«За своє ж жито...» (про шкоду законослухняності) - Економіка - dt.ua

«За своє ж жито...» (про шкоду законослухняності)

4 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 4 серпня-19 серпня

27 липня Господарський суд м. Києва задовольнив відразу два позови до одного з київських банків, зобов’язавши його виплатити на користь позивачів — клієнтів банку — трохи більш як 2 млн...

27 липня Господарський суд м. Києва задовольнив відразу два позови до одного з київських банків, зобов’язавши його виплатити на користь позивачів — клієнтів банку — трохи більш як 2 млн. грн. Подія, хоч і не тривіальна, але й не належить до розряду безпрецедентних. Безпрецедентною, на думку представників банку, була сумнівність аргументів, на підставі яких суд задовольнив пред’явлені до них претензії. Хід судового розгляду та рішення суду настільки обурили голову правління цього банку (до речі, дуже шанованого серед колег-банкірів), що він готовий зробити всю інформацію, яка стосується цієї справи, публічною. Для чого, власне, і звернувся до редакції «ДТ».

Відомо, що банкіри, як вогню, бояться і всіляко уникають громадського розголосу будь-яких пов’язаних із ім’ям свого банку скандалів, наважуючись на такі кроки лише у надзвичайних, форс-мажорних ситуаціях. Та коли вже банкір готовий іти на настільки радикальні кроки, певно, справді не на жарт допекло.

Прелюдія

За роботу над такого роду матеріалами журналісти зазвичай беруться з особливою обережністю і навіть побоюванням. Адже, критикуючи те чи інше судове рішення, ставши на захист однієї зі сторін, автор завжди ризикує дістати у відповідь обвинувачення в упередженому та необ’єктивному викладі суті описуваної ним справи. А відтак, у втручанні в здійснення правосуддя, неповазі до суду, поширенні інформації з метою завдати шкоди авторитету суду, що забороняється ч. 5 ст. 14 Закону України «Про судоустрій».

Тому, щоб увійти в курс справи, кореспонденту «ДТ» довелося старанно вивчити дві досить важкі теки документів, які стосуються справи. Їхній аналіз справді дає підстави підозрювати, що в даному конкретному випадку банк став жертвою або надзвичайної неуважності, поспішності чи халатності судді, або ще гірше — красиво задуманої, але не дуже акуратно виконаної шахрайської афери за участю когось із посадовців Господарського суду м. Києва. Додатковим аргументом, який побічно підтверджує правомірність таких припущень, є й те, що готовність подати допомогу в захисті інтересів постраждалого від цього судового рішення банку висловила Асоціація українських банків.

До закінчення всіх слідчих процедур і судових слухань, які мали стосунок до цієї справи (банк уже подав апеляційну скаргу у відповідну судову інстанцію), «ДТ» вирішило не намагатися брати на себе функції державного обвинувача чи арбітра. Тому ми поки не публікуємо назв банку, причетних до цієї справи компаній і прізвище судді, який виніс сумнівне рішення. Та все ж до фактів, які потребують, на наш погляд, додаткового аналізу та розгляду, сподіваємося привернути увагу інстанцій, зобов’язаних стежити за дотриманням закону в місцевих господарських судах.

Акт перший

Отже, 16 червня 2005 року один із київських банків зупинив операції по розрахункових рахунках двох ТОВ (назвемо їх умовно «А» і «Б»). Зроблено це було на виконання санкціонованої прокурором м. Києва постанови слідчого спецпідрозділу по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю Управління СБУ в м. Києві.

У цьому документі слідчий посилався на матеріали кримінальної справи №1063, відкритої за фактом фіктивного підприємництва і навмисного ухиляння від сплати податків в особливо великих розмірах. «Під час дізнання було встановлено, — сказано в постанові, — що організована група посадових осіб протягом 2004—2005 рр. із метою незаконної діяльності, ухиляння від сплати податків створила на території Київського регіону ряд підприємств із ознаками фіктивності», серед яких і було названо два ТОВ — «А» і «Б».

Арештовано на їхніх рахунках було загалом близько 160 тис. грн. Відмовити у виконанні постанови правоохоронних органів банк, навіть за всього бажання, не мав права — точно дотримуватися санкціонованої прокурором постанови слідчого зобов’язували діючі на той момент редакції відразу трьох правових документів: Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України (ст. 125, 126), Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» (ст. 12) і Закону «Про банки та банківську діяльність» (ст. 59). Їхнє ігнорування веде до кримінальної відповідальності причетних посадових осіб.

До речі, Верховна Рада України на той момент уже ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою приведення законодавства у відповідність до Цивільного кодексу України». Серед яких були поправки до ст.126 КПК і ст. 59 Закону «Про банки...», що наділили виключно суди правом накладати арешт на банківські рахунки і вклади.

Вищезазначений закон набув чинності з 26 червня минулого року (з моменту його опублікування), тобто через 10 днів після одержання банком слідчої постанови. Що примітно, ст.126 КПК, навіть після внесення до неї вищезгаданих поправок, зберегла норму про те, що скасовується арешт на майно... постановою слідчого. Хоча нинішня редакція ст. 59 профільного банківського закону дозволяє банкам звільняти майно і кошти своїх клієнтів з-під арешту виключно на підставі відповідних постанов судових інстанцій.

Крім того, Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» (ст.12) серед повноважень спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю досі передбачає їхнє право арештовувати кошти й інші цінності фізичних і юридичних осіб із санкції прокурора. Тобто колізія, в результаті якої банки можуть опинитися між двох вогнів (а точніше, позовів), як ми бачимо, залишилася.

У даному конкретному випадку навіть формальних приводів чи зачіпок для того, щоб хоча б відтягти арешт рахунків, не знайшлося: постанови слідчого було складено у повній відповідності з вимогами нормативно-правових документів, які діяли на той момент.

Акт другий

Через десять місяців — 18 квітня 2006 року — банк одержав синхронні звернення обох фірм із проханням негайно відновити рух по їхніх рахунках. Листи було складено практично під копірку. Різними були хіба що назви фірм на бланках і підписи посадовців, хоча навіть юридичні адреси збігалися. Що побічно підтверджує дуже вже «близьку спорідненість» цих структур.

Підставою для розблокування їхніх рахунків заявники вважали постанову Печерського районного суду м. Києва, датовану 14 квітня ц.р. Цим рішенням суд скасував постанову начальника спецпідрозділу по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю УСБУ в м. Києві про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва, навмисного ухиляння від сплати податків в особливо великих розмірах організованою групою посадових осіб ряду інших комерційних структур. Саме ці комерційні структури фігурували у вищезгаданій слідчій постанові про арешт рахунків компаній «А» і «Б».

Однак згадувався при цьому чомусь геть інший номер кримінальної справи. Якщо в слідчій постанові про арешт рахунків фігурує справа №1063, то в ухвалі суду — №70-303. Яку, до речі, судом не закрито: її матеріали було направлено прокурору м. Києва «для організації перевірки і прийняття щодо неї рішення відповідно до вимог КПК України».

Питання про скасування арешту рахунків ТОВ «А» і «Б» перед Печерським судом узагалі не порушувалося і ним не вирішувалося. Більше того, їхні назви не фігурують ні у вступній, ні в резолютивній частинах ухвали райсуду. І тільки один раз і тільки одна з фірм згадується в її мотивувальній частині. Тому ніде про скасування жодних постанов стосовно цих компаній не згадувалося.

Посилань на будь-які інші слідчі чи судові постанови, що скасовують арешт їхнього майна, письмові звернення ТОВ «А» і «Б» не містили. Таким чином, банк був змушений відмовити в поновленні операцій по заблокованих рахунках, оскільки для цього не було жодних законних підстав. Про що 26 квітня на адресу обох фірм було направлено письмові повідомлення з проханням надати необхідні для скасування арешту процесуальні документи. У іншому разі посадовим особам банку світило самим опинитися серед фігурантів кримінальної справи.

Акт третій

Як би вчинила в такій ситуації законослухняна комерційна організація, опинившись у ролі безневинно постраждалої? Природно, звернулася б до прокуратури чи суду з вимогою скасувати стосовно себе якісь санкції з боку правоохоронних органів, якщо вищезгадане рішення Печерського райсуду справді давало для цього підстави.

Чи намагалися скористатися такими можливостями фігуранти нашої справи — компанії «А» і «Б», достеменно невідомо. Принаймні, пропозицією банку надати необхідні процесуальні документи жодна з фірм не скористалася. Це означає, що або звернень до суду чи прокуратури не було взагалі, або вони виявилися безуспішними. Чому? Відповідь на це запитання відкриється трохи згодом.

Хай там як, наприкінці червня нинішнього року обидва ТОВ вирішили обстоювати свої права в Господарському суді м. Києва. Відповідачем у двох датованих одним числом (20 червня) і знову-таки написаних практично під копірку позовах був банк. Окрім вимог про поновлення операцій по рахунках обох фірм, позовні заяви містили і претензії про стягнення саме з банку нібито завданого в результаті його неправомірних дій матеріального збитку на загальну суму 2 млн. 653 грн.

На думку позивачів, законодавчо необгрунтованою є не лише відмова банку відновити операції по їхніх рахунках, а й сам арешт. Оскільки не було ухвали суду про накладання арешту, виключно за якою, на думку заявників, банк мав право зупинити рух коштів по рахунку. А позаяк не було рішення суду про сам арешт, то, як вважають позивачі, не може бути й судової постанови про його скасування, надання якого вимагав банк (хоча банк насправді готовий був задовольнитися відповідною постановою слідчого або прокурора).

А коли так, то саме фінустанова, за твердженням авторів позову, має компенсувати завдані їм збитки. Збитки ці виникли нібито через те, що внаслідок арешту рахунків обох компаній їхні контрагенти виявилися не в змозі розрахуватися. Про що мають свідчити письмові відмови цих структур виконувати власні договірні зобов’язання перед ТОВ «А» і «Б». Ці листи, як і відповідні договори, акти приймання-передачі виконаних робіт, податкові накладні й інше листування, були долучені до справи.

Насправді, переконані представники банку, ця вимога є неправомірною з низки причин.

По-перше, тому що не банк, а слідчі органи накладали арешт на рахунки цих компаній. Банк лише виконав отримане ним розпорядження в повній відповідності з положеннями закону, який діяв на той момент. Отже, з претензіями щодо незаконності арешту, якщо такі були, варто було б звертатися до правоохоронних органів. Та аж ніяк не до банку.

По-друге, арешт рахунку зовсім не припиняє надходження на нього коштів, він блокує лише видаткові операції.

По-третє, тому що більш ретельний аналіз долучених до позову договорів свідчить: термін виконання зобов’язань по більшості з них минув іще до того, як рахунок було заарештовано. У деяких випадках — за кілька місяців. Отже, з позовними вимогами потерпілим варто було б звертатися не до банку, а до своїх контрагентів. Які не тільки затримали платежі, а й у більшості випадків в односторонньому порядку недостатньо вмотивовано відмовилися від виконання зобов’язань по договорах.

Може, позов виник саме тому, що звертатися з претензіями до своїх контрагентів, як і до правоохоронних органів, потерпілим було «нецікаво»? А спроба «скачати» кругленьку суму з «багатого Буратіно» — банку — здавалася набагато перспективнішою. Особливо якщо врахувати, наскільки сприйнятливими до доказів компаній «А» і «Б» виявилися судові органи.

Акт четвертий

І тут ми, нарешті, підійшли до найцікавішого — нюансів ходу судового розгляду в Господарському суді м. Києва. Як стверджують представники банку, примірника однієї з позовних заяв, причому на більшу суму (1 млн. 362 тис. 256 грн.), вони чомусь не отримали. Тому копію цього документа довелося витребувати в суді після отримання повідомлення про порушення судового провадження за позовом.

Навіть запобіжного аналізу цього документа привертає увагу дуже примітна обставина. Відмітка судової канцелярії про одержання позовної заяви, віза одного з керівників суду про її передачу на розгляд конкретному судді та рішення про відкриття судового розгляду в справі (вже з печаткою канцелярії та реєстраційною позначкою) датовані тим самим числом — 4 липня 2006 року.

Певне, цей робочий день виявився приємним винятком для дуже перевантаженого роботою господарського суду. Інакше яким чином його канцелярія, що, як правило, потопає в горах паперів, устигла лише за один день не тільки подати цю позовну заяву на розгляд керівництва суду, а й одержати документ із необхідною візою назад, потім передати судді-виконавцю і, дочекавшись постанови останнього про відкриття провадження, ще й зареєструвати цю постанову. Вражає й оперативність суддів, які встигли в проміжках між судовими засіданнями розглянути й вивчити матеріали позову, прийняти рішення та накласти необхідні резолюції.

Однак оперативність, із якою суддя виніс власний вердикт у вищезазначеній справі, вже надто схожа на незрозуміло чим обгрунтований поспіх. Адже якщо перший розгляд справ за позовами був призначений на 20 і 25 липня відповідно, то рішення з них було винесене вже на другому засіданні суду, яке відбулося 27 липня. Причому на користь позивачів, вимоги яких повністю задовольнили.

Суддю чомусь не збентежила сумнівна репутація заявників. Хоча нагадування про арешт їхніх рахунків на підставі постанови слідчого спецпідрозділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю міститься вже в третьому абзаці самої ж заяви.

І доля згадуваної в постанові Печерського суду кримінальної справи №70-303 суд чомусь теж не зацікавила. Як з’ясувалося, даремно. Оскільки вже після винесення вироку банк одержав датовану 18 липня постанову Шевченківського райсуду, в якій чорним по білому зазначено, що кримінальну справу №70-303 зовсім не закрито — її веде слідчий відділ податкової міліції ДПАУ. І обидві компанії — і «А», і «Б» — фігурують у цій справі як підприємства з ознаками фіктивності, створені посадовими особами окремих комерційних структур із метою фіктивного підприємництва та ухиляння від сплати податків. Цей факт, як стверджується в постанові Шевченківського суду, слідством уже встановлений. Ось, до речі, чому наші ТОВ не могли відкрити рахунки в інших банках, чого, у разі відсутності до них претензій із боку правоохоронних органів, їм ніхто заборонити не міг.

І наостанок?..

Не такі вже складні, на наш погляд, оперативно-розшукові дії дозволили б розібратися в правомірності дій усіх причетних до цієї історії осіб, виправдати невинних і викрити зловмисників. То чи не час, якщо злий намір у діях когось із судових чиновників справді буде доведено, розпочати на практиці застосовувати 375-ту статтю Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність суддів за винесення явно неправомірного вироку, рішення, ухвали чи постанови?

Ми переконані: до кожного випадку появи таких вердиктів, що їх виносять, як відомо, від імені держави Україна, необхідно привернути пильну увагу громадськості. Інакше, хоч скільки б приймали концепцій про реформування судової системи, скільки включали б у проекти політичних програм і універсалів пункти про необхідність якнайшвидшої її реалізації, так і залишаться марними наші надії хоча б колись пожити у вільній від судової сваволі державі. А судова влада, як і закони, що діють у країні, так і будуть тільки додатковим «дишлом» впливу сильних світу цього або способом збагачення нечистих на руку бізнесменів.

Лякає, що випадки, коли рішення судів використовують як інструмент політичного тиску, шантажу конкурентів, рейдерства тощо, залишаються не тільки безкарними, а й стають звичними, укорінюючись у суспільній свідомості як майже буденна практика. І далеко не завжди викликають обурення. Принаймні доти, доки вони не зачіпають інтересів кожного з нас особисто.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво