Земельний переділ? Навіть державний акт приватної власності на землю вже не є гарантією захисту від зовнішніх посягань

Якщо ви все життя пропрацювали в колгоспі і в нагороду за це не лише отримали знецінені гроші в радянському «Сбербанку», купу хвороб на старість, а й стали власником кількох гектарів колишньої колгоспної землі й маєте на неї всі необхідні документи, це не означає, що ви можете спати спокійно і мріяти, як розпорядитеся своєю власністю після скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель. Чому? А тому, що, як засвідчила недавня прес-конференція в УНІАНІ з участю землевласників та їхнього адвоката, наявність у вашій кишені державного акта на право власності на землю ще не означає, що ця земля залишатиметься вашою аж до того моменту, коли ви забажаєте її продати або розпорядитися нею якось інакше.

Наприкінці 90-х років КСП «Бориспільське», що в Київській області, спіткала така ж сама доля, як і тисячі колгоспів-радгоспів в Україні, а саме — повний занепад. У 1998 році кредитори КСП ініціювали процедуру його банкрутства, оскільки КСП безнадійно зав’язнуло у боргах. Було створено ліквідаційну комісію, до якої увійшли представники кредиторів. А далі починається найцікавіше. У 2001 році земельними активами КСП почало цікавитися таке собі АТЗТ «Укрфінком», яке, до речі, не було кредитором «Бориспільського». Купа р­жавого залізяччя замість тракторного стану та руїни замість корівників «Укрфінком» цікавили мало, натомість землі КСП не залишили акціонерів «Укрфінкома» байдужими.

Ну й що з того, що майно банкрута йде з молотка, скажете ви. А те, що на час пред’явлення претензій із боку АТЗТ на землі «Бориспільського» вони вже не тільки були розпайовані між колишніми колгоспниками, — селяни мали на свої паї відповідні дер­жавні акти на право власності на землі сільськогосподарського призначення.

Проте, судячи з інформації, що прозвучала на прес-конференції, представників з «Укрфінкому» цей факт не засмутив. У 2001 році було укладено угоду купівлі-продажу між ліквідатором, що начебто представляв інтереси селян, і АТЗТ, згідно з якою земля відійшла у власність товариству за смішною ціною. Далі «Укрфінком» ініціює низку позовів до ліквідаторів КСП, а потім через ряд рішень господарських судів добивається закріплення права власності на приватизовані земельні наділи селян із допомогою судової гілки влади.

У цій ситуації поведінка судів викликає подив. Бо, маючи справи з тисячами гектарів коштовної пристоличної землі, жоден із судів не потрудився витребувати в районної влади Борисполя інформацію про право власності на цю землю.

Хоча начебто всі, а тим більше — судді, знають про указ президента щодо розпаювання землі між працівниками колишніх колгоспів-радгоспів. Як відомо й те, що зазначене розпаювання вже відбулося, а земля здебільшого перейшла у приватну власність. Більше того, селян навіть не поінформували, що за їхнє майно кілька років поспіль точиться суперечка між людьми, які до КСП не мають жодного стосунку. «Щаслива новина» впала на їхні голови лише у 2006 році, коли судовим рішенням було скасовано дію державних актів, що закріплювали за селянами право власності на паї.

Позитивним для селян є те, що, за словами Олександра Плахотнюка, юриста, котрий представляє їхні інтереси, Вищий господарський суд своєю ухвалою скасував одне з ключових рішень у цій справі, прийняте Господарським судом Київської області, і послав справу на повторний розгляд, оскільки у процесі не брали участі власники паїв. Водночас у цій ситуації людей дивує позиція прокуратури Бориспільського району та Київської обласної прокуратури. На неодноразові звернення обманутих селян органи прокуратури просто відповідали відписками. Крім того, не може не дивувати така незрозуміла «узгодженість» дій «Укрфінкому», прокуратури, судів, місцевої влади. Ні, автор не звинувачує органи влади у змові з бізнесменами, оскільки не має щодо цього доказів. Проте така дивна одностайність вищеозначених суб’єктів у справі «дерибану» чужого майна не може не викликати сумнівів у чесності виконавчої та законодавчої гілок влади. Принаймні непрофесіоналізм суддів лежить на поверхні: як було зазначено, жоден суд не поцікавився історією земельної ділянки площею 4 тис. га, що була предметом розгляду.

Трохи банальніше, але ще більш цинічно складається справа із земельними наділами мешканців сіл Гора та Щасливе Бориспільського району. За низкою позовів фізичної (!) особи Бориспільський районний суд на весні поточного року визнав, що земельні наділи вже не належать селянам, скасувавши акти на право власності землею. При цьому, як і у випадку з КСП «Бориспільське», суд не взяв до уваги того факту, що землі були розпайовані і державні акти отримані селянами ще декілька років тому. Також, як і у випадку з КСП, суд не потрудився запросити на слухання справи власників паїв. Колишні (волею суду) власники земельних наділів дізналися про таке рішення судді випадково і вже після того, як сплив термін оскарження рішення у вищих судових інстанціях.

Проте жителі Щасливого та Гори не втрачають надії домогтися справедливості. Хоча термін подання апеляції минув, вони ініціюють апеляційний розгляд справи, оскільки оскаржити рішення вчасно не могли, бо не були поінформовані про засідання Бориспільського райсуду, на яких той «відібрав» у них їхню власність.

Що спільного у цих справах? Спільних моментів декілька. По-перше, в обох випадках ідеться про землі одного району, ринкова вартість яких становить декілька десятків тисяч доларів за сотку, а по друге, обмануті власники землі стверджують, що фізична особа, котра загарбала землю у Щасливому і Горі, причетна до «Укрфінкому».

Тож, схоже, маємо прецедент, справу з новим видом рейдерства. Після цього випадку жоден із власників земельної ділянки, а надто поблизу великих міст, не може бути впевненим, що якесь АТЗТ, ВАТ чи ТОВ, а то й просто якийсь спритний дядько не пред’являть землевласникові рішення суду, ухвалене за принципом «гроші ваші — стали наші» та за мовчазною згодою органів нагляду за законністю…

Коментар фахівця

Ігор Яцук, Голова Державного агентства земельних ресурсів

— Ігоре Петровичу, хотілося б знати вашу позицію щодо ситуації, яка виникла в Бориспільському районі.

— Колись я працював у районі звичайним землевпорядником і знаю про такі ситуації не з газет. Суддею прийнято рішення. І рішення ми не коментуємо. Але виконання цього рішення покладено, зокрема, й на нас. У результаті маємо таку ситуацію — людям видано державні акти. Їхня власність — це приватна власність. А про її захист написано навіть у Конституції. Тепер цю власність вилучають, а нам кажуть переоформити її на певну фірму. Що ж, це рішення суду. Але є ще питання моралі, і ми зробимо все, аби не бути сліпими виконавцями таких рішень.

— Що планує робити агентство, як воно діятиме?

— Треба, щоб у цій ситуації своє вагоме слово сказала прокуратура. Повторюю, ми не маємо права не виконувати судових рішень. Але ми поставлені сюди на службу людям. Тому я дав розпорядження місцевому управлінню надати людям максимум інформації та документів. Найбільший друг ділків усілякої масті — це байдужий чиновник, який прикривається посадовою інструкцією. В особі агентства земельних ресурсів ділки таких друзів не матимуть.