ЗБИТКОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ БІЛЬШЕ НЕ БУДЕ

Коли в країні немає сприятливого інвестиційного клімату, на виручку поспішає уряд. Він гарантує повернення кредиту, якого інакше не дали б, і конкретне підприємство одержує гроші, інвестор задоволений своїм вкладенням, а уряд — виконаною роботою. Проблем поки що немає. Вони виникають, коли гроші не повертаються.

Прикладів цьому більш ніж достатньо. Основних причин неповернення грошей кілька. По- перше, могло бути поставлене, але не встановлене обладнання, що вже втратило свою вартість (тобто простою реалізацією його не можна повернути гроші). По-друге, гроші могли бути витрачені просто не за призначенням — на тривіальну зарплату, наприклад. По-третє, інвестора явно обдурили, завищивши віддачу від інвестицій або прибутковість від вкладення кредиту. Інвестиції в таких випадках стають або самоціллю, або засобом поліпшення матеріального становища менеджменту.

Не дивно, що сьогодні вже є стратегічне рішення держави про відмову від практики залучення кредитів під суверенні гарантії. Колишня схема фінансування покладає занадто великі обов’язки на державу, хоча вона не має права оперативно керувати підприємством. Саме за цією схемою в держави на балансі потім виявляється багато прогарантованих кредитів, різко зростає державний борг (якщо уряд конвертує гарантовані кредити в євробонди) і продовжує розвалюватися промисловість. Через відмову від гарантій виникають дві проблеми: як зняти вже прогарантовані кредити з балансу і за якою схемою фінансувати нові проекти.

Як розрахуватися

Проблема з накопиченими гарантованими кредитами досить гостра. На серпень уся сума зобов’язань держави за такими кредитами становила 882,9 млн. дол.

Теоретично існують два виходи з такої ситуації. Перший — реструктуризація боргу шляхом випуску державних цінних паперів. Проте, з огляду на наявний кредитний рейтинг країни (САА1 — найнижчий у Європі), навряд чи урядові вдасться досягти значного успіху в цій справі. За випущеними паперами доведеться забезпечити досить високу дохідність, і все одно їх розміщення не гарантоване.

Другий шлях — не платити нікому нічого. Але таке рішення створить багато нових проблем й, окрім того, не узгоджується з курсом радикальних економічних реформ, проголошених Президентом.

Наш уряд вибрав третє рішення — заборгованість, яку мають на балансі приватизовані підприємства, має погасити покупець.

На жаль, поки що мало хто погодився з настільки витонченим переадресуванням боргів. Річ у тім, що найчастіше вони з’являлися в результаті, м’яко кажучи, малоефективної інвести-ційної діяльності керівництва підприємства. Іншими словами, покупцеві цього підприємства тепер пропонується відповісти своїми грошима за помилки директорату, який працював за контрактом з урядом.

Одним із небагатьох прикладів такої приватизації може стати продаж Запорізького алюмінієвого комбінату, що в результаті спільної з урядом інвести-ційної діяльності одержав кредит у розмірі 60,9 млн. дол. З них 20,9 млн. уже прострочені і ще понад 15 млн. будуть напевно прострочені за підсумками 2000 року.

У принципі, сьогодні є претендент на покупку ЗАлКу, який готовий погасити гарантований кредит — Зовнішекономбанк Росії, що виступає на боці АвтоВАЗу. Наскільки нам відомо, така пропозиція вже пролунала. З огляду на розмір заборгованості, а також промислове зацікавлення комбінатом з боку АвтоВАЗу, держава може досягти двох основних завдань приватизації підприємства — зняття з балансу боргу й одержання надходжень у бюджет.

У Зовнішекономбанку є ім’я. На Заході його часто ототожнюють із Росією. Банк накопичив унікальний досвід зовнішньоекономічної й агентської діяльності. У нього є солідна експортна клієнтура, хоча немає настільки щедрої ресурсної бази, як в Ощадбанку РФ. Сьогодні ЗЕБ розвиває роботу з великими інвестиційними проектами.

Як отримати гроші

Найбільш доступною й циві-лізованою формою залучення кредитів на виробництво наразі є випуск євробондів. Ця схема буде реалізовуватися й у перспективі, проте українським підприємствам розраховувати на неї навряд чи доведеться. Фактично сьогодні в Україні лише держава може дозволити собі розмістити єврооблігації за кордоном — важко уявити, що якомусь «Рибпромсільгоспмашу» вдасться розмістити свої облігації на світовому фінансовому ринку.

Проте це означатиме, що підприємства вже не одержать грошей прямим чином. Всі інвестиції опосередкує держава. По суті, недоліків гарантування позбутися не вдасться — якщо якийсь завод не розрахується по зобов’язаннях, вони все одно залишаться на балансі держави, тільки вже оформлені у вигляді євробонду.

Слід завважити, що в більшості випадків необхідне фінансування потрібне для відновлення основних фондів підприємства. Для вирішення такого проектного завдання у світі давно розроблено схему одержання так званих зв’язаних кредитів.

Зв’язані кредити не передбачають одержання позичальником реальних грошей, позикові кошти навіть не перетинають кордону. По суті це кредитування постачання устаткування через оплату контрактів під гарантії державної страхової компанії або експортно-імпортного банку країни-кредитора.

Переваги зв’язаних кредитів — у їх дешевизні, а головне — у довгих термінах погашення: п’ять— вісім, а то й десять років. Інша річ, що Україні їх поки що дуже важко одержати.

Проте існує схема фінансування за посередництвом того ж таки Зовнішекономбанку, що була застосована ЗЕБом після того, як російський уряд, як і український, відмовився від гарантування залучуваних заводами кредитів.

Залученням зв’язаних кредитів під суверенні гарантії уряду ЗЕБ почав займатися з 1987 року. Відтоді й донині він залучив 15 млрд. дол. , із них 11 — з 1992 року. Частина кредитів орієнтувалася на бюджетні витрати (фінансування медицини, культури, об’єктів інфраструктури), але більша частина залучалася на поворотній основі для підприємств.

Схему фінансування можна розглянути на прикладі одного з найбільших вдалих проектів ЗЕБу. 2000 року він одержав кредитну лінію на суму 1,5 млрд. дол., що була запропонована італійським Медіобанком, який працює в зв’язці з державною страховою компанією «Саче».

Під цю відкриту лінію все ще добираються проекти, причому не має значення, містяться вони на території України, Росії чи третьої країни. Значення має лише те, що ці кредити гарантуються банком, чиї гарантії котируються, як і суверенні.

Таким чином, сьогодні для реалізації прибуткового проекту можна одержати довгострокове фінансування під досить низький відсоток. При цьому виграють усі сторони.

Закордонним постачальникам забезпечується гарантований збут у великих обсягах. Західний банк отримує надійне розміщення коштів і гарантії страхового агентства своєї держави. З урахуванням великих обсягів, навіть за скромної маржі й за низьких ризиків, банкові це вигідно: якщо станеться неповернення коштів підприємством-позичальником, Медіобанк стягне свої збитки із ЗЕБу, а у випадку неплатежу від ЗЕБу він одержить відшкодування від страхової компанії «Саче». Беручи участь у такому проекті, вітчизняні підприємства залучають кошти під низький відсоток, звичайний для зв’язаних кредитів.

Для зниження ризиків неповернення, по-перше, старанно оцінюються й добираються проекти, а по-друге, ЗЕБ намагається вибрати схему, за якою можна було б поділитися кредитами, а отже — й ризиками, з іншими великими банками (наприклад, Ощадбанком РФ і Зовнішторгбанком). Таке співробітництво допоможе російським банкам доповнити власне короткострокове кредитування клієнтів інвестиційним.

На думку аналітиків, банки, що інвестують, у найближчому майбутньому прийдуть до створення схеми, подібної до тієї, яку застосовує Світовий банк у країнах, куди приходить працювати. Великий обсяг інвестицій розподілятиметься оптовим банком між учасниками пулу банків-партнерів. Адже повинен хтось займатися інвестиційними проектами на суми 1—2 млн. доларів, на які заявляє попит середній бізнес.

В Україні вже сьогодні з’являється реальна можливість реалізувати таку схему з участю найбільших банків. Фактично це є кроком до інтеграції у світові фінансові потоки. Масштаби коштів, необхідних для модер-нізації промисловості в нашій країні, величезні. За твердженням деяких аналітиків, якщо в найближчі кілька років не відбудеться тотальної модернізації, в Україні можна буде проводити нову індустріалізацію або остаточно змінити визначення економіки країни на аграрну. Рішення залишається за банками...