Земля реальна — права на неї віртуальні - Економіка - dt.ua

Земля реальна — права на неї віртуальні

19 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 19 серпня-26 серпня

Може, хто не знає, але українські чорноземи, за найскромнішими підрахунками, оцінюються в 340 млрд. дол...

Може, хто не знає, але українські чорноземи, за найскромнішими підрахунками, оцінюються в 340 млрд. дол. Утім, нам поки не вдається сповна скористатися цим багатством. Роздержавлення землі, на жаль, не принесло ні продовольчого достатку, ні зниження цін. У село не прийшов ефективний власник, котрий, кажуть експерти, з’явиться тільки разом із ринком землі. Господарювати ж на наділених паях селянам виявилося не так просто.

Розпочата на селі реформа рясніє безліччю великих і малих проблем. Люди скаржаться на те, що з неймовірними труднощами можуть отримати земельну ділянку — і то суто теоретично, на схемі, а не, як то кажуть, у натурі, на місцевості. Що їм не видають або видають із великим запізненням державні акти на землю, що, отримавши пай, його власник не може розпорядитися власністю на свій розсуд. Мова не лише про продаж, на який ще діє мораторій. Навіть здати ділянку чи її частину в оренду, а особливо розірвати договір оренди, — велика проблема.

Загалом земельні відносини у нас забюрократизовані такою мірою, що подарунок держави селянину не радує, а обтяжує. Навіть структури, які взялися допомагати людям налагоджувати нові земельні відносини, стогнуть від болю за те, що навколо землі твориться, і шукають справедливості в газеті. Як, наприклад, приватне підприємство «Земсервіс», яке надає послуги як фізичним, так і юридичним особам зі складання проектів відведення землі та збирання документів для оформлення земельних ділянок.

З чим щодня доводиться зіштовхуватися, намагаючись допомогти селянам, розповів «ДТ» спеціаліст-землевпорядник цього підприємства Михайло МАСЛЯК.

Давайте почнемо з того, як отримати в нашій країні вже наділену тобі земельну ділянку. Скажу з особистої практики: на це знадобиться не менше року з дня подачі заяви — швидше наші спеціалісти, навіть найбільш досвідчені, просто не в змозі оформити всі документи. Адже проектна документація має проходити три сесії сільських рад або затверджуватися розпорядженням районної адміністрації (залежно від місця розташування земельної ділянки). А сесії збираються, як відомо, раз на квартал. Тобто, у нормативах свідомо закладено, що раніше, ніж через дев’ять місяців, отримати землю не вийде. А далі — купа погоджень, проектні пропозиції, різні комісії... От вам і рік спливає.

Такою ж великою кількістю документів супроводжується і видача державних актів на право власності на землю юридичним особам. Усього лише один папірець, а скільки клопоту! Узгодження з безліччю служб: землевпорядною, архітектурною та багатьма іншими. Документи гуляють по колу від установи до установи по чотири-п’ять разів. Тому в законодавчо відведений місячний строк укластися неможливо, процес знову затягується. Замовлення на видачу держактів дуже велике, ми не в змозі його виконати в строк. Цей процес настільки забюрократизований, що не випадково більшість громадян і юридичних осіб усе ще не одержали акти на землю.

Та що там узгодження! Тут надрукувати папірець — проблема. Якщо ви подивитеся, скільки лежать справи на видачу актів у нашому обласному центрі реєстрації, можна за голову вхопитися, — довгі місяці, хоча самої роботи на 15—20 хвилин. Ось тільки наших, «Земсервісу», документів, які вже пройшли всі інстанції, але все ще не надрукованих, там кілька десятків — очікують своєї черги вже понад чотири місяці. Я розумію, що в області близько двох мільйонів пайовиків, і віддрукувати стільки актів важко. Тож чому б не передати цю справу в райони? Хіба не швидше було б?

У чому ж річ? Хто ставить палиці в колеса? Хіба управлінь земельних ресурсів не торкнулася вимога президента у двомісячний строк повсюдно організувати «єдине вікно» для оперативнішої реєстрації бізнесу? Адже держакт на землю для селян — це майже те ж свідоцтво на право підприємницької діяльності...

