З чого починається інформаційне суспільство?

Запрошення на Форум із питань управління Інтернетом прийшло в редакцію «ДТ»» із Ради Європи.
У такий спосіб журналістів мали намір долучити до широкого обговорення проблем верховенства закону й захисту прав людини в цілком новому — інформаційному — середовищі проживання.

Екскурс в історію

Дані одного з прес-релізів про те, що долею інформаційного суспільства переймається організація 1865 року народження, видалися такими неймовірними, що автор цих рядків перевіряла їх за кількома альтернативними джерелами. Проте з’ясувалося, що ITU (International Telecommunication Union) справді було створено майже півтори сотні років тому — через 21 рік після того, як Самюель Морзе надіслав своє перше телеграфне повідомлення, започаткувавши цим еру телекомунікацій.

Щоправда, на той момент ця організація називалася International Telegraph Union і об’єднувала всього лише 20 європейських країн, які домовилися про загальні правила, стандарти й тарифи міжнародного телеграфного сполучення.

Потім настала черга телефонії, радіокомунікації та, нарешті, телекомунікації, що й знайшло своє відображення 1934 року в новій розшифровці старої абревіатури. А з 1947-го змінився й формат об’єднання: ITU одержало статус спеціалізованого агентства ООН. А звідти вже рукою подати до Кіотської конференції 1994 року, на якій було проголошено необхідність створити всесвітній форум із проблем політики та стратегії глобальних телекомунікацій. Чотири роки по тому порушили питання про потребу провести Всесвітній самміт інформаційного суспільства, який і було організовано в два етапи: Женевський раунд 2003 року і Туніський 2005-го.

Нашій країні ці події (особливо остання) запам’яталися пов’язаними з ними скандалами, а от іншому світу — рішенням створити новий форум за участі всіх зацікавлених сторін для підвищення сталості, надійності, безпеки, стабільності й розвитку Інтернету. Було створено спеціальну консультативну групу Форуму під головуванням Нітіна Десаї, спеціального радника Генерального секретаря ООН із питань управління Інтернетом, яка звернулася до світової громадськості з закликом подавати свої пропозиції.

Усього було подано 79 матеріалів від 45 різних сторін — національних урядів, приватного сектора, громадянського суспільства, науково-технічних інститутів, міжурядових організацій. Процес їх розгляду був винятково прозорим і демократичним, і кожний охочий міг ознайомитися з їх переліком на сайті //www.intgovforum.org//contributions.htm, а також поповнити його. У результаті вдалося розробити програму Інавгураційної наради Форуму з питань управління Інтернетом (ФУІ), яка й відбулася на початку листопада в Афінах.

Близько півтори тисячі чоловік із 139 країн з’їхалися в це місто, щоб обговорити найважливіші питання подальшого розвитку інформаційного суспільства:

— відкритість (свобода поширення інформації, ідей і знань);

— безпека (забезпечення прав людини, гарантія збереження конфіденційності, запобігання комерційним зловживанням, боротьба з поширенням тероризму, порнографії тощо);

— різноманіття (мовні проблеми користування Інтернетом, національний контент, етнічні аспекти);

— доступність (фінансові та комерційні передумови, ліквідація віртуальної безграмотності, стимулювання зацікавленості бізнесу в розвитку Інтернету).

Вісім спільних засідань і близько 40 семінарів, присвячених обговоренню окремих тем, дали змогу висловитися всім охочим. Виявити серед них представників української делегації, що очолював заступник міністра транспорту і зв’язку Леонід Нетудихата, не вдалося.

Власне, важко було знайти й самих співвітчизників, котрі спілкування з рідною пресою старанно уникали. Чому — тема окремої розмови. А поки що залишається тільки пошкодувати, що українське суспільство вкотре залишилося осторонь від обговорення таких важливих для всього людства тем.

Інтернет і права людини

Тон в обговоренні цієї проблематики, безумовно, задавали члени делегації Ради Європи. Адже завдяки саме цій організації вдалося не тільки виробити найвищі стандарти демократії (зафіксовані Європейською конвенцією з прав людини), а й забезпечити надійний механізм контролю над їх дотриманням, створивши Європейський суд з прав людини. До того ж Страсбург направив цілком однозначний месидж цьому Форуму. У формулюванні Ханне Софі Грів, колишньої судді ЄСПЛ, він звучить так: «Немає такої території, такого простору, такої сфери, в якій не діяли б права людини».

Так, Інтернет справді несе людству цілком нові можливості й виклики, проте всі вони мають розглядатися насамперед із точки зору дотримання прав людини. Контроль над їх дотриманням у віртуальному світі може мати певні складнощі: технічні, юридичні, практичні, проте у принциповій тотожності основних прав і свобод людини й у цьому новому середовищі проживання в жодному разі не можна сумніватися.

Як зазначає пані Грів, десять років тому ми навіть уявити собі не могли, з чим нам доведеться стикнутися. А нині ми теж не можемо передбачити, що на нас чекає ще через десять років. «Але хоч би що нового за цей час виникло, ми вже сьогодні маємо пам’ятати про те, що все це потрапить у зону дії закону про права людини. Твердо спираючись на необхідність захисту прав людини, спільними зусиллями можна буде дати гідну відповідь на всі нові виклики», — сказала Ханне Софі Грів.

У практичній площині проблема дотримання прав людини у віртуальному середовищі тісно пов’язана з проблемою анонімності користувача Інтернетом. Можливість ідентифікувати кожного користувача, відстежити його схильності, пристрасті, висловлювання, вчинки ставить під загрозу свободу його волевиявлення на виборах, свободу слова, матеріальну безпеку, фінансові інтереси, невтручання в приватне життя. З іншого боку, цілі боротьби з тероризмом, поширенням порнографії, розпалюванням ворожнечі й ненависті передбачають потребу фільтрувати віртуальний контент.

Запропоновані рішення цієї непростої дилеми було сформульовано у формі так званої функціональної анонімності, або псевдонімності. На практиці це означає, що кожна людина має бути впевнена, що доступ до її віртуального банківського рахунку або медичної картки матиме тільки вона сама або ж уповноважені нею особи (бухгалтер, лікар). Для цього потрібен надійний механізм ідентифікації — за допомогою електронних кодів, паролів, підписів тощо. Проте всі ці ідентифікатори дають змогу відстежувати, збирати й аналізувати інформацію, яку прийнято вважати конфіденційною.

Частково проблему можна вирішити, якщо один користувач має відразу кілька ідентифікаторів: наприклад, замовляти в Мережі препарати від СНІДу можна під одним «ім’ям», а розсилати резюме — під іншим. Тим самим можливість відмови в прийомі на роботу, наприклад, через незаконне використання конфіденційної медичної інформації буде виключено.

Водночас у випадках, передбачених законом (за постановою суду), всю інформацію, що її провайдери, як планується, мають зберігати мінімум рік, може бути надано правоохоронним органам. І знову ж таки лише за постановою суду сайти, чий контент виходить за межі закону, можуть бути закриті. А вже досить поширена практика відстежування сайтів, які мають, приміром, порнографічний зміст, і їхнє блокування без санкції суду абсолютно неприпустимі. І з нею на Форумі закликали боротися куди частіше, ніж із поширенням тієї ж дитячої порнографії.

Утім, питання фільтрації віртуального контенту має ще один аспект. Інтернет, як відомо, кордонів не знає, проте відповідальність за дотримання законності у віртуальному просторі несуть національні уряди. І ситуація, за якої зміст, законний з точки зору однієї країни, порушує закони іншої, виникає доволі часто.

Примітно, що найбільшу зацікавленість семінар Ради Європи на афінському форумі викликав у представників Африки й Азії. Захід Джаміль, відомий юрист із Пакистану, навіть виступив із пропозицією розпочати діалог між Радою Європи та країнами, що розвиваються, з метою поширити європейські стандарти на інші континенти планети. А з огляду на те, що багато документів РЄ, зокрема й Конвенція по боротьбі з кіберзлочинністю, відкриті для підписання й нечленами цієї організації, можна припустити, що практичних результатів діалогу не доведеться чекати занадто довго.

Від цифрового розриву —
до цифрового прориву

Загальна кількість користувачів Інтернету перевищила мільярд. Це означає, що кожний шостий житель нашої планети став мешканцем глобального Інтернет-села, як тепер називають нинішнє віртуальне співтовариство. Мешканці цього села одержали унікальні можливості розширити свободу отримання й поширення інформації, зокрема освітньої, реальні механізми подолання корупції, величезну економію фінансових коштів і скорочення невиправданих утрат часу.

Зрозуміло, що найбільше цього потребують найбідніші прошарки населення Землі. І ще більш очевидно, що саме вони цими можливостями обділені. Якщо в США і країнах Західної Європи 60% населення мають доступ до Мережі, то в найбідніших країнах Африки — лише 0,1%. Проте, якщо взяти усереднені показники щодо розвиненого світу і такого, що розвивається, то можна побачити, що з 1994 по 2004 роки цей цифровий розрив скоротився з 27 разів до семи. І цьому сприяли як політичні рішення, так і бізнесові й технічні, передусім поява дешевших і доступніших технологій.

Однак потреба у ще більш різкому скороченні цього розриву очевидна. Але далеко не очевидні шляхи вирішення цього завдання. Та ж Рада Європи не стомлюється повторювати, що інформаційні технології є суспільним благом і мають розцінюватися як суспільне надбання. У цьому контексті на перший план виходить забезпечення потрібними технічними засобами шкіл, бібліотек, культурних центрів, більш активне використання відкритих ресурсів Інтернету, державне фінансування проектів з розвитку віртуальної інфраструктури. І, за словами Яна Малиновського, глави медіапідрозділу директорату РЄ, Страсбургу є чим поділитися зі світовим співтовариством у питанні консолідації зусиль при розв’язанні комплексних проблем.

Проте далеко не всі учасники Форуму поділяють такий підхід. З одного боку, інформаційні технології є надзвичайно прибутковим і перспективним різновидом бізнесу, тому потрібно лише зробити так, щоб бізнесу було вигідно надавати послуги найбіднішим прошаркам населення. А з іншого, за словами Вів’єн Редінг, комісара ЄС з проблем інформаційного суспільства, «скорочення цифрового розриву не зводиться лише до питання моніторів і кабелів. Не менш важливо усвідомити масштабність і значущість культурного розмаїття в межах глобального Інтернет-села».

До речі, відсутність достатнього рівня освіченості як головну проблему, що обмежує подальше зростання частки інтернет-користувачів, назвав і представник Кенії, де інтернет-проникання оцінюється кількома відсотками, і фінські парламентарії, серед співвітчизників яких Інтернетом користуються 86% населення. Зате члени української делегації основною перешкодою вважають низьке економічне становище основної частини нашого населення. А от назвати конкретний відсоток інтернет-користувачів у нашій країні довго відмовлялися. Зрештою, задекларували 18,6%, хоча в Мережі частіше зустрічається величина 11—12%. Хай там як, навіть перший показник значно нижчий за середньоєвропейський — 32,8, не кажучи вже про західноєвропейський — 60%.

Утім, не в цифрах щастя. Наприклад, у Кенії, де переважна частина населення неписьменна, величезні (за місцевими мірками) кошти кинуто на розробку програм, які не потребують оволодіння навіть азами письменності, — суцільні мультики. У Фінляндії, де за межами інформаційного кола залишилися практично тільки літні люди, котрим просто не хочеться освоювати нові технології, запровадили матеріальний стимул — за будь-якої фінансової операції без використання інтернет-технологій стягається плата 8 євро. Назвати фінських старих людей малозабезпеченими язик не повертається, проте кількість звернень по допомогу в освоєнні нових технологій з їхнього боку зросла негайно. Тим паче що ця допомога подається безплатно.

А нам, зважаючи на все, доведеться просто чекати, коли зарплата двірнички тітки Наді дозволить їй купити комп’ютер і профінансувати підключення до Інтернету. Адже, коли вірити нашим фахівцям, це єдине, що заважає їй цілодобово сидіти перед монітором і хвацьки клацати мишкою...

І тут відкривається ще один бік медалі. Найслабкіше на форумі був представлений приватний бізнес. Причому на тих нечисленних представників великого бізнесу, які все ж таки приїхали до Афін, обрушився нещадний шквал критики. Фреда Тіпсона, відповідального за розробку стратегії розвитку компанії Microsoft, обвинувачували в пособництві китайському уряду, який запроваджує цензуру всього Інтернету. А Арт Рейлі, виконавчий директор Cisco System, «віддувався» за те, що його компанія продала знову ж таки китайській поліції устаткування, яке дозволяє відстежувати інтернет-дисидентів.

І тільки дехто наважився зауважити, що перекладати на приватні компанії відповідальність за захист свободи висловлювання в Інтернеті — щонайменше несерйозно. Це завдання урядів, громадянського суспільства й контролюючих структур. А бізнесу треба створювати такі умови, щоб йому було вигідно приносити суспільству якнайбільше користі, а не завдавати шкоди. Адже в тому ж таки Китаї кількість інтернет-користувачів із 1994 року збільшилася з 80 тисяч чоловік до 120 млн., що істотно позначилося як на загальному рівні життя, так і на рівні розвитку демократії.

Важко навіть мимохідь торкнутися всіх питань і проблем, розглянутих в Афінах. Приймати якісь рішення Форум із питань управління Інтернетом уповноважений не був. Тому й у ЗМІ, і в кулуарах можна було почути висловлювання в стилі «всі зібралися поговорити, але ніхто не хоче слухати». Проте Бертран де ля Шапель, спеціальний уповноважений Франції з проблем інформаційного суспільства, вважає, що цей унікальний проект удалося реалізувати досить успішно. І основною запорукою цього успіху стали особисті контакти, товариські зв’язки, встановлення довіри між сотнями людей, які працювали над його підготовкою. «На наших очах створюється мережа людей, які спроможні приймати рішення й домагатися їх перетворення в життя і мають конкретні, а не абстрактні уявлення про те, ким і як приймаються рішення в інших країнах або інших організаціях», — зазначив пан де ля Шапель.

Наступний Форум відбудеться в грудні 2007 року в Ріо-де-Жанейро. Щоб потрапити в число його учасників, досить просто заповнити через Інтернет реєстраційну форму. А якщо грошей на поїздку в це оспіване класиками місто нашкребти не вдасться, можна взяти найактивнішу участь у його роботі у віртуальному режимі.