ЗНАКИ Й ОЗНАКИ «МАРОЧНИЙ» СПІР МІЖ SMIRNOFF И «СМИРНОВЪ» ОБІЦЯЄ ПЕРЕРОСТИ У КОНКУРЕНТНУ БОРОТЬБУ НА РИНКУ - Економіка - dt.ua

ЗНАКИ Й ОЗНАКИ «МАРОЧНИЙ» СПІР МІЖ SMIRNOFF И «СМИРНОВЪ» ОБІЦЯЄ ПЕРЕРОСТИ У КОНКУРЕНТНУ БОРОТЬБУ НА РИНКУ

23 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 23 травня-30 травня

У всякому разі реклама російського бренду вже стала з’являтися в українських ЗМІ. Це на додаток до створення в Харкові Торгового дому з назвою «Смирнов-Україна»...

У всякому разі реклама російського бренду вже стала з’являтися в українських ЗМІ. Це на додаток до створення в Харкові Торгового дому з назвою «Смирнов-Україна». І хоча надворі травень-2003, мимоволі згадуються торішні березневі одкровення Бориса Смирнова перед кореспондентом «СОВАТ-інформу»: «У наших найближчих планах — випуск горілки під брендом «Борис Смирнов» в Україні. Сьогодні, разом з українськими підприємцями відкрито Торговий дім «Смирнов-Україна». На перший рік планується випуск 5—6 найменувань... Ну а згодом і 287 найменувань — не межа... А побачити нашу продукцію в Україні можна буде вже через три місяці».

Судячи з травневої рекламної підтримки, червень-2003 нічим не гірший за червень 2002 року, на який раніше був запланований запуск у виробництво горілки в Україні одним із нащадків горілочного короля — Петра Арсенійовича Смирнова. Не гірший він і за липень 2001 року — дату обіцяного розливу в Немирові горілки «Смирновъ» другим власником марки, компанії «Альфа-Еко». Середина року — ідеальний час для запуску у виробництво горілочного бренду, щоб до холодів розгорнутися на повну силу і зібрати перший врожай. Отже, стратегія росіян залишається тією ж. Байдуже, буде це горілка «Борис Смирнов» чи все ж більше відома «Смирновъ». Байдуже, де, зрештою, її зроблять — у Немирові чи Харкові. Важливо, що реалізація обох бізнес-планів багато в чому залежить від того, чи зможе порозумітися Борис Смирнов із «Альфа-Еко». А ще від того, як відреагує на наступ конкурента заокеанський тезко Smirnoff — дітище Володимира, рідного сина засновника бренду Петра Смирнова.

Спочатку були знаки...

Таким чином, помилялися ті, хто тривалий спір за товарні знаки між американською корпорацією «Ю-Ді-Ві Норт Америка, Інк.» (власник марки Smirnoff) і російським ЗАТ «Торговый Домъ потомковъ Поставщика Двора Его Императорского Величества П.А.Смирнова» (марка «Смирновъ», 50% акцій Торгового дому належить Борису Смирнову, інші 50% — «Альфа-Еко») вважав пустою формальністю і даремною тратою часу. Насправді те, що відбувалося в залах судових засідань, було лише прелюдією до основного бою на відкритому рингу (даруйте, ринку). Від того, як спрацюють адвокати тієї чи іншої сторони, багато в чому залежало, яке співвідношення сил складеться між супротивниками перед головною фазою бою. А за цим стоять частка ринку, витрати, доходи, прибутки, а головне — можливість для російського бренду (який претендує на світову популярність, подібну заокеанському Smirnoff) розширити географію свого бізнесу за рахунок України.

Потім знаки приносять гроші

Тому, хто має намір налагодити виробництво сотень видів міцних напоїв, буде дуже доречним пухкий пакет товарних знаків. Для цього останні потрібно не лише створити та зареєструвати, а й... використовувати, причому не далі як через «три роки після дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання знака було припинене». У противному разі відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «будь-яка особа має право звернутися в суд із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва». Мовляв, «забив» за собою, то використовуй, а ні — будь ласкавий, дай іншим покористуватися.

Не просто важливо, а, мабуть, життєво важливою є наявність у власності достатньої кількості товарних знаків для компанії, котра не має своїх виробничих потужностей і має намір скористатися чужими, уклавши ліцензійний договір про передачу виробнику прав на використання цих товарних знаків. Якщо немає товарних знаків, не буде і виробництва, отже, ні про які доходи у вигляді роялті мови бути не може. «Торговый Домъ потомковъ...» із тих компаній, що своїх виробничих площ в Україні не мають.

А тепер оцініть вагомість заяви патентного повіреного агентства «Дубинский и Ошарова» Михайла Дубинського: «Торговий дім мав намір використовувати в Україні приблизно 12 із наявних у нього свідоцтв. Однак стосовно 10 із них нам вдалося домогтися визнання свідоцтв недійсними чи достроково припинити їхню дію». Втрата суттєва, чи не так? Це ж можна залишитися ні з чим. Звісно, ніхто не забороняє реєструвати нові знаки, але патентознавці запевняють, що в багатьох випадках це складніше, аніж зберегти старі.

Марки-білки в судовому колесі

Нічого дивного, що росіяни, втративши значну частину свого знакового арсеналу, наїжачилися і всерйоз узялися за суд, маючи намір відбити хоча б один із товарних знаків. Чому тільки один? Цілком можливо, у розрахунку на те, щоб, відпрацювавши на ньому схему реанімації, згодом використовувати її для повернення собі інших знаків. Не можна сказати, що в них це виходить повною мірою. На рівні суду першої й апеляційної інстанції рішення виносяться на користь американської «Ю-Ді-Ві», але на касаційному рівні росіяни вже набили руку рятувати, здавалося б, безнадійну справу, пускаючи її по новому колу судових розглядів у різних інстанціях. Юристам важко сказати, скільки ще таких кіл знадобиться для того, аби ця справа і їй подібні вирішувалися в рамках вітчизняної судової системи: коли нижня інстанція не виносить остаточне рішення, а Вищий господарський суд України (ВГСУ) має право це робити, але не уповноважений досліджувати справу по суті. Як ведеться компанії, правоту якої не оспорив жоден суд, але справа розтяглася на роки? Якщо в американської «Ю-Ді-Ві» вистачає терпіння і можливостей, то важко собі уявити, що якась із малих українських фірм зможе дочекатися підтвердження в суді справедливості своєї позиції.

Показова в цьому сенсі історія знака для товарів і послуг «П.А.Смирнов и потомки в Москве», зареєстрованого за свідоцтвом України №5512. Чергове коло спорів між «Ю-Ді-Ві Норт Америка, Інк.» і Торговим домом, пов’язаним із цим знаком, закінчилася лише місяць тому в залі засідань ВГСУ. У результаті ухвала Київського апеляційного господарського суду і рішення господарського суду м. Києва скасовані, а справу передано на новий розгляд у господарський суд м. Києва. І це при тому, що ще 2001 року рішенням Вищого арбітражного суду України позов корпорації «Ю-Ді-Ві Норт Америка, Інк.» про дострокове припинення дії свідоцтва №5512, виданого ЗАТ «Торговый Домъ потомковъ Поставщика Двора Его Императорского Величества П.А.Смирнова», був задоволений у повному обсязі. Відповідач так і не зміг довести, що використовував дане свідоцтво в Україні. Зате у нього добре виходило домагатися скасування всіх попередніх рішень, у тому числі й винесених вищою судовою господарською інстанцією. Приводів для скасування не бракувало. Останнього разу вища інстанція в складі тієї ж колегії, що й 2002 року, приловчилася виявити навіть те, чого не було в касаційній скарзі. Попередні суди, виявляється, залишили без належної уваги обставини, що вказують на неможливість використання знака Торговим домом, на які останній посилався. У цьому колегія Вищого господарського суду України угледіла порушення норм процесуального права. Тепер столичному господарському суду доведеться окрім усього іншого з’ясовувати, з яких причин знак не використовувався власником такий тривалий час, і оцінити докази неможливості його використання. Справа пішла по третьому колу.

Справа гучна, а спір безкінечний

Тут слід зауважити, що історія цієї фамільної марки, починаючи з 90-х років минулого століття, нагадує безперервний судовий процес планетарного масштабу. Після того як 1918 року радянська влада націоналізувала смирновське виробництво в Москві, світовому споживачу була відома лише одна марка — Smirnoff. Для спорів не було підстав. Адже єдиним, хто після націоналізації намагався налагодити горілочний бізнес Смирнових, був син Петра Смирнова, Володимир. Робив він це в еміграції і, природно, переважно використовував закордонний варіант батьківської торгової марки — Smirnoff. Сліди його підприємницької діяльності відбиті й в Україні. Так, в архівах Львова і сьогодні можна виявити реєстрацію від 5 травня 1922 року підприємства «Водочный завод «Смирновка». Але планам промисловця не судилося реалізуватися. Не склалося у нього з успішним продовженням бізнесу й у Туреччині, Болгарії, Польщі, Франції... Тому дуже сумнівно, що Smirnoff став би горілочним брендом №1 у світі, якби не випадок. Коли в 30-х роках минулого століття ентузіазм підприємця майже закінчився, він (за рік до своєї смерті) зустрівся у Франції з Рудольфом Кюнеттом, теж російським емігрантом і колишнім бізнес-партнером його батька. Кюнетт уселив надію на збереження товарного знака, виступивши посередником між Володимиром і відомою в ті часи алкогольною компанією Heublein. Він викупив права на виробництво і продаж у США, Канаді та Мексиці алкогольних напоїв і використання товарних знаків й етикеток фірми. Однак колишня слава фамільної горілки виявилася мало корисною за часів «сухого закону» і за відсутності попиту на міцні напої серед американців. Тому новим власникам довелося, зберігши стару назву, створити по суті новий бренд, щедро використовуючи для його розкручування різноманітні маркетингові технології. За сімдесят років нового життя Smirnoff стала найбільш продаваною горілкою у світі — частка її продажів відповідає чверті загальносвітових. За цей час компанія Heublein змінила свою назву на UDV North America, Inc. На її ім’я зареєстровано товарний знак Smirnoff та його похідні, наприклад «Смирновская», у всіх країнах світу, де можлива реєстрація, у тому числі в Росії й Україні.

І ось початок 90-х. У Росії один із численних нащадків Петра Смирнова створив підприємство «Торговый Домъ потомковъ Поставщика Двора Его Императорского Величества П.А.Смирнова» і відразу ж почав реєструвати російський варіант марки «Смирновъ» та інші товарні знаки, у які входять слова «Смирновъ» і «Смирновская водка». Дійшло до того, що в Україні були зареєстровані товарні знаки, що різняться від усесвітньо відомого лише закінченням: «Smirnov», «Petr Smirnov». Зрозуміло, американці вважали, що до них залазять у кишеню, намагаючись скористатися репутацією усесвітньо відомого бренду. Свої претензії висунула й російська сторона, вважаючи, що бізнес передається в спадщину. Відтоді «Смирновъ» і Smirnoff потрапили в нескінченний кругообіг судових розглядів, а справа стала, мабуть, найгучнішою в історії брендів.

Є робота для «інтелектуальної» палати

Однак нюанс у тім, що скандальні справи затяглися саме на території колишніх радянських республік, де законодавство далеке від досконалості в такому тонкому питанні як інтелектуальна власність. Де тривалий час заплющували очі на поняття «усесвітньо відомий товарний знак» і його належний захист. Це дозволяло нечесним на руку ділкам без усякої реєстрації випускати продукцію під чужою маркою (будь то Adidas чи Salamander, «Трускавецька» чи «Миргородська», Smirnoff чи Nemiroff...) без якихось ліцензій, гірше того — фальсифікат, що компрометує ділову репутацію компанії—власника знака.

Вже в травні Верховна Рада може ухвалити законопроект «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України з питань інтелектуальної власності». Очікується, що комплексний документ посилить санкції за порушення прав власників товарних марок. Він також дозволить максимально захистити добре відомі знаки на товари та послуги і, відповідно, полегшить життя судам, які усе ще слабко розуміються на нюансах «інтелектуальних» справ. Втім, було б у них бажання. Не секрет, наприклад, що з 14 березня ц.р. у тому ж ВГСУ декларується робота спеціалізованих судових палат. Є серед них і палата зі спорів, пов’язаних із інтелектуальною власністю. Ось що з цього приводу каже у своєму інтерв’ю «Юридичній практиці» перший заступник голови ВГСУ Микола Титов, котрий, до речі, із 14 березня очолює палату з банкрутства: «Ми свідомо жертвуємо деяким зниженням рівня знань судді в інших галузях права, із метою різкого підвищення його кваліфікації в обраній спеціалізації».

Проте на практиці, схоже, ця спеціалізація суддів-господарників чомусь не використовується. Інакше як палата зі спорів, пов’язаних з інтелектуальною власністю, могла не взяти участі, мабуть, у найбільш резонансному спорі, продемонструвавши свою високу кваліфікацію на світовому рівні? Можна було б припустити її украй високу завантаженість, але навряд чи це так. У всякому разі сумніви побічно підтверджуються кількістю суддів, які входять до неї — усього 6, адже палата не є основною, де годиться тримати 24 судді. Про це ж свідчать і слова Миколи Титова: «Ми припускаємо, що кількість справ, а відповідно і навантаження на палати з банкрутства чи інтелектуальної власності буде меншою. З цього приводу у наказі голови ВГСУ є обмовка, відповідно до якої в такому разі на суди цих палат будуть передаватися справи й інші категорії». Проте в житті, судячи з усього, саме навпаки: «інтелектуальними» справами завантажують «неінтелектуальних» суддів, таким чином забираючи хліб у одних і перевантажуючи інших. У цей час справи ходять по зачарованому колу...

P.S. Новина полягає в тому, що гадана матеріалізація марочного спору уже відбулася — у продажу з’явилася горілка «Смирновъ — столовое вино №21». Тільки, судячи з етикетки, варили її не в Немирові і навіть не в Харкові, а в місті Іванків, що під Києвом. Цікаво, чим відповість на наступ конкурента Smirnoff? Тепер його черга...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво