Зернова лихоманка - Економіка - dt.ua

Зернова лихоманка

15 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 15 липня-29 липня

Цьогорічні жнива ми бездарно програли ще до їх початку. Не у валовому вимірі, а в ціновому. Щоб переплюнути світову ціну, за якою уряд намірився купувати зерно у селян, мало задекларувати її...

 Цьогорічні жнива ми бездарно програли ще до їх початку. Не у валовому вимірі, а в ціновому. Щоб переплюнути світову ціну, за якою уряд намірився купувати зерно у селян, мало задекларувати її. Треба до ладу вистругати тік і під ціп покласти отих 690 гривень за тонну пшениці третього класу. Щоб молотилося легко і напевно... Хто від імені держави манитиме такою сумою? Переповнений дорогими торішніми запасами Держрезерв? Хронічно хворий ДАК «Хліб України»? Чи пізнє дитя — Аграрний фонд, у якого ще молозиво не висохло на губах?

Однак кволим державним операторам наказано втерти носа конкурентам — зернотрейдерам — не лише на внутрішньому ринкові, а й на зовнішньому. Ото буде видовище! Тільки селянам байдуже, хто у змаганні переможе: вони, як завжди, на програшних задвірках. Це при тому, що майже 65% доходів аграрії збивають за рахунок саме зерновиробництва. Відповідно цьогоріч зросте кількість збанкрутілих сільськогосподарських підприємств. І як музична кода: ще не проголошений Рік села може перетворитися у журні роковини...

Впали сльози на покоси

За логікою, після зимових ковзанів і театрального партеру всеїдний модератор, віце-прем’єр Микола Томенко мав би поставити соратників на коси. Заздалегідь намантачити їх, виклепати серпи й справити зажинки десь на Черкащині чи Кіровоградщині. Їм би зраділи, бо як жнуть укупі, то не болить у пупі. У глибинці «десантники» побачили б набагато більше, ніж на столичному асфальті. Не одинокого зневіреного фермера з каністрою під стінами Верховної Ради, готового стати живим факелом через те, що влада обіцяла здешевлену солярку, але обдурила...

У селах горять пшеничні поля. Не з чиєїсь чорної заздрості... То сівачі через безвихідь перетворюють свою працю на попіл. Акуратно обваловують лан, аби вогонь не перекинувся на сусідні посіви, і пускають «півня». Приказуючи: якщо мені нема вигоди, то нехай хоч земля збагатиться калієм... Дороге добриво, правда?!

На згарище, бува, навідується дільничний інспектор, починає складати протокол. А за що бідака штрафувати? Згідно з недавніми змінами до статті 77-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, можна було би стягнути від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за спалену стерню. Але стигле поле — це не післяжнивні рештки. Хіба могли законотворці передбачити, що обважнілий колоссям лан піддаватимуть вогняній екзекуції?

На те є серйозні причини. Собівартість тонни зерна, залежно від регіону, коливається у межах 580—730 гривень. А якщо до неї долучити, за словами академіка Петра Саблука, ще й ціну власне землі, то до тисячі добирається. Міністр Олександр Баранівський доводить, що мінімальна закупівельна ціна у 690 гривень за тонну пшениці третього класу забезпечує 15% рентабельності за врожайності 30 центнерів з гектара. При цьому застерігає, що будь-яке відхилення від «генеральної лінії» не залишиться безкарним і для остраху вимахує Законом України «Про ціни та ціноутворення»: «До тих, хто продаватиме зерно за нижчими цінами, можуть бути застосовані штрафні санкції».

Не полінувався, вчитався у статті закону, одначе «страшилки» у ньому не знайшов. У документі визначено лише два види державного регулювання цін і тарифів. Перший — встановлення державних фіксованих цін і другий — граничних цін або граничних відхилень від державних цін. На дефініцію «мінімальна закупівельна ціна» у законі взагалі не натрапив. Як і на санкції за її недотримання.

Мінімальні цінові параметри на зернові розробили на підставі постанови Кабміну №399 від 26 травня ц.р. «Про затвердження Методики встановлення мінімальної закупівельної ціни на окремі об’єкти державного цінового регулювання і переліку таких об’єктів на 2005/06 маркетинговий рік». Прийняли її відповідно до статей 3 і 4 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», який, власне, і дає визначення мінімальної закупівельної ціни. Вона — ціновий індикатор, що є підставою для прийняття рішення про здійснення фінансової інтервенції, а також використовується для планування доходів продавців об’єктів, які підлягають державному регулюванню.

