Зіпсований градусник - Економіка - dt.ua

Зіпсований градусник

26 жовтня, 2007, 15:05 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-2 листопада

Жарт, що порівнює середньостатистичні дані з середньою температурою по лікарні, широко використовується в економічній дискусії...

Жарт, що порівнює середньостатистичні дані з середньою температурою по лікарні, широко використовується в економічній дискусії. Чомусь менш відомий інший «економічний медицизм»: термін «інфляція» прийшов в економіку прямо з медицини, де він означає хворобливе розширення якогось органа.

У нашій ситуації йдеться про «здуття» грошового обігу. Хоча, знову-таки, повсюдно під інфляцією розуміють просте зростання цін (за що колись я ставив студентам «неуд»), незважаючи на те, що: а) зростання цін може не залежати від монетарних чинників, а бути, наприклад, наслідком підвищення якості товарів чи вичерпання ресурсів і б) за такого «здуття» може спостерігатися не зростання цін, а дефіцит товарів — так звана придушена інфляція, від якої ми вдосталь натерпілися за часів, в які нас так хоче повернути «рідна Комуністична партія». І ці два економічні явища — інфляцію і дорожнечу — слід чітко розрізняти, щоб з ними боротися. Оскільки саме по собі зростання цін — явище малоприємне, хоча й не для всіх. Та до цього ми ще повернемося.

А поки що я хотів би привернути увагу до того, що інфляційне зростання цін — це насамперед сигнал про наявність певних проблем, внутрішніх хвороб економіки. Це, коли хочете, градусник, який фіксує підвищення температури, отже, наявність хвороби, яку слід виявити і, поставивши правильний діагноз, вжити потрібних заходів. Підвищена температура, звичайно, будь-кому може зіпсувати настрій, проте навряд чи ви звинувачуватимете градусник, а тим паче будете користуватися таким, на шкалі якого намертво зафіксовані любі вам «36,6».

А от в економіці ми це спостерігаємо досить часто, а багато хто навіть вітає таку практику. Звичайно, дуже зручно «домовитися», щоб постачальники не підвищували ціни на нафтопродукти, або просто заборонити зростання цін на хліб. Передвиборний ефект забезпечений. А що далі?

Свого часу (середина 80-х) голова Держбанку СРСР В.Алхімов на Всесоюзній нараді економістів заявив: «У Радянському Союзі інфляція заборонена!» У що зрештою вилилася така «заборона», я вже згадував: «зіпсований градусник» створював ілюзію чудової «середньолікарняної» температури. Тоді як насправді економіці країни потрібні були термінові заходи для реструктуризації (випереджальне зростання галузей промисловості групи «Б»), зміни пріоритетів (виробництво предметів споживання), посилення мотивації до зростання продуктивності праці (відмова від зрівнялівки) тощо.

Дуже схоже на нашу сучасну ситуацію. Справді, коли бачити в зростанні цін тільки систематичні підступи нафтотрейдерів, виробників зерна та олії, продавців м’яса і т.ін., можна й не піклуватися ні про зростання продуктивності праці, ні про розвиток малого і середнього бізнесу. Між тим, у Нацбанку (для якого це все сфера «побічного інтересу») такі проблеми бачать, а в уряді (який має цим опікуватися щодня) — ні. Може, поміняти їх місцями?

Деякі комуністи до ладу й не до ладу нагадують громадськості різні цитати свого духовного вождя. Однак про те, що, за його ж словами, переможцем буде той, хто забезпечить більшу продуктивність праці, своїм союзникам по коаліції в парламенті та уряді вони чомусь не нагадували. Втім, аби не було схоже на штурхання мертвого лева, знову скажу тим, хто прийде: те, що малий і середній бізнес — основа суспільства та економіки, слід пам’ятати й після виборів. «А то буде, як в Одесі» і по всій країні минулого разу.

Аналогічною була і справа з валютним курсом карбованця. Свого часу його абсолютний розмір установили методом визначення паритету купівельної спроможності, порівнюючи ціни на нашу «Победу» та їхній «Форд», модельне взуття та кирзові чоботи тощо. Коли таке порівняння провели вперше (невдовзі після війни), то вийшло, що один долар коштує 15 карбованців. Проте такий результат не сподобався «найкращому другу всіх радянських спортсменів», і товариш Сталін закреслив одиницю, пояснивши А.Микояну, який привіз ці розрахунки, різницю між «економічною» та «політичною» арифметикою.

