ЗАлК І «ТРИ БОГАТИРІ» ВИЗНАЧИЛИСЯ ПРЕТЕНДЕНТИ НА КУПІВЛЮ КОНТРОЛЬНОГО ПАКЕТА АКЦІЙ ЗАПОРІЗЬКОГО АЛЮМІНІЄВОГО КОМБІНАТУ

20 листопада минає термін подачі заявок на участь у конкурсі з продажу держпакета акцій ВАТ «Запорізький алюмінієвий комбінат». Статутний фонд підприємства 155,682 млн. грн. (28,83 млн. дол. США). Нині у власності держави перебуває 93,01% акцій, 5% — у керівництва, 1,9% належить трудовому колективу. Всього випущено 622 729 120 акцій, номінальна вартість однієї — 0,25 грн.

6 вересня 2000 року Фонд держмайна України оголосив про проведення відкритих торгів відповідно до процедури тендеру з продажу пакета акцій у розмірі 68,01% статутного фонду ЗАлКу. Початкова ціна пакета — 166,961 млн. грн. (31,7 млн. дол. США). 25% акцій планується залишити в держвласності. Для довідки: потужності ЗАлКу дозволяють випускати 260 тис. тонн глинозему й 100 тис. тонн первинного алюмінію на рік. Торік ВАТ виробило 112,4 тис. тонн первинного алюмінію, нинішнього року виробництво планувалося довести до 115 тис. тонн. За кордон постачається 70% продукції.

Претенденти

Особливістю тендеру з продажу ЗАлКу є те, що держава не встановлює певних інвестиційних зобов’язань для покупців. Проте умови конкурсу розроблено таким чином, щоб максимально захистити як інтереси держави, так і інтереси розвитку самого підприємства. Встановлено, що контрольний пакет акцій неподільний і буде проданий одному покупцю. З метою участі у відкритих торгах інвестори можуть створювати об’єднання. Але сам інвестор повинен бути виключно промисловим, як це визначено Державною програмою приватизації на 2000—2002 роки, затвердженою парламентом 18 травня 2000 року.

Відтоді, як наприкінці січня 2000 року ФДМ затвердив план розміщення акцій ВАТ «ЗАлК», називався цілий ряд комерційних структур, які могли б узяти участь у тендері. Зрештою визначилися три головних претенденти. Перший — ВАТ «Арлан» (Росія, Москва), який змінив назву на «АвтоВАЗ- інвест» і в такий спосіб підкреслює свою приналежність до російського виробника автомобілів. Другий — консорціум «Металургія», структура групи Суркіса—Медведчука. Третій — холдинг «Русский алюминий», що діє на українському ринку через компанію «Український алюміній». За неперевіреними даними, заявки на участь у конкурсі подали також Миколаївський глиноземний завод, Братський алюмінієвий завод і російське ВАТ «Объединенная компания «Сибирский алюминий» (ОКСА) — усі вони пов’язані з холдингом «Російський алюміній».

Як зазначено на сайті «Арлана» в Інтернеті, холдинг «Арлан» із 1992 року виступає на ринку великим трейдером, який займається постачанням сировинних ресурсів, ливарних алюмінієвих і цинкових сплавів, кольорового та чорного прокату й іншої металопродукції відомих виробників. ВАТ «Арлан» (генеральний директор А.Большаков) — давній партнер ЗАлКу, який надає йому половину необхідної сировини і купує кожні 40 із вироблених щомісяця 100 тонн готової продукції. Можна припустити, що основним покупцем стане саме «Арлан», який реалізовує ливарні сплави комбінату на території СНД і, зокрема, здійснює посередницькі функції при постачанні їх на «АвтоВАЗ». Проте «Арлан» не може взяти участі в конкурсі, оскільки формально не є промисловим інвестором. Зате під це визначення цілком підпадає очолюваний В.Каданниковим «АвтоВАЗ», який одержує велику частину запорізького алюмінію, що постачається в Росію. (Раніше В.Каданников у своєму інтерв’ю заявив про небажання брати участь у приватизації ЗАлКу. І тепер комісії з приватизації доведеться розв’язати досить складне завдання: визначити, хто ж усе-таки вирішив взяти участь у приватизації, — компанія- посередник чи справді промисловий інвестор).

Консорціум «Металургія», котрий прагне взяти участь у приватизації ЗАлКу, переслідує суто прагматичні інтереси. Об’єднуючи у своєму складі ВАТ «Запорізький завод феросплавів», «Полтаваобл- енерго», НВО ім.Фрунзе, група Суркіса—Медведчука сподівається отримати гарантований ринок збуту для електроенергії, без якої, як відомо, немислиме виробництво алюмінію. Крім того, НВО ім.Фрунзе, у разі успіху, може одержати можливість поставляти своє обладнання для модернізації Запорізького алюмінієвого комбінату. З огляду на номенклатурну специфіку об’єднання, таке замовлення для сумчан стане паличкою-виручалочкою. Також цілком імовірно, що консорціум розглядає ЗАлК як хорошу матеріальну базу (з їхньої точки зору) для поповнення фінансових ресурсів групи на майбутніх виборах. І не одних.

«Русский алюминий» від самого початку вважався головним претендентом на придбання ЗАлКу. Проте в жовтні генеральний директор ЗАлКу Іван Бастрига заявив, що сумнівається в готовності «Русского алюминия» придбати завод. Зі свого боку, «РусАл» вкупі з українським резидентом довгий час не підтверджували свою готовність взяти участь у конкурсі. Повідомлялося, що компанію бентежать висока ціна пакета й загальна сума вкладень у ЗАлК — необхідно погасити кредиторську заборгованість підприємства (81 млн. дол. США), профінансувати довгострокову програму реконструкції (ще 200 млн. дол.) і, звісно, сам пакет. У результаті, фактична стартова ціна перевищує 310 млн. дол. США. Все це було хорошою грою професіоналів, спрямованою на зниження вартості пакета акцій.

Резони

Проти продажу 68% акцій на умовах, запропонованих Фондом держмайна, категорично виступив гендиректор ЗАлКу Бастрига. (Це стало причиною його гострого конфлікту з ФДМ і тодішнім главою Запорізької облдержадміністрації Володимиром Куратченком.) Насамперед керівництво підприємства заперечувало проти продажу контрольного пакета, оскільки відкритий конкурс не передбачає виконання покупцем інвестиційних зобов’язань (наявність таких зобов’язань не передбачено законом «Про Державну програму приватизації на 2000—2002 роки»). У результаті підприємство може бути придбане для швидкого збагачення і не залучить у процесі приватизації інвестора, котрий вкладає кошти в розвиток виробництва. Вимога керівництва комбінату — конкретна інвестиційна програма, підкріплена гарантіями солідних європейських банків.

Російські компанії, що претендують на запорізький комбінат, на думку керівництва останнього, або не здатні інвестувати в алюмінієве виробництво, або, якщо й здатні, не зацікавлені в ЗАлКу як конкуренті. Природно, претенденти дотримуються іншої думки. Так, у випадку успішного завершення конкурсу для «АвтоВАЗ-інвесту», посередник одержить унікальну можливість стати власником алюмінієвого виробництва.

Але у керівництва ЗАлКу є резони дотримуватися своєї позиції. Річ у тім, що підприємство об’єктивно стало заручником усіх проблем, характерних для алюмінієвої промисловості. Воно перебуває в дуже серйозній залежності від посередників. Одні й ті ж фірми постачають на комбінат сировину й купують продукцію. Причому, за сировину підприємство сплачує за завищеною ціною і з запізненням на місяць, а продукцію купують за передоплатою і за цінами нижчими від середніх. Таким чином, запорізький комбінат розплачується з посередником його ж грошима, а в останнього є реальна можливість контролювати виробництво, бо саме він дає підприємству оборотні кошти.

Сировину, як правило, постачають компанії, які її не видобувають. Характерний приклад — згаданий уже «Арлан», у якого ціна тонни бокситів вища за середньосвітову. В українській пресі з’являлися повідомлення, що така схема забезпечує йому кілька мільйонів доларів чистого прибутку. Саме тому керівництву ЗАлКу потрібен такий інвестор, який, не чіпаючи прибутків від посередницької схеми, на власні кошти завершить реконструкцію підприємства, а головне — погасить кредит у 60 з гаком млн. дол., виданий сім років тому під гарантії уряду для створення виробництва фольги.

Навряд чи «АвтоВАЗ-інвест», що користується зараз податковими пільгами при постачанні алюмінію на російський ринок, на АвтоВАЗ, у змозі адекватно відреагувати на зміни ринкової кон’юнктури. Наприклад, при вилученні з договору про вільну торгівлю між Україною та Росією алюмінію, ЗАлК просто опиниться без ринку збуту. А тенденції формування світових цін на алюміній останнім часом усе більше змушують думати про це. Зав’язуючись лише на одному великому споживачі, не маючи світових ринків збуту, компанія повністю затягне ЗАлК у кабалу сировинного придатку російського автомобілебудування, не переймаючись проблемами самого Запорізького алюмінієвого. І тоді вже ніхто не згадає про програму модернізації заводу, про кредитні зобов’язання, про трудовий колектив, зрештою.

З другого боку, «Русский алюминий», акредитований на Лондонській біржі металів, маючи гарантовані ринки збуту у світі, може гнучко підходити до змін на світових ринках і здатний переорієнтовувати постачання алюмінію, залежно від ситуації. Це під силу лише професіоналам, яким і є О.Дерипаска.

Зрозуміло, що Бастризі найпростіше домовитися з Дерипаскою, як професіоналу з професіоналом. Але такий розклад абсолютно не влаштовує «Арлан», оскільки він заходить у нерозв’язні протиріччя з планами «Русского алюминия» і пов’язаних із ним компаній. (До речі, за чутками, російського посередника підтримує керівництво «Трудової України» — Пінчук та Деркач. Саме по собі дивно, що Андрій Деркач виступив проти «Сибирского алюминия», який донедавна вважався його союзником).

«Арлан», бажаючи зберегти існуючу схему, звісно, дуже стурбований тим, що новий власник- конкурент, уже володіючи контрольним пакетом акцій Миколаївського глиноземного, почне дії зі скорочення виробництва, згортання номенклатури продукції та ринків збуту. Віце-президент «Сибирского алюминия» (він же президент «Українського алюмінію») Г.Ткаченко прямо заявляв, що його компанія розглядає варіанти участі в тендері з продажу акцій ЗАлКу як одну з ланок у створенні великої алюмінієвої компанії в Україні.

Однак, з іншого боку, слід враховувати й останні тенденції у світовій алюмінієвій промисловості, де йде процес консолідації виробників, що може підірвати позиції українських підприємств. Об’єднання ж ЗАлКу з компанією-монополістом дозволить протистояти агресивній дискримінаційній політиці транснаціональних алюмінієвих корпорацій на світовому ринку й забезпечить міцність його зовнішньоекономічних позицій. «Русский алюмний» має в своєму розпорядженні вагомі фінансові можливості. А головне — такий крок цілком відповідає його основній меті: створенню глобальної компанії, що об’єднує інтереси виробників алюмінію як у Росії, так і в інших країнах СНД, і має високий рівень капіталізації та інвестиційну привабливість.

Проблеми

Головна проблема приватизації ЗАлКу — в умовах самого конкурсу. З одного боку, закон від 18 травня про держпрограму приватизації, як уже було сказано, прямо забороняє включати в умови таких відкритих конкурсів будь-які інвестиційні зобов’язання. Але в українській пресі з’явилися повідомлення, що організатори конкурсу (ФДМ) дали зрозуміти його учасникам, що у випадку перемоги доведеться заплатити значно більше від стартової ціни пакета (це, як згадувалося вище, і стало причиною обережної позиції «Русского алюминия»). Але, керуючись буквою закону, переможець конкурсу може завжди відмовитися від невигідних інвестицій, нав’язаних йому організатором, хоча тому ж «Русскому алюминию» цілком під силу вирішити проблему з наявними кредитними зобов’язаннями ЗАлКу. І саме цього не можна з достовірною точністю сказати про деяких інших учасників конкурсу.

Ряд експертів оцінили програму реконструкції Запорізького комбінату, запропоновану Kaizer Aluminium, як суцільний блеф, бо компанія спрямує свої зусилля лише на досягнення власних комерційних інтересів на шкоду виробництву ЗАлКу. Є дані, що інтереси американців у даному випадку лобіює все той же впливовий український олігархічний тандем. Але він не має достатніх коштів для фінансування 200-мільйонної програми реконструкції, до того ж його основні зусилля будуть спрямовані на повернення коштів, витрачених на придбання контрольного пакета акцій (а є ж ще й зобов’язання самого ЗАлКу). Головне ж завдання американської компанії — не шукати кредити, а забезпечити збут обладнання для підприємства (про його високу вартість свідчить вартість проекту реконструкції). Але профінансувати поставку, мабуть, буде нікому, і тоді, цілком природно, Kaizer може зажадати оплати за рахунок прибутків ЗАлКу.

Подібний досвід Kaizer Engineering уже мала на Красноярському алюмінієвому заводі. Свого часу всі роботи з реконструкції підприємства було згорнуто після наладки обладнання в одному цеху, а після цього почалися зволікання й вимоги провести оплату за явно завищеними цінами. Закінчилося тим, що американців просто вигнали з КрАЗу.

Власне, у цій ситуації й народився пул «Арлан»—«АвтоВАЗ». Але саме такий його склад і насторожує. Як відомо, керівництво «АвтоВАЗу» підозрюється в шахрайствах, пов’язаних з приховуванням частини випущеної продукції. «Арлан» же, за оцінками експертів, не має ні достатньо коштів, ні практичного досвіду для інвестування в розвиток виробництва ЗАлКу й погашення його кредитних зобов’язань. Фахівці вважають, що метою участі «Арлана» у торгах буде збереження позицій посередника-монополіста в збуті продукції ЗАлКу на «АвтоВАЗ», а комбінат буде перепродано зацікавленій структурі на умовах забезпечення такої монополії.

Звісно, все це лише припущення. Залишається чекати результатів конкурсу, які оголосять 27 листопада.