Але, крім мінімальної закупівельної ціни, законодавець передбачив ще й інші способи підтримки аграріїв: регулювання цін, ринку страхування, державні заставні закупівлі зерна, кредитування, дотації тощо. І верховодити має Аграрний фонд: формувати державний продовольчий резерв, провадити товарні чи фінансові інтервенції. Власне, у цьому й полягає, згідно із Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України», суть державного цінового регулювання.

Зрозуміло, за цейтноту Кабмін наліг лише на один важіль — мінімальні закупівельні ціни. Урядовцям, по всьому, індиферентно, що стаття 7 Закону «Про ціни та ціноутворення» гарантує встановлення вільних цін і тарифів на всі види продукції, товарів та послуг.

Не знаю, чи колють організаційно-правові остюки когось із поважних чиновників, а селяни точно від них чухмаряться. Кримчани у листі на адресу Президента, прем’єр-міністра і голови Верховної Ради застерегли: якщо ціна на продовольчу пшеницю впаде нижче 680 гривень за тонну, сільгосптоваровиробники півострова зазнають збитків на суму 100 млн. грн.

У жнива втяглася половина України, проте в жодній області хліборобам ще не запропонували агроміністерську таксу — 690 гривень. Натомість шустають зерноторговці з кейсами, готові прямо з бункера купити гаряче зерно за 400 гривень. 300 — на руки, а сто — навпіл.

За такої ціни не те що роси, сльози ллються на покоси. Восени посівний матеріал, пально-мастильні матеріали, міндобрива аграрії купували за курсом 5,3 грн./дол. Однак приспіла урядова ініціатива із зміцнення курсу національної валюти. Остаточно ж упасти у відчай змусили переджнивні ціни на солярку. Часи, коли за тонну дизпального треба було викласти 3,5 тонни пшениці, тепер згадують як масницю. Бо тепер співвідношення 1:6! Врахуйте дорожнечу запчастин, міндобрив, інших послуг... Ні, краще нехай воно горить яскравим полум’ям, аніж задарма віддавати гендлярам!

Діряве решето

Якось мляво ми відзначили знаменну віху — фінішний етап Програми «Зерно України 2001—2004». І так само скромно розпочали нову — «Зерно України 2005—2010». На те є кілька причин. За минулий період Україна обіцяла наростити виробництво зерна із 35,4 млн. тонн до 40 — у 2004 році. До наміченого недобрали 2,4 млн. тонн. Не виконавши попередніх зобов’язань, МінАП у зверстаному п’ятирічному плані зазіхнуло на ще вищі показники: довести обсяги зерновиробництва у 2010 році до 42 млн. тонн. Але початок чергової жнивної епопеї продемонстрував найбільшу дезорганізованість — передувсім аграрного відомства і влади загалом — не тільки за роки незалежності, а й, мабуть, за радянської доби.

Держчиновники, як у лихоманці, носяться по жнивному полю з решетами, до того ж дірявими, не знаючи, куди їх приткнути. Що постанова, наказ, розпорядження, то — у свинячий голос... того поголів’я, яке вирощуватимуть за данськими технологіями. Ну, із профільним міністерством та його керівником начеб усе зрозуміло. Мене цікавить, хто з розумників-радників нашіптує прем’єру Юлії Тимошенко вчиняти ті чи інші дії (причому недолугі) на зерновому ринкові й так легковажно трактувати їх на широкий загал?

Якщо по-розумному, то ще задовго до 1 січня 2005 року, відколи почав діяти Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України», треба було формувати Аграрний фонд. Чітко окреслити інфраструктуру цієї інституції, «вибити» бюджетні кошти для його функціонування, дібрати кадровий потенціал... Адже всі розуміли, що з рамковим законом втрачають чинність норми, що стосуються державних заставних та інтервенційних закупівель зерна, виписані у Законі «Про зерно та ринок зерна в Україні». Функції державного агента — цінового регулятора, згідно з новим законом, повністю покладаються на Аграрний фонд, і тимчасові фігуранти не мали би плутатися під ногами.