Згодом вірні продовжувачі справи Леніна—Сталіна встановили валютний курс на рівні 90 коп. за «зелений», а пізніше — і взагалі до 67 коп.

«Пізніше» — це вже в період «ранньої перебудови». Лише через кілька років реально за один «бакс» йшло п’ятнадцять «дерев’яних», потім — «полтиник», далі — «сотня»... А яка ж гарна була температура! Не став би згадувати я все це «проти ночі», коли б у нас був справний градусник. Та ба, невиправним є бажання чиновників «підправити» цифру в «потрібному» напрямі, «заборонити інфляцію». Тоді як інші, до речі, навпаки, радять цю саму інфляцію розкрутити й у такий спосіб «пришпорити» нашу економіку. Теж слушна пропозиція. Усе залежить тільки від того, яку економіку вважати «нашою». Чи хто ці «ми», кому належить ця сама економіка.

Річ у тім, що погана не сама інфляція (адже зростання цін може призвести до простої зміни масштабу цін: ну платять собі японці сотню єн за те, за що ми викладаємо десятку гривень, і однаково — де Японія і де ми?), а саме нерівномірність зростання цін. Є в економіці таке поняття — «критична точка інфляції». Це момент, від якого розпочинається знецінен­ня грошей для конкретної людини, підприємства, галузі. Адже той, хто першим одержить гроші «зайвої емісії», ще зможе покористуватися ними за умов старого співвідношення цін. Потім почнеться реакція ринку. Зростуть ціни на певні продукти. Той, хто їх продає, одержить додатковий прибуток. Якщо ціни на його товари зросли швидше, ніж на товари його попиту, то й він залишиться у виграші. Та згодом підвищення торкнеться і його гаманця. Отоді він і пройде свою «критичну точку».

Усе це означає лише одне: інфляція вигідна тому, хто «влаштувався» у перших ланках ланцюжка. Тому, хто зможе скористатися «фінансовою ін’єкцією» ще до того, як економіка відреагує на «нездорове здуття» підвищенням температури. До того, як більшість учасників ринку (і постачальників, і споживачів) довідаються про це підвищення. А коли градусник зіпсований? Правильно, у виграшному становищі опиняться ще й ті, хто знає реальну температуру. А те, що ця температура вища за офіційні показники, очевидно. Пригадаємо бодай соціальні зобов’язання всіх учасників передвиборних перегонів (зокрема і її переможців — хоч би кого ми вважали б такими).

До речі, проблема не тільки українська. Не випадково тиск «соціалки» на фінансові ринки і загроза для їхньої стабільності стали першою проблемою, обговореною «держателями» Міжнародного валютного фонду ще до початку офіційних щорічних засідань. Отже, наш центральний банк, в особі свого першого заступника голови, солідарний з закликами до політиків «дуже обережно підійти до виконання своїх численних соціальних обіцянок», опинився просто на вістрі актуальних міжнародних проблем. Слід, мабуть, очікувати, що керівництво Нацбанку повернеться з щорічної сесії МВФ, посиливши свої позиції новими картами. Козирними. Які й викладе перед керівництвом країни.

Смію думати, і президент, і прем’єр-міністр(?) поставляться до останніх відомостей із Вашингтона з усією серйозністю, оскільки йтиметься, найшвидше, про нашу гривню. Адже останнім часом усі нагально почали перейматися питанням про те, як зміниться найближчим часом її курс щодо долара. Особисто я дав би універсальну відповідь: «Він або підвищиться, або знизиться. Втім, цілком можливо, що ніяких змін не буде». Що цілком відповідає нашій валютно-курсовій політиці та застосовуваному валютному режиму. «Велике стояння» гривні дедалі більше підігріває очікування змін. Причому ще невідомо, в який бік.

Експерти завзято пророкують ревальвацію. На це саме натякає і Національний банк. Справді, в усьому світі долар падає і падає, а в нас — ніякого руху. Навіть якось незручно перед «доном Педро». І для імпортерів, знову-таки, було б вигідно. А також для позичальників на світовому ринку (як банків, так і корпорацій, які останнім часом помітно активізувалися на цьому напрямі).

Та й міжнародний досвід свідчить про те, що в «нових економіках», які скуштували принадностей торговельної інтеграції, національні валюти мають схильність до ревальвації (точніше, до апреціації, але не ускладнюватимемо). І теоретичне пояснення є — називається «ефектом Баласса—Самуельсона».

Інтегрування у світову економіку (яке для нас розпочалося ще до вступу до СОТ, оскільки практично всі зобов’язання ми вже прийняли та виконуємо, отже, як кажуть, гірше вже не буде) сприяє підвищенню продуктивності праці в експортних галузях, а отже, і відповідному зростанню заробітної плати. Проте внутрішня конкуренція на ринку робочої сили і вплив профспілок на роботодавців (у тому разі, звичайно, якщо вони діють в інтересах своїх членів) поступово, але невблаганно, вирівнюють темпи зростання заробітної плати.

Усе було б добре, але одним із наслідків цього стають випереджальні темпи зростання цін у неекспортних галузях, тим паче що одночасно спостерігається і підвищення попиту на неекспортні послуги. Кінцевим результатом таких структурних змін і є підвищення реального валютного курсу. Хоча ще більш кінцевим є протиріччя між підвищенням реального валютного курсу і посиленням темпів зростання інфляції на тлі набагато стриманіших показників і в США, і в ЄС (що прямо впливає на паритет купівельної спроможності й, природно, на взаємний валютний курс).

Водночас пророкування експертів щодо ревальвації номінального курсу мають усі підстави збутися. Ось тільки дефіцит торговельного балансу країни, який зростає рік у рік, свідчить, швидше, про потребу девальвації гривні та підтримки не стільки імпортерів, скільки експортерів. Щоправда, платіжний баланс має цілком позитивне сальдо за рахунок припливу інвестицій. Тільки в першій половині нинішнього року в країну надійшло 3,3 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій (переважно з Німеччини, Кіпру та Австрії), загальна сума яких уже досягає 25 млрд. дол.

Україна нарешті потрапила в черговому рейтингу (очолюваному Китаєм, США і Росією) до пристойної компанії: за оцінкою ЮНКТАД, на найближчі два роки вона буде однією з 20 країн (точніше, 18-ю), найбільш привабливих для міжнародних інвесторів. Усе це не може не радувати. Не треба тільки забувати, що великий приплив капіталів передбачає, взагалі-то, і їхній відплив — у вигляді дивідендів. І це теж може стати проблемою, про яку бажано задуматися заздалегідь.

Отже, провісники прийдеш­ньої девальвації теж мають свої аргументи та обгрунтування. Тим паче що девальвація (знову-таки, точніше, депреціація) вже є: щодо третіх валют за фактичної прив’язки до долара США. Ох, вже ж ця прив’язка! Декому дотепер здається, досить лише прив’язатися до «правильної валюти» — і все буде просто чудово. Он зростає ж російський рубль. А якби ми до нього прив’язалися...

Кажу «дотепер», бо згадав, як на початку 92-го дехто отак само рекомендував «прив’язати» тодішній чи то рубль, чи то вже карбованець (згадай, читачу, «славнозвісні» часи нашого винаходу «карбованець + купон», який пізніше трансформувався в «купоно-карбованці») до ЕКЮ. Не переконаний, що вчорашні директори заводів і голови колгоспів, які засідали у Верховній Раді й якийсь час схопилися за цю ідею, знали, що йдеться про умовну грошову одиницю Європейського економічного співтовариства.

Підозрюю, що магічний вплив справляла сама назва, яка нагадувала про щасливе дитинство з «Крем-содой», «Мишкой на Севере» і, звісно ж, «Трьома мушкетерами». Здавалося, от прив’яжемося ми до цього самого «екю» — і відразу опинимось у Європі. Довелося окремо пояснювати, де ми опинимося насправді, якщо курс нашої грошової одиниці визначатиметься умовами не нашої, а чужої економіки — із несхожими на наші проблемами та процесами, тенденціями й чинниками впливу. Тоді якось обминула нас ця чаша, а потім був чужий досвід такої прив’язки — «аргентинська пастка»! Та вчитися на чужих помилках — це, мабуть, не наше. Наше — це улюблений садово-городній інвентар.

Зате, підтримуючи фактичну прив’язку, ми практично перейшли на режим валютного бюро: емісія здійснюється переважно лише в порядку викупу на міжбанку іноземної валюти. З початку року викуплено майже 7 млрд. дол., тобто «упорснуто» в економіку 35 млрд. грн. І істотна частина емісії вихлюпується на ринок у формі споживчого кредиту.

Можна, звичайно, заспокоювати себе та інших тим, що це впливає на ціни товарів тривалого користування і нерухомості (які посідають, мовляв, мале місце в «споживчому кошику», використовуваному для розрахунку інфляції). Ну, правильно. Для зіпсованого градусника це все байдуже. Якщо факти заважатимуть досягненню потрібного показника, тим гірше для фактів: можна й взагалі прибрати «неправильні» товари з «кошика», аби не заважали. Як, наприклад, нерухомість, «регулювати ціни на яку не прагне жодний центральний банк».

Точніше, не прагнув, поки смажений півень не дзьобнув. Як нещодавно пояснили експерти «Райффайзен-Банк Аваль», виступаючи на спеціальній презентації, після іпотечної кризи в США центробанки вдалися до цілої низки заходів: знизили ключові відсоткові ставки, провели операції з підтримки ліквідності комерційних банків і виконання своїх функцій кредиторів «останньої інстанції». Після чого ще й створили робочу групу для вивчення питання про удосконалення регуляторної системи. Це ми з приводу кожної міжнародної кризи завжди зітхаємо полегшено: мовляв, а в нас іпотечний (фондовий, валютний і т.д.) ринок не розвинений, отже «їхні» проблеми нас не стосуються. А якщо ми все-таки подорослішаємо та роз­прощаємося з дитячими ілюзіями?

А от ще з дитинства: пам’ятається, ще пан-отаман Гриціан Тавричеський ремствував, що без «золотого запасу» хлопці слухатися не хочуть. А потім у 92-му почув я, як один із народних обранців, довідавшись на закритому засіданні про інформацію тодішнього глави Нацбанку про розмір валютного резерву, зауважив: «У мого кума більше». (Тоді, щоправда, я сприйняв це як жарт, але тепер, знаючи більше і про депутатів, і про кумів, розумію — так воно й було.)

Зате нині у нас цілком пристойні золотовалютні резерви. Не Китай і не Росія, звичайно, але все-таки вже понад 30 млрд. дол. Можна вже почуватися «отаманом». Хоча, по-моєму, доречно згадати інше: «Для Атоса це надто багато, а для графа де ля Фер — надто мало!» У тому сенсі, що стати глобальним гравцем на ринку з одноденним обігом у півтора трильйона доларів і реально впливати на курс того самого долара такі запаси не дозволяють, а от установлювати бажаний курс української гривні — цілком.

Запитаєте, «бажаний» для кого? Для влади, природно. Тобто уподібнитися лікареві, який зафіксує на своєму градуснику прийнятну для нього середню температуру по лікарні. Користі від такого градусника — ні на гривню, зате створюється «видимість чіткого порядку» в економіці.

Такий порядок у нашій новітній історії вже був та іменувався «фіксованим курсом». Щоправда, тоді його зафіксували суто адміністративно й за «правильним курсом» валюту продавали тільки обраним. Тепер же це зроблено більш витончено. Ринковим методом. До речі, тоді, за результатами експерименту, залишали уряд ті, хто нині, схоже, повертається. Так може, справді, взяти і відпустити гривню: мовляв, уже велика, нехай летить, куди хоче? Адже зізнався ж нещодавно голова Нацбанку у своїй мрії: «Ми хотіли б прийти до вільно плаваючого обмінного курсу».

Привабливий варіант, але річ у тім, що вільне плавання, яке і вважають нині єдино прийнятним у цивілізованому світі, передбачає, що руки-ноги в такого «плавця» не зв’язані, тобто обмеження за валютними операціями дуже слабкі або відсутні взагалі. Тільки тоді плавання курсу дає об’єктивний показник. Причому стосується це як юридичних, так і фактичних обмежень.

Як у нас, до речі, з юридичним визначенням валютного режиму? Новий закон про валютне регулювання все-таки ухвалений у першому читанні чи піде повне перезавантаження? Я думав би, що поспішати не слід. Важливо створити для суспільства повноцінний документ, який базується не на благих побажаннях, а на реальній основі. Що включає, насамперед, інфраструктуру всього ринку з вільним переливом капіталу (це й вільно-конкурентне середовище, і фондовий ринок, і...), вільним підприємництвом (насамперед для середнього і малого бізнесу), вільним ринком праці й т.ін. і т.п., які злагоджено працюють.

Роботи — непочатий край. Головне — робити, а не говорити. І давайте усе-таки виправляти градусник.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво