Залізний аргумент

Нульові ставки ввізного мита на імпортні феросплави вб’ють вітчизняну феросплавну промисловість, не більше не менше. Так сказав екс-заступник міністра промислової політики України Сергій Грищенко про законопроект №11042, який передбачає шляхом внесення до Митного тарифу України відповідних поправок скорочення мита з 2,5% до нуля.

«Я ще зрозумів би, якби йшлося про скасування мита на ті види феросплавів, які в Україні не виробляються. Але автори законопроекту пропонують звільнити від сплати мита всі без винятку феросплави, а це явно суперечить інтересам українських виробників», - зазначив С.Грищенко.

За його словами, безумовно, необхідно враховувати інтереси металургійних підприємств (саме цим пояснюється нова ставка мита). Але не можна забувати й про те, що феросплавна підгалузь є невіддільною частиною вітчизняного гірничо-металургійного комплексу, отже, її інтереси нерозривно пов’язані з інтересами ГМК.

Вторить Грищенку й Український союз промисловців і підприємців, що каже про «державний протекціонізм». «Якщо при вступі до СОТ у нас не було зафіксовано зобов’язань про скасування мита на імпорт феросплавів, ми просто зобов’язані скористатися цією ситуацією та зберегти мито на даний вид продукції. Це буде справедливо стосовно українських виробників феросплавів», - зазначив віце-президент УСПП Мирослав Табахарнюк.

Гостру стурбованість долею українських феросплавників проявляє й низка видань, умовчуючи при цьому, що йдеться про внутрішнього монополіста: фактично всі феросплавні виробництва належать групі «Приват».

У свою чергу, автор законопроекту, регіонал Дмитро Шпенов у пояснювальній записці говорить про те, що необхідність його ухвалення зумовлена несприятливою кон’юнктурою на світових ринках сталі. Українська металургія орієнтована саме на них, 80% продукції йде за кордон. І за перше півріччя поточного року експорт сталі вже скоротився на 3%, й далі буде тільки гірше.

Конфлікт, на перший погляд, невирішуваний: і феросплави захищати треба, і металургія більш ніж потрібна. Однак і й те й інше перебуває в приватних руках. Отже, преференції для одних автоматично сприймаються як обмеження інших.

Як найчастіше буває, розібратися в суті проблеми найпростіше, полічивши гроші.

Скасування ввізного мита на феросплави призведе до втрати надходжень до державного бюджету в обсязі 90,4 млн. грн. на рік, і Д.Шпенов цього не приховує. Зате зростуть платежі до бюджету і позабюджетних фондів за рахунок збільшення обсягів виробництва металопродукції. У 2011 році металургійні заводи перерахували державі 245 грн. на виплавлену тонну сталі. Усього було виплавлено 35,7 млн. тонн, тобто в держскарбницю надійшло близько 9 млрд. грн.

Щоб компенсувати втрати від скасування імпортного мита, потрібно виплавити додатково 370 тис. тонн сталі, тобто збільшити виробництво на 1%. Цілком реальне завдання, тому що собівартість тонни металопрокату зменшується на 24-56 грн. Крім того, асортимент буде розширено за рахунок легованих марок сталі.

Тепер із приводу власного феровиробництва. Нікопольський завод феросплавів виробляє феромарганець і феросилікомарганець, Стахановський - те саме плюс феросиліцій, як і Запорізький завод. Упор на марганцеві сплави зумовлений наявністю в Україні відповідних рудних родовищ, які теж є власністю «Привату». Перелік видів продукції представлено на офіційних сайтах підприємств - це легко перевірити. І обсяги випуску такої продукції перевищують внутрішній попит. Отже, цей напрям є експортоорієнтованим.

Водночас виробництво сплавів на основі ванадію, молібдену, хрому, вольфраму, ніобію, фосфору та ін. відсутнє чи є незначним. Попит на них на внутрішньому ринку покривається за рахунок імпорту.

Безумовно, скасування мита на всі види феросплавів, включаючи марганцеві, вдарить по виробнику. Але, нагадаємо ще раз, виробник до сьогодні був монополістом, а монополісту напружуватися не потрібно. Під прикриттям мита в 2-2,5% він не тільки міг установлювати такі ціни, які вважав за потрібне, а й здійснював кількаразові спроби підвищити ввізні мита на імпортні феросплави.

Це дало б можливість змусити українських металургів повернутися в лоно тільки «істинної церкви», не особливо переймаючись модернізацією виробництв. При цьому неодноразово озвучувалися гасла «про знищення вітчизняної феросплавної галузі», скорочення виробництва й навіть масові звільнення. Останнє слід підкреслити особливо, оскільки зменшення прибутків хазяїв означає для працюючих людей втрату роботи чи зменшення зарплати, а зростання прибутків не означає нічого.

Таким чином, у конфлікті, який, на перший погляд, можна назвати корпоративним, слід, по-перше, виділяти інтереси та вигоди для більшості. Крім того, металурги шукають альтернативу та намагаються здешевити виробництво. Те саме, вочевидь, слід робити й феросплавникам.

Цікаво, але факт: 12 червня Українська асоціація виробників феросплавної продукції направила листа в Міністерство економічного розвитку та торгівлі й у Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі з проханням відкрити спеціальне розслідування відносно агресивного імпорту феросилікомарганцю в Україну.

За даними асоціації, торік зростання імпорту цього сплаву в Україну порівняно з 2010-м становило 144%. Як наслідок, національні виробники феросилікомарганцю були змушені зменшити обсяги виробництва цього сплаву на 11%. Рівень зайнятості працівників при цьому зменшився на 13%.

Простий, знову ж таки, підрахунок показує, що навіть з урахуванням мита, що діяло тоді, закуповувати сплави за кордоном було вигідніше, якщо тільки металурги не з’їхали з глузду та не стали купувати дорожче на шкоду собі. У свою чергу, монополіст рапортує, що «через них» довелося заощаджувати на людях. Не найкращий аргумент у суперечці про те, що вигідніше для країни.