Натомість почалося незрозуміле вовтузіння навколо двох підтоптаних державних агентів — Держкомрезерву та ДАК «Хліб України», які перебирали на себе функції Аграрного фонду. Підстава? Брак коштів на діяльність нової структури, яку, до того ж, треба було ще «благословити» кабмінівською постановою. Між тим нинішні жнива обидві компанії зустрічають украй ослабленими. І фінансово, і кадрово. Навіть торік Держкомрезерв із доведеного обсягу в мільйон тонн продовольчого зерна спромігся закупити лише 90,3%. Однак тоді було легше: із неврожайного 2003-го ми ввійшли у ґречний 2004-й. Теперішня ситуація ускладнюється тим, що із врожайного ми перейшли у такий же багатий на зерно рік 2005-й.

Очікуване валове виробництво в обсязі 37 млн. тонн разом із 4,1 млн. перехідних залишків тішить і водночас лякає. Уявіть, що зернова хвиля масою 41 млн. тонн у реалізаційний пік — із серпня по грудень — накриє Україну. Це страшніше за цунамі! Якщо протягом п’яти місяців не вилучити з ринку бодай три мільйони тонн зерна, неминуче стрімке падіння цін. Хто ж цього разу виступатиме у ролі рятувальників? Півтора мільйони тонн мають осісти у регіональних гамазеях, мільйон — у Держрезерві і півмільйона — у вигляді заставних закупівель у ДАК «Хліб України». За регіони я більш-менш спокійний, а от за столичні структури...

Із чим вийде до продавців Держкомрезерв? Із порожньою жменею! Хоча, за великим рахунком, компанію, що оперує «зерновими» 400 млн. гривень, назвати злидаркою язик не повертається. Тільки прошелестіти ними не може, оскільки уречевлені вони у минулорічному зерні, яке зберігається у коморах. Лише спродавши запаси, Держрезерв може реально втрутитися у ціноутворення на зерновому ринкові. Тоді за чим затримка? А ви спробуйте спекатися торішнього збіжжя, ціна якого 800 гривень за тонну, за сьогоднішнього попиту на рівні 600 грн.! До того ж, заполонивши ним внутрішній ринок, можна накликати невідворотну біду. Експортні обрії захмарені через ту ж таки несприятливу цінову різницю. Єдино правильне рішення — «сплавити» дорогі запаси за міждержавними угодами. І то — ще позавчора.

За останні три роки Держрезерв запасся більш як 1,5 млн. тонн зерна, доволі недешевого. З урожаю 2003 року придбав півмільйона тонн за ціною майже тисячу гривень за тонну, торік докупив ще 332 тис. — по 665 грн./т. І це без урахування витрат на зберігання, які відповідно збільшують його вартість. Враховуючи, що на держрезервівських потужностях можуть одночасно зберігатися близько двох мільйонів тонн зерна, залишається вільний відсік ще на 500 тис. тонн. Проте заповнити його можна лише за наявності коштів...

Дехто радить розжитися на них, спішно спродавши частину матеріальних цінностей. Понишпоривши по складах, можна нашкребти дещо з «ліквідів»: биті валянки, петеушні юхтові черевики із заклепками, допотопні гвинтівки Мосіна... Якщо ж говорити про продовольчу номенклатуру, то за багатьма позиціями її поклади на 10—15% нижчі рівня незнижуваного запасу.

Не краща перспектива і в ДАК «Хліб України». Узагалі-то я б не ризикнув довірити заставні закупівлі компанії із нехлюйським менеджментом та ще й фінансово злиденній. За підсумками 2004 року збитки від основної діяльності центрального апарату ДАК сягнули 41,6 млн. гривень, а дочірніх підприємств — 21,3. Не вирівнялася ситуація і в першому півріччі поточного року: ще мінус 13 млн.

Економічна «прозорливість» попереднього керівництва полягала у тому, що здавши в оренду 18 найкращих дочірніх підприємств, воно пожало... 2,6 млн. гривень боргу. Я вже не кажу про те, що зерно на ДАКівських елеваторах уміє безслідно вивітрюватися. Якщо «кидають» приватних поклажодавців, то де гарантія, що таке не станеться і з державним зерном, яке мусить гарантувати продовольчу безпеку України?

Скільки пам’ятаю, ДАК «Хліб України» постійно реанімують, фінансово оздоровлюють. Навіщо? Можу назвати кількох колишніх керівників цієї структури, за якими не тягнеться шлейф фінансових зловживань і відвертих махінацій. А в решти ж рильце не те що в пушку — в пір’ї! Адже кредиторська заборгованість «Хліб України» на суму 1115 млн. гривень накопичилася не за рік-два…

Чи можна вважати вдалою (і для кого?) торішню операцію між двома компаніями — державною і зерноторговельною зі стовідсотковим іноземним капіталом — з купівлі-продажу 205,5 тис. тонн казахстанської пшениці третього і четвертого класу врожаю 2003 року за ціною 1290 і 1250 грн./т? При тому, що, як державний оператор, «Хліб України» мусив, кров з носу, матеріально підтримати передусім українського селянина. І для цього були всі можливості: коли «обмивали» драконівську угоду, ціни на внутрішньому ринку, по суті, вже «лежали». Більше того, для закупівлі чужинської пшениці ДАК узяв кредит у німецькому банкові HSB Nordbank на суму 35 млн. дол. за... відсутності фінансової змоги його погасити.

Тепер нове керівництво компанії тужиться підняти підупале реноме. Наразі ДАК оперує 102 млн. грн., і ще 76 млн. у сипучому вигляді — невитребуваного заставного зерна в обсязі 183 тис. тонн. Не густо! Щоправда, і це фінансово-матеріальне надбання найближчим часом перекочує до Аграрного фонду, а з передислокацією виникне і певна невизначеність щодо ролі ДАК на зерновому ринку.

Зміну власника коштів документально підтверджено недавньою постановою Кабміну, хоча чекали її принаймні ще три місяці тому. Це ще один доказ того, що в аграрній сфері все робиться не в людський голос, а в свійський…

Запізніле введення у зернову гру ще одного форварда — Аграрного фонду — навряд чи зміцнить команду державних операторів. Точніше, відбудеться польова заміна: замість ДАК «Хліб України» заставними закупівлями займатиметься свіжа сила, але без реального фінансового підживлення. Бо 335 млн. грн., передбачені цього року на функціонування Фонду, мають закумулюватися за рахунок повернення коштів, які Мінагрополітики надало на заставні та інтервенційні операції із зерном, плюс повернені борги сільгосппідприємств за кредити. Позичальники, судячи зі звіту виконання Державного бюджету за 2004 рік, не повернули жодної гривні. Отже, залишається лише пайка ДАК «Хліб України», більшу частину якої ще треба трансформувати у готівку. Щоб одержати її, потрібно мінімум два місяці, враховуючи поневіряння пшениці від елеватора до покупця за кордоном.

Думаю, і без розлогих коментарів зрозуміло, що з такими статками нереально розраховувати на закупівлю півтора мільйона тонн продовольчої пшениці. Виплутатись із колізії намагалися депутати Микола Рудьковський, Микола Мельник та Михайло Мельничук, зареєструвавши 4 липня ц.р. законопроект за №7748. У ньому соціалісти запропонували для стабілізації цінової ситуації на зерновому ринкові виділити Аграрному фондові як бюджетні кредитні ресурси 900 млн. грн., відповідно збільшивши на цю суму граничний розмір дефіциту загального фонду державного бюджету. Однак через передканікулярні баталії у Верховній Раді черга до законопроекту не дійшла. На щастя, депутатські флюїди вловив Кабмін і пообіцяв Аграрному фонду позичку на півмільярда гривень.

Втім радіти зарано. Треба спершу вислухати з цього приводу коментар аграрного міністра Олександра Баранівського, транскрибування міністра економіки Сергія Терьохіна та заяви прем’єра Юлії Тимошенко. Дедалі важче їм доходити колегіальної думки. Власне, нестиковки виникають не тільки між ними, а й з першим віце-прем’єром Анатолієм Кінахом, котрий 23 червня однозначно заявив, що цього року Аграрний фонд не функціонуватиме з ряду об’єктивних причин і запропонував заміну — Держрезерв та «Хліб України».

Та навіть якщо фінансова допомога надійде, то володареві гривневих купюр ранувато стрибати гопки. Фонду, і до цього йде, доведеться одноосібно закуповувати задекларований обсяг — 1,5 млн. тонн продовольчого збіжжя. За грубими підрахунками, на це потрібно мільярд гривень.

Третім будеш?

Здійснювані протягом останніх двох років прямі закупівлі зерна Держрезервом та заставні ДАК «Хліб України» справді спрямовані на підтримку високих цін сільгосптоваровиробників. Але треба визнати, що зазначені заходи для держави будуть завжди збитковими, оскільки їхня концепція не передбачає товарних інтервенцій на внутрішньому ринкові, щоби знижувати ціни. Обидві структури викуповують якнайдорожче пшеницю, перемелюють і здешевленим борошном нівелюють напругу на регіональних ринках. Мало того, що збитки покриваються за рахунок бюджету, державні оператори ще й перебивають збут борошна приватним підприємствам.

Механізм функціонування інтервенційного фонду в Україні не відпрацьований. Якщо вдасться, то Аграрний фонд апробує його цього року, ні — чекатимемо кращих часів. Однак інтервенційні закупівлі не розв’язують проблеми надлишкової пропозиції товару, оскільки останній все одно залишається всередині країни і рано чи пізно з’являється на внутрішньому ринкові.

Але в поспіху, коли ніколи розважливо мудрувати, і Фонд, і Держрезерв, швидше за все, вскочать у вже знайому, розбиту роками колію і вкотре підтримуватимуть селян високими закупівельними цінами. Хоча, як на мене, розумніше, та й ефективніше, не маніпулювати ними, а домагатися зниження собівартості продукції. Відшкодуванням відсотків за кредити, дотаціями на гектар посівів, експортними субсидіями... Зрештою, ми до цього рано чи пізно прийдемо, якщо не на півдорозі до СОТ, то після вступу до ЄС точно. Інакше про конкуренцію вітчизняної сільгосппродукції на зовнішніх ринках забудьмо!

Про це натуркують вуха і зернотрейдери, на яких нова влада чомусь дивиться крізь вічко прицілу. До епітетів «захребетники селян», «спекулянти», «цінові диктатори» додам і свій — «зернові асенізатори». Бо саме вони підбирають те, чому держава не може дати ради через хронічний брак коштів. Роль чистильників зерноторговельні компанії виконуватимуть і на цьогорічних жнивах, але, звісно, не за цінами МінАП. Чому?

Вплив третьої сили — трейдерів — нова влада вирішила мінімізувати трьома факторами. Укладаючи контракти на поставку фуражної пшениці зі свіжого врожаю, покупці і продавці здебільшого сходилися на ціні сто доларів за тонну. За тодішнього валютного курсу це становило 530 грн. Але поки посіви витиналися з-під землі, керівництво держави так скоригувало доларово-гривневе співвідношення, що добряче роздратувало продавця. Поки він кипів зі злості, «Укрзалізниця» на 50% підвищила тарифи на перевезення зерна і з 6 квітня ц.р. транспортна складова для трейдерів стала на 33% вищою, аніж для перевізників металобрухту, на 74% — ніж для перевізників чавуну. Виходило, тонна збіжжя, подолавши шлях у 400 кілометрів, одразу дорожчала на 30 гривень.

Та найбільше нарікань породжує затягування із виплатою податку на додану вартість. Вітчизняні зернотрейдери навіть висунули податківцям ультиматум: якщо до 1 липня не відшкодуєте ПДВ, то нарікайте на себе. До такої категоричності спонукав факт виплати горезвісного податку трьом транснаціональним компаніям. Суму не розголошуватиму, лише скажу, що вона становить майже 80% боргу всім зерноекспортерам.

Ображених не втішили слова податківців про можливе зменшення, за прикладом поляків, ПДВ для виробників сільгосппродукції до 7%. Тоді ціна буде іншою, а сьогодні трейдери через неповернення податку змушені від вартості кожної тонни віднімати ще 88 гривень.

А тепер підсумуємо. 30 гривень — за зміну курсу, ще стільки ж — «залізничні» і 88 — «педевешні». Разом — 148 гривень, і всі — у мінус. Думаєте, під цю фінансову ношу трейдери підставлять власні плечі? Звісно ж, ні, чимскоріш перекладуть її на селянські.

Повторюю, йдеться лише про три фактори, які призвели до істотного зниження зернотрейдерських цін. Якщо ж проаналізувати інші інфраструктурні витрати в експортному ланцюжкові, що втричі-вчетверо вищі порівняно з іншими країнами, то вони «з’їдять» добрячу половину вартості власне зерна. І тоді красна ціна за тонну фуражної пшениці у базарний день і до 300 гривень не дотягує.

Можна й більше, можливо, й перебиватимуть її, але ті, у кого є доступ до дешевих кредитів. Нашим розраховувати на них не доводиться, а от транснаціональні компанії без ускладнень візьмуть позики під 2,0—2,5% річних і потіснять (виштовхають) вітчизняних торговців. Тому пропоную наприкінці маркетингового сезону зробити перекличку між національними трейдерами для уточнення: скількох із 400 поховав зерновий бізнес?

А про те, що Україна не обійдеться без експорту зерна, однозначно сигналізує прогнозоване перевиробництво. Якщо не вивеземо за межі 10—12 млн. тонн, захлинемося. Тільки от із повпредами певна туманність. Цілком слушно вважаючи експорт пріоритетом, уряд водночас поклав експортні функції на згадувані вище Держрезерв і ДАК «Хліб України».

Спроби дати кільком обраним компаніям монопольне право експортувати зерно були й раніше. Та навіть за таких преференцій частка держави у загальному вивезенні виглядає сміховинною: у цій царині плуга пер і пре приватний бізнес. І не скоро позиції обох вирівняються. Тому нинішнє протистояння влади і зернотрейдерів украй шкідливе. Можливо, ліпше грайливо шепнути: «Третім будеш?»

Експортне бездоріжжя

Із обсягами, які слід метнути за кордон, тим самим знявши зернову перевтому на внутрішньому ринкові, більш-менш визначилися: 10—12 млн. тонн. Найближче транспортне плече — Європа. Однак… ЄС-25 лише для привілейованих! Співтовариство захистило себе імпортними митами, перепинивши шлях зерну за низькими цінами з третіх країн. І пішло на поступки США та Канаді, вділивши обом за тарифними квотами визначені обсяги регламентованих культур.

Нетрадиційні ж постачальники, якими вважають Україну та Росію, можуть пропхнутися зі своїми лантухами лише у разі, якщо заокеанські експортери з якихось причин не заповнять квотних обсягів. Але зважаючи на їх обмеженість — майже 3 млн. тонн пшениці середньої та низької якості на рік, нам залишається тільки глитати слину.

Зернотрейдери і не чекали, поки війне сприятливий вітер з Європи. Вони переорієнтували експорт переважно на близькосхідні та африканські країни. Не розсекречуватиму споживачів українського зерна в екзотичних державах на кшталт Того чи М’янма. Скажу одне: дедалі частіше у різних куточках планети до нашого ужинку пред’являють претензії. Не через підміну класності пшениці чи ячменю, хоча й таке трапляється, а головно через загрозливий фітосанітарний стан. Від карантинних бур’янів, збудників різних бактеріальних та вірусних захворювань рослин і кузьок, якими кишить зерновий багаж, чужоземці просто німіють. А якщо знаходять у їстівних запасах міндобривні домішки, залізорудний чи цементний пил, вважай, скандал на весь світ. І при цьому ганьблять не компанію-постачальника, а Україну.

Хто відповідає за фітосанітарну стерильність? Фумігаційна служба. Два роки тому тижневик у статті «Синій туман, фумігаційний обман» («ДТ», № 8 (433), 2003 р.) детально проаналізував проблему знезараження зернових вантажів. Що ж відтоді змінилося на ринку фумігаційних послуг?

У березні 2003 року приспів час Кабінету міністрів звітувати перед Президентом про виконання доручення щодо посилення державного контролю у сфері фумігації рослинницької продукції. Однак відповіддю прем’єра Віктора Януковича адміністрація Президента залишилася незадоволеною: «Як свідчать результати розгляду, урядом не забезпечено виконання зазначеного доручення. Зокрема досі не вирішено питання демонополізації ринку послуг з фумігації зерна, який сьогодні фактично контролюється однією іноземною компанією, не прийняті рішення щодо розмежування функцій державного і господарського управління у галузі карантину рослин та створення державної компанії з проведення фумігаційних робіт…» Далі — постанова вжити заходів для виконання зазначеного доручення Президента України у повному обсязі.

Міністерство фінансів, зі свого боку, не заперечувало проти створення на базі Центрального та регіональних фумігаційних загонів структурних підрозділів Головної державної інспекції з карантину рослин, державної компанії. Фінансистів влаштовувало, що ці підрозділи утримуються виключно за рахунок власних надходжень. Утім, довелося чекати більше року, щоби депутати внесли відповідні поправки до законів, встановивши, що проведення знезараження підкарантинних матеріалів та об’єктів, як певний вид господарської діяльності, підлягає ліцензуванню, а уряд 8 вересня 2004 року прийняв постанову. Відтоді кожен суб’єкт, надавши відповідні документи, міг дістати у Міністерстві аграрної політики дозвіл на проведення фумігації.

Одначе аграрне відомство не квапилося з видачею ліцензій. Можливо, колишній заступник міністра Василь Сергєєв, котрий курирував рослинництво, більше переймався родинним бізнесом, аніж суспільними проблемами. Бо чим інакше пояснити, що 23 жовтня 2004 року приватне підприємство «Вермекс», очолюване Сергєєвим-сином, уперше профумігувало судно «Св. Варфоломій» із 51 тис. тонн ячменю на борту?

МінАП не видало жодної ліцензії і в січні 2005 року, коли зміни до законів вступили в дію. Отоді екологічна служба портів почала «пригальмовувати» експортне зерно у трюмах «панамаксів» через відсутність ліцензії на проведення знезараження, застосування токсинів, що не значаться у списку дозвільних.

Майже із п’ятимісячним запізненням щасливчики одержали перші 25 ліцензій на проведення фумігації. 11 січня 2005 року наказом по МінАП було створено державне підприємство «Головний фумігаційний загін». А вже 21 квітня міністр Олександр Баранівський своїм рішенням, без згоди на те «Укрголовдержкарантину», Департаменту рослинництва, перевів нову структуру разом із майном у підпорядкування... державного торговельного підприємства «Хрещатик», яке славиться нарізкою бутербродів для міністерської верхівки. Можливо, хтось із незрадливим нюхом шепнув міністрові перебрати під крило організацію з осяйною перспективою заробляти гроші на специфічному ринкові послуг?

Якщо вже Олександр Баранівський «вдарився» у фумігацію, то переадресую йому месідж з Єгипту: арабський світ усерйоз стурбований фітосанітарним станом українського збіжжя. Під егідою Відадіна Курбанова, президента Egypt International Group, генерального директора фумігаційної компанії «КолФум-Інвест», у Каїрі зібралися керівники служб карантину рослин шести арабських країн. Про рівень зібрання свідчить присутність на ньому Ронні Мааса, президента Асоціації з торгівлі зерном і кормами (GAFTA), Великобританія, Енріке Вілла, президента Furgan, Аргентина, та Мартіна Вілла, президента Міжнародної морської фумігаційної організації (IMFO), Великобританія.

— Арабські імпортери хочуть бути впевненими в якісному знезараженні зернових з України, але переконуємося у зворотному, — ділиться враженнями від перемовин Відадін Курбанов. — Міністерство аграрної політики видало ліцензії і вважає, що на цьому його місія скінчилася. А хто ж інспектуватиме фумігаційні роботи? Знаю фірми, де директор, бухгалтер, секретарка і... комп’ютер. І таких більшість із 25 ліцензійних, не знаних у світі, ніде не акредитованих. Замість фірмового німецького препарату фостоксин використовують китайські, половину з яких Європа не визнає, не витримують заданої експозиції. У документах же — все о’кей! Як результат, після чотирьох-п’яти діб, доки корабель дістається Тунісу чи Марокко, комахи не встигають змертвіти…

Усі ці неподобства змусили заснувати єгипетську компанію в Україні, яка інспектуватиме, по можливості, кожен контракт, супроводжуватиме його, починаючи від поля, лінійного елеватора, і закінчуючи одержувачем. Ми не хочемо на свою голову карантинних вогнищ, дають нам зрозуміти закордонні партнери, а ви ж поки не можете гарантувати, що такі вогнища не спалахнуть!

Ляпас, звук від якого рознесеться далеко. Мало нам внутрішніх проблем, то додалися ще й зовнішні. Зате міністерство з урядом — на оптимістичному піднесенні! На тлі агонізуючого зернового ринку...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво