В Україні ж усе ще триває процес первинної комп’ютеризації. Державні організації в міру можливості закуповують нову техніку, компанії розширюються, з’являються нові суб’єкти підприємницької діяльності, існуючі фірми розширюються або дооснащують комп’ютерами ті робочі місця, які раніше обходилися без них. Все це веде до зростання корпоративного сектора вітчизняної IT-індустрії. Купівля комп’ютера лише два-три роки тому перестала бути прерогативою IT-спеціалістів і заможних сімей — тепер домашні комп’ютери набувають великого поширення і цей процес далекий від завершення.

«Дрібниця» править бал

Серед усіх сегментів комп’ютерного ринку України поки що найбільш ємним є сегмент настільних ПК. Він значною мірою унікальний: у світі можна нарахувати не так уже багато країн, у яких глобальні постачальники ПК, такі як Dell або Hewlett-Packard, не просто не домінують на ринку, а й змушені задовольнятися крихітною його часткою, а переважна більшість систем виготовлена вітчизняними складальниками. За даними тижневика «Компьютерное обозрение», 2002 року у нашій країні було продано приблизно 620 тис. ПК українських марок і всього 20 тис. — від світових брендів. Причину такого стану справ визначити нескладно. Завдяки наявності достатньої кількості кваліфікованих кадрів, бізнес складання ПК у нашій країні зародився давно і мав сприятливі умови для розвитку, при тому що світові виробники, зайняті «освоєнням» багатших регіонів, тривалий час не цікавився відносно невеликим потенційним доповненням до обороту. До того ж держава застосувала протекціоністську митну політику, при якій ввізні мита на готові ПК набагато вищі, ніж на комплектуючі. У такій ситуації комп’ютери від світових виробників виявилися значно дорожчими, ніж від вітчизняних складальників, і чутливий до ціни покупець зробив вибір на користь останніх, вважаючи різницю в якості та сервісі неістотною, — до речі, часто не без підстав.

Ще одна особливість українського складального бізнесу в тому, що навіть найбільші й найактивніші його учасники контролюють відносно невеликі частки ринку. Жодна з компаній не змогла продати понад 20 тис. пристроїв за минулий рік (порівняйте цю цифру із загальним обсягом ринку), при цьому 20 найбільших фірм поставили лише 25% зібраних у країні комп’ютерів. Це свідчить про те, що на ринку, як і раніше, основною діючою силою є малі й середні складальники.

Компанії цього типу все ще затребувані на ринку. Причина — та ж таки чутливість українського покупця до ціни, а безпосередній привід — той факт, що невеликі компанії можуть запропонувати нижчі ціни, ніж великі. Взагалі-то це парадоксальне явище, теоретично все має бути навпаки, адже закупівля великих партій комплектуючих дає великим виробникам право на значні знижки, а конвеєрне виробництво дешевше й ефективніше. Проблема в тому, що робоча сила в Україні дуже дешева, а інші витрати, на які приречена велика компанія (оренда приміщень, реклама, маркетинг тощо), великі відносно обсягів зарплат. У результаті дешева праця «викрутників» (переважно студентів) і низькі витрати на оренду невеликого малопрестижного приміщення цілком врівноважують переваги великосерійного виробництва.

Клієнте, зачекай, не йди!

У найпростішому випадку поріг входження в бізнес виробництва ПК практично нульовий — перші кроки складальника-початківця цілком можуть складатися з консалтингу з добору конфігурації відповідно до вимог замовника, купівлі вибраних комплектуючих за його ж кошти, складання, настроювання й установки ПЗ. Заробіток на одному зробленому в такий спосіб комп’ютері може становити 20—30 дол., а коло клієнтів спочатку складається з особистих знайомих, згодом воно може бути розширене шляхом залучення нових замовників через приватні оголошення. Проте великого обсягу виробництва така схема дати не може за визначенням.

Для виходу на такий рівень бізнесу доведеться вкласти певний капітал у закупівлю певного запасу найбільш ходових комплектуючих та оренду невеликого господарського приміщення. У такому разі можна пропонувати ПК типових конфігурацій безпосередньо зі складу і виконувати індивідуальні замовлення без передоплати. Така форма бізнесу тривалий час була основною в цьому ринковому сегменті і давала хороші перспективи росту, для якого було достатньо залучати якнайбільше замовників через рекламу й оголошення, напрацьовувати базу постійних клієнтів і розширювати асортимент устаткування. Сьогодні такі підприємства становлять основну масу вітчизняних виробників ПК, проте умови для їхньої роботи значно ускладнилися. Різкі, інколи непрогнозовані коливання цін на комплектуючі містять у собі ризик швидкого знецінення складських запасів, що, у разі невеликого капіталу, може призвести до втрати критичної його частини. Жорстка конкуренція вимагає збільшувати маркетингові витрати, дотримуватися суворіших стандартів якості і гарантійних зобов’язань. Але найбільшою проблемою для таких «комп’ютерних фірм» стали зміни в поведінці як корпоративних, так й індивідуальних клієнтів. Доступ до великих корпоративних замовлень для маленької компанії закритий однозначно (якщо тільки вона не створювалася спеціально для обслуговування заздалегідь відомих клієнтів), невеликі й середні фірми при закупівлі ПК орієнтуються на стабільних і відомих постачальників, а приватні покупці поступово ідуть у комп’ютерні салони, магазини та супермаркети.

Складання потоваришувало із роздробом

За минулих два роки бізнес роздрібної торгівлі комп’ютерами та супутніми товарами в Україні пережив справжній бум. Цілий ряд компаній перейшов від складання ПК і дистрибуції комплектуючих до розвитку великих мереж фірмових магазинів у Києві та великих містах України. Компанії «Юнітрейд» і МКС на сьогодні мають по 22 салони, «Діавест» — 13, АМІ — 5. Є й інші способи виходу на роздрібний ринок і розширення наявних мереж. Один із них — партнерство з невеликими компаніями, що володіють одним-двома торговими майданчиками кожна, і його приватна форма — франчайзинг. Саме на таке співробітництво націлилися «Юнітрейд» і МКС. Компанія «К-Трейд» уклала партнерську угоду з мережею супермаркетів побутової електроніки «Фокстрот», в результаті чого в цих популярних магазинах з’явилися відділи комп’ютерної техніки. На сьогодні такі відділи з’явилися в багатьох великих і відомих магазинах побутової техніки. Вся ця пишнота себе цілком окупає: багато непідготовлених або не дуже обмежених у коштах покупців вибирають відомий і розміщений у зручному місці магазин замість телефонування на фірми за оголошеннями й наступних пошуків, «где эта улица, где этот дом».

Однак найдійовішим способом залучення покупців у магазини стала система споживчого кредитування, яка в останні два роки знову почала працювати. Саме великі фірми і мережі магазинів першими почали продавати комп’ютери в кредит, і вони пропонують найвигідніші на сучасний момент умови купівлі як у вигляді тимчасових акцій, так і на постійній основі. Для прикладу можна навести акцію від e.verest «Кредит під 0%», у рамках якої компанія продавала товар у кредит під 9% річних. Вже були прецеденти, коли ряд фірм пропонували покупцям ПК схеми кредитування без початкового внеску.

Попри таке бурхливе зростання роздрібного ринку, на якому покупцями є переважно приватні особи, основним для більшості компаній є ринок корпоративний. Для різних компаній середнього і великого масштабу обсяг корпоративних замовлень становить 50—75% від загальної кількості вироблених комп’ютерів. Для головних гравців ринку «корпоративні поставки» означають продаж великих партій комп’ютерів великим корпораціям і державним організаціям, що передбачає участь у тендерах, надання послуг системної інтеграції або взаємодію з відповідними компаніями, потребує досвіду спілкування з великими клієнтами і репутації надійного постачальника. Менші виробники працюють переважно з клієнтами меншого масштабу.

Плати 300 дол. і ні в чому собі не відмовляй

Що ж пропонують сьогодні на вітчизняному ринку комп’ютерів, і на що більший попит? Найчастіше пропонуються (а отже, і найбільш затребувані) ПК вартістю 300—350 дол. (без вартості монітора) — приблизно 35% від загальної кількості пропозицій. Ще стільки ж припадає на системи за ціною 300 дол. У результаті близько 70% усіх проданих у нашій країні комп’ютерів належать до бюджетної категорії. Це пояснюється не лише особливостями економічної ситуації в Україні. Мінімальна ціна комп’ютера з продуктивністю, достатньою для комфортної роботи з офісними додатками, може становити приблизно 150—180 дол. без монітора (системи на базі процесора Celeron 1100—1200 MHz або Duron 1200—1300 MHz), а середня вартість таких моделей становить приблизно 250—270 дол. Інакше кажучи, для офісного застосування згодиться будь-який, навіть найдешевший із нових (тобто які не були в ужитку) комп’ютерів. Природно, розумний керівник не витрачатиме гроші на закупівлю ПК із надлишковими можливостями. А тепер згадаємо, що корпоративні поставки становлять не менше половини обсягу комп’ютерного ринку — звідси й перевага таких дешевих ПК у загальному обсязі виробництва.

Мода на багатогерцеві вози

У формуванні конфігурацій ПК, які найактивніше продаються в Україні, є ще один цікавий аспект. Основним чинником, що визначає привабливість і корисність конкретної моделі комп’ютера, усе ще є тактова частота процесора. Водночас вітчизняний покупець дуже чутливий до ціни і часто віддає перевагу системі якомога дешевшій. Виробники комп’ютерів виходять зі становища, встановлюючи в ПК потужний (і дорогий) процесор і максимально дешеві інші комплектуючі — пам’ять невеликого обсягу, маленький жорсткий диск, інтегрований низькопродуктивний відеоадаптер, дешеву (нерідко не дуже якісну) материнську плату. Це дозволяє поєднати в одному рішенні високу тактову частоту, що справляє майже магічний вплив на покупця, і дешевизну. Однак такий комп’ютер працює набагато повільніше, ніж система з тим самим процесором, але оснащена іншими модулями відповідного класу. Приміром, складальники найчастіше пропонують конфігурацію на базі Duron 1200 MHz, яка коштує приблизно 250 дол., а збалансована машина з тим самим процесором обійдеться приблизно в 450 дол., але й працюватиме вона значно швидше. Втім, як ми вже казали, це «значно швидше» потрібне далеко не завжди, а ось низька ціна нерідко виявляється важливішою.

На роздрібному ринку ми бачимо протилежну тенденцію — зростання інтересу до дорожчих мультимедійно-ігрових комп’ютерів. Як кажуть виробники, попит на дешеві конфігурації з боку приватних покупців неухильно падає — добробут зростає, і додому люди дедалі частіше купують ПК, розраховуючи використовувати їх для найрізноманітніших, у тому числі і ресурсомістких завдань — прослуховування музики у форматі MP3, відтворення MPEG-4 і DVD-відео, збереження й обробки цифрових фотографій і відеокліпів і, звісно ж, для новітніх ігор. Користувач розраховує на те, що новий ПК протягом року-двох як мінімум задовольнятиме системні вимоги нових ігор, і протягом цього часу працюватиме без модернізації чи заміни. Тому додому зазвичай купуються системи з процесорами частотою 1,7—2,4 GHz, 256—512 MB оперативної пам’яті, відеокартою на базі чіпсетів ATI Radeon 9000 Pro або 9500 чи GeForce4 MX440 або GeForece4 Ti4200, ціни на які лежать у межах 90—180 дол. Вартість таких ПК разом із моніторами становить 600—800 дол., а іноді й вище.

Ноутбуки: царство брендів

Ще один сегмент комп’ютерного ринку належить портативним ПК — ноутбукам. Тут, на противагу ринку настільних систем, панують світові бренди. Ноутбуки виробляються й в Україні (зокрема компаніями «Квазар-Мікро», «Фолгат», «Версія» й іншими), але портативні ПК доступні у нас відносно малій кількості забезпечених покупців, для яких найважливіші параметри — надійність і якість пристрою, а також привабливість бренду. Все це є в іменитих компаній, яким вітчизняні складальники можуть протиставити лише нижчу ціну (що не відіграє ролі в більшості випадків) і потенційно оперативніший сервіс, проте, як свідчить дослідження ринку, вони не змогли зіграти цим козирем. Головними гравцями на українському ринку ноутбуків, загальна ємність якого становить близько 20 тис. пристроїв на рік, є Toshiba, що утримує частку в 28% і Hewlett-Packard (разом із маркою Compaq), що контролює 21%. Помітними учасниками ринку є також ASUS, IBM, Fujitsu-Siemens і Sony. Ноутбуки вітчизняного складання не отримали великого поширення, певно, тому, що від них очікують значно дешевших моделей, ніж у зарубіжних конкурентів. Зниження ціни дозволило б залучити в лави користувачів ноутбуків тих, хто не може витратити на це задоволення 1000 дол. і більше. Однак вартість вітчизняних портативних систем не набагато нижча, ніж імпортних, і покупець вибирає гучне ім’я. Примітно, що в Росії ноутбуки місцевого складання під маркою RoverBook зажили великої популярності, а продивляючись «Hot Line», можна виявити, що ці пристрої становлять не менше 7% від загальної кількості пропозицій — це більше, ніж у Fujitsu-Siemens і навіть у Sony. Загалом, тут вітчизняним складальникам є над чим працювати.

Надійний, як сервер

І останній сегмент комп’ютерного ринку України — серверний. Тут активно конкурують вітчизняні та світові виробники й постачальники. Для цього ринку характерна наявність низки специфічних ніш, у яких успішно працюють компанії різного профілю та масштабу. Але в загальному випадку продаж серверів радикально відрізняється від реалізації простих ПК. Продаючи сервер, виробник надає покупцю передусім надійне, стійке до поломок рішення, важливою частиною вартості якого є пакет гарантійних і післяпродажних послуг. Виробництво серверів саме по собі не складніше, ніж модульне складання настільних ПК, однак тут вимоги до якості принципово інші, і виконати їх та забезпечити належний рівень сервісу можуть лише деякі великі вітчизняні компанії.

Отже, український ринок комп’ютерів демонструє стійкі тенденції розвитку, що вселяє оптимізм у виробників і продавців комп’ютерної техніки. Потреба в нових комп’ютерах усе ще велика, і якщо не завадять політичні чи економічні потрясіння, в Україні найближчими роками залишиться широке поле діяльності для вітчизняних і зарубіжних постачальників.