На жаль, за ці два місяці для відкриття «єдиного вікна» в управліннях земельних ресурсів, принаймні у нашій області, нічого не зроблено. І мені не відомо про те, що десь, у якомусь окремо взятому районі, таке «вікно» незабаром з’явиться. Але річ не лише в тім, що хтось, як ви кажете, ставить палиці в колеса. Навіть за великого бажання пропустити селян через «єдине вікно» не вдасться. Для цього потрібні чіткі закони, нормативи... А у нас тут таке коїться!

Я от підрахував: щоб узяти землю під оренду для підприємницької діяльності, необхідно 36 відповідних погоджень. І кожен із цих етапів ще треба пройти! Наприклад, санепідемстанція тільки для вирішення питання в принципі — дати згоду на оренду чи ні — навіщось вимагає всі технічні умови: на світло, газ, воду й усе інше. Ще невідомо, чи отримаєш землю, а вже принось усі узгодження. Хоча вони знадобляться тільки на етапі проектних робіт.

Треба багато що змінювати. Насамперед звузити бюрократичне коло, у якому громадянам доводиться крутитися, мов білка в колесі. Якщо проаналізувати земельне законодавство і закладені в ньому строки, то нема нічого дивного в тому, що на отримання земельної ділянки іде рік. Виходить, і строки треба підганяти. Це не змінює суті реформи, але помітно полегшує її просування. Я не кажу вже про те, що чимало нормативних актів було прийнято із запізненням, а деяких і досі немає. От як цікаво виходить! З 2002 року набув чинності Земельний кодекс. Але ми змушені працювати за урядовою постановою 1997 року, ухваленою відповідно до старого законодавства. Бо нової постанови, так би мовити, керівництва до дії кодексу, немає досі.

Скільки галасу здійнято через це в судах, адже яка чехарда відбувається! Та процеси ці безперспективні. Кого обвинувачувати? Тих, хто керується новим законом, не отримавши згоди від уряду, чи тих, хто виконує його інструкції, але до застарілих законів? І при цьому ще хтось там ремствує, що дядькові на селі більше року не видають акт на землю? Можна тільки дивуватися, як узагалі видають.

Чому в закон заклали норму про те, що місцеві органи влади мають право в межах населених пунктів виділяти будь-які землі для будь-яких потреб? А тепер їх звинувачують у розбазарюванні рекреаційних гектарів! Треба було ввести обмеження на ці землі, котрі повинні виділятися за згодою, скажімо, облдержадміністрацій. Не було б тоді земельних скандалів ні в Києві, ні в Криму. І у нас теж.

— Чому так відбувається? Адже у нас же є, окрім Мінагрополітики, і Державний комітет земельних ресурсів. Хіба там чиновники не бачать, що відбувається в селах? Було вдосталь часу для відлагодження механізму розпаювання землі, щоб він почав працювати, як годинник.

— На мій погляд, бракує компетентності. І де її взяти, коли навіть у головному земельному штабі — тому ж Держкомземі — на одного спеціаліста-землевпорядника припадають три-чотири неспеціалісти. А серед керівництва відомства — майже всі «аматори». Така ж ситуація і на місцях. Якщо проаналізувати, хто очолює землевпорядні структури, то це, зазвичай, люди без досвіду практичної роботи, а найчастіше й без відповідної фахової освіти. Відомий навіть випадок, коли вчорашнього випускника якогось неспеціального вузу призначили начальником обласного управління земельних ресурсів. Їм (спеціалістам) треба щонайменше три-чотири роки для входження в курс справи. А реформа не може чекати — її потрібно штовхати далі, скеровувати...

— А коли казати конструктивно, ви самі щось пропонували?

— Звісно. Ще 2002 року ми вносили пропозицію, щоб продаж земельних ділянок комунальної власності відбувався тільки на конкурентній основі. Але досі нічого для цього не зроблено. Законопроект про ринок землі, у якому врахували цю пропозицію, пройшов тільки перше читання. А йому либонь уже три роки, життя не стоїть на місці, воно день у день вносить свої корективи. Боюся, поки цей закон з’явиться, він уже безповоротно застаріє.

А закон цей потрібен уже сьогодні. От нині правоохоронні органи звинувачують деяких підприємців у тому, що ті набули право власності на землю з порушенням законодавства — не на конкурсній основі, а внаслідок прямого продажу. Але законодавством не заборонене ні одне, ні друге, все залежить від місцевих органів влади — якому варіанту вони віддадуть перевагу. До того ж існує державна експертиза, є з цього приводу відповідний закон — «Про порядок проведення державної землевпорядної експертизи». Якщо, скажімо, моя документація пройшла цю перевірку, то які можуть бути до мене претензії? А правоохоронні органи починають розбиратися з підприємцем — чому він набув право власності на цю земельну ділянку?

Оскільки я пройшов експертизу, одержав усі позитивні висновки, виходить, я отримав ділянку за законом. Висувайте претензії до тих, хто, може, щось порушив у ході цього процесу. Але контролюючі органи воліють усі порушення земельного законодавства валити на підприємців.

— Може, варто намалювати й затвердити таку офіційну таблицю-схему — куди, скільки разів, до кого селянин чи підприємець повинен звернутися по підпис або довідку, щоб зібрати всі документи, необхідні для отримання земельної ділянки або акта на землю? І де й скільки грошей по дорозі вони повинні залишити?

— Боюся, вийде лабіринт. Тільки до землевпорядника треба ходити разів шість-сім. Що стосується грошей, то за проведення геодезичної зйомки для виділення ділянки в натурі встановлена плата в 156 гривень. На саму процедуру доведеться витратити не менше дня. Сама ж реєстрація земельної ділянки коштує щонайменше 144 гривні (із розрахунку 36 грн. за одну поворотну точку). Для цього реєстратору потрібно витратити максимум 30 хвилин.

На практиці ж послуги землевпорядника, архітектора, центру реєстрації реально обходяться в 200—500 гривень. На мій погляд, існує дуже велика диспропорція в оплаті робіт, які, скажімо, виконують геодезисти в полі і реєстратори в офісі. Не на користь перших, звісно.

І знаєте, коли фермери чи інші юридичні особи ще якось справляються з цими труднощами, то прості люди просто в глухому куті опинилися: кому скаржитися, якщо відділ земельних ресурсів є структурою центральної влади? Я не хочу її звинувачувати, вона сама багато в чому — заручниця сформованої ситуації. Але, смію твердити, деякі землевпорядні служби свідомо гальмують реформи на селі.

Візьмімо, приміром, наш Стрийський район. Там людям чомусь не видають державні акти на землю. Ось вам конкретні приклади: жителька села Дуліби Ірина Брик, Надія Грищенко із села Добряни з минулого року клопочуться про те, щоб замінити свої сертифікати на акти. Але нічого у них не виходило доти, доки не звернулися в СБУ, до нас, а ми — до вас, у газету. Начальник районного відділу земресурсів займався відписками — мовляв, немає схеми розподілу приватних паїв, немає якогось іншого документа... Але якщо взяти положення про порядок видачі актів, то це ж його, начальника, прямі обов’язки — потурбуватися і про схему, і про документи, і пайовиків зібрати, щоб роз’яснити їм права та обов’язки, узгодити з ними спірні питання.

Від людини потрібно тільки одне — написати заяву, а далі є відповідні служби, котрі повинні виконати свою роботу. Але на практиці виходить: купа всіх проблем звалюється на того, хто хоче оформити пай. Не дивно, що в тому ж Стрийському районі селяни готують позови в суд, щоб землевпорядники відшкодували їм збиток. І не тільки моральний. Адже ще навесні вони повинні були засіяти свої земельні ділянки й отримати врожай, але не зробили цього, оскільки не мали на руках документів на землю. А отже, зазнали втрат.

— Під час першої нашої зустрічі ви передали мені скарги цих селянок із Стрийського району. Пізніше я з цього приводу спілкувався із заступником начальника райвідділу земельних ресурсів Ольгою Гуменною. Вона мені повідомила, що на їхні заяви ще торік було клопотання в райадміністрацію. Як випливає з пояснень пані Гуменної, річ у тім, що ці жінки хотіли відмовитися від частини своїх ділянок на користь сільської ради. Але вони не мали на це права, оскільки у них не було актів про право власності на землю. Як каже Ольга Олександрівна, їм письмово роз’яснили порядок виходу з паєм. І претензій у них не було. Їм уже підписано й видано технічне завдання на виготовлення необхідних документів, замовлено кадастрові номери на ділянки...

— Це не зовсім так. Заяву Ірини Брик і клопотання в райдержадміністрацію було подано ще на початку листопада минулого року. За законом, їх слід було розглянути протягом п’яти днів, але в даному разі документи пролежали під сукном вісім місяців. А тепер кажуть: от бачите, коли ще їх підписано, чому ж ви не з’являлися? Але річ у тім, що, відповідно до Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» і постанови Кабміну від 4 лютого 2004 року «Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)», методичних рекомендацій облради, громадянин звертається із заявою — і більше його нічого не хвилює до того моменту, коли треба укласти договір на виконання робіт і заплатити гроші. А громадянка очікувала майже дев’ять місяців — із листопада по липень — тільки дозволу на виготовлення технічної документації. І питання вирішилося лише завдяки її заяві в СБУ і нашим постійним зверненням, поїздкам у Стрий. Схожа ситуація й у Надії Грищенко.

І ще. У статті шостій Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок...» говориться про те, що органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, державні й інші землевпорядні організації зобов’язані безплатно надавати геодезичні, картографічні матеріали та документи, необхідні для виконання робіт. Від мене ж, коли я хотів одержати технічне завдання на виконання робіт, зажадали гроші, котрі я сплатив, і доручення від громадян. Хоча за законом, коли є договори на виконання робіт, документи видаються землевпорядним організаціям безплатно і без жодних доручень. Вважаю, що наведені мною випадки свідчать про упереджене ставлення до нашого підприємства і згаданих громадян.

— Чим пояснюються такі зволікання з виділенням землі?

— Скажу одне: виділення земельних ділянок блокується свідомо. Я не беруся коментувати, із яким наміром, можу тільки здогадуватися.

— А чи може підприємець отримати земельну ділянку на території якоїсь сільради для розширення свого бізнесу? Наприклад, він хоче побудувати там цех або мотель...

— Теоретично — так, а от практично — ні. Не знаю, як в інших областях, але на Львівщині досі процес непрозорий, земля ділиться, як правило, кулуарно, за домовленістю з органами місцевої влади. Спробуйте написати офіційну заяву в сільраду чи райдержадміністрацію з проханням виділити вам землю під будівництво або для інших цілей, я певен, що буде негативна відповідь. Ніхто не розробляє пропозиції залежно від попиту, нікого не цікавить, де бізнесмен має взяти землю, на що він її використовує. Ви подивіться: за останні роки в області було проведено єдиний земельний аукціон у сільській місцевості. Кажуть, нині готують нові, але коли це ще буде і чи буде взагалі?

Скажу більше. Досі немає повної ясності в такому питанні, котре цікавить багатьох, — чи може власник земельного паю розгорнути на ньому свій бізнес, тобто змінити цільову спрямованість його використання? Законодавством передбачено, що у разі відчуження земель сільськогосподарського призначення на несільськогосподарські цілі державі мають компенсуватися втрати. Але 2003 року було внесено зміни в порядок, який регулює цільове призначення земель. І стало незрозуміло, чи повинна людина, що має у власності пай і бажає на ньому зайнятися якимось видом підприємницької діяльності, відшкодовувати державі її збитки? Адже в законі йдеться про вилучення землі, позбавлення права власності на неї, а це ж не той випадок.

Хоча, з другого боку, побудувавши на цій ділянці, скажімо, ресторан, а не вирощуючи буряки, підприємець усе ж завдав шкоди сільськогосподарському інтересу держави. Тобто, питання не врегульоване.

Що стосується земельних аукціонів, то ще 2002 року було сказано: їх мають проводити відповідно до закону, але його, про ці самі аукціони, досі немає. Чи означає це, що такий продаж узагалі є протиправним? Немає й закону про земельний кадастр, тобто не можна нормально оцінити навіть якість земель. В цілому, для того, щоб ефективно працював Земельний кодекс, необхідно було ухвалити більш як 30 супутніх законів, але прийнято тільки п’ять-шість. Не розмежовано навіть землі державної та комунальної власності, і тому з першої у другу ніхто ще жодного гектара не передав. От і відбуваються постійні розбірки — правомірно ухвалила сільрада рішення щодо тієї або іншої ділянки чи ні?

І нарешті, про відомчу недоробку Держкомзему. 2001 року вперше заговорили про те, що необхідна реєстрація прав власників землі і землекористувачів. Але й досі нічого для цього не зроблено. От у яких умовах доводиться сьогодні працювати тим, хто хотів би отримати якомога більшу віддачу від землі. А ми дивуємося, чому в аграрній країні з такими чорноземами картопля на базарі по півтори-дві гривні за кілограм?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво