ЗАКОН ПРО РЕКЛАМУ: РЕМОНТ І ДОЗАПРАВЛЕННЯ В ПОВІТРІ - Економіка - dt.ua

ЗАКОН ПРО РЕКЛАМУ: РЕМОНТ І ДОЗАПРАВЛЕННЯ В ПОВІТРІ

17 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 17 жовтня-24 жовтня

Тільки не треба очікувати, що рихтування норм свіжоспеченого закону виконуватиметься блискавично...

Тільки не треба очікувати, що рихтування норм свіжоспеченого закону виконуватиметься блискавично. Приміром, найгучнішу статтю 6 («Мова реклами»), що викликала легкий шок у певної частини рекламного співтовариства, якщо й змінять, то не раніше, ніж через місяць. Та й то за найвдалішого збігу обставин для законопроекту: прихильність спікера, проходження законопроектом усіх сходинок регламенту за прискореним варіантом. Одночасно проводитиметься ремонт і модернізація інших, не менш цікавих статей Закону «Про рекламу». До речі, до ремонтних бригад вже записалися нардепи — члени комітету ВР із питань свободи слова та інформації, комітету з питань науки і культури, чиновники Кабміну, зацікавлені державні комітети й, природно, лобісти з бізнесу... Скільки буде потрібно часу для реалізації намічених змін і що після цього станеться з самим Законом «Про рекламу», важко уявити. Тим часом «караван йде» і кожний рекламодавець, виготовлювач реклами та її розповсюджувач сам вирішує, як йому нині діяти, що та як виконувати. Кажуть навіть, що особливо законослухняні можуть розраховувати на преміювання. І такі законопроекти теж уже з’явилися...

Епістолярний жанр
на законотворчий мотив

Деяку можливість для маневру операторам рекламного ринку ще до початку капремонту депутати все-таки забезпечили. Принаймні уже не доведеться під маркою Camel писати «Верблюд» або «Кемел», а «Дядю Ваню» перейменовувати в «Дядька Івана». Для цього парламентаріям довелося вдатися до розшифровування норм закону в офіційному листі «Щодо окремих положень Закону України «Про рекламу» у редакції від 11 липня 2003 року», підписаному головою комітету Миколою Томенком. Зокрема, що стосується норм горезвісної ст.6 «Мова реклами» із пункту 7 листа випливає, що знак для товарів і послуг у принципі не може бути українсько- чи іншомовним, оскільки він має сприйматися як зображення, а не слова (навіть якщо і являє собою певний текст). Усі елементи знака (у тому числі букви та слова) є лише графічними символами й не можуть перекладатися. Більш того, нарешті з’ясувалося, що все, що стосується знаків на товари та послуги, це прерогатива спеціального Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». А якщо його не досить, то бажаючих проводити «дублювання» товарних знаків слід відсилати до міжнародних угод, ратифікованих в Україні. Цілком підхожою в даному випадку є Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, а саме — ст.6 quinquies і ст.6 bis конвенції.

При цьому автори листа чомусь забули послатися ще й на закон про друковані ЗМІ і закон про мову, щоб, приміром, Kyiv Post, що видається англійською мовою, та інші неукраїномовні видання не потрапляли в парадоксальну ситуацію. Адже якщо вони надрукують рекламу українською для своїх читачів-іноземців, які мови не знають, вона відразу перестане бути цією самою рекламою, оскільки перестає бути взагалі інформацією. Та щойно це саме посилання буде надруковане рідною мовою і зрозуміле, воно відразу перетворюється на рекламу й відповідно до закону має бути відтворене українською...

Сподіватимемося, що офіційне розшифрування плюс розмови народних депутатів із контролюючими органами вплинуть на ринок. Проте цілком зрозуміло, що за такого підходу доля кожного окремого оператора рекламного ринку все одно залежить від його добрих стосунків із контролерами. Без повноцінного закону ніяк не обійтися.

Нарешті побудували? Починаємо капремонт...

Святий обов’язок депутатського корпусу — виправляти свої помилки. Втім, є й інша точка зору: помилки для того й роблять, щоб робота не закінчувалася, і кожний, хто її виконує, завжди відчував свою значимість і затребуваність. Недаремно ж у депутатському корпусі нещодавно був популярний анекдот про «нетямущого» сина адвоката. Ця молода людина в один день закрила в суді «бородату» справу, завдяки якій його батько міг годувати сім’ю протягом 25 років.

Звичайно, закон про рекламу на кодекс не тягне (кількість витраченого часу на деякі з них іноді досягає п’ятирічки), а й тут роботи вистачить надовго. Якщо, звичайно, не надто поспішати. Так, за словами виконавчого директора Всеукраїнської рекламної коаліції Максима Лазебника, претензії рекламістів викликає і ст. 9 «Ідентифікація реклами», відповідно до якої практично будь-який журналістський матеріал можна вважати рекламою; і ст. 22 — у частині заборон при рекламі алкоголю й тютюну на «заходи рекламного характеру», визначення яких у законі взагалі немає.

А чого варті ті визначення, які є? Приміром, у ст. 1 «Визначення термінів» у характеристиці реклами як «оплачуваної інформації» слова «оплачуваної» немає. Результат? Тепер багато чого, починаючи з телефонного довідника, дорожніх покажчиків і закінчуючи теленовинами, трансляціями засідань Верховної Ради й виступів Президента, є рекламою! І має виділятися (відповідно до ст.9 «Ідентифікація реклами») рубрикою «Реклама» чи «На правах реклами». Адже закон визначає, що «Реклама — інформація про особистість чи товар, поширена в будь-якій формі та будь-яким способом і призначена сформувати чи підтримати поінформованість споживачів реклами та їхній інтерес відносно цієї особистості чи товару». До такого формулювання, напевно, і потрібно підготувати методичні посібники, за допомогою яких можна було б точно визначити призначення інформації. Щоб потім незаперечно довести, що інформація справді формує інтерес. Втім, що ж це за інформація у вигляді журналістського матеріалу, яка явно готується так, щоб бути нецікавою її споживачу? Давайте тоді пекти черствий хліб, шити костюми без рукавів, збирати праски без спіралі. Тільки хто все це купуватиме? Питань багато, пояснень поки що немає. Відповідно, органи перевірки цілком можуть штрафами за порушення Закону «Про рекламу» перевиконувати плани з наповнення держбюджету. А ЗМІ, які не бажають бути оштрафованими, найкраще без зволікання закриватися, адже не порушити закон просто неможливо.

Ще одна «міна» прихована в статті про рекламу лікувальних препаратів і засобів (ст.21 п.4), яка зобов’язує вказувати в рекламному повідомленні «повну фармакологічну назву» лікувального засобу. Тепер у ТВ-ролику має звучати щось на кшталт: «Вам допоможе — 1’1-діетил-2[4-(a-метил-пара-бромбензгідрил-окси)-етил]-піролідин-10-бутилат тетраетил-2,3-дихлорбензиламонія», а потім ще «коротко, хвилин на 20» перераховувати всі побічні ефекти.

І нехай поки що ця вимога ігнорується — ТВ-реклама ліків не змінилася. Та це тільки поки що.

Не вийшло батогом, спробувати карбованцем?

Хоч що там було, у Верховній Раді вже офіційно зареєстровано два законопроекти. Один — під авторством Юрія Артеменка, заступника голови комітету ВР із питань свободи слова та інформації, який намагається виправити недоліки ст.6. Ініціатором другого стала група депутатів: Юрій Артеменко, Микола Баграєв, Олександр Омельченко. Достеменно відомо, що це далеко не межа ініціатив. Тих, хто прагне докласти свою руку до закону, вистачає. Може, тому рекламісти вже починають побоюватися, як би їм не залишитися взагалі без закону в тому сенсі, що після всіх доробок його не можна буде впізнати. А головне, із нього можуть бути вихолощені всі плюси для професіоналів рекламного ринку. Адже почасти й їхня заслуга, що закон, навіть у такому вигляді, хоч і повільно, але пройшов всі інстанції та став чинним. Якби Президент наклав вето на документ, малоймовірно, що депутати переголосували б за нього знову.

До речі, відомий рекламній публіці народний депутат Степан Гавриш, автор тієї самої ст.6 Закону «Про рекламу», теж не втратив інтерес до законотворчості в рекламній сфері. Цього разу за його ініціативою підготовлений текст законопроекту, який вносить зміни в декрет Кабміну «Про місцеві податки». Даний документ передбачає вже економічну стимуляцію україномовної реклами: «Податок на рекламу, інформація в якій розміщена винятково українською мовою (крім зареєстрованих торговельних знаків, логотипів, символів, що можуть наводитися мовою оригіналу), встановлюється в розмірі 60% від базової ставки податку, встановленої органом місцевого самоврядування». Схоже на реверанс, чи не так? Утім, навіть 40-відсоткову пільгу по податку, що становить лише 0,1—0,5% від вартості послуг за розміщення реклами, слід вважати швидше символічною. Та все одно суб’єктам ринку має бути приємно. Тим паче, що одна з вимог, вироблених представниками рекламного й медіа-бізнесу, саме й полягає в економічному заохочуванні україномовної реклами.

Коментар експертів

Юрій Артеменко,
заступник голови комітету ВР
із питань свободи слова
та інформації

— Більшість видань проігнорувало цей закон. Комітет, побачивши, що дана норма суперечить і чинним міжнародним нормам, і логіці життя, попросив контролюючі органи втриматися від застосування будь-яких каральних санкцій. Адже наявна колізія законів. Було також опубліковано листа, прийнятого на засіданні комітету. Підготовлений законопроект, спрямований на те, щоб скасувати чинну редакцію ст. 6 «Мова реклами».

Я виходжу з того, що взагалі втручання держави в будь-який бізнес є недоречним. Тим паче, що закон про друковані ЗМІ передбачає мову, враховану при реєстрації газети. Газета, розрахована на іноземців, яка публікує рекламу українською мовою, це нонсенс.

Сергій Мовчан,
представник в Україні
Коаліції з питань захисту прав інтелектуальної власності (CIPR)

— У травні нинішнього року всі ми були свідками того, що Верховна Рада прийняла абсолютно позитивне рішення. Відповідно до норм і стандартів міжнародної Угоди про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) були внесені зміни і доповнення в цілу низку законів, які регламентують сферу інтелектуальної власності. Проте поява ст. 6 сьогодні — це абсолютно одіозний крок держави в протилежному напрямі. Сьогодні вимога дублювання назв і логотипів — повне порушення прав легальних власників об’єктів інтелектуальної власності. Ця вимога — пряме порушення конкуренції, вона змінює правила ведення бізнесу. Держава, яка на кожному кроці говорить про необхідність адаптації національного законодавства до вимог Європейського Союзу, насправді робить протилежне.

Володимир Жаров,
перший заступник голови
Державного комітету
інтелектуальної власності
Міністерства освіти та науки

— Використання норми ст.6 створює невиправдані перешкоди для підприємницької діяльності. Крім того, сприяє зниженню рівня розпізнавання торговельних марок і створює можливості для підробки продукції, що у свою чергу призведе до порушення прав власників торговельних марок і введе в оману споживачів.

Володимир Володарський,
директор рекламного агентства B.I.T.A.

— Якщо не звертати уваги на частковості окремих статей, то негатив закону в тому, що він зробив працю на рекламному ринку набагато менш прогнозованою та більш ризикованою для всіх учасників. Будь-який наш клієнт займається масштабним плановим бізнесом. І тепер виявляється, що заплановані заходи щодо реклами можуть бути перервані будь-якого моменту. Відповідно «полетять» і продажі, й фінансові показники. Тобто ступінь підприємницького ризику зріс загалом у всіх секторах економіки. А підвищений ризик — це підвищені витрати виробників і зростання цін для споживачів. Не кажучи вже про падіння конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості економіки України.

Михайло Дубинський,
представник Міжнародної асоціації товарних знаків (INTRA)

— У Росії таке вже було. Свого часу пан Лужков увів подібне правило в Москві відносно зовнішньої реклами, що мала дублюватися російською мовою, причому з перекладом. Норма є й сьогодні, та ніхто її не виконує. Без будь-яких наслідків